Рішення

від 25.03.2025 по справі 910/753/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.03.2025Справа № 910/753/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Рудь" (03179, м. Київ, просп. Берестейський, буд. 148/1, ідентифікаційний код 32106398)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінорта" (01042, м. Київ, вул. Академіка Філатова, буд. 10 А, оф. 2/4, ідентифікаційний код 30575095)

про стягнення 21 735,00 грн,

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Рудь" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінорта" про стягнення 21 735,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач неналежно виконав зобов`язання за договором позички № 384/1 від 20.02.2015, а саме в частині повернення обладнання, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заставну вартість неповернутого майна у розмірі 21 735,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Даною ухвалою суд на виконання вимог частини 7 статті 42 ГПК України, повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Мінорта" про обов`язок, встановлений частиною 6 статті 6 ГПК України, зареєструвати свій електронний кабінет через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, що забезпечує обмін документами.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 23.01.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак була повернута відділом поштового зв`язку до суду з поміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Так, судом встановлено, що ухвала суду про відкриття провадження у справі від 23.01.2025 була направлена рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання поштової кореспонденції адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

За приписами пунктів 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат відмовився", "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

При цьому, суд також враховує, що 29 червня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" (далі - ЄСІТС, Закон № 3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.

За змістом розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до Господарського процесуального кодексу України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом № 3200-IX чинності.

Згідно з новою редакцією частин п`ятої ? восьмої статті 6 ГПК України, яка чинна з 18.10.2023 відповідно до Закону України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами", суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС.

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені ГПК України у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

19 жовтня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3424-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов`язків учасників судової справи", який набрав чинності 04.11.2023.

Згідно з новою редакцією ч. 6 ст. 6 ГПК України, чинної з 04.11.2023, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Отже, з 18 жовтня 2023 року, відповідач у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов`язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали Господарського суду міста Києва від 23.01.2025, а отже отримання ухвал Господарського суду міста Києва, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення від 31.01.2025 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 23.01.2025.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

20.02.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Рудь" (надалі - позивача, позичкодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мінорта" (надалі - відповідач, користувач) укладено договір позички № 384/1 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, позичкодавець зобов`язується передати користувачу, а користувач прийняти від позичкодавця у тимчасове безоплатне користування холодильне устаткування та супутні предмети до нього (надалі - речі).

Відповідно до п.п. 1.2., 1.3. договору, конкретне найменування речей, їх модель, кількість та вартість вказується в акті прийому-передачі, який є додатком № 1 до цього договору і є його невід`ємною частиною. Вартість кожної одиниці і загальна кількість речей зазначаються в акті прийому-передачі.

Згідно з п. 3.1. договору, речі, що передаються в користування за цим договором, вважаються переданими користувачу з часу підписання його представником приймального документу - акту прийому-передачі.

Передача майна в строкове безоплатне користування не тягне за собою виникнення права власності на це майно (п. 3.2. договору).

За умова п. 4.1. договору, цей договір діє з дня його підписання обома сторонами до 31 грудня 2015 року.

Якщо за 15 (п`ятнадцять) календарних днів до закінчення дії цього договору жодна із сторін письмово не повідомила іншу сторону про своє бажання припинити його дію, договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же умовах (п.4.2. договору).

Відповідно до п.5.1.2. договору, позичкодавець в особі його повноважних представників має право забирати назад речі, передані у користування за цим договором, або їх окрему одиницю, з обов`язковим попереднім повідомленням про це користувача не пізніше, ніж за 3 (три) календарні дні до наміченої дати повернення речей.

Пунктом 6.2.5. договору встановлено що, користувач зобов`язаний при завданні речам або їх окремим одиницям пошкоджень, які сталися з вини користувача, що виключають можливість їх ремонту і подальшої експлуатації, а також при втраті речей або їх окремих одиниць, відшкодувати позичкодавцю повну вартість таких речей або їх окремих одиниць, яка зазначена в акті прийому-передачі, з урахуванням нормального зносу за період експлуатації.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв обладнання на загальну заставну суму 21 735,00 грн, а саме:

- відповідно до акту № 7502 прийому-передачі обладнання (на установку) від 04.12.2018, морозильну камеру, модель - UGUR 400 SCEB, завод. номер - 1540115060007339-2433, заставна вартість становить 2 300,00 грн;

- відповідно до акту № 5776 прийому-передачі обладнання (на установку) від 22.07.2020 морозильну вітрину, модель JUKA M 400 SL+, завод. номер 0817940051, заставна вартість становить 19 435,00 грн.

06.01.2025 позивач направив на адресу відповідача претензію Вих. № 2 від 03.01.2025, у якій позивач просив відповідача, у зв`язку з порушенням останнім умов договору, у триденний строк розглянути вказану претензію, негайно повернути морозильну камеру з комплектуючим, згідно договором позички № 384/1 від 20.02.2015, або перерахувати суму з вартості обладнання 21 735,00 грн. Відповідач вказану претензію залишив без відповіді та задоволення.

З огляду на викладене, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду про стягнення з відповідача заставної вартості неповернутого майна у розмірі 21 735,00 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором позички.

Частиною 1 ст. 827 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Згідно зі ст. 831 ЦК України, якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею.

Відповідно до ч. 1 ст. 834 ЦК України користувач має право повернути річ, передану йому у користування, в будь-який час до спливу строку договору. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов`язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору (позички) не пізніш як за сім днів до повернення речі.

Статтею 836 ЦК України передбачено, якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків.

Як встановлено судом, позивач відповідно до п. 5.1.2. договору звертався 06.01.2025 до відповідача з претензією Вих. № 2 від 03.01.2025 про повернення обладнання або перерахувати суму вартості обладнання у розмірі 21 735,00 грн, що підтверджується описом вкладення у цінний лист № 0317900093539 від 06.01.2025, фіскальним чеком від 06.01.2025 та поштовою накладною № 0317900093539 від 06.01.2025.

Згідно з інформацією по трекінгу поштового відправлення № 0317900093539 із сайту АТ «Укрпошта», зазначене відправлення 21.01.2025 повернуто відправнику з поміткою «закінчення встановленого терміну зберігання» та вручено останньому 31.01.2025.

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Доказів на підтвердження повернення відповідачем обладнання переданого останньому за актом № 7502 прийому-передачі обладнання (на установку) від 04.12.2018 та актом № 5776 прийому-передачі обладнання (на установку) від 22.07.2020 або доказів відшкодування вартості такого майна на загальну суму 21 735,00 грн, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем відзиву на позовну заяву, контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не надано, доводів позивача у встановленому законом порядку не спростовано.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінорта" (01042, м. Київ, вул. Академіка Філатова, буд. 10 А, оф. 2/4, ідентифікаційний код 30575095) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Рудь" (03179, м. Київ, просп. Берестейський, буд. 148/1, ідентифікаційний код 32106398) заставну вартість неповернутого майна у розмірі 21 735 грн 00 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 028 грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 25.03.2025.

Суддя Пукшин Л.Г.