Рішення від 17.03.2025 по справі 916/5582/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5582/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,

розглянувши справу

за позовом Акціонерного товариства «УКРТЕЛЕКОМ» (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 18; код ЄДРПОУ 21560766) в особі Одеської філії Акціонерного товариства «УКРТЕЛЕКОМ» (65001, Одеська обл., м. Одеса, вул. Павла Зеленого (Коблевська), буд. 39; код ЄДРПОУ ВП 01186691)

до відповідача: Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації (68702, Одеська обл., м. Болград, проспект Соборний, буд. 149; код ЄДРПОУ 03194766)

про стягнення 46 700,38 грн;

представники сторін:

від позивача Оборотова Ю.Р.,

від відповідача не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерне товариство «УКРТЕЛЕКОМ» в особі Одеської філії Акціонерного товариства «УКРТЕЛЕКОМ», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації про стягнення 46 700,38 грн заборгованості по відшкодуванню вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем протягом березня-грудня 2023 року пільговим категоріям громадян, які проживають на території Болградської міської громади.

Ухвалою від 30.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/5582/24, яку постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання призначено на 29.01.2025, запропоновано відповідачу подати відзив на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі, встановлено строки для подання відповіді на відзив та заперечень.

Протокольною ухвалою від 29.01.2025 оголошено перерву у судовому засіданні до 19.02.2025.

17.02.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 141-146), згідно якого відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити у їх задоволенні. Свою позицію мотивує відсутністю субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян в Законі України «Про державний бюджет України на 2023 рік», можливістю здійснення виплат тільки передбачених плановими асигнуваннями коштів на відповідний рік, відсутністю вини Управління в несвоєчасному виконанні зобов`язань Болградською міськрадою перед позивачем, не передбаченням у законодавстві прямої вимоги щодо відшкодування пільг за надані телекомунікаційні послуги за рахунок коштів органів виконавчої влади.

Протокольною ухвалою від 19.02.2025 суд за клопотанням представника позивача про надання можливості ознайомитися із відзивом на позовну заяву оголосив перерву у судовому засіданні до 05.03.2025.

04.03.2025 представник позивача подала до суду відповідь на відзив (а.с. 156-158), де звернула увагу, що обов`язок позивача з надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян виникає безпосередньо із закону. Зауважила, що бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначила, що норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов`язок оператора телекомунікаційних послуг надавати пільгові послуги зв`язку визначеним категоріям громадян кореспондує з безумовним обов`язком держави в особі її органів відшкодувати такі пільги. У зв`язку з вказаними обставинами вважає, що відповідач як орган, головною функцією якого є реалізація державної політики в галузі соціального захисту окремих категорій населення, організовуючи та контролюючи надання пільг громадянам, зобов`язаний виконати передбачений законом обов`язок з виплати позивачу витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Протокольною ухвалою від 05.03.2025 суд за клопотанням представника позивача про необхідність надання додаткових пояснень по справі оголосив перерву у судовому засіданні до 17.03.2025.

У судовому засіданні, яке відбулось 17.03.2025, представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Відповідач явку представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

17.03.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Акціонерне товариство «Укртелеком» є оператором електронних комунікацій, предметом діяльності якого є надання електронних комунікаційних послуг в розумінні Закону України "Про електронні комунікації", який набрав чинності з 01.01.2022.

У період з березня по грудень 2023 року Одеською філією АТ "Укртелеком" надавалися телекомунікаційні послуги (послуги зв`язку) на пільгових умовах жителям Болградської міської громади, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 117 від 29.01.2003.

На підтвердження факту надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення Болградської міської громади позивачем щомісяця протягом зазначеного періоду складалися розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг, які в подальшому засобами поштового зв`язку разом із супровідними листами та актами звіряння розрахунків направлялися відповідачу (супровідні листи з доказами надсилання їх на адресу відповідача та актами звіряння розрахунків додані до позовної заяви а. с. 22-71).

Так, протягом періоду з березня по грудень 2023 року позивач визначає обсяг наданих ним послуг у загальній сумі 46 700,38 грн, а саме:

- за березень 2023 на суму 4 918,07 грн;

- за квітень 2023 на суму 4 703,30 грн;

- за травень 2023 на суму 4 694,52 грн;

- за червень 2023 на суму 5 393,29 грн;

- за липень 2023 на суму 5 374,67 грн;

- за серпень 2023 на суму 5 241,11 грн;

- за вересень 2023 на суму 5 070,08 грн;

- за жовтень 2023 на суму 3 826,59 грн;

- за листопад 2023 на суму 3 886,54 грн;

- за грудень 2023 на суму 3 592,21 грн.

Витрати за надані позивачем телекомунікаційні послуги громадянам на пільгових умовах за період березень-грудень 2023 року відповідачем компенсовані не були, у зв`язку з чим позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості заявлених позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.

За змістом ст. ст. 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, ст. 15 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України можливість задоволення позовних вимог вимагає наявності та доведеності наступної сукупності елементів: наявність у позивача захищуваного суб`єктивного права/охоронюваного законом інтересу, порушення (невизнання або оспорювання) такого права/інтересу з боку визначеного відповідача та належність (адекватність характеру порушення та відповідність вимогам діючого законодавства) обраного способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого із вказаних елементів, що становлять предмет доказування для позивача, унеможливлює задоволення позову.

Спір у справі, що розглядається, виник у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань з компенсації витрат Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Одеської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" за надані послуги зв`язку жителям Болградської міської громади на пільгових умовах за період березень - грудень 2023 р.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є оператором електронних комунікацій, який надає електронні комунікаційні (телекомунікаційні) послуги споживачам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати.

Метою діяльності позивача, як учасника господарських відносин, є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності згідно із частиною другою статті 3 ГК України.

Таким чином, у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17, від 23.10.2019 у справі № 911/1924/18.

Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) відповідно до статті 1 якого державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Статтею 17 Закону № 2017-III унормовано, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Відповідно до статті 18 Закону № 2017-III Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Стаття 19 Закону № 2017-III розділяє соціальні гарантії на обов`язкові та додаткові.

Відповідно ч. 3 вказаної норми державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Водночас ч. 3 вказаної статті визначає, що органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Згідно з ч. 1 статті 20 Закону № 2017-III надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.

Пільги з оплати користування послугами зв`язку та комунікаційними послугами передбачено низкою законодавчих актів України, зокрема, Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу" від 22.10.93 № 3551-XII, "Про жертви нацистських переслідувань" від 23.03.2000 № 1584-III, "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.91 № 796-XII, "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус" від 24.03.2008 № 203/98-ВР, "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 № 2402-III, "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-XII, "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.91 № 2011-XII.

Згідно ст. 119 Конституції України місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;

4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Місцевий бюджет відповідно до ст. 63 Бюджетного кодексу України містить надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати становлять єдиний баланс відповідного бюджету.

Згідно ст. 78 Бюджетного кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів. Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 Бюджетного кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад зобов`язані забезпечити здійснення видатків, визначених пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 цього Кодексу, з відповідних місцевих бюджетів з додержанням розподілу цих видатків між бюджетами, визначеного статтями 89-91 цього Кодексу та законом про Державний бюджет України. Забороняється планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів цим Кодексом, а також здійснювати впродовж бюджетного періоду видатки на утримання бюджетних установ одночасно з різних бюджетів, крім випадків, коли такі видатки здійснюються за рішенням відповідної місцевої ради за рахунок вільного залишку бюджетних коштів або перевиконання дохідної частини загального фонду місцевого бюджету за умови відсутності простроченої кредиторської заборгованості такого бюджету за захищеними статтями видатків на останню звітну дату, що передує плануванню видатків, або за рішенням Кабінету Міністрів України. Такі видатки здійснюються шляхом надання міжбюджетного трансферту з відповідного місцевого бюджету.

За приписами статті 14 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження місцевого самоврядування, делеговані їм відповідними радами. Кабінет Міністрів України в межах, визначених законами України, може передавати місцевим державним адміністраціям окремі повноваження органів виконавчої влади вищого рівня. Передача місцевим державним адміністраціям повноважень інших органів супроводжується передачею їм відповідних фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень.

Отже, передача місцевим державним адміністраціям повноважень інших органів має супроводжуватися передачею їм відповідних фінансових ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень.

Відповідно до п. п. "є" пункту 9 ч. 1 статті 87 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених п. 5 ч. 2 статті 67-1 цього Кодексу) належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Наразі такий перелік не затверджений, що не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, які забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне:

- пільги, згадані у позові, встановлені законом;

- доказів прийняття місцевим самоврядуванням програм фінансування цих пільг із місцевого бюджету не надано;

- можливість здійснення такого фінансування місцевими бюджетами всіх рівнів не означає встановлення обов`язку відповідача такого фінансування, так як цей обов`язок виникає щодо встановлених державою пільг лише за наявності субвенцій з держбюджету або прийняття місцевим самоврядуванням програм щодо такого фінансування;

- у матеріалах справи відсутні докази передачі Управлінню соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації відповідних фінансових ресурсів, необхідних для здійснення протягом спірного періоду повноважень щодо відшкодування витрат на послуги зв`язку пільговим категоріям громадян.

З урахуванням вищевикладених обставин суд зазначає, що покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на послуги зв`язку пільговим категоріям громадян на Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.

Належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб`єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв`язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації.

Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до п. 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Пільги, введені Законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах. Відповідна правова викладена у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі № 904/141/20, від 27.07.2022 у справі № 904/7875/21, від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21.

Суд звертає увагу, що визначення відповідача, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 48 ГПК України, якої (заміни) у межах цієї справи здійснено не було. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 31.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц).

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації не є належним відповідачем.

За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 79 ГПК України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.

Слід також зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову Акціонерного товариства «УКРТЕЛЕКОМ» (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 18; код ЄДРПОУ 21560766) в особі Одеської філії Акціонерного товариства «УКРТЕЛЕКОМ» (65001, Одеська обл., м. Одеса, вул. Павла Зеленого (Коблевська), буд. 39; код ЄДРПОУ ВП 01186691) до Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації (68702, Одеська обл., м. Болград, проспект Соборний, буд. 149; код ЄДРПОУ 03194766) про стягнення 46 700,38 грн відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 17 березня 2025 р. Повне рішення складено та підписано 24 березня 2025 р.

Суддя Р.В. Волков