Постанова

від 20.03.2025 по справі 910/13786/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2025 року

м. Київ

Справа № 910/13786/16 (910/6940/24)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Картере В. І., Огородніка К. М.,

за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,

учасники справи:

представник ОСОБА_1 - Горда Ю. І.;

представник Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" - Костянецький М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 (вх. № 9925/2024)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2024

у складі колегії суддів: Остапенка О.М.- головуючого, Пантелієнка В.О., Отрюха Б.В.

у справі № 910/13786/16 (910/6940/24)

за позовом арбітражного керуючого Кравченка Радіона Миколайовича

до Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) ОСОБА_1 ;

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Алді Естейт"

про визнання правочинів недійсними

у межах справи № 910/13786/16

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гросер"

про банкрутство,

В С Т А Н О В И В:

Перед Верховним Судом у цій справі постало питання наявності/відсутності підстав для закриття провадження у справі

Обставини справи

16.08.2016 Господарський суд міста Києва порушив провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Гросер" (далі - ТОВ "Гросер"), а 17.10.2019 визнав боржника банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначив арбітражного керуючого Кравченка Радіона Миколайовича (далі - Кравченко Р. М.).

У жовтні 2022 року ліквідатор звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" (далі - АТ "Укрбудінвестбанк"), в якому просив визнати недійсними:

- правочин (господарську угоду), а саме іпотечний договір від 25.12.2013, укладений між боржником та АТ "Укрбудінвестбанк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В., за реєстровим № 13045;

- правочин (господарську угоду), а саме іпотечний договір від 31.07.2014, укладений між боржником та АТ "Укрбудінвестбанк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В., за реєстровим №22-05/15;

- окрему частину правочину (господарську угоду), а саме лист боржника від 22.05.2015 вих. № 22-05/15.

Позов був мотивований фраудаторним характером оспорюваних правочинів, оскільки, на думку позивача, вони вчинені умисно для створення приводів та підстав для виведення з власності боржника ліквідних активів та зосередження їх в володінні третіх осіб з огляду на те, що ці правочини не мають комерційного прибутку для боржника ні від банку (відповідача), ні від юридичних осіб, зобов`язання яких забезпечували оскаржувані договори, тобто є безоплатними правочинами (безвідплатними договорами за своєю суттю), адже на їх виконання одна сторона може отримати у власність майно/актив, не надаючи нічого рівноцінного/еквівалентного іншій стороні (відсутній цивільний оборот товарів/робіт/послуг). Ліквідатор також зазначив, що наслідками укладення оспорюваних правочинів іпотеки стала втрата основних ліквідних активів боржника.

30.03.2023 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 910/13786/16 (910/10994/22) про задоволення прозову ліквідатора ТОВ "Гросер".

01.08.2023 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, залишену без змін постановою Верховного Суду від 07.11.2023, про скасування цього рішення суду першої інстанції та прийняв нове - про відмову у позові.

Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився і касаційний суд, зазначив про відсутність доказів того, що оспорювані правочини вчинено боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед іншими кредиторами та з наміром приховання (виведення) своїх активів, позивач не довів того факту, що укладення договору іпотеки призвело до неплатоспроможності боржника. При цьому апеляційний суд врахував наявність у боржника як господарського товариства статусу юридичної особи, що дозволяло йому діяти як самостійному суб`єкту права, що на власний ризик укладає договори з іншими суб`єктами підприємницької діяльності, тоді як ліквідатор боржника не навів доказів того, що при укладенні оспорюваних правочинів боржник діяв не як суб`єкт господарської діяльності, який наділений правом на укладення правочинів у своїй господарській діяльності, що є обов`язковою умовою для визнання договору недійсним, а з метою спричинення шкоди кредиторам, шляхом зменшення своїх активів.

Серед учасників справи № 910/13786/16 (910/10994/22), окрім сторін договору, був кінцевий набувач частини майна, переданого в іпотеку за оспорюваними договорами, - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ).

Короткий зміст позовних вимог (предмет та підстави позову)

У червні 2024 року ліквідатор ТОВ "Гросер" - арбітражний керуючий Кравченко Р. М. знову звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ "Укрбудінвестбанк" про визнання недійсними правочинів; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Алді Естейт".

У позовній заяві ліквідатор просив визнати недійсними:

- правочин (господарську угоду), а саме іпотечний договір від 25.12.2013, укладений між боржником та АТ "Укрбудінвестбанк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В., за реєстровим № 13045;

- правочин (господарську угоду), а саме іпотечний договір від 31.07.2014, укладений між боржником та АТ "Укрбудінвестбанк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В., за реєстровим №22-05/15;

- окрему частину правочину (господарську угоду), а саме лист боржника від 22.05.2015 вих. № 22-05/15.

Позов обґрунтований фраудаторним характером оспорюваних правочинів, оскільки, за доводами позивача, вони вчинені умисно для створення приводів та підстав для виведення з власності боржника ліквідних активів та зосередження їх в володінні третіх осіб з огляду на те, що ці правочини не мають комерційного прибутку для боржника ні від банку (відповідача), ні від юридичних осіб, зобов`язання яких забезпечували оскаржувані договори, тобто є безоплатними правочинами (безвідплатними договорами за своєю суттю), адже на їх виконання одна сторона може отримати у власність майно/актив, не надаючи нічого рівноцінного/еквівалентного іншій стороні (відсутній цивільний оборот товарів/робіт/послуг). Ліквідатор також зазначив, що наслідками укладення оспорюваних правочинів іпотеки стала втрата основних ліквідних активів боржника.

Окрім наведеного, за твердженням позивача, усі оспорювані правочини підписані директором ТОВ "Гросер" ОСОБА_2 з перевищенням повноважень без надання відповідної згоди вищим органом управління банкрута - загальними зборами учасників цього товариства.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

28.08.2024 ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 910/13786/16 (910/6940/24) провадження у цій справі за позовом ліквідатора ТОВ "Гросер" - арбітражного керуючого Кравченка Р. М. до АТ "Укрбудінвестбанк" про визнання правочинів недійсними закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 231 та пункту 2 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що стосовно вказаного спору є судове рішення, яке набрало законної сили у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а саме у справі № 910/13786/16 (910/10994/22).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

30.01.2024 постановою Північного апеляційного господарського суду:

- ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 про закриття провадження в частині вимог арбітражного керуючого Кравченка Р. М. про визнання правочинів недійсними з підстав їх підписання директором ТОВ "Гросер" з перевищенням повноважень без згоди вищого органу товариства скасовано, а справу у цій частині направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду;

- ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 про закриття провадження в частині вимог арбітражного керуючого Кравченка Р. М. про визнання правочинів недійсними з підстав їх фраудаторності залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що у справі № 910/13786/16 (910/10994/22) судом було вирішено спір між тими ж сторонами та про той же предмет, що і у справі № 910/13786/16 (910/6940/24).

Ураховуючи, що позов у справі № 910/13786/16 (910/10994/22) був обґрунтований фраудаторним характером оспорюваних правочинів, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання правочинів недійсними з підстав їх фраудаторності.

Водночас суд апеляційної інстанції вважав помилковим закриття провадження у справі з підстав підписання правочинів директором ТОВ "Гросер" з перевищенням повноважень без згоди вищого органу товариства, оскільки така підстава позову не була заявлена у справі №910/13786/16(910/10994/22).

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2024, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 залишити без змін.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначив неправильність застосування судом апеляційної інстанції пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України, оскільки наявне судове рішення, що набрало законної сили між тими ж сторонами, з того ж предмету та тих же підстав.

ОСОБА_1 стверджує, що Верховний Суд № 910/13786/16 (910/10994/22) уже дослідив на предмет недійсності іпотечні договори (які наразі повторно оспорює арбітражний керуючий Кравченко Р. М.), при цьому іпотечні договори уже досліджувалися як на предмет їхньої фраудаторності, так і на предмет недійсності за загальними підставами, що встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Скаржник заявляє про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків щодо застосування частини третьої статті 46 ГПК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 922/2575/19.

Скаржник також наполягає на суперечливій поведінці арбітражного керуючого Кравченка Р. М., неефективності обраного способу захисту, недобросовісності його дій, які, як вважає скаржник, зводяться лише до намагання оспорити право власності ОСОБА_1 на набуте майно.

Б. Доводи, викладені відзиві на касаційну скаргу

У відзиві ліквідатор ТОВ "Гросер" - арбітражний керуючий Кравченко Р. М. просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно з частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі у частині позову про визнання недійсними правочинів з підстав перевищення повноважень особою, яка їх уклала.

При цьому суд апеляційної інстанції залишив без змін ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі у частині позову про визнання недійсними правочинів з підстав їх фраудаторності.

Скаржник вважає правильним висновок саме суду першої інстанції про необхідність закриття провадження в цілому, оскільки наявне рішення, що набрало законної сили між тими ж сторонами, з того ж предмету та тих же підстав.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами (пункт 2 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, однією з цілей застосування цих норм процесуального права законодавець визначив, зокрема уникнення можливості формування різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

Передумовою для застосування положень пункту 2 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України, та, як наслідок, застосування пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України, є наявність двох справ з тотожним суб`єктним складом, предметом та підставами.

При цьому, для закриття провадження у справі необхідна наявність одночасно трьох однакових складових - сторін, предмету, підстав звернення до суду з позовною заявою.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстави.

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.

Отже, предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Чинні процесуальні норми не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет у разі зазначення ним інших підстав позову та надання інших доказів, якими він обґрунтовує ці підстави.

Аналогічна правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 24.02.2021 у справі № 910/15598/19 (910/8017/20), від 18.03.2021 у справі № 909/783/20, від 16.11.2021 у справі № 910/694/21.

У постанові Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 170/499/23 вказано на те, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку. Чинні процесуальні норми Господарського процесуального кодексу України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання доказів, якими він обґрунтовує ці підстави (подібні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 910/694/21, від 01.11.2022 у справі № 925/1152/21, від 28.06.2023 у справі № 910/1182/23).

Правовими підставами позову є зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (пункт 6.55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Відповідно до положень ГПК України заявник не позбавлений права на розгляд спору про той же предмет у разі зазначення ним інших підстав позову та надання доказів, якими він обґрунтовує ці підстави.

Подібний висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 910/694/21, від 01.11.2022 у справі № 925/1152/21 та від 28.06.2023 у справі № 910/1182/23.

Як встановив суд апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, ліквідатор ТОВ "Гросер" - арбітражний керуючий Кравченко Р. М. уже звертався до суду у межах справи про банкрутство ТОВ "Гросер" з позовом до того самого відповідача з тим самим предметом позову, що й у справі, яка наразі переглядається у касаційному порядку.

Так, 01.08.2023 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову у справі № 910/13786/16 (910/10994/22), залишену без змін постановою Верховного Суду від 07.11.2023, про скасування рішення суду першої інстанції про задоволення позову та прийняв нове - про відмову у позові.

У справі № 910/13786/16 (910/10994/22) предметом позову були вимоги ліквідатора про визнання недійсними укладених між боржником та АТ "Укрбудінвестбанк" іпотечних договорів 25.12.2013 та від 31.07.2014 і окрему частину правочину - лист боржника від 22.05.2015 вих. № 22-05/15 з підстав їх фраудаторності.

Правовими підстави заявленого позову були приписи статей 203, 215, 216 ЦК України.

Як встановлено колегією суддів, під час розгляду справи № 910/13786/16 (910/10994/22), за результатами якого прийнято рішення, яке набрало законної сили, позивачем було заявлено, а судами апеляційної та касаційної інстанції відхилено твердження позивача про те, що:

- боржник став неплатоспроможним внаслідок зобов`язань, взятих за оспорюваними договорами;

- виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами стало неможливим внаслідок укладення оспорюваних правочинів;

- оспорювані угоди направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, який цим вдався до використання належного йому суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредитору; а умови оспорюваних договорів створювали і створили для боржника невідворотні наслідки у вигляді вибуття усіх основних активів та мали і мають для нього фінансові/майнові наслідки та очевидно вказують на зменшення активів боржника внаслідок вчинення оспорюваних правочинів.

Інших підстав для визнання спірних правочинів недійсними позивачем не зазначалось, під час судового розгляду підстави позову не доповнювались і не змінювались, оскільки доказів протилежного та процесуального рішення суду з цього приводу у справі № 910/13786/16(910/10994/22) не міститься.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність скасування ухвали суду першої інстанції про закриття провадження в частині позовних вимог про визнання правочинів недійсними з підстав їх підписання директором ТОВ "Гросер" з перевищенням повноважень без згоди вищого органу товариства, оскільки така підстава позову не заявлялася та досліджувалася судами у справі № 910/13786/16(910/10994/22), у зв`язку з чим колегія суддів відхиляє протилежні доводи скаржника.

При цьому Верховний Суд у постанові від 07.11.2023 у справі № 910/13786/16(910/10994/22) в силу приписів статті 300 ГПК України не надавав і не міг надавати оцінку такій підставі позову як укладення керівником боржника правочинів з перевищенням повноважень, оскільки така підстава не заявлялася позивачем у суді першої інстанції.

Крім того, касаційний суд погоджується із апеляційним судом про нерелевантність справи, що розглядається, зі справами, на які посилався ОСОБА_1 , оскільки у справах № 924/1473/15 і № 922/2575/19 Верховний Суд надавав оцінку правильності застосування частини третьої статті 46 ГПК України щодо права позивача у вже відкритій справі позовного провадження до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви, а також наводились правові позиції щодо застосування наведеної норми ГПК України.

Разом з тим, у справі, яка наразі переглядається, частина третя статті 46 ГПК України не підлягала застосуванню.

Ураховуючи, що предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції щодо вирішення процесуального питання - закриття провадження у справі, Верховний Суд не надає оцінки тим доводам скаржника, що стосуються суті спору.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах, наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена із дотриманням норм процесуального, тому підстав для її зміни чи скасування немає.

В. Розподіл судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається судовий збір відповідно до статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 у справі № 910/13786/16 (910/6940/24) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді В. Картере

К. Огороднік