Рішення

від 18.02.2025 по справі 606/2318/24

ТЕРЕБОВЛЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

606/2318/24

Рішення

Іменем України

18 лютого 2025 року м. Теребовля Теребовлянський районний суд Тернопільської області

в складі: головуючого судді Малярчука В.В.,

при секретарі Будз М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Теребовля цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Теребовлянської міської ради, третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог державного нотаріуса Тернопільського районного нотаріального округу Хомутової О.М. про визнання права власності, -

встановив:

Позивачка ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом доТеребовлянської міської ради Тернопільської області, третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних державного нотаріуса Тернопільського районного нотаріального округу Хомутової О.М. про визнання права власності на спадкове майно, в якому просить визнати за нею право власності нажитловий будинокз надвірнимибудівлями таспорудами,що у АДРЕСА_1 , посилаючись на мотиви, викладені в позовній заяві.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, однак звернулася до суду з заявою, в якій просить справу слухати у її відсутності, позовні вимоги підтримує повністю.

Представник відповідача Теребовлянської міської ради в судове засідання не з`явився, однак подав до суду заяву про слухання справи без представника Теребовлянської міської ради, позов визнав та не заперечив проти його задоволення.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог державний нотаріуса Тернопільського районного нотаріального округу Хомутової О.М. в судове засідання не з`явилася, хоч належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи.

Дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Відповідно до довідки виданої виконкомом Теребовлянської міської ради станом на 15.04.1991 року в житловому будинку в АДРЕСА_1 проживали та були зареєстровані : голова двору ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , чоловік ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочка ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочка ОСОБА_1 зі ІНФОРМАЦІЯ_4 , зять ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 , онука ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 . Господарство належало до робітничого двору.

Згідно із відомостями погосподарської книги за особовим рахунком 144 станом 01.01.1991 року будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , рахувалось як робітничий двір, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 працював робочим ремконтори, а його дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 завідуючою бібліотеки с. Залав`є,Тернопільського (колишнього Теребовлянського) району Тернопільської області.

Відповідно до довідки виданої виконкомом Теребовлянської міської ради № 16/1-08/369 від 18 листопада 2024 року ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 були чоловіком та дружиною.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що, розглядаючи позови, пов`язані зі спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону "Про власність", ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України). Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя визначається за нормами Кодексу про шлюб та сім`ю (далі - КпШС України).

Відповідно до статті 112 Цивільного кодексу Українського РСР (далі - ЦК Української РСР) майно може належати на праві спільної власності двом або кільком громадянам.

Статтями 22, 28, 29 КпШС України, чинного до 01 січня 2004 року, передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядав за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Питання набуття права власності на житлові будинки регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року, який втратив чинність 22 лютого 1988 року на підставі Указу Президії Верховної ради СРСР "Про визнання такими, що втратили чинність, Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних жилих будинків" і статті 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про внесення змін до деяких законодавчих актів СРСР у питаннях охорони природи і раціонального використання природних ресурсів") і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Верховної ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти, як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства. Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР був встановлений Інструкцією, затвердженою Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року. Згідно з пунктами 4, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі, належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції), в тому числі, й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції). Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про власність» майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Тому ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 мали право на частку робітничого двору - житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, що знаходиться за адресою: в АДРЕСА_1 , яка була набута у шлюбі.

Згідно рішення виконавчого комітету Теребовлянської районної ради народних депутатів від 26.06.1985 року № 228 «Про надання дозволу на індивідуальне будівництво в селах району» дозвіл надано ОСОБА_2 , в складі сім`ї якої було 2 чоловіки.

Судом встановлено,що згідносвідоцтва просмерть серії НОМЕР_1 від 05жовтня 2023року ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , актовий запис № 316.

Після його смерті відкрилася спадщина на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що в АДРЕСА_1

Відповідно до довідки виданої виконкомом Теребовлянської міської ради № 16/1-08/396 від 18 листопада 2024 на день смерті ОСОБА_3 станом на ІНФОРМАЦІЯ_8 в житловому будинку в АДРЕСА_1 проживала та була зареєстровані його дружина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Вказана обставина свідчить про те, що дружина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 та стали власницею житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що в АДРЕСА_1 , як спадкоємиці першої черги за законом.

Судом встановлено,що згідносвідоцтва просмерть серії НОМЕР_2 від17жовтня 2023року ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_9 , актовий запис № 324.

За життя ОСОБА_2 склала заповіт, яким заповіла житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що в АДРЕСА_1 дочці ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до ч.1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Після смерті ОСОБА_2 була відкрита спадкова справа.

Позивачка ОСОБА_1 звернулась з заявою до державного нотаріуса Тернопільського районного нотаріального округу Хомутової О.М про прийняття спадщини за заповітом. Однак, їй було відмовлено у вчинені нотаріальної дії у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи вище наведене, суд дійшов до переконання, що позовні вимоги слід задовольнити, визнавши за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Керуючись ст.ст. 4, 13, 82, 263, 265ЦПК України, ст.ст. 524, 525, 526, 527, 529ЦК Української РСР, 392, 1262, 1268 ЦК України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Судові витрати залишити за позивачкою.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду Тернопільської протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Роз`яснити учасникам справи, що інформацію щодо справи що розглядалася вони можуть отримати на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет - http://tr.te.court.gov.ua.

Головуючий Малярчук В.В.