Рішення

від 24.03.2025 по справі 160/1117/25

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2025 року Справа № 160/1117/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Третього апеляційного адміністративного суду

про визнання протиправним, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

16.01.2025 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Третього апеляційного адміністративного суду, в якому позивач просить:

- визнати протиправним і скасувати наказ керівника апарату Третього апеляційного адміністративного суду від 06 січня 2025 року № 5-К в частині встановленого розміру надбавки за вислугу років на державній службі начальнику відділу судової статистики та узагальнення судової практики ОСОБА_1 у 2025 році, а саме з 01 січня 2025 року на рівні 30 % посадового окладу

- зобов`язати Третій апеляційний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату начальнику відділу судової статистики та узагальнення судової практики Третього апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі з 01 січня 2025 року відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 50 відсотків посадового окладу.

В обґрунтування позову вказано, що позивач з 01 жовтня 2019 року працює на посаді начальника відділу судової статистики та узагальнення судової практики Третього апеляційного адміністративного суду. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду 01 липня 2024 року у справі № 160/9793/24, Наказом керівника апарату суду № 118-К від 14 серпня 2024 року встановлено начальнику відділу судової статистики та узагальнення судової практики ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року надбавку за вислугу років на державній службі відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме, в розмірі 50 відсотків посадового окладу як такій, стаж державної служби якої станом на 15.12.2023 року становить 21 рік. В подальшому, наказом від 06 січня 2025 року № 5-К позивачу встановлено надбавку за вислугу років державної служби на 2025 рік з 01.01.2025 - 30% місячного посадового окладу. Означений наказ у частині встановлення розміру надбавки за вислугу років державної служби на 2025 рік позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернувся до суду.

20.01.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

05.02.2025 року від Третього апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову, оскільки з 01 січня 2025 року одночасно діють норми Закону України «Про державну службу», який визначає право на отримання надбавки за вислугу років на державній службі на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу та норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким визначено що у 2025 році надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу, при цьому, загальним колізійним темпоральним принципом, що використовується для подолання таких колізій, є правило, згідно з яким наступний закон з того ж питання скасовує дію попередніх.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , з 01 жовтня 2019 року працює на посаді начальника відділу судової статистики та узагальнення судової практики Третього апеляційного адміністративного суду, згідно Наказу від 30 вересня 2019 року № 151-К.

Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 (№№ 2, 3), копія якої міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 працювала на посадах державної служби, а саме: - з 27 лютого 2002 року по 17 червня 2008 року на посаді секретаря судового засідання Індустріального районного суду м. Дніпропетровська. 29 квітня 2002 року прийнято присягу державного службовця, відповідно до ст. 17 Закону України Про державну службу від 16.12.1993р.; - з 18 червня 2008 року по 17 жовтня 2010 року на посаді консультанта Індустріального районного суду м. Дніпропетровська; - з 18 жовтня 2010 року по 31 січня 2011 року на посаді помічника голови Індустріального районного суду м. Дніпропетровська; - з 01 лютого 2011 року по 02 березня 2011 року на посаді помічника судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська; - з 19 грудня 2011 року по 02 травня 2012 року на посаді головного спеціаліста відділу забезпечення діяльності судової палати № 3 Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду; - з 03 травня 2012 року по 28 травня 2015 року на посаді начальника відділу забезпечення діяльності судової палати Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду; - з 29 травня 2015 року по 30 вересня 2019 року на посаді начальника відділу реєстрації та обліку судових справ Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду 01 липня 2024 року у справі № 160/9793/24, Наказом керівника апарату суду № 118-К від 14 серпня 2024 року встановлено начальнику відділу судової статистики та узагальнення судової практики ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року надбавку за вислугу років на державній службі відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме, в розмірі 50 відсотків посадового окладу як такій, стаж державної служби якої станом на 15.12.2023 року становить 21 рік.

На виконання пункту 13 Прикінцевих положень Закону України Про державний бюджет України на 2025 рік від 19.11.2024 № 4059-ІХ, постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229 «Про затвердження Порядку обчислення стажу державної служби» прийнято наказ керівника апарату Третього апеляційного адміністративного суду від 06 січня 2025 року № 5-К Про встановлення надбавок за вислугу років державним службовцям Третього апеляційного адміністративного суду у 2025 році, згідно якого начальнику відділу судової статистики та узагальнення судової практики ОСОБА_1 , встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у 2025 році з 01 січня 2025 року у розмірі 30 % посадового окладу (стаж державної служби станом на 15.12.2024 рік 22 роки).

Вважаючи вказаний наказ у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років на державній службі у 2025 році протиправним, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

На виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, Законом України «Про державну службу» та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Частиною 1 статті 50 Закону України «Про державну службу» визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно з ст. ст. 46, 50 Закону України «Про державну службу», стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки та передбачено, що заробітна плата державного службовця складається з: - посадового окладу; - надбавки за вислугу років; - надбавки за ранг державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; - премії (у разі встановлення).

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону «Про державну службу» надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Разом з тим, 01.01.2025 року набрав чинності Закон України «Про державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-ІХ від 19.11.2024 р., абзацом другим п.п. 2 пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Таким чином,Законом України "Про Державний бюджет України на 2025рік"запроваджено норму, яка суперечить нормі ч.1ст.52 Закону України "Про державну службу", а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки завислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

Вирішуючи спір, суд враховує, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.

Для безумовного дотримання конституційних імперативних норм щодо обов`язку кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України (ст. 68 Основного Закону України) надважливо, щоб система законодавства відповідала усім критеріям «якості закону», зокрема, правове регулювання було чітким та послідовним, не допускало неоднозначного тлумачення правових норм, а також існування суперечливих або конфліктуючих між собою положень.

Логіка полягає у тому, що якщо норми, які регулюють співіснування людей, мають забезпечувати чіткі орієнтири правомірності поведінки і правовий порядок, то вони не повинні суперечити одна одній, мають взаємно узгоджуватись; позначаючи сукупність узгоджених між собою елементів як «систему»; норми права повинні створювати здатний належним чином функціонувати порядок людського співіснування.

Водночас, відступ від цього критерію призводить до виникнення колізій у законодавстві, що зумовлює настання негативних наслідків, зокрема, появу значної кількості юридичних спорів; перешкоду для формування єдиної та сталої судової практики; необхідність відступу від раніше сформульованих правових висновків Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду; врешті це стає однією з вагомих причин зниження довіри до суб`єктів владних повноважень, судів та держави в цілому.

Крім того, поява колізій у законодавстві створює для особи ситуацію правової невизначеності, при якій виникають справедливі запитання: чи потрібно знати і дотримуватися всіх (без винятку) законів; якщо знати і дотримуватися одного чинного закону або норми закону, чи це означає презумпцію правомірності поведінки особи та неможливість її притягнення до відповідальності або настання інших негативних наслідків.

Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб`єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.

Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема: 1) Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ч. ч. 1-3 ст. 8); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9); 3) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У свою чергу Кодекс адміністративного судочинства України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві: 1) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (ч. ч. 1-2 ст. 6); 2) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.

Тлумачення норм судами є квазірегулюванням, яке виступає додатковим інструментом зміцнення верховенства права в Україні. Особливо помічним цей інструмент є тоді, коли, зокрема, існує необхідність у подоланні колізій та заповнення правовим регулюванням прогалин в законодавстві; квазірегулювання сприяє розвитку доктрини права та є індикатором для законодавця, що ті чи ті відносини повинні бути врегульовані, що суспільні відносини змінилися, ускладнилися і потребують нагального законодавчого регулювання і що законодавець вже запізнюється у їх унормуванні.

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом

За умов спірних правовідносин, спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про державну службу», а не Закон України «Про затвердження бюджету України на відповідний рік».

У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України в вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У свою чергу, роз`яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

З огляду на вищевикладене, в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а не п.13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством, а відтак спірний наказ суд визнає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Також, з огляду на те, що наказом керівника апарату суду № 118-К від 14 серпня 2024 року було встановлено начальнику відділу судової статистики та узагальнення судової практики ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року надбавку за вислугу років на державній службі відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» в розмірі 50 відсотків посадового окладу як такій, стаж державної служби якої станом на 15.12.2023 року становить 21 рік, позовна вимога про зобов`язання здійснити перерахунок та виплату начальнику надбавки за вислугу років на державній службі з 01 січня 2025 року відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» на рівні 50 відсотків посадового окладу, також, підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст.241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Третього апеляційного адміністративного суду (49005, м.Дніпро, вул.Лук`яненка Левка, 23, код ЄДРПОУ 42268164) про визнання протиправним, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати наказ керівника апарату Третього апеляційного адміністративного суду від 06 січня 2025 року № 5-К в частині встановленого розміру надбавки за вислугу років на державній службі начальнику відділу судової статистики та узагальнення судової практики ОСОБА_1 у 2025 році, а саме з 01 січня 2025 року на рівні 30 % посадового окладу.

Зобов`язати Третій апеляційний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату начальнику відділу судової статистики та узагальнення судової практики Третього апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі з 01 січня 2025 року відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» на рівні 50 відсотків посадового окладу.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв