Рішення від 24.03.2025 по справі 160/20399/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2025 рокуСправа №160/20399/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

29.07.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що він проходив військову службу, проте в період з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року позивачу виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні види грошового забезпечення та низка вищезазначених одноразових виплат, які обраховано виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року, замість необхідного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. На підставі зазначеного позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

02.08.2024 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

06.08.2024 року до суду надійшов відзив від відповідача, яким заперечується проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. Також відповідач зауважує на пропуску позивачем строків звернення до суду, що у свою чергу свідчить про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу, зокрема, в період з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року у Військовій частині НОМЕР_1 .

З листа №691/331/вихЗПІ від 17.05.2024 року Військової частини НОМЕР_1 вбачається, що позивачу нараховувалось грошове забезпечення, зокрема, в період 29.01.2020 року по 20.05.2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2018 року.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Щодо питання, який саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб має бути взятий для розрахунку грошового забезпечення позивача, суд зазначає про таке.

Розмір грошового забезпечення військовослужбовців, зокрема, визначався постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»(далі за текстом - постанова Кабінету Міністрів України №704), згідно з п.4 якої у первісній редакції було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постанова Кабінету Міністрів України №704 набрала чинності з 01.03.2018 року.

На момент набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №704 п.4 цього нормативно-правового акту був викладений у редакції згідно з п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 втратив чинність у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18.

Тобто, з 29.01.2020 року, враховуючи дату ухвалення цього судового рішення, була відновлена дія п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, котра запроваджувала у якості однієї із величин алгоритму розрахунку показника окладу за посадою - мінімальний розмір заробітної плати.

У той же час, 01.01.2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

За змістом пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

Таким чином, за загальним правилом дії норм права у часі, у зв`язку з набранням чинності Законом України від 06.12.2016 року №1774-VIII, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

Під час розв`язання колізії між нормами п.3 розділу II Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII та п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України №103 (після скасування таких змін у судовому порядку) перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

Оскільки норма п.3 розділу II Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704, то відсутні правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Подібні правові висновки щодо розв`язання колізії норм права (п.3 розділу II Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII та п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704), зроблені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.12.2019 року (справа №240/4946/18).

Таким чином, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704, в редакції і після скасування п.6 постанови Кабінету Міністрів України №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців та прирівняних до них осіб, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Щодо того, що розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції, що була чинною до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 також містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

З 24.02.2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», якою п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 24.02.2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та не чинним п. 6 Постанови №103, яким п. 4 Постанови №704 викладений у новій редакції.

Тобто, з 29.01.2020 року була відновлена дія пункту 4 постанови КМУ №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.

Таким чином, з 29.01.2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.

Водночас, пунктами 1 і 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704» (далі Постанова № 481) вирішено:

- Скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (Офіційний вісник України, 2018 р., № 20, ст. 662).

- внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), виклавши абзац перший в такій редакції:

«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Постанова № 481 набула чинності 20.05.2023.

Отже, з 20.05.2023 року підлягають застосуванню приписи п. 4 Постанови № 704 в редакції Постанови №481.

Тож, суд вважає, що кінцевою датою для здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача має бути саме «до 19.05.2023 року включно».

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу в період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

З метою відновлення порушеного права позивача суд вбачає за необхідне зобов`язати відповідача здійснити повивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо позовних вимог в частині компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1, 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Суд звертає увагу, що позивачу наразі не нараховано та не виплачено грошове забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно, розраховане шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Крім цього, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про можливе незастосування відповідачам постанови Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року під час нарахування та виплати позивачу вищезазначеного грошового забезпечення у майбутньому.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень в майбутньому застосовувати постанову Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року під час нарахування та виплати вищезазначеного грошового забезпечення не узгоджуються із завданнями адміністративного судочинства.

У зв`язку з чим, дана вимога позивача задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022 «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

06.04.2023 Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023, предметом спору якої є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».

Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

У поданому клопотанні про залишення позовної заяви без розгляду відповідач посилається на те, що позивач звернувся до суду із позовною заявою лише 29.07.2024 року, що значно перевищує трьохмісячний строк, встановлений вимогами статті 233 КЗпП України.

Разом з позовною заявою представниця позивача подала заяву про поновлення строку звернення до суду, посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.11.2023 у справі №160/5468/23.

Дослідивши матеріали справи та подане клопотання, суд зазначає, що позивач 29.07.2024 звернувся до суду із позовом, в тому числі, про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023.

Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом за подібних правовідносин, суд дійшов висновку, що у цій справі до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 19.07.2022 застосуванню підлягає частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. До вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 - у редакції норми частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Разом з тим, стороною відповідача не доведено, що позивач був повідомлений про суми, нараховані та виплачені йому при виключенні зі списків особового складу, чи іншої дати, з якої він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

За наведеного, суд приходить до висновку про наявність у позивача поважних причин пропуску строку звернення до суду, а тому клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Керуючись ст. 2, 9, 72-77, 139, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко