Рішення

від 25.03.2025 по справі 520/35224/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

25.03.2025 р. справа №520/35224/24 Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Куньєвської сільської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)простягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про стягнення з Куньєвської сільської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.03.2023 року по 20.10.2024 року в розмірі 238.001,40грн.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що відповідно до розпорядження Куньєвського сільського голови від 25.02.2021р. №20-к з 26.02.2021р. проходить публічну службу на посаді завідувача сектору комунальної власності, благоустрою, інфраструктури та транспорту Куньєвської сільської ради. Згідно з розпорядженням Куньєвського сільського голови від 15.04.2022р. №41-к дія трудового договору була призупинена. Стверджував, що 13.03.2023р. звернувся до роботодавця з приводу поновлення дії трудового договору. За цим зверненням субєктом владних повноважень було вчинено відмову, оформлену листом від 11.04.2023р. №02-01-22/220. Дане управлінське волевиявлення субєкта владних повноважень було оскаржено до суду у межах справи №520/10922/23 і на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2024р. субєктом владних повноважень було видано розпорядження від 09.10.2024р. №294-ос про відновлення дії трудового договору з 21.10.2024р. Вважав проміжок часу 13.03.2023р.-20.10.2024р. вимушеним прогулом, за який найманому працівнику належить виплатити заробітну плату у розмірі 238.001,40грн. (із розрахунку середньоденного заробітку за лютий 2022р. та березень 2022р. у сумі 566,67грн.).

Відповідач про розгляд справи був сповіщений належно та завчасно, але обов`язку із подання відзиву на позов та доказів в обґрунтування викладених у позові доводів не спростував.

У звязку із викладеним судом була постановлена ухвала від 05.02.2025р. у справі №520/35224/24 про витребування доказів у Куньєвської сільської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області.

20.02.2025р. на виконання цієї ухвали відповідачем була подана низка доказів, оцінка яким має бути надана у ході розгляду справи.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі процесуальних документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ; належить до громадянства України; документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 ; згідно з розпорядженням Куньєвського сільського голови Ізюмського району Харківської області від 25.02.2021р. №20-к був призначений на посаду завідувача сектору комунальної власності, благоустрою, інфраструктури та транспорту Куньєвської сільської ради Ізюмського району Харківської області.

Згідно з розпорядженням Куньєвського сільського голови від 15.04.2022р. №41-к дія укладеного із заявником трудового договору була призупинена.

Згідно з відомостями Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообовязкового державного соціального страхування заявником за лютий 2022р. та березень 2022р. від Куньєвської сільської ради Ізюмського району Харківської області було отримано 17.300,00грн. та 6.500,00грн. відповідно.

13.03.2023р. заявником було складено звернення з приводу поновлення дії трудового договору.

Дане звернення було отримано Куньєвською сільською військовою адміністрацією Ізюмського району Харківської області 13.03.2023р.

За цим зверненням субєктом владних повноважень було вчинено відмову, оформлену листом від 11.04.2023р. №02-01-22/220.

Дане управлінське волевиявлення субєкта владних повноважень було оскаржено заявником до суду у межах справи №520/10922/23, де були заявлені вимоги: - визнати незаконним та скасувати розпорядження Куньєвського сільського голови від 15.04.2022 №41-к "Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 " з 13 березня 2023 року в частині призупинення дії трудового договору та транспорту Куньєвської сільської ради з ОСОБА_1 ; - поновити з 13.03.2023 року дію трудового договору завідувача сектору комунальної власності, благоустрою, інфраструктури та транспорту Куньєвської сільської ради Проценка Сергія Миколайовича; - стягнути з Куньєвської сільської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.03.2023 року по 05.05.2023 року в розмірі 22666,80 грн; - стягнути з Куньєвської сільської ради на користь ОСОБА_1 заробітну плату за квітень 2022 року за період з 01.04.2022 року по 15.04.2022 року в розмірі 3404,76 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2024р. у справі №520/10922/23 була визнана протиправною бездіяльність Куньєвської сільської ради Ізюмського району Харківській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 13.03.2023 про його згоду на виконання трудових функцій; зобов`язано Куньєвську сільську раду Ізюмського району Харківській області (код ЄДРПОУ 04399714) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) від 13.03.2023, в якій висловлена згода на виконання трудових функцій та прийняти вмотивоване рішення за результатами її розгляду, з урахуванням висновків суду по даній справі; зобов`язано Куньєвську сільську раду Ізюмського району Харківській області (код ЄДРПОУ 04399714) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заробітну плату за період з 01.04.2022 по 14.04.2022 року включно.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2024р. у справі №520/10922/23 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2024 по справі № 520/10922/23 змінено, викладено абзац другий резолютивної частини в наступній редакції: "Визнати протиправною відмову Куньєвської сільської ради Ізюмського району Харківській області у поновленні дії трудового договору завідувача сектору комунальної власності, благоустрою, інфраструктури та транспорту Куньєвської сільської ради Проценка С.М.". В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2024 по справі № 520/10922/23 - залишено без змін.

Заявник оскаржив рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2024р. у справі №520/10922/23 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2024р. у справі №520/10922/23 до Верховного Суду, ухвалою якого від 31.10.2024р. було відкрито касаційне провадження.

На виконання судових рішень у справі №520/10922/23 субєктом владних повноважень було видано розпорядження від 09.10.2024р. №294-ос про відновлення дії трудового договору з 21.10.2024р.

Доказів оскарження та скасування цього рішення субєкта владних повноважень позивач у ході розгляду справи до суду не подав.

Згідно з поданою субєктом владних повноважень на вимогу суду довідкою від 13.02.2025р. №03-32/19 розмір середньоденного заробітку заявника за період лютий-березень 2022р. складає 566,67грн.

Стверджуючи про те, що у межах спірних правовідносин субєкт владних повноважень протиправно не вчинив управлінського волевиявлення з приводу оплати праці за період 13.03.2023р.-20.10.2024р., заявник ініціював даний спір, заявивши вимогу про стягнення 238.001,40грн.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є субєктом владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правовідносини з приводу проходження публічної служби в органах та на посадах місцевого самоврядування унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про відпустки» тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті публічної служби в органах місцевого самоврядування.

Так, за визначенням ст. 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Згідно з ст.9 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадова особа місцевого самоврядування має право, зокрема, на оплату праці залежно від посади, яку вона займає, рангу, який їй присвоєно, якості, досвіду та стажу роботи.

Відповідно до статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Суд відмічає, що у розумінні ст.1 Закону України «Про оплату праці» та ч.1 ст.94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення міститься і у ст.1 Конвенції «Про захист заробітної плати F95», відповідно до якої термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Тож, за загальним правилом заробітна плата підлягає виплаті найманому працівникові за фактично виконану роботу.

Виключення з наведеного правила містяться, зокрема, у ст.ст.34, 113, 235 Кодексу законів про працю України в частині запровадження обовязку роботодавця з оплати часу простою найманого працівника, в частині оплати часу вимушеного прогулу, зумовленого незаконним звільненням найманого працівника, в частині оплати часу затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі найманого працівника.

У межах спірних правовідносин перелічені випадки відсутні.

Суд відмічає, що право на отримання заробітної плати підпадає під захист за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, де закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.

Згідно з п.2 Розділу ХІХ Кодексу законів про працю України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Суд визнає загальновідомим той факт, що на період 13.03.2023р.-20.10.2024р. припадає дія правового режиму воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 з 05:30год. 24.02.2022р. (затверджений Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ), котрий триває і станом на момент розгляду даної справи.

Згідно із ст.64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Згідно з п.3 зазначеного Указу Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України від 15.03.2022р. №2136-ІХ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

У силу спеціального застереження ч.3 ст.1 Закону України від 15.03.2022р. №2136-ІХ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з ст.10 Закону України від 15.03.2022р. №2136-ІХ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором (ч.1 ст.10; Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати (ч.2 ст.10); Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати (ч.3 ст.10); У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства (ч.4 ст.10).

Як то указано у ч.1 ст.13 Закону України від 15.03.2022р. №2136-ІХ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.

Відповідно до ч.2 ст.13 Закону України від 15.03.2022р. №2136-ІХ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.

Наказ (розпорядження) про призупинення дії трудового договору, укладеного з посадовими особами державних органів та органів місцевого самоврядування, роботодавець подає для погодження до військової адміністрації, яка здійснює свої повноваження на відповідній території (військові адміністрації населених пунктів та районні військові адміністрації, а за їх відсутності - обласні).

Частиною 3 ст.13 Закону України від 15.03.2022р. №2136-ІХ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" визначено, що у разі незгоди працівника (працівників) із наказом (розпорядженням) роботодавця про призупинення дії трудового договору працівником або профспілкою за дорученням працівника (працівників) відповідний наказ (розпорядження) може бути оскаржений до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіального органу, який, вивчивши зміст наказу (розпорядження) та підстави для його видання, за погодженням з військовою адміністрацією може внести роботодавцеві припис про скасування відповідного наказу (розпорядження) або про усунення порушення законодавства про працю іншим шляхом, що є обов`язковим до виконання роботодавцем протягом 14 календарних днів з дня отримання такого припису.

Приписи у разі оскарження наказу (розпорядження) про призупинення дії трудового договору, укладеного з посадовими особами, зазначеними в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути внесені роботодавцеві за погодженням з військовою адміністрацією.

Припис центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіального органу може бути оскаржений роботодавцем протягом 10 календарних днів у судовому порядку.

У ході розгляду справи судом достеменно установлено, що заявник не вдавався до механізму захисту права на отримання оплати праці у порядку ч.3 ст.13 Закону України від 15.03.2022р. №2136-ІХ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Суд відмічає, що відповідач як субєкта владних повноважень повинен діяти у порядку ч.2 ст.19 Конституції України, забезпечивши відповідність вчинених управлінських волевиявлень вимогам ч.2 ст.2 КАС України.

Спосіб дій субєкта владних повноважень з приводу поновлення дії призупиненого трудового договору чітко визначений у ч.1 ст.13 Закону України від 15.03.2022р. №2136-ІХ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" і полягає у прийнятті рішення про скасування призупинення дії трудового договору.

За визначенням п.19 ч.1 ст.4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Розпорядження субєкта владних повноважень від 09.10.2024р. №294-ос про відновлення дії укладеного із заявником трудового договору з 21.10.2024р. є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, яким передбачено відновлення оплати праці заявника з 21.10.2024р.

Дане рішення субєкта владних повноважень заявником у межах справи №520/35224/24 не оскаржено, є чинним актом індивідуального правозастосування.

Тож, розпорядження субєкта владних повноважень Куньєвської сільської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області від 09.10.2024р. №294-ос унеможливлює оплату праці заявника за період 13.03.2023р.-20.10.2024р., позаяк протягом цього періоду часу заявник не працював, а положення ст.235 Кодексу законів про працю є незастосовними через відсутність події незаконного звільнення найманого працівника та дію п.2 Розділу ХІХ Кодексу законів про працю України.

Суд з огляду на оскарження заявником рішень судів у справі №520/10922/23 у касаційному порядку до Верховного Суду, а також з огляду на приписи п.1 ч.1 ст.1215 Цивільного кодексу України (де указано, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї) не знаходить підстав для застосування у даному конкретному випадку приписів ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України, позаяк предмети справи №520/10922/23 та №520/35224/24 є тотожними в частині оплати праці заявника з 13.03.2023р.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У спірних правовідносинах відповідачем за зверненням заявника від 13.03.2023р. було вчинено відмову в оплаті праці за період 13.03.2023р.-20.10.2024р. (у формі розпорядження Куньєвської сільської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області від 09.10.2024р. №294-ос) і ця відмова у межах справи №520/35224/24 не оскаржена, відповідне управлінське волевиявлення субєкта владних повноважень є чинним.

Відтак, чинне рішення суб"єкта владних повноважень у формі розпорядження від 09.10.2024р. №294-ос є підставою для відмови у задоволенні вимог заявника про оплату праці за період 13.03.2023р.-20.10.2024р.

Підставою для задоволення вимог заявника про оплату праці за період - 13.03.2023р.-05.05.2023р. є такі, що набрали законної сили рішення суду у справі №520/10922/23.

Стосовно посилання заявника на положення ст.235 Кодексу законів про працю України суд додатково зазначає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Зі змісту наведеної норми права слідує, що обов`язковою передумовою передумовою для задоволення вимоги найманого працівника про стягнення коштів у якості оплати праці є визнання протиправним та скасування наказу роботодавця про звільнення, тобто нівелювання юридичної перешкоди для проведення грошових платежів.

У межах спірних правовідносин застосування аналогії закону згідно з ч.6 ст.7 КАС України і поширення на спірні правовідносини дії ст.235 Кодексу законів про працю України означає, що обов"язковою передумовою для оплати праці заявника за період 13.03.2023р.-20.10.2024р. є скасування розпорядження Куньєвської сільської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області від 09.10.2024р. №294-ос в частині відновлення дії укладеного із заявником трудового договору раніше від календарної дати - 21.10.2024р.

Однак, у межах справи №520/35224/24 заявник таких вимог не заявляв.

Разом із тим, такі вимоги є предметом спору у справі №520/10922/23, котра наразі знаходиться на стадії касаційного перегляду Верховним Судом.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах заявник унаслідок видання відповідачем розпорядження від 09.10.2024р. №294-ос не має правових підстав для оплати періоду часу 13.03.2023р.-20.10.2024р.

Суд повторює, що з огляду на оскарження заявником рішень судів у справі №520/10922/23 у касаційному порядку до Верховного Суду, а також з огляду на приписи п.1 ч.1 ст.1215 Цивільного кодексу України (де указано, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї) не знаходить підстав для застосування у даному конкретному випадку приписів ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України, позаяк предмети справи №520/10922/23 та №520/35224/24 є тотожніми в частині оплати праці заявника з 13.03.2023р.

Позивачем протилежного згідно з ч.1 ст.77 КАС України у ході розгляду справи не доведено.

Здобутий судом обсяг доказів згідно з ч.2 ст.77 КАС України не містить підстав для задоволення позову.

Тож вимогу належить залишити без задоволення у звязку із відсутністю у заявника порушеного права як обєкту судового захисту у межах доводів та підстав позову.

При розв`язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, ст.ст.72-77, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко