Рішення

від 25.03.2025 по справі 520/2199/25

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

25.03.2025 р. справа №520/2199/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Державної судової адміністрації України (далі за текстом - відповідач №1), Господарського суду Луганської області (далі за текстом - Відповідач №2, суб"єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації, адміністративний орган, господарський суд)провизнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій Господарського суду Луганської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.10.2024 - 31.12.2024 (включно) у справі за цим позовом, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн; 2) зобов`язання Господарського суду Луганської області здійснити перерахунок та виплату, належних ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 01.10.2024 31.12.2024 (включно) у справі за цим позовом зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024 році - 3028,00 грн; 3) визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати, належної ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 01.10.2024 - 31.12.2024 (включно) у справі за цим позовом зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024 році - 2102,00 грн; 4) зобов`язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування виплати, належної ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 01.10.2024 31.12.2024 (включно) у справі за цим позовом зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024 році - 3028,00 грн.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок вчинення суб`єктом владних повноважень протиправного управлінського волевиявлення у сфері оплати праці професійного судді утворився борг із суддівської винагороди, який підлягає присудженню на користь публічного службовця у судовому порядку.

Відповідач №1 - Державна судова адміністрація України про розгляд справи був сповіщений належно та завчасно, але обов`язку із подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконав.

Відповідач №2 - Господарський суд Луганської області про розгляд справи був сповіщений належно та завчасно, але обов`язку із подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконав.

Суд відмічає, що насправді спір склався з приводу заперечення відповідачем - Господарським судом Луганської області права заявника на обчислення суддівської винагороди із використанням показника значення прожиткового мінімуму для працездатної особи, актуального станом на 01 січня кожного окремого календарного року.

Даний спір має виключно правовий характер і не стосується питань фактів в аспекті обчислення суб`єктом владних повноважень конкретного розміру суддівської винагороди.

Утім, оскільки позивачем заявлені вимоги не лише до субєкта владних повноважень за місцем проходження публічної служби - Господарського суду Луганської області, але й до розпорядника бюджетних коштів вищого рівня - ДСА України, що у даному конкретному випадку не суперечить ч.1 ст.5, ч.2 ст.5, ч.1 ст.9, ч.2 ст.9 КАС України, то спір підлягає вирішенню у межах заявлених вимог.

Суд, вивчивши доводи позову, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, всебічно перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник у спірних правовідносинах проходив безперервну публічну службу на посаді судді Господарського суду Луганської області.

Ці обставини визнаються усіма учасниками спору, а тому не потребують додаткового доказування.

У спірних правовідносинах Відповідачем №2 - Господарським судом Луганської області вчинялись управлінські волевиявлення з приводу оплати праці (служби) заявника як професійного судді у спосіб обчислення суддівської винагороди із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.".

Доказів про те, що Відповідачем №1 - ДСА України у розпорядження Відповідача №2 Господарського суду Луганської області виділялись обсяги асигнувань для проведення на користь заявника платежів понад ці обчислення матеріали справи не містять.

Обставини відсутності згаданих вище асигнувань підтверджені довідкою Відповідача №2 від 30.01.2025р. №61, а тому не потребують додаткового доказування.

Згідно з довідкою Відповідача №2 - Господарського суду Луганської області від 30.01.2025р. №61 оклад заявника за посадою судді Господарського суду Луганської області за 2024 рік був обчислений у розмірі 78.825,00грн., тобто із використанням значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.".

Між тим, із використанням значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "3.028,00грн." розмір окладу заявника за посадою судді Господарського суду Луганської області з 01.01.2024р. має дорівнювати - 113.550,00грн.

На вимогу суду суб`єктами владних повноважень не подано витребуваних судом об`єктивних даних стосовно обчислення різниці між розміром реально отриманої заявником у спірних правовідносинах суддівської винагороди та розміром належно обчисленої у спірних правовідносинах суддівської винагороди з урахування правового висновку постанови Верховного Суду від 12.07.2023р. по справі №140/5481/22.

Тому у даному конкретному випадку суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

При цьому, з огляду на відсутність будь-яких заперечень суб`єктів владних повноважень з даного приводу відносно обставин оплати часу тимчасової непрацездатності судді суд вважає за необхідне віддати пріоритет у застосуванні положенням ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (як спеціальної норми матеріального права) над приписами ч.3 ст.17 Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХIV Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у редакції Закону України від 21.09.2022р. №2620-ІХ та ч.3 ст.24 Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХIV Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у редакції до внесення змін Законом України від 21.09.2022р. №2620-ІХ.

Стверджуючи про невідповідність закону управлінських волевиявлень суб`єктів владних повноважень (і ДСА України, і Господарського суду Луганської області) з приводу повноти оплати праці публічного службовця , заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Згідно з ч.7 ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У розумінні ч.1 ст.126 та ст.130 Конституції України умови виплати та розмір суддівської винагороди є невід`ємним елементом незалежності судді.

Спеціальним законом з питання визначення суддівської винагороди є Закон України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі за текстом - Закон України від 02.06.2016р. №1402-VIII), ч.1 ст.135 якого передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Так, за правилами ч.2 ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Як то указано у ч.4 ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII, до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Згідно з ч.5 ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Окрім того, згідно з ч.1 ст.136 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

У період часу 01.01.2024р.-31.12.2024р. виникла колізія між нормами п.2 ч.3 ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII, абз.4 ст.7 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та між абз.5 ст.7 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" в частині використання під час нарахування та виплати суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.".

Усупереч положенням ч.1 ст.126 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України Відповідачем №2 під час вчинення управлінського волевиявлення з приводу обчислення розміру суддівської винагороди у межах спірних правовідносин пріоритет у застосуванні помилково було надано не нормам ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII, а нормам абз.5 ст.7 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік".

Відповідачем №1 цей недолік в організації виконання владної управлінської функції Відповідачем №2 виправлений не був, зміни до кошторису відповідача №2 та до штатного розпису відповідача №2 не вносились.

Ці обставини підтверджені довідкою Відповідача №2 від 30.01.2025 №61 (а.с.13).

Під час вирішення спору суд зважає, що з ч.5 ст.13 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки Верховного Суду стосовно протиправності діянь субєктів владних повноважень з приводу використання під час обчислення суддівської винагороди показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн." сформульовані у постанові від 22.06.2023р. у справі №400/4904/21, від 12.07.2023р. по справі №140/5481/22, від 13.07.2023р. у справі №280/1233/22, від 24.07.2023р. у справі №280/9563/21, від 15.08.2023р. у справі №120/19262/21-а, від 13.09.2023 у справі № 240/44080/21.

Відтак, вчинення суб`єктом владних повноважень - Відповідачем №1 попри дійсний зміст згаданих вище положень законів діянь з приводу обчислення суддівської винагороди показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн." спричинило порушення прав заявника на отримання суддівської винагороди у належному розмірі.

Вирішуючи спір за епізодом вимог заявника до ДСА України, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України (затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19) Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).

Зважаючи на наведені положення ст.ст.148, 149 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII у зіставленні з положеннями ч.ч.1, 2, 5 ст.22, ч.1 ст.23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

Оскільки у межах спірних правовідносин суб"єкт владних повноважень - ДСА України (як розпорядник бюджетних коштів вищого рівня) виділив суб"єкту владних повноважень - Господарському суду Луганської області (як розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня) бюджетні асигнування для виплати суддівської винагороди, обчисленої із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн", недоліків у складеному судом кошторисі на 2024р. та штатному розписі на 2024р. (де обчислення розміру суддівської винагороди також передбачено із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "2.102,00грн.") не виправив, то невиплата заявнику суддівської винагороди у повному обсязі пов`язана саме з бездіяльністю Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (ст.148 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII).

З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд ураховує, що відповідно до висновків постанови Верховного Суду від 18.10.2023 у справі №400/12428/21, для правильного вирішення справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам потрібно з`ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму «для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» при виплаті суддівської винагороди, і, як наслідок, визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи відповідач (другий відповідач).

Водночас, суд касаційної інстанції зауважив, що відповідно до правил частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Перший відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2023, 2024 рік).

Необхідність з`ясування участі ДСА України у виплаті суддівської винагороди позивача пов`язана з тим, що однією з причин невиплати позивачу суддівської винагороди у повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби.

У такому випадку невиплату суддівської винагороди у повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

У випадку ж, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу), з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але перший відповідач розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, то є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди у повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати, є результатом дій/рішень першого відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.

Отже, без з`ясування того, хто з розпорядників бюджетних коштів прийняв рішення про виплату суддівської винагороди із застосуванням непередбаченої Законом величини (ДСА України шляхом виділення територіальним органам ДСА відповідних бюджетних коштів у меншому розмірі, чи перший відповідач, нарахувавши позивачу суддівську винагороду в меншому обсязі попри виділення йому ДСА України відповідних бюджетних коштів), застосування ефективного способу захисту порушеного права є неможливим.

Суд наголошує, що Відповідач №1 - ДСА України був належним чином сповіщений про розгляд справи, проте жодних доказів у спростування викладених у позові заявника доводів та долучених до позову доказів у ході розгляду справи до суду не подав.

Відтак, з огляду на зміст довідки Відповідача №2 від 30.01.2025р. №61 (т.1 а.с.13) суд доходить до переконання про те, що первісною причиною виникнення спору є саме бездіяльність суб"єкта владних повноважень - ДСА України (як розпорядника бюджетних коштів вищого рівня) з приводу невчинення управлінського волевиявлення стосовно забезпечення суб"єкта владних повноважень - суду обсягом асигнувань, достатнім для виплати суддівської винагороди у належному розмірі.

Тож ефективним способом захисту порушених прав заявника є визнання протиправною бездіяльності ДСА України з приводу незабезпечення Господарського суду Луганської області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати заявнику як судді Господарського суду Луганської області суддівської винагороди за період з 01.10.2024р.-31.12.2024р., обчисленої із використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "3.028,00грн." та зобов`язання ДСА України України забезпечити Господарський суд Луганської області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати заявнику як судді Господарського суду Луганської області суддівської винагороди за період з 01.10.2024р.-31.12.2024р., обчисленої із використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "3.028,00грн.".

Суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб`єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України.

Обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений у першу чергу саме на субєкта владних повноважень ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів на спростування вимог приватної особи та зазначення у процесуальних документах належних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення.

Водночас із цим, за змістом правових позицій постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного ч.1 ст.77 КАС України обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги.

Тому під час відправлення правосуддя у даній конкретній справі суд виходить із того, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень - Відповідачем №2 одночасно було вчинено і управлінське волевиявлення у формі дії з приводу обчислення суддівської винагороди заявника із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.", і управлінське волевиявлення формі бездіяльності з приводу обчислення суддівської винагороди заявника із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи, актуального станом на 01.01.2024р. - "3.028,00грн.".

У ході розгляду справи Відповідачем №2 - Господарським судом Луганської області не наведено юридично спроможних аргументів та не подано доказів відповідності вимогам закону реально вчинених у спірних правовідносинах управлінських волевиявлень з приводу обчислення суддівської винагороди та фінансування видатків на виплату цих платежів із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.".

У спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень - Відповідачем №1 одночасно було вчинено і управлінське волевиявлення у формі дії з приводу забезпечення Господарського суду Луганської області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати заявнику як судді Господарського суду Луганської області суддівської винагороди за період 01.10.2024р.-31.12.2024р., обчисленої із використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "2.102грн.", і управлінське волевиявлення формі бездіяльності з приводу незабезпечення Господарського суду Луганської області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати заявнику як судді Господарського суду Луганської області суддівської винагороди за період 01.10.2024р.-31.12.2024р., обчисленої із використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "3.028,00грн.".

Доказів відповідності реально вчинених у межах спірних правовідносин управлінських волевиявлень вимогам ч.2 ст.2 КАС України Відповідачем №1 - ДСА України у ході розгляду справи до суду не подано.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання, що у даному конкретному випадку і субєктом владних повноважень - ДСА України, і суб"єктом владних повноважень - Відповідачем №2 не було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України, ч.2 ст.2 КАС України, ч.5 ст.13 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII, позаяк попри відсутність належного правового підґрунтя ці субєкти владних повноважень вчинили управлінські волевиявлення (у формі дії) з приводу обчислення суддівської винагороди із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн." та з приводу забезпечення бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати заявнику суддівської винагороди, обчисленої із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.".

Оскільки Відповідач №1 є головним розпорядником бюджетних коштів, учасником бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи, та ДСА України під час розгляду справи не спростовано бездіяльність із нездійснення фінансування Господарського суду Луганської області для забезпечення виплати суддівської винагороди в належному розмірі, то беручи до уваги, що виконання судового рішення є частиною процедури відновлення порушеного права особи в судовому порядку, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є також зобов`язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування виплати належної заявнику суддівської винагороди за період з 01.10.2024 по 31.12.2024, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - "3.028,00грн.".

Наведені вище висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі № 360/503/21.

Відтак, у даному конкретному випадку недоведеність правомірності вчинених суб`єктом владних повноважень управлінських волевиявлень зумовлює висновок про підтвердження матеріалами справи порушеного суб`єктивного права заявника, що є підставою для задоволення позову.

Разом із тим, позов підлягає задоволенню частково, позаяк заявник просить визнати протиправною бездіяльність Відповідача №1 з приводу незабезпечення фінансування виплати, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "2.102,00грн." (п.3 резолютивної частини позову, у той час як у межах спірних правовідносин означена арифметична величина повинні дорівнювати - "3.028,00грн.").

Також замість визнання протиправною бездіяльності Відповідача №1 з приводу незабезепчення фінансування виплати суд вважає за підставне застосувати спосіб захисту у вигляді визнання протиправною бездіяльності Відповідача №1 з приводу незабезпечення Господарського суду Луганської області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати заявнику суддівської винагороди за період з 01.10.2024р.-31.12.2024р., обчисленої із використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "3.028,00грн.".

При розв`язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій детальній оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-12, ст.ст. 72-77, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Господарського суду Луганської області з приводу нарахування та виплати судді Господарського суду Луганської області - ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.10.2024р.-31.12.2024р., обрахованої із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "2.102,00грн.".

Зобов`язати Господарський суд Луганської області нарахувати та виплатити судді Господарського суду Луганської області - ОСОБА_1 суддівську винагороду за період 01.10.2024р.-31.12.2024р., обраховану із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "3.028,00грн." з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків (зборів, внесків).

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України з приводу незабезпечення Господарського суду Луганської області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати судді Господарського суду Луганської області - ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.10.2024р.-31.12.2024р., обчисленої із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "3.028,00грн.".

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Господарський суд Луганської області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати судді Господарського суду Луганської області - ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.10.2024р.-31.12.2024р., обчисленої із використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "3.028,00грн.".

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко