Ухвала

від 25.03.2025 по справі 320/6895/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

25 березня 2025 року

м. Київ

справа № 320/6895/24

адміністративне провадження № К/990/10265/25

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу адвоката Захаріїва Богдана Дмитровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі №320/6895/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового-акту в частині,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому просив визнати протиправними та нечинними з моменту прийняття:

- пункт 4 розділу IV Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 16 серпня 2016 року №816, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 вересня 2016 року за №1241/29371, за яким у разі прийняття рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання територіальний орган ДМС у строк не пізніше п`яти робочих днів інформує заявника про прийняте рішення та строк його дії, а також про те, що заявнику необхідно: зняти з реєстрації своє місце проживання в Україні, щодо «встановлення строку дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання та необхідності зняти з реєстрації своє місце проживання в Україні»;

- пункт 6 розділу IV Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 16 серпня 2016 року №816, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 вересня 2016 року за №1241/29371, за яким: «Територіальний орган ДМС проставляє в паспорті громадянина України у формі книжечки (на одній із сторінок з одинадцятої по шістнадцяту) та в паспорті (паспортах) громадянина України для виїзду за кордон (на одній із сторінок з другої по п`яту) штампи про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання, які скріплюються печаткою, тільки після подання заявником паспорта громадянина України у формі книжечки зі штампом зняття з реєстрації місця проживання або довідки про зняття з реєстрації місця проживання, виданої органом реєстрації»;

- пункт 5 розділу IV Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 16 серпня 2016 року №816, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 вересня 2016 року за №1241/29371, за яким: «Строк дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання становить шість місяців з дня його прийняття. Якщо заявник у зазначений строк не звернувся до територіального органу ДМС для оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання, рішення втрачає силу, про що робиться відмітка в заяві».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.

10 березня 2025 року адвокат Захаріїв Богдан Дмитрович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі №320/6895/24. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.

У касаційній скарзі скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 4, 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», пункту 5-2 частини першої статті 7, пункту 18 частини сьомої статті 22 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», частини першої статті 16 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (щодо питання строку дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне місце проживання та зняття з реєстрації місця проживання) та частини другої статті 264 КАС України (щодо питання права на оскарження нормативно-правового акту).

Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

За приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т. і.), а також зазначення, у чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Суд зазначає, що формальне посилання на норми права, щодо застосування яких у подібних правовідносинах, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник не обґрунтував у чому саме полягала помилка суду апеляційної інстанції при застосуванні відповідних норм права (статей 4, 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», пункту 5-2 частини першої статті 7, пункту 18 частини сьомої статті 22 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», частини першої статті 16 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», частини другої статті 264 КАС України) та як, на думку скаржника, відповідні норми повинні застосовуватися, а обґрунтування скаржника щодо зазначеної підстави касаційного оскарження зводиться до часткового опису обставин цієї справи та незгоди із прийнятими у справі рішеннями.

Отже, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.

З огляду на викладене, Суд вважає недоведеними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Інших підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України скаржником не зазначено.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить належно обґрунтованих підстав касаційного оскарження.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу адвоката Захаріїва Богдана Дмитровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі №320/6895/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового-акту в частині - повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет», а у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами, у спосіб їх надсилання до суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя О.В. Кашпур