Ухвала

від 26.03.2025 по справі 346/5723/24

КОЛОМИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 346/5723/24

Провадження № 2/346/379/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2025 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі головуючого судді Яремин М.П.

з участю: секретаря Гжибовського А.А.

представника позивача адвоката Гачака І.О.

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача адвоката Бежука С.М.

розглянувши у відкритому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Українська залізниця», від імені якої діє регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків,-

В С Т А Н О В И В:

21.10.2024 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь AT «Укрзалізниця», від імені якої діє регіональна філія «Львівська залізниця» кошти в сумі 1641542,01 грн., як вартість неоприбуткованого дизельного пального, а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач згідно з наказом від 09.09.2013 року призначений на посаду начальника виробничого структурного підрозділу "Моторвагонне депо Коломия", тобто як керівник останнього перебував у трудових відносинах з позивачем та здійснював затвердження актів форми № 5-НП, що у свою чергу згідно з розрахунками Державної аудиторської служби України спричинило матеріальну шкоду АТ "Укрзалізниця" у вигляді вартості неоприбуткованого дизельного пального на вказану суму.

Державною аудиторською службою України встановлено, що оприбуткування паливно-мастильних матеріалів у кількості, меншій ніж зазначено у залізничній накладній, здійснювалось у період з 01.07.2020 року до 07.04.2023 року. Досліджуючи наявність у діях відповідача усіх елементів господарського правопорушення, на думку позивача, слід виходити з того, що: протиправна поведінка відповідача полягає у затвердженні ним актів форми № 5-НП з викривленими відомостями, які спричинили приймання на складський облік та оприбуткування нафтопродуктів в меншій кількості, ніж фактично прибувало згідно з перевізними документами, оскільки саме без таких актів були б неможливими подальші дії щодо їх обліку, відповідно і не було б і неоприбуткованого дизельного пального у ВСП «Моторвагонне депо Коломия»; наявні збитки в розмірі 1641542,01 грн., заявлені позивачем як вартість неприбуткованого дизельного пального; причинний зв`язок між протиправними діями відповідача і шкодою зумовлений тим, що внаслідок затвердження останнім таких актів ДАСУ складено відповідний акт та надіслано позивачу вимогу від 21.03.2024 року, яка є обов`язковою до виконання позивачем, а її невиконання тягне для позивача негативні правові наслідки. Згідно з положенням про ВСП «Моторвагонне депо Коломия», що затверджено наказом позивача 29.12.2018 року, а також його посадової інструкції, відповідач несе відповідальність за неналежну організацію бухгалтерського контролю, фіксування всіх господарських операцій в первинних документах.

Представник позивача в судовому засіданні просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог.

Його представник, адвокат Бежук С.М. просить в задоволенні позову відмовити, з підстав, зазначених у відзиві. В останньому вказано, що відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організація України, затвердженої 20.05.2008 року №281/171/578/155 (далі Інструкція - № 281), саме на членів комісії, які складають відповідні акти на приймання паливно-мастильних матеріалів (форма № 5- НП), покладено відповідальність за дотримання правил приймання нафти і нафтопродуктів, а відповідач до членів комісії не входить. Затверджуючи акт № 5-НП на наступний робочий день, начальник депо бачить лише документи, а сам вантаж навіть не оглядає. Відповідно до інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, проведеної перед складанням річної фінансової звітності за 2023 рік, на паливних складах позивача, зокрема, і РПЧ-4 (Коломия) нестач чи лишків не встановлено. У актах № 5-НП вказано фактичну кількість пального, а не заявлену вантажовідправником ( при цьому різниця знаходиться у межах допустимих відхилень на природні втрати пального і не може слугувати підставою для відмови від отримання вантажу або заявлення претензій до вантажовідправника), що аж ніяк не потягло додаткових витрат позивача на придбання пального, тобто в чому саме полягає шкода, завдана позивачу, незрозуміло. Вказуючи в актах № 5-НП саме фактичну, а не заявлену кількість пального, комісія та відповідач діяли на підставі нормативно-правового акта свого роботодавця Настанови № 50-Ц від 03.03.2005 року. Виходячи з положень ст.ст. 130, 132, 133, 134 КЗпП України, навіть якщо допустити, що відповідачем завдано шкоди підприємству при виконанні трудових обов`язків, розмір відшкодування не може перевищувати його середньомісячного заробітку. Крім того, по факту кожного приймання пального і видаткова накладна, і відповідний акт за формою № 5-НП передавалися до відповідного відділу, що займається бухгалтерським обліком позивача, тобто днем виявлення цих порушень мав бути день передачі відповідних актів №5-НП до цього відділу, отже, по всіх актах строк в 1 рік, передбачений ст.233 КЗпП України, минув, а норми ЦК України та ГК України в даній справі не підлягають застосуванню.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши вказаних учасників, суд доходить наступних висновків.

Згідно зіст. 15 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріпленост. 16 ЦК України. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Відповідно дост. 16 ЦК Україниодним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, вказує на те, що під час перебування відповідача на посаді начальника (керівника) структурного підрозділу «Моторвагонне депо Коломия» було неоприбутковано в повному обсязі отриманого дизельного пального, що призвело до списання коштів на видатки (витрати) всупереч законодавству без отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно достатті 125 Конституції Українисудоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною першоюстатті 19 ЦПК Українивстановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначенастаттею 20 ГПК України.

Згідно з частиною другоюстатті 4 Господарського процесуального кодексу України(далі -ГПК України) юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктом 1 частини першоїстатті 20 ГПК Українивизначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Пунктом 8ст. 20 ГПК Українивстановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно доПодаткового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначенихПодатковим кодексом України.

Пунктом 12 частини першоїстатті 20 ГПК Українипередбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Частиною другоюст. 89 ГК Українивизначено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:

- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;

- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;

- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;

- бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;

- іншими винними діями посадової особи.

Відповідно до ч. 4ст. 92 ЦК Україниякщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Наведеними вище положеннямист. 92 ЦК Українитаст. 89 ГК Українипередбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи.

Із системного аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованихЦивільним кодексом України,Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції, такий спір виник між господарським товариством та його посадовою особою, стосується рішень, дій чи бездіяльності цієї посадової особи на виконання нею своїх повноважень з управління товариством, організацією діяльності товариства.

Зі змісту позовної заяви та матеріалів справи з`ясовано, що предметом спору у даній справі є відшкодування майнової шкоди, завданої господарському товариству неналежним виконанням трудових обов`язків відповідачем під час здійснення ним своїх повноважень, як посадової особиначальника (керівника) депо виробничого структурного підрозділу "Моторвагонне депо Коломия" регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця", зокрема, призначення його на цю посаду згідно з наказом № 848/ос від 09.09.2013 року, на якій він перебував до 01.04.2022 року відповідно до наказу № 164-ОС від 31.03.2022 року (том 2, а. с 226, 227), тобто перебував в трудових відносинах з позивачем як керівник цього підрозділу.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 638/15118/16-ц (провадження № 14-329цс19), від 14 квітня 2020 року у справі № 910/12217/19 (провадження № 12-24гс20), Верховного Суду у постанові від 01 грудня 2022 року у справі № 161/7347/21.

Суд звертає увагу на те, що згідно з п.1.1, 2.1, 4.1 посадової інструкції начальника відокремленого підрозділу «Моторвагонне депо Коломия» Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» - Матейчука Владислава Івановича начальник депо здійснює загальне керівництво виробничою, економічною, фінансово-господарською діяльністю депо, визначає напрями соціально-економічного розвитку, кадрової політики з обґрунтованим та широким застосуванням нормативів, матеріальних, фінансових і трудових витрат та досягненням високих техніко-економічних показників підприємства; здійснює керівництво виробничо-господарською і експлуатаційною діяльністю депо згідно діючого законодавства та Положення про відокремлений підрозділ «Моторвагонне депо Коломия»; несе персональну відповідальність за господарську та фінансово-економічну діяльність депо (том 3, а. с. 17-18). Отож, відповідач виконував права та обов`язки начальника, які притаманні посадовій особі.

Є безпідставними доводи сторони відповідача про те, що відповідач повинен нести відповідальність згідноз Кодексом законів про працю України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 квітня 2020 року у справі №910/12217/19, скасовуючи ухвалу Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2019 року і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2019 року та направляючи справу до господарського суду першої інстанції для продовження розгляду вказала на те, що наявність трудових відносин між власником (учасником, акціонером) юридичної особи та посадовою особою цієї юридичної особи не впливає на визначення юрисдикції спорів за позовом власника (учасника, акціонера) до такої посадової особи щодо відшкодування збитків, завданих юридичній особі діями або бездіяльністю посадової особи, поданим власником (учасником, акціонером) в інтересах юридичної особи. Такі спори підлягають розгляду господарськими судами відповідно до пункту 12 частини першої статті20, частини першої статті54 ГПК України.

Тобто висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються юрисдикції господарського суду. Зазначена постанова не містить висновку про те, що до вказаних правовідносин підлягають застосуванню нормиКодексу законів про працю України.

Відповідно дост. 132 Кодексу законів про працю Україниза шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Тобто,стаття 132 зазначеного Кодексумістить виключення, і до посадових осіб не підлягає застосуванню приписи ст. 132 щодо матеріальної відповідальності у межах середнього місячного заробітку.

Згідно зіст. 134 Кодексу законів про працю Україниу відповідності із законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть: 1) працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 2) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям.

З огляду на нормист. 134 Кодексу законів про працю Українивідсутні підстави для застосування до даних правовідносин нормист. 134 зазначеного Кодексу.

Як зазначалося вище, положеннямист. 92 ЦК Українитаст. 89 ГК Українипередбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи.

Отже, правовий статус посадових осіб, в тому числі начальника депо, який здійснює управління діяльністю юридичної особи, значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій по управлінню юридичною особою.

Той факт, що він перебуває у трудових відносинах з юридичною особою, не встановлює пріоритет трудового регулювання над цивільним, оскільки до цих відносин не може застосовуватися модель «роботодавець - працівник», властива трудовим відносинам.

З огляду на зазначене, виходячи з того, що предметом спору у даній справі є відшкодування майнової шкоди, завданої посадовою особою під час виконання трудових обов`язків, які за своєю суттю є господарськими, хоч і виявлені після припинення виконання відповідачем обов`язків начальника ВСП «Моторвагонне депо Коломия», а тому даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Згідно з п.1 ч.1ст.255 ЦПК Українисуд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі, оскільки спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

На підставі наведеного, та, керуючись п.1 ч.1 ст.255, ст. ст. 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

провадження в справі за позовом акціонерного товариства «Українська залізниця», від імені якої діє регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків, закрити на підставі п.1 ч.1ст.255 ЦПК України,оскільки дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Роз`яснити, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її постановлення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

Суддя: Яремин М. П.