Рішення

від 25.03.2025 по справі 297/318/25

БЕРЕГІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 297/318/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2025 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді МИХАЙЛИШИН В. М., за участю секретаря Балега Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування Берегівської міської ради Закарпатської області про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Берегівського районного суду Закарпатської області із позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування Берегівської міської ради Закарпатської області про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що заочним рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 21.01.2021 року у справі №297/2600/20 шлюб між сторонами розірвано. Під час перебування сторін у шлюбі у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 06.04.2021 року у справі №297/205/21 присуджено до стягнення аліменти у розмірі 2000,00 гривень щомісячно, починаючи з 05.02.2021 року. Станом на 20.01.2025 року заборгованість зі сплати аліментів становить 96000,00 гривень. Як зазначила позивачка, з часу розірвання шлюбу та окремого проживання сторін, відповідач не спілкується з сином, не цікавиться його життям, здоров`ям та навчанням. Тобто, відповідач не приймає участі у духовному розвитку дитини та матеріальній підтримці. Неповнолітня дитина сторін перебуває на повному утриманні позивачки, яка здатна забезпечити розвиток дитини у спокійному та стійкому середовищі, сприятливому для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини та матеріального забезпечення. На думку позивачки, поведінка батька до сина свідчить про те, що він свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та фактично цим відмовляється від неї.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 05.02.2025 року провадження у зазначеній справі було відкрито та призначено справу до підготовчого засідання.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 26.02.2025 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась. При цьому, подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, не заперечила щодо заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про місце, дату і час розгляду справи був повідомлений належним чином. Відзив на позовну заяву не подав. При цьому, подав заяву про розгляд справи без його участі, щодо позбавлення його батьківських прав не заперечив, оскільки вже тривалий час проживає окремо, позов визнав та просив позовні вимоги задовольнити.

Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування Берегівської міської ради Закарпатської області в судове засідання не з`явився. При цьому, подав заяву про розгляд справи без його участі та надав суду висновок щодо розв`язання спору.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Судом встановлено, що сторони мають спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9-10).

Заочним рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 21 січня 2021 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 12).

Крім цього, рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 06 квітня 2021 року призначено стягнення з ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 , 07.03.2019 року в твердій грошовій сумі в розмірі 2000,00 гривень (а.с. 14-16).

Відповідно до довідки Берегівського відділу ДВС у Берегівському районі Закарпатської області від 20.01.2025 року заборгованість відповідача ОСОБА_2 зі сплати аліментів неа утримання дитини становить 96000,00 гривень (а.с. 13).

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною 7 статті 7 Сімейного кодексу України 7 передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII , іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами 1-4 статті 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина 1 статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини 1 статті 164 СК України, дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) ЄСПЛ зазначив, що якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантованого Конвенцією. У цій справі ЄСПЛ звернув увагу на те, що заявник міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з його сином, зокрема, враховуючи юний вік останнього в той час, коли їх контакт припинився, може призвести лише до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв`язку між ними і відчуження дитини від нього (§ 52). Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв`язків між ним і його сином і підштовхнула результат справи проти нього. Очевидно, що позбавлення заявника батьківських прав не більше ніж анулювало юридичний зв`язок між заявником і його сином. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин протягом семи років, що передували цьому рішенню, не можна сказати, що воно негативно вплинуло на ці відносини (§ 54). Існуючі сімейні зв`язки між подружжям і дітьми, про яких вони фактично піклуються, зумовлюють захист відповідно до Конвенції. Більш того, якщо минув значний проміжок часу з того моменту, як дитина жила разом зі своїми біологічними батьками, то інтерес цієї дитини в тому, щоб його de facto сімейна ситуація знову не змінилася, може домінувати над інтересами батьків, щоб їх сім`я возз`єдналася (§ 55).

21 березня 2025 року Берегівським районним судом Закарпатської області отримано висновок органу опіки і піклування виконавчого комітету Берегівської міської ради № 474/03-17 від 19.03.2025 року.

Згідно вказаного висновку встановлено, що з моменту розірвання шлюбу між батьками від 21.01.2020 року батько дитини ОСОБА_2 не приймає ніякої участі в утриманні та вихованні свого сина, фізичним та духовним розвитком своєї дитини, її психічним та емоційним станом не цікавиться, не вітає сина з днем народження та взагалі ніяк не спілкується з дитиною, тобто свідомо нехтує виконанням своїх батьківських обов`язків. Орган опіки та піклування виконавчого комітету Берегівської міської ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Отже судом встановлено, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За таких обставин, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить висновку, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а саме: не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти. Отже, рішення про звернення до суду із даним позовом є виваженим та відповідає волевиявленню позивача, а тому позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі.

Зокрема, слід позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , батьківських прав відносно його сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим повністю буде захищено інтереси самої неповнолітньої дитини, в розумінні принципів Декларації прав дитини в тому числі.

Керуючись Конвенцією про права дитини, п. 2 ч. 1 ст. 164, ст. 165 СК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 265, 267, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», постанова Верховного Суду від 29.09.2021 року по справі № 459/3411/17, провадження № 61-10531св21, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), третя особа без самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування Берегівської міської ради Закарпатської області (м. Берегове, вул. Б.Хмельницького, 7, Закарпатської області, код ЄДРПОУ 04053683) про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , батьківських прав відносно його сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга може бути подана до Закарпатського апеляційного суду.

Суддя Віталій МИХАЙЛИШИН