Ухвала

від 25.03.2025 по справі 991/2548/25

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

Справа № 991/2548/25

Провадження 1-кс/991/2541/25

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2025 року м.Київ

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , розглянувши матеріали скарги голови Громадської організації «НОН-СТОП» ОСОБА_2 на бездіяльність уповноважених осіб Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, яка полягає у невнесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей після отримання заяви про вчинення кримінального правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

До Вищого антикорупційного суду надійшла скарга голови Громадської організації «НОН-СТОП» (далі - ГО «НОН-СТОП») ОСОБА_2 на бездіяльність уповноважених осіб Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП), яка полягає у невнесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомостей після отримання заяви про вчинення кримінальних правопорушень, в якій він просить:

- зобов`язати уповноважених осіб САП внести відомості до ЄРДР та почати досудове розслідування за заявою голови ГО «НОН-СТОП» ОСОБА_2 від 13.03.2025 за вих. № 13/03/2025-5-2 про вчинення зазначених кримінальних правопорушень.

Скарга обґрунтована тим, що 13.03.2025 голова ГО «НОН-СТОП» ОСОБА_2 електронною поштою направив до САП заяву за вих. № 13/03/2025-5-2 від 13.03.2025 про вчинення головою Запорізької обласної державної адміністрації (обласної військової адміністрації) у злочинній змові з представниками суб`єктів господарювання, зокрема, ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД», ТОВ «МЕЛСІТІ» та посадовими особами прокуратури, правоохоронних органів (Бюро економічної безпеки України, Національного антикорупційного бюро України, Національної поліції України) кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 212, ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 366-2, ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 368-5, ч. 3 ст. 369, ч. 2 ст. 369-2 КК України, однак, всупереч положенням ст. 214 КПК України, відомості за його заявою до ЄРДР не внесено.

Розглянувши матеріали Скарги слідчий суддя дійшов до наступних висновків.

Порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування регламентовано главою 26 КПК України (параграф №1 статті 303-308 КПК України).

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржено бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

В кримінальному процесуальному праві підсудність характеризується як розмежування повноважень судів щодо розгляду справ. Визначити підсудність означає вказати, який саме суд буде розглядати дану справу.

У сучасному кримінальному судочинстві застосовується підсудність у трьох розрізах: територіальна, інстанційна, предметна.

Виходячи з положень абз. 2 ч. 1 ст. 32 КПК України, Вищий антикорупційний суд здійснює кримінальні провадження щодо злочинів, що вчинені на території України і віднесені до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду.

Згідно положень статті 33-1 КПК України, Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 206-2, 209, 211, 366-2, 366-3 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.

У примітці до ст. 45 КК України зазначено, корупційними кримінальними правопорушеннями відповідно до цього Кодексу вважаються:

- кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем;

- кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 цього Кодексу.

Пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 КПК України передбачені умови, хоча б одна з яких повинна мати місце при вирішенні питання про підсудність кримінального провадження Вищому антикорупційному суду щодо кримінальних правопорушень, передбачених вищезазначеними статтями Кримінального кодексу України, а саме:

1) кримінальне правопорушення вчинено:

Президентом України, повноваження якого припинено, народним депутатом України, Прем`єр-міністром України, членом Кабінету Міністрів України, першим заступником та заступником міністра, членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Головою Фонду державного майна України, його першим заступником та заступником, членом Центральної виборчої комісії, Головою Національного банку України, його першим заступником та заступником, Головою Національного агентства з питань запобігання корупції, його заступником, Директором Бюро економічної безпеки України, його заступником, членом Ради Національного банку України, Секретарем Ради національної безпеки і оборони України, його першим заступником та заступником, Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, його першим заступником та заступником, радником або помічником Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем`єр-міністра України;

державним службовцем, посада якого належить до категорії «А»;

депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом обласної ради, міської ради міст Києва та Севастополя, посадовою особою місцевого самоврядування, посаду якої віднесено до першої та другої категорій посад;

суддею (крім суддів Вищого антикорупційного суду), суддею Конституційного Суду України, присяжним (під час виконання ним обов`язків у суді), Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої ради правосуддя, Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

прокурорами органів прокуратури, зазначеними у пунктах 1-4, 5-11 частини першої статті 15 Закону України «Про прокуратуру»;

особою вищого начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, вищого складу Національної поліції, посадовою особою митної служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника митної служби III рангу і вище, посадовою особою органів державної податкової служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника податкової служби III рангу і вище;

військовослужбовцем вищого офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України;

керівником суб`єкта великого підприємництва, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків;

2) розмір предмета кримінального правопорушення, передбаченого статтями 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 368, 369, 369-2 Кримінального кодексу України, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення, а також предмет кримінального правопорушення або розмір завданої шкоди у кримінальних правопорушеннях, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 364, 410 Кримінального кодексу України, у дві тисячі і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення (якщо кримінальне правопорушення вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб`єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків);

3) кримінальне правопорушення, передбачене статтею 369, частиною першою статті 369-2 Кримінального кодексу України, вчинено щодо службової особи, визначеної у частині четвертій статті 18 Кримінального кодексу України або у пункті 1 цієї частини.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 33-1 КПК України, слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті.

Інші суди, визначені цим Кодексом, не можуть розглядати кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, які віднесені до підсудності Вищого антикорупційного суду (крім випадку, передбаченого абзацом сьомим частини першої статті 34 цього Кодексу).

З огляду на зазначені норми закону, в даному випадку підлягає застосуванню саме предметна підсудність, відповідно до якої Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно конкретних корупційних кримінальних правопорушень, передбачених законом, у випадку наявності хоча б однієї з умов, передбачених пунктами 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України. Інші суди не можуть розглядати ці провадження.

Частиною 6 ст. 9 КПК України визначено, що у випадках, коли положення Кримінального процесуального кодексу України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КПК України, на суддів, слідчих суддів, прокурорів керівників органів досудового розслідування, слідчих, інших службових осіб органів державної влади покладається обов`язок неухильно додержуватися вимог Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою Україною, вимог інших актів законодавства, що є реалізацією принципу законності.

Таким чином, системне тлумачення ч. 1 ст. 33-1 КПК України дає підстави зробити висновок про неприпустимість виходу за межі тієї підсудності, яка є безсумнівною, з огляду на загальні засади кримінального провадження, зокрема законність та верховенство права, однією зі складових якого є принцип юридичної визначеності.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як свідчить аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у кримінально-процесуальному аспекті, «суд, котрий, відповідно до чинних положень національного права, не має повноважень судити підсудного, «не встановлений законом» у розумінні статті 6 § 1». Відповідну позицію зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ «Richert v Poland» (п. 41).

З огляду на зазначене, розгляд судом, зокрема, Вищим антикорупційним судом, справ, які не належать до його підсудності, є порушенням правил підсудності, що суперечить припису щодо розгляду справи судом, встановленим законом.

Вихід за ці межі підсудності Вищого антикорупційного суду, які встановлені статтею 33-1 КПК України та п. 20-2 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України та є безсумнівними, суперечитиме загальним засадам кримінального провадження і вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Пунктом 10 частини 1 статті 3 КПК України визначено, що кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Частиною 1 статті 5 КПК України встановлено, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Частиною 1 статті 306 КПК України передбачено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

Аналіз вказаних положень закону дає підстави зробити висновок, що до Вищого антикорупційного суду оскаржується, зокрема, бездіяльність уповноважених осіб САП, яка полягає у невнесенні до ЄРДР відомостей про кримінальні правопорушення стосовно складів злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду.

Як вбачається зі змісту Скарги, ОСОБА_2 оскаржує бездіяльність уповноважених осіб САП щодо невнесення до ЄРДР відомостей за його заявою про кримінальні правопорушення, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366-2, ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 368-5, ч. 3 ст. 369, ч. 2 ст. 369-2 КК України, що згідно вимог ст. 33- 1 КПК України та примітки до ст. 45 КК України є корупційними кримінальними правопорушеннями та кримінальними правопорушеннями, пов`язаними з корупцією; бездіяльність уповноважених осіб САП щодо невнесення до ЄРДР відомостей за його заявою про кримінальні правопорушення, передбачених ч. 2 ст. 212, ч. 1 ст. 255, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366 КК України, що згідно вимог ст. 33- 1 КПК України та примітки до ст. 45 КК України не є корупційними кримінальними правопорушеннями та кримінальними правопорушеннями, пов`язаними з корупцією.

Згідно Скарги ОСОБА_2 оскаржує бездіяльність уповноважених осіб САП щодо невнесення до ЄРДР відомостей за його заявою від 13.03.2025 за вих. № 13/03/2025-5-2 (далі - Заява), у якій вказує, що голова Запорізької обласної державної адміністрації (обласної військової адміністрації), використовуючи підконтрольні підприємства ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» (код ЄДРПОУ 41400018), ТОВ «МЕЛСІТІ» (код ЄДРПОУ 41490056), перебуваючи у злочинній змові з посадовими особами правоохоронних органів, а саме Бюро економічної безпеки України, Національного антикорупційного бюро України, Національної поліції України, а також контролюючих органів, а саме органів прокуратури, створили організовану злочинну групу та налагодили злочинну схему, направлену на розкрадання і привласнення бюджетних коштів, в тому числі коштів, що надходять за міжнародними та державними програмами, використовуючи для цього вказані підприємства. Дана злочинна схема реалізується шляхом укладення фіктивних, договорів: укладаючи угоди із підконтрольними підприємствами за завищеними цінами, незаконним нарахуванням ПДВ та видаткової частини відбувається вивід коштів, з метою ухилення від сплати податків і подальшій легалізації, виведених бюджетних коштів, виділених на будівництво фортифікаційних споруд. У діях зазначених суб`єктів вбачаються ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 212, ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 366-2, ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 368-5, ч. 3 ст. 369, ч. 2 ст. 369-2 КК України.

Так, у п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України вказано перелік суб`єктів можливого вчинення корупційного кримінального правопорушення, за умови наявності якого склад злочину відноситься до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду.

До переліку таких суб`єктів, передбачених п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України, не входить голова Запорізької обласної державної адміністрації (обласної військової адміністрації) та керівництво ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД», ТОВ «МЕЛСІТІ».

У заяві про вчинення кримінальних правопорушень зазначено про можливе вчинення вищевказаних кримінальних правопорушень у змові з, у тому числі, з посадовими особами прокуратури, правоохоронних органів (Бюро економічної безпеки України, Національного антикорупційного бюро України, Національної поліції України), однак з її змісту неможливо встановити, що вказані особи є саме Директором Бюро економічної безпеки України, його заступником, особами вищого складу Національної поліції, прокурорами органів прокуратури, зазначені у п. 1-4, 5-11 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про прокуратуру, що є необхідним, аби дійти висновку, що вказаний злочин відноситься до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду.

За такого, умова, передбачена п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України, відсутня.

Пункт 2 ч. 5 ст. 216 КПК України містить наступний критерій, за яким визначається підсудність справ Вищому антикорупційному суду: розмір предмета кримінального правопорушення, передбаченого статтями 354(стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 368, 369, 369-2 Кримінального кодексу України, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення, а також предмет кримінального правопорушення або розмір завданої шкоди у кримінальних правопорушеннях, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 364, 410Кримінального кодексу України, у дві тисячі і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення (якщо кримінальне правопорушення вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб`єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків).

Таким чином, для визначення предметної підсудності Вищому антикорупційному суду за п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України необхідним є визначення розміру предмета кримінального правопорушення або розміру завданої шкоди у кримінальних правопорушеннях.

Хоча заявник вказує про можливе вчинення злочинів службовими особами державних та правоохоронних органів, однак не зазначає розмір предмета кримінального правопорушення або розміру завданої шкоди у кримінальних правопорушеннях, що позбавляє слідчого суддю можливості встановити відповідність Скарги ознаці, визначеній п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України.

Умова, що міститься у п. 3 ч. 1 ст. 216 КПК України вимагає, щоб кримінальні правопорушення, передбачені ст. 369, 369-2 КК України було вчинено щодо службової особи, визначеної у ч. 4 ст. 18 КК України або у пункті 1 цієї частини.

У ч. 4 ст. 18 КК України зазначено наступний перелік: посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.

Як вбачається зі змісту заяви ОСОБА_2 про вчинення злочину, заявник не зазначає конкретних службових осіб, визначених п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України, ч. 4 ст. 18 КК України.

Таким чином, Скарга не відповідає і ознаці, визначеній п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК України.

Враховуючи вищевикладене, Скарга, не відповідає критеріям, визначеним у статті 33-1 КПК України з урахуванням положень п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України, а тому розгляд даної Скарги та прийняття рішення за результатами її розгляду не відноситься до компетенції Вищого антикорупційного суду і суд не може прийняти рішення за такою Скаргою.

В свою чергу, з огляду на те, що законодавець у більшості випадків прямо зазначає, що судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування здійснюється слідчим суддею суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (ч. 7 ст. 100, ч. 2 ст. 132, ч. 1 ст. 184, ч. 1 ст. 192, ч. 2 ст. 199, ч. 1 ст. 201, ч. 3 ст. 244, ч. 10 ст. 290 КПК України), з урахуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК України, правильним є застосування зазначеного правила й до розгляду скарг, територіальна підсудність щодо яких прямо не визначена кримінальним процесуальним законом, зокрема, згідно ч. 1 ст. 306 КПК України, яка, серед іншого, встановлює порядок розгляду скарг на рішення, дії та бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, не віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду.

Таким чином, скарга на бездіяльність уповноважених осіб САП щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення щодо складу злочину, який не віднесено до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, має розглядатися слідчим суддею місцевого загального суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться САП - Шевченківський районний суд міста Києва.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 304 КПК України, скарга повертається, якщо вона не підлягає розгляду в цьому суді.

Оскільки Скарга не підсудна Вищому антикорупційному суду, то вона підлягає поверненню особі, яка з нею звернулась.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 33-1, п. 1-3 ч. 5 ст. 216, 303-304, 369-372 КПК України, слідчий суддя

П О С Т А Н О В И В:

Скаргу голови Громадської організації «НОН-СТОП» ОСОБА_2 на бездіяльність уповноважених осіб Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, яка полягає у невнесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей після отримання заяви про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 212, ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 366-2, ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 368-5, ч. 3 ст. 369, ч. 2 ст. 369-2 КК України,повернути ОСОБА_2 .

Копію ухвали про повернення скарги невідкладно надіслати особі, яка її подала.

Ухвалу може бути оскаржено безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом п`яти днів з дня отримання копії такої ухвали.

СЛІДЧИЙ СУДДЯ ОСОБА_3