Рішення

від 26.03.2025 по справі 183/196/25

НЕ ВКАЗАНО

Справа № 183/196/25

№ 2-о/183/24/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2025 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря судового засідання Аніськової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, цивільну справу за заявою розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «АТП-10974», Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про встановлення факту припинення трудових відносин, -

в с т а н о в и в:

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту припинення трудових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «АТП-10974».

Вимоги заявника мотивовані тим, що з 01.06.2011 року він почав перебувати у трудових відносинах з «Сєвєродонецьке АТП-10974» на посаді водія, що підтверджується записом у його трудовій книжці та відомостями про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб, виданими Пенсійним фондом України в Одеській області від 17.09.2024 року.

З 18.04.2022 року ОСОБА_1 не виконує роботи із роботодавцем, останній, в свою чергу, не виплачує йому заробітну плату.

Маючи намір отримати статус безробітного, ОСОБА_1 звернувся до Одеського обласного центру зайнятості, де і дізнався, що його основним місцем роботи є Товариство з обмеженою відповідальністю «Сєвєродонецьке автотранспортне підприємство 10974», що не відповідає дійсності.

Встановлення факту припинення трудових відносин необхідне заявникові для реалізації права на пенсійне забезпечення, оскільки на даний час він має статус працюючого пенсіонера.

При цьому, заявник зазначає, що не мав можливості розірвати трудовий договір з роботодавцем, оскільки підприємство знаходиться на непідконтрольній державі Україна території, а на початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України та початком бойових дій, він змушений був тимчасово змінити місце свого проживання та переїхати до м.Балти Одеської області, де отримав статус внутрішньо-переміщеної особи.

Ухвалою суду від 13 січня 2025 року позов ОСОБА_1 залишено без руху (а.с. 13).

Ухвалою суду від 31 січня 2025 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 в порядку окремого провадження (а.с. 22).

Сторони в судове засідання не з`явилися, заявник звернувся із клопотанням про розгляд справи у його відсутність, представники заінтересованих осіб заперечень проти заяви не подали.

Дослідивши подані заявником докази, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01.06.2011 року був прийнятий на посаду водія автотранспортних засобів в ТОВ «Сєвєродонецьке автотранспортне підприємство 10974», про що свідчить запис в його трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а.с. 7).

Запис про розірвання трудового договору в зазначеній трудовій книжці відсутній.

Відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб свідчить про те, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Сєвєродонецьке автотранспортне підприємство 10974» (а.с. 6).

Після початку повномасштабної війни з боку російської федерації на території Донецької області заявник був вимушений переїхати на підконтрольну державі Україні територію - до м.Балат Одеської області, де проживає з квітня 2022 року та по сьогоднішній день, та де був взятий на облік, як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою ВПО (довідка № 515-7000922579 від 20.04.2022 року) (а.с. 5).

Місцезнаходженням робочого місця ОСОБА_1 було м. Сєвєродонецьк Луганської області.

При виїзді з м. Сєвєродонецьк Луганської області, ОСОБА_1 не мав можливості звільнитися в установленому законом порядку, оскільки підприємство залишилося на непідконтрольній Україні території. На даний час юридично відносини з роботодавцем дійсні, при цьому фактично роботу заявник припинив.

Заявник має намір отримати пенсію, але через оформлені трудові відносини не має можливості цього зробити.

Відповідно до пункту 52 розділу ХІ Закону України «Про зайнятість населення» та частини четвертої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлено, що під час дії воєнного стану для отримання статусу безробітного внутрішньо переміщені особи, а також особи, які перебувають на територіях, на яких ведуться бойові дії, у яких не розірвані трудові договори з роботодавцем, подають до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, заяву на ім`я роботодавця про припинення трудового договору, про що повідомляються роботодавець (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними), територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та територіальний орган Пенсійного фонду України.

17.10.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського обласного центру зайнятості для того, щоб припинити трудові відносини з ТОВ «Сєвєродонецьке АТП-10974» за власним бажанням ст. 38 КЗпП України, однак отримав відповідь, в якій було зазначено, що заявник вважається «зайнятою особою» в розумінні Закону України «Про зайнятість населення», а факт звільнення згідно українського законодавства необхідно визнавати звернувшись до суду.

За таких обставин, суду доведено неможливість реалізувати своє набуте право на отримання статусу безробітного, отримати допомогу по безробіттю, а також отримати статус непрацюючого пенсіонера.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Разом з тим, положеннями ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», передбачено гарантії прав і свобод громадян України, які виїхали за межі тимчасово окупованої території, визначено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Крім цього, відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII від 20.10.2014, Внутрішньо переміщена особа, яка не мала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості) відповідно до пункту 1 статті 36, статей 38, 39 Кодексу законів про працю України у зв`язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю і соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття має право припинити такий трудовий договір в односторонньому порядку, подавши до центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи заяву на ім`я роботодавця про припинення трудового договору.

Датою припинення трудового договору є день, наступний за днем подання такої заяви.

Відповідно до п. 4 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод Відповідно до Указу Президента України від 14 листопада 2014 року № 875/2014 «Про рішення ради національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях», розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» (зі змінами), УДППЗ «Укрпошта» не здійснюється пересилання пошти на окремі території Донецької та Луганської областей.

Таким чином, заявник не мав можливості подати і поштовим відправленням заяву про припинення трудових відносин, оскільки такі відправлення на вказану територію не приймаються.

При таких обставинах, враховуючи те, що установа заінтересованої особи знаходиться на непідконтрольній Україні території, поштова служба зв`язку не працює у заявника відсутня можливість припинити трудові відносини в інший спосіб, окрім звернення до суду, з метою отримання можливості в подальшому реалізовувати своє право на пенсію.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

У відповідностідо наказуМіністерства зпитань реінтеграціїтимчасово окупованихтериторій від25.04.2022року №75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року», Сєвєродонецький район віднесено до таких територій.

При таких обставинах, враховуючи те, що установа заінтересованої особи знаходиться на непідконтрольній Україні території, поштова служба зв`язку не працює у заявника відсутня можливість припинити трудові відносини в інший спосіб, окрім звернення до суду, з метою отримання можливості в подальшому реалізовувати своє право на працю.

Відповідно до статей 3, 221, 231КЗпП України в порядку передбаченому главою ХV цього Кодексу, підглядають розглядові індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності, у тому числі членів кооперативів, їх об`єднань, членів кооперативних сільськогосподарських підприємств, членів інших громадських організацій, які перебувають з ними в трудових відносинах, членів селянських (фермерських) господарств, які працюють за трудовим договором із фізичними особами.

У статті 232 КЗпП України визначено, які трудові спори безпосередньо розглядаються в судових і , як правило, це спори про звільнення, і спори про відмови у прийнятті на роботі.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Згідно ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Аналогічні положення містяться в Європейській соціальній хартії (переглянута) від 03.05.1996 (ратифікована Україною 14.09.2006).

Так, ст. 1 Хартії визначає що з метою забезпечення ефективного здійснення права на працю сторони зобов`язуються: визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості; ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає; створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування; забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п. 5 ч. 2 ст.293ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У відповідності до ч. 2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З огляду на викладене, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилається заявник, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами дослідженими в судовому засіданні, враховуючи, що заявник з об`єктивних причин не може підтвердити у позасудовому порядку факт припинення нею трудових відносин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту припинення трудових відносин.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 293-294, 315-319 ЦПК України, -

у х в а л и в:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «АТП-10974», Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про встановлення факту припинення трудових відносин, - задовольнити.

Встановити факт припинення трудових відносин між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване місце проживання внутрішньо-переміщеної особи АДРЕСА_2 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сєвєродонецьке автотранспортне підприємство 10974», з 20 квітня 2022 року, на підставі ст. 38 КЗпП України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін:

Заявник ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване місце проживання внутрішньо-переміщеної особи АДРЕСА_2 .

Заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, ЄДРПОУ 20987385, адреса: Канатна, 83, м.Одеса, 65012.

Заінтересована особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Сєвєродонецьке АТП -10974», код ЄДРПОУ 23483644, місцезнаходження: вул.Богдана Ліщини, 35, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93400.

Суддя Сорока О.В.