Рішення

від 25.03.2025 по справі 183/12478/24

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/12478/24

№ 2/183/2194/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2025 року м. Самар

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участю: секретаря судового засідання Моісєєва К. А., представника позивача Шилова В. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про:

- стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 компенсації за завдану моральну шкоду у розмірі 150000,00 гривень,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (надалі позивач) 02 грудня 2024 року через представника, адвоката Шилова В. Ю., звернувся до суду з цим позовом, отриманим судом 03 грудня 2024 року.

В обґрунтування позову вказує, що 15 травня 2023 року представник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просив: визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 11775 від 10 листопада 2022 року; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення та додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 22 лютого 2022 року, починаючи з 12 жовтня 2022 року по день поновлення на посаді та поновити продовольче, речове та інші види забезпечення. В обґрунтування позовної заяви представник позивача вказував, що ОСОБА_1 проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 , з 27 квітня 2022 року приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації, а у період з 07 серпня 2022 року до 12 жовтня 2022 року перебував у пункті дислокації м. Бахмут. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 13 жовтня 2022 року № 273 солдата ОСОБА_1 вважати таким, що 12 жовтня 2022 року самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойових завдань в районі проведення заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10 листопада 2022 року № 11775, ОСОБА_1 призупинено виплату грошового забезпечення, в тому числі премію та додаткову винагороду з посилання на пункт 5 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260. Також у цьому наказі є посилання на наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 15 жовтня 2022 року № 9675 «Про призначення службового розслідування» та матеріали службового розслідування за актом імовірного самовільного залишення місця несення служби позивачем. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02 січня 2023 року № 2, солдата ОСОБА_1 , вважати таким, що з 30 грудня 2022 року повернувся до розташування підрозділу та приступив до виконання бойових завдань за призначенням. ОСОБА_1 вважав протиправним та таким, що підлягає скасуванню, наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 11775 від 10 листопада 2022 року, крім того, вважав необхідним нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення та додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 22 лютого 2022 року, починаючи з 12 жовтня 2022 року по день поновлення на посаді. 28 липня 2023 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом ухвалено рішення суду у справі № 160/10240/23, яким задоволено позовні вимоги. Рішення першої інстанції не було оскаржене та набрало законної сили. У зв`язку із цим було отримано виконавчий лист та направлено до Новомосковського ВДВС, де відкрито виконавче провадження № 74309118 від 01 березня 2024 року. Постановою державного виконавця зобов`язано відповідача виконати рішення суду впродовж 10 робочих днів.

Представник позивача вказує, що на час звернення з цим позовом військова частина НОМЕР_1 не виконала рішення суду та вимогу державного виконавця. Вказані події викликали велику кількість негативних емоцій у позивача, він обурений та пригнічений тим, що його незаконно визнано таким, що самовільно залишив місце несення служби. Таке рішення було ганьбою для позивача, приниженням честі та гідності. Позивач повинен був неодноразово звертатись до відповідача для врегулювання виниклих обставин, залучати адвоката для захисту свої прав та інтересів, ініціювати судовий процес та приймати участь в судових засіданнях. Він намагався в досудовому порядку врегулювати виниклі обставини впродовж 7 місяців (жовтень 2022 року - квітень 2023 року), але це не дало жодного результату, адже відповідач ігнорував будь-які звернення позивача. Потім позивач у межах судового процесу три місяці (з травня по липень 2024 року) захищав свої права та інтереси. Докладав багато додаткових зусиль для доказування протиправності рішень відповідача. Такі події позбавили позивача нормального сну, порушили його нормальні життєві зв`язки, адже він більше не міг спілкуватися із своїми побратимами та приймати з ними участь в бойових діях. Позивач постійно думав про можливі негативні наслідки для нього і про те, як захистити себе. Звертає увагу, що відповідач, оголосивши позивача таким, що самовільно залишив місце несення служби, фактично звинуватив останнього у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (самовільне залишення військової частини або місця служби). Якби позивач не оскаржив рішення відповідача, то його могли б притягнути до кримінальної відповідальності. Можливість притягнення до кримінальної відповідальності викликало додаткові хвилювання та стрес у позивача. Також, незважаючи на те, що рішення суду набуло законної сили в серпні 2023 року відповідач досі не виконує його вже 16 місяців і не намагається виконати. Позивач застосував заходи для примушення відповідача виконати рішення суду, у вигляді виконавчого провадження, але це не дало жодного результату. Невиконання рішення суду завдає значної моральної шкоди інтересам позивача, адже відповідач досі не поновив порушене майнове право позивача. При цьому саме через протиправну поведінку відповідача в період з 12 жовтня 2022 року по 29 грудня 2022 року не мав коштів. Це окремо викликає душевні страждання у позивача, адже він вимушений користуватися коштами своїх близьких та родичів. Відповідно до рішення суду відповідач зобов`язаний поновити виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди з 12 жовтня 2022 року по 29 грудня 2022 року, адже наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 2 від 02 січня 2023 року позивача поновлено на посаді з 30 грудня 2022 року. Сума заборгованості грошового забезпечення та додаткової винагороди складає близько 150 000 гривень.

Представник позивача зазначає, що моральна шкода завдана оголошенням позивача таким, що самовільно залишив місце несення служби і через це позивач відчував себе знеціненим, пригніченим, покинутим сам на сам із проблемами, які виникли виключно через рішення відповідача, а також без грошового забезпечення, адже відповідач припинив їх виплату. У зв`язку із цим позивач був вимушений шукати адвоката та позиватися до суду і приймати участь в судовій справі. При цьому відповідач, навіть на стадії судового розгляду, не вжив заходів для самостійного виправлення допущеного порушення. Після проголошення рішення судом і набранням ним законної сили відповідач все одно не вжив жодних заходів для його виконання. Заходи правового примусу не дали результату. Відповідач ігнорує рішення суду. Весь перебіг описаних подій триває 2 роки 2 місяці. Вказаний строк на думку позивача є суттєвим. Весь цей період часу позивач відчуває хвилювання, вимушений постійно думати та контролювати процес захисту своїх прав, виконання рішення суду, залучати адвоката, нести витрати. Зазначені події забрали багато сил позивача. Позивач змушений докладати додаткових зусиль для виконання рішення суду. Позов у даній справі є додатковим доказом вжиття позивачем заходів захисту своїх прав та інтересів. В цілому вказані події створили душевні страждання для позивача, адже достатньо одного протиправного рішення та бездіяльності відповідача і він матиме проблеми, які вже розтягнулись в часі на більш ніж 2 роки. Такий стан справ на думку позивача є несправедливим, принижує його честь та гідність. Позивач відчуває себе використаним та покинутим матеріалом, а не захисником, якого потребує держава в умовах воєнного стану. Поведінка відповідача підриває повагу до Збройних Сил України, престижність військової служби, змушує обмірковувати позивача, чи правильний він зробив вибір під час вступу на військову службу до військової частини НОМЕР_1 . Керуючись принципом розумності та справедливості, тривалістю порушення прав, глибиною душевних страждань позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 150 000 гривень.

В правове обґрунтування позову посилається на ст. 19, 56, п. 9 ч. 2 ст. 129, ст. 129-1 Конституції України, статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 23, 1167, ч. 1 ст. 1173, ст. 1174 ЦК України, Постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Іммобільяре Саффі проти Італії», заява 22774/93, 28 липня 1999 року, § 63; «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, § 40, пілотне рішення «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява 40450/04, п. 46), рішення «Недайборщ проти Російської Федерації», від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії», від 09 лютого 2007 року «Білуха проти України». Наголошує на необхідності врахування висновків з питань застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 522/3454/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, постановах Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 686/12403/21, від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20, від 18 травня 2022 року у справі № 158/272/21, від 31 серпня 2022 року у справі № 289/865/21.

Постановленою суддею ухвалою від 10 грудня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження та відкрито провадження у справі, призначено судове засідання.

Постановленою суддею ухвалою від 12 грудня 2024 року судові засідання у цивільній справі постановлено проводити в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача у судове засідання повторно не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений своєчасно, належним чином, причини неявки суду не повідомив. Будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.

У зв`язку з повторною неявкою у судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України, суд за згодою позивача, вважає за можливе, проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Оцінивши доводи, викладені у позовній заяві, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши та оцінивши подані докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, в сукупності зібраних у справі доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд висновує таке.

За ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України).

За положеннями ст. 77 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Так, з ухвали Дніпровського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року вбачається, що 15 травня 2023 року представник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 .

Рішенням Дніпровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2023 року у справі № 160/10240/23, яке набрало законної сили 28 липня 2023 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 10 листопада 2022 року № 11775 «Про результати службового розслідування». Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 поновити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове, продовольче, речове і інші види забезпечення та додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 22 лютого 2022 року, починаючи з 12 жовтня 2022 року по день поновлення на посаді. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 858,88 грн.

Рішенням суду у справі № 160/10240/23 встановлено, зокрема, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25 березня 2022 року № 69… військовозобов`язаних, що призвані на військову службу по мобілізації, вважати такими, що з 25 березня 2022 року зараховані до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення, на котлове забезпечення з 26 березня 2022 року. Вважати такими, що з 25 березня 2022 року прийняли справи та посади і приступили до виконання службових обов`язків. Виплачувати щомісячну премію у максимальному розмірі від встановленого посадового окладу… Виплачувати надбавку за особливості проходження служби в мінімальному розмірі 65% від встановленого посадового окладу, за військове звання та надбавку за вислугу років… Вступний інструктаж пройшли: Солдат запасу ОСОБА_1 , навідник 3 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти НОМЕР_2 мотопіхотного батальйону, ВОС 124281 А, ШПК «солдат», посадовий оклад 2730 гривень на місяць, щомісячна премія максимальному розмірі 289% від встановленого посадового окладу. Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до командира роти ОСОБА_2 зі скаргою на стан здоров`я, який надав йому дозвіл на від`їзд до санітарної частини в місті Часів Яр Донецької області для проходження медичного обстеження. На підставі консультативного висновку військової частини від 11 жовтня 2022 року №8383, який видано старшим лейтенантом медичною сестрою ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військове звання солдат, встановлено діагноз вертеброгенна цервікалгія, тораколюмбалгія з больовим синдромом на фоні поширеного остеохондрозу хребта. Крім того, у графі «Рекомендації» прописано: звільнити від виконання службових обов`язків на 05 днів, з обмеженням від фізичних навантажень на 10 днів, та зазначений перелік курсу лікування із визначеними лікарськими препаратами (Диклофенак, Омепрозал, Диклак, Толперил, ОСОБА_4 , Вітаксон, ОСОБА_5 ).

Також судом у справі № 160/10240/23 встановлено, що на підставі доповіді «Про факт самовільного залишення частини військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 (без зброї)», зі слів ОСОБА_6 повідомлено, що 12 жовтня 2022 року о 08.00 годині під час перевірки наявності особового складу, було виявлено відсутність солдата ОСОБА_1 . Прийнятими заходами розшуку солдат ОСОБА_1 не знайдений, місцезнаходження його невідоме, на телефонні дзвінки не відповідає. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 13 жовтня 2022 року № 273 солдата ОСОБА_1 , навідника 3 мотопіхотного відділення З мотопіхотного взводу 4 мотопіхотної роти НОМЕР_2 мотопіхотного батальйону, вважати таким, що ІНФОРМАЦІЯ_2 самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойових завдань в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії. Виключити з котлового забезпечення військової частини з 13 жовтня 2022 року. Виключити з грошового та речового забезпечення військової частини з 12 жовтня 2022 року. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15 жовтня 2022 року №9675, відповідно до доповіді командира 2 мотопіхотного батальйону х..№ 6766 від 13 жовтня 2022 року, за фактом самовільного залишення військової частини 12 жовтня 2022 року, солдатом ОСОБА_1 , наказано: офіцеру управління НОМЕР_2 мотопіхотного батальйону старшому лейтенанту ОСОБА_7 провести службове розслідування у встановлений законом термін. В ході розслідування встановити наявність чи відсутність події, з приводу якої було призначено розслідування, її обставини (час, місце) і наслідки; осіб, з вини яких трапилась подія, та осіб, дії чи бездіяльність, яких сприяли шкідливим наслідкам або створювали загрозу для їх сприяння; конкретні неправомірні дії військовослужбовця, яким вчинено правопорушення… офіцером управління НОМЕР_2 мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_7 було проведено службове розслідування за фактом самовільного залишення місця несення служби (без зброї) в умовах воєнного стану 12.10.2022 року солдатом ОСОБА_1 , з метою уточнення причин і умов, що сприяли самовільному залишенню місця несення служби солдатом ОСОБА_1 , а також встановлення ступеня вини військовослужбовця солдата ОСОБА_1 , чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення. За результатами розслідування наказано: Вирішення питання щодо притягнення або не притягнення до дисциплінарної відповідальності солдата ОСОБА_1 … відкласти до його повернення на військову службу до військової частини НОМЕР_1 . … солдату ОСОБА_1 призупинити виплату грошового забезпечення з 12 жовтня 2022 року, а також не виплачувати йому премію за відповідні місяці самовільного залишення частини у повному обсязі та не виплачувати додаткову винагороду відповідно до постанови КМУ №168 за відповідні місяці самовільного залишення частини у повному обсязі. Заступнику командира частини з морально-психологічного забезпечення-начальнику відділення морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 направити копію матеріалів цього службового розслідування до органів досудового розслідування для прийняття правового рішення щодо порушення кримінального провадження за фактами, які виявленні в ході проведення службового розслідування, протягом 10 діб з дати підписання наказу командира частини про затвердження його результатів… 27 березня 2023 року Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, розглянуто адвокатський запит представника позивача, та листом старшого слідчого першого слідчого відділу Денисом Лелюком №13-01-6194/23, ОСОБА_8 повідомлено, що станом на 24 березня 2023 року Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, провадження стосовно військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, не здійснюється. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02 січня 2023 року №2, солдата ОСОБА_1 вважати таким, що з 30 грудня 2022 року повернувся до розташування підрозділу та приступив до виконання бойових завдань за призначенням.

Судом у справі № 160/10240/23 зроблено висновок, що: у період, коли прийнято оскаржуваний наказ, позивач з дозволу командира роти перебував на медичному обстеженні, тобто, самовільно не залишав військову частину НОМЕР_1 ; відповідач не мав права призупинити військову службу позивача, в тому числі призупинити виплати грошового забезпечення без наявності зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань кримінального провадження, відтак, спірний наказ не відповідає абзацу 1 та 2 пункту 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, частині 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». З урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку про необхідність визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10 листопада 2022 року № 11775 «Про результати службового розслідування». Також суд виснував про необхідність зобов`язання військової частини НОМЕР_1 поновити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове, продовольче, речове та інші види забезпечення та додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 22 лютого 2022 року, починаючи з 12 жовтня 2022 року по день поновлення на посаді.

Обставини, встановлені судовими рішеннями щодо позивача та відповідача також підтверджуються наданими позивачем до матеріалів справи, що розглядається, доказами /а.с.19, 19, зворот, 20-21/.

Наданими суду доказами у виді постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження ВП 74309118 підтверджуються, що 01 березня 2024 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду у справі № 160/10240/23 /а.с.25/. При цьому суд звертає увагу, що у вказаній постанові виконавчий документ вказаний, як 160/0240/23, водночас викладена у постанові суть виконавчого документу, відомості про боржника та стягувача, вказують на ідентичність змісту документу змісту резолютивній частині рішення, що вказує на помилку у номері виконавчого документу, допущеного при винесенні постанови про відкриття провадження.

Доказів виконання судового рішення у справі № 160/10240/23 станом на день розгляду справи в суді не надано.

Вирішуючи позов, суд виходить з такого.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61?1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

У цій справі позивач наголошує, що моральна шкода виразилась в тому, що позивач виявив, що його оголосили таким, що самовільно залишив місце несення служби і через це він відчував себе знеціненим, пригнічений, покинутим сам на сам із проблемами, які виникли виключно через рішення відповідача, а також без грошового забезпечення, адже відповідач припинив їх виплату. У зв`язку із цим був вимушений шукати адвоката та позиватися до суду і приймати участь у судовій справі. Відповідач на стадії судового розгляду справи не вжив заходів для самостійного виправлення допущеного порушення. Після ухвалення рішення відповідач протягом тривалого часу не вжив жодних заходів для його виконання, ігнорує рішення суду. Бездіяльність відповідача триває 16 місяців. Весь цей період часу позивач відчуває хвилювання, вимушений постійно думати та контролювати процес виконання рішення суду, залучати адвоката, нести витрати. Позивач змушений докладати додаткових зусиль для виконання рішення суду. Вказані події створили душевні страждання для позивача, адже достатньо одного протиправного рішення і він матиме проблеми, які вже розтягнулись в часі. Він зобов`язаний жертвувати своїм життям та здоров`ям захищаючи Україну, а відповідач може і не виконувати приписів законодавства та рішення суду. Такий стан справ на думку позивача є несправедливим, принижує його честь та гідність. Виходячи з описаних обставин, керуючись принципом розумності та справедливості, тривалістю порушення прав, глибиною душевних страждань позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача компенсацію за завдану моральну шкоду в розмір 150 000 гривень.

Частиною 1 ст. 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

В межах розгляду цієї справи позивачем доведено наданими судовими рішеннями факт неправомірності дій відповідача щодо визнання позивача таким, що самовільно залишив військову частину та не виплатити йому грошового та іншого забезпечення у певні проміжки часу.

При цьому суд вважає, що саме по собі рішення суду про визнання протиправним та скасування пункту наказу щодо службового розслідування у відношенні позивача, зобов`язання відповідача виплатити йому грошове та інше забезпечення є належним та достатнім доказом на підтвердження факту заподіяння позивачеві душевних страждань, наявності протиправності дій та вини відповідача та причинного зв`язку між фактом заподіяння моральної шкоди позивачеві та винними протиправними діями. Також саме по собі визнання судом факту протиправності дій відповідача, з урахуванням відновлення прав позивача на грошове та інше забезпечення та враховуючи відсутність доказів на підтвердження наслідків, яке спричинило така протиправна поведінка є частковою справедливою сатисфакцією позивача.

Більш того, статтями 13, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права та змінюють практику застосування національного закону відповідно до рішення цього Суду.

Відповідно до чіткої й усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення від 28 липня 1999 року у справі «Імобільяре Саффі» проти Італії», заява № 22774/93, пункт 66).

Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26 квітня 2005 року у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19 лютого 2009 року у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06).

ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, пункти 203 - 204, та рішення у справі «Вассерман проти Росії», заява № 21071/05, пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 7 травня 2002 року в справі «Бурдов проти Росії», пункт 100).

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презумується.

При цьому, саме лише ненадання позивачем доказів розладу як психічного, так і фізичного здоров`я, змін в звичайному укладі життя, за умов, покладених в обґрунтування позову, враховуючи уклад життя позивача, який є діючим військовослужбовцем, не може бути підставою для висновку про відсутність факту спричинення позивачеві моральної шкоди, яка виразилася у душевних переживаннях щодо наслідків неправомірного наказу та покладенням зусиль, спрямованих на доведення його неправомірності, очікування виконання рішення в частині отримання матеріального блага, якого позивач був позбавлений скасованим протиправним наказом.

Також, у цій справі доказів виконання судового рішення від 28 липня 2023 року відповідач станом на 25 березня 2025 року не надав.

З огляду на зазначене суд вважає обґрунтованими посилання позивача і на завдання йому моральної шкоди, пов`язаної з тривалим невиконанням судового рішення на його користь.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) Велика Палата Верховного Суду визнала обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди у розмірі 20000 грн, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення.

Водночас, суд ураховує також і наявність гарантій виконання судового рішення, встановлених статтями 382 382-2 КАС України, які внесені на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21 листопада 2024 року № 4094-IX, яким має право скористатися заявник при невиконанні відповідачем рішення, ухваленого в адміністративній справі.

Таким чином, ураховуючи характер і тривалість вчиненого правопорушення, глибину завданих позивачеві душевних страждань, спричинених відповідачем позивачеві в цілому, при цьому виходячи із засад розумності та виваженості з огляду на встановлені судом обставини, враховуючи те, що позивач не позбавлений права отримати сатисфакцію, в тому числі і матеріальну, за невиконання судового рішення, суд вважає достатньою сатисфакцію відшкодування моральної шкоди стягнення на користь позивача 20000,00 грн, тому дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі в 20000,00 грн, що є цілком адекватною завданій позивачеві шкоді, справедливою в аспекті розподілу відповідальності відповідача.

Інші доводи та аргументи позивача, покладені в обґрунтування заяви по суті справи, як самі по собі так і у своїй сукупності не мають наслідком задоволення позовних вимог або відмову у них, а тому не аналізуються судом при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За таких обставин, оскільки позивача, як учасника бойових дій /а.с.30/ звільнено від сплати судового збору, судовий збір компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 5, 12, 77-82, 141, 258, 259, 264-265, 268, 282 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 компенсацію завданої моральної шкоди у розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок.

У решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 26 березня 2025 року.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач Військова частина НОМЕР_1 , код в ЄДРПОУ НОМЕР_4 ; місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, Самарівський район, с-ще Черкаське.

Суддя Д. О. Парфьонов