Рішення

від 05.03.2025 по справі 910/3450/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.03.2025Справа № 910/3450/19за позовом Установи "28 Управління начальника робіт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Міністерство оборони України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо"

про стягнення 58 452,50 грн.

Суддя Зеленіна Н.І.

Секретар судового засідання Нікітіна В.В.

Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Установа "28 Управління начальника робіт" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Міністерство оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо", у якому просила суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия" на користь Установи "28 Управління начальника робіт" 25 000 грн отриманого доходу від незаконного володіння чужим майном, 25 000 грн упущеної вигоди та 8 452,50 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия" не маючи прав на кран козловий КК-20/5-25-9 передало його в оренду третім особам на платній основі, а відтак усі доходи отримані в якості орендної плати за майно, яке ним було набуде і збережене без правової підстави підлягає стягненню на користь законного власника - Установи "28 Управління начальника робіт".

Також, позивач зазначає, що міг би реально одержати дохід з вказаного майна за звичайних обставин (якби його право не порушувалось відповідачем) у розмірі 25 000,00 грн., який просить стягнути з відповідача в якості упущеної вигоди.

Крім того, позивачем нараховано за період з 01.10.2016 по 01.03.2017 на суму одержаного відповідачем доходу інфляційні втрати у розмірі 8 452,50 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у матеріалах справи документами.

Через діловодство суду 17.04.2019 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия" надійшла заява із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 постановлено здійснювати розгляд справи №910/3450/19 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 22.05.2019.

Через діловодство суду 17.04.2019 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия" надійшло клопотання про залучення до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо" у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та зупинити провадження у справі №910/3450/19 до набрання законної сили судовим рішенням по справі №910/3499/19.

Через діловодство суду 16.05.2019 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия" надійшов відзив.

Через діловодство суду 21.05.2019 від представника Установи "28 Управління начальника робіт" надійшла заява про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Міністерство оборони України.

Через діловодство суду 21.05.2019 від Міністерства оборони України надійшла заява про залучення його до участі у справі, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2019 залучено до участі у справі Міністерство оборони України у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо" у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача; відкладено підготовче засідання на 25.06.2019.

Через діловодство суду 19.06.2019 від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" надійшли пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 зупинено провадження у справі №910/3450/19 за позовом Установи "28 Управління начальника робіт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Міністерство оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ИССО", про стягнення 58 452,50 грн., до вирішення господарським судом міста Києва справи №910/3449/19 та набрання рішенням у цій справі законної сили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.20249 поновлено провадження у справі №910/3450/19 та призначено підготовче засідання на 06.11.2024.

Через діловодство суду 29.10.2024 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия" надійшли пояснення по справі, в яких відповідач стверджує, що позивачем не доведено існування у нього права власності на кран козловий КК - 20/25-9, оскільки не підтверджено це право жодним достатнім, достовірним та належним доказом; рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 №910/11416/19, яким позов задоволено повністю та визнано договір купівлі-продажу крана козлового КК - 20/25-9 укладеного між державним підприємством Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Іссо" недійсним з часу його укладання, ґрунтується на помилкових висновках; з 26.02.2004 по 18.02.2021 ТОВ "Іссо" огрунтовано вважало себе законним власником крану козлового КК - 20/25-9, а відтак правомірно передало в оренду ТОВ "Стройиндустрия", а ТОВ "Стройиндустрия" в суборенду ТОВ "Морський будівельний комплекс"; ТОВ "Стройиндустрия" не перешкоджало позивачу передавати в оренду майно - кран козловий КК - 20/25-9 у період з 01.10.2016 по 01.03.2017 та відповідно отримувати дохід у розмірі 25 000 грн.

Протокольною ухвалою суду від 06.11.2024 закінчено підготовче провадження та призначено призначив справу до судового розгляду по суті на 20.11.2024.

Протокольною ухвалою суду від 20.11.2024 відкладено судовий розгляд на 11.12.2024.

Через діловодство суду 11.12.2024 від представника ТОВ "Стройиндустрия" надійшло клопотання про перехід зі стадії розгляду справи по суті до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі №910/3450/19 до вирішення справи №753/9237/23, що розглядається в порядку кримінального судочинства, до набрання законної сили вироку в цій справі.

Протокольною ухвалою суду від 11.12.2024 відкладено судовий розгляд на 22.01.2025.

Протокольною ухвалою суду від 22.01.2025 відкладено судовий розгляд на 05.03.2025.

У судовому засіданні 05.03.2025 представник ТОВ "Стройиндустрия" просив задовольнити подану ним 11.12.2024 заяву про зупинення провадження у справі №910/3450/19 до вирішення справи №753/9237/23, що розглядається в порядку кримінального судочинства, до набрання законної сили вироку в цій справі.

Так, згідно приписів частини другої статті 207 Господарського процесуального кодексу України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Матеріали справи та сама заява представника відповідача містить інформацію про те, що розгляд справи №753/9237/23 в порядку кримінального судочинства здійснюється з 2023 року, в той час як заяву про зупинення провадження у справі №910/3450/19 до вирішення справи №753/9237/23, заявником подано лише на стадії судового розгляду, а саме 11.12.2024. Також, суд наголошує на тому, що заява не містить жодних належних обґрунтувань підстав подачі такої заяви лише на стадії судового розгляду.

У судовому засіданні 05.03.2025 суд залишив заяву ТОВ "Стройиндустрия" від 11.12.2024 про зупинення провадження у справі №910/3450/19 до вирішення справи №753/9237/23 без розгляду на підставі частини другої статті 207 Господарського процесуального кодексу України.

Також, у судовому засіданні суд заслухав вступне слово представника позивача, який підтримував позовні вимоги, та вступне слово представника відповідача, який заперечував проти позову. Представники третіх осіб не з`явились, повідомлені належним чином.

Суд дослідив зібрані в матеріалах справи докази, заслухав пояснення представників сторін, як щодо дослідження доказів, так і по суті позовних вимог та заперечень проти позову.

05.03.2025 у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Згідно довідок Установи "28 Управління начальника робіт" від 12.03.2018 №42 кран козловий КК-20/5-25-9 перебуває на балансі Установи "28 Управління начальника робіт" в складі основних засобів, обліковується по бухгалтерському рахунку 104 "Машини та обладнання" та використовується за цільовим призначенням на території виробничої бази в м. Одеса по пров. Чапаєва, 3-б; Головного управління майна та ресурсів міністерства оборони України від 13.03.2018 №503/5/2011 зазначений кран козловий перебуває на оперативному обліку в Головному управлінні майна та ресурсів Міністерства оборони України за Установою "28 Управління начальника робіт"; Південного відділу Управління державного технічного нагляду Збройних Сил України від 13.03.2018 №504/4/52 на реєстраційному обліку в Південному відділі управління державного технічного нагляду Збройних Сил України за Установою "28 Управління начальника робіт" перебуває кран козловий КК-20/5-25-9, завод. №19, реєстр. №3156 (попередній реєстр. №УБ-584).

ТОВ «Стройиндустрия» ніколи не мало жодного відношення до військового майна - крана козлового КК-20/5-25-9.

Відповідно до договору оренди козлового крана від 01.10.2014 №36 укладеного між Установою "28 Управління начальника робіт" (орендодавець) та ТОВ "Морський будівельний комплекс» (орендатор) останньому передано у тимчасове платне користування до 31 грудня 2014 року кран козловий КК-20/5-25-9 для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт за адресою: м. Одеса пер. Чапаєва, 3-б. Згідно акту приймання-передачі кран козловий було передано 01.10.2014.

Згідно з договором оренди козлового крана від 01.04.2015 № 23/к укладеного між Установою "28 Управління начальника робіт" (орендодавець) та ТОВ "Морський будівельний комплекс» (орендатор) останньому передано у тимчасове платне користування до 30 червня 2015 року кран козловий КК-20/5-25-9 для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт за адресою: м. Одеса пер. Чапаєва, 3-б. Згідно акту приймання-передачі кран козловий було передано 01.04.2015.

У подальшому жодних дій щодо зняття крану з реєстрації та зміни власника Установою"28 Управління начальника робіт" не здійснювалися.

Внаслідок подій пов`язаних з тимчасовою окупацією Автономної Республіки Крим та міста Севастополя Російською Федерацією, з 12.03.2014 Установа « 28 Управління начальника робіт» змінила місцезнаходження з м. Євпаторія до м. Київ Повітрофлотський проспект, 6 (юридична адреса, наказ Міністра оборони України від 12.03.2014 №174).

01.10.2016 ТОВ «Стройиндустрия», в особі директора Лепехової Є.В., укладено договір оренди крана козлового №1 з ТОВ "Морський будівельний комплекс» на 1 рік з оплатою в розмірі 5000 грн щомісячно.

У період з 1 жовтня 2016 року по 1 березня 2017 року ТОВ «Стройиндустрия» отримало дохід від передачі в платну оренду крана козлового КК-20/5-25-9 у загальному розмірі 25 000 грн.

Позивач стверджує, що в силу приписів статей 319 та 320 Цивільного кодексу України в оренду майно може передаватися тільки власником цього майна, а тому враховуючи те, що кран козловий КК-20/5-25-9 не перебував у власності ТОВ «Стройиндустрия», то останній не мав права його передавати в оренду третім особам, а тому договір оренди від 01.10.2016 №1 є недійсним.

Враховуючи зазначене, позивач звернувся з даним позовом та просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия" на користь Установи "28 Управління начальника робіт" 25 000 грн отриманого доходу від незаконного володіння чужим майном, 25 000 грн упущеної вигоди та 8 452,50 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Для правильного вирішення даного спору суду перш за все необхідно встановити кому належить право власності (володіння, користування та розпорядження) краном козловим КК-20/5-25-9, завод. №19.

Щодо даного питання, то суд відзначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/11416/19 встановлено, що кран козловий КК-20/5-25-9, завод. №19 є державним майном відповідно до вимог Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", а його відчуження на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" за договором купівлі-продажу від 26.02.2004 відбулось з порушенням вимог Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919, у зв`язку з чим договір купівлі-продажу крана козлового КК-20/5-25-9, зав. №19, від 26.02.2004, укладений між Державним підприємством Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Иссо", визнано недійсним з часу його укладення.

З огляду на закриття ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 апеляційного провадження у справі №910/11416/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 та відмову згідно ухвали Верховного Суду від 05.07.2021 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 у справі №910/11416/19, в силу приписів статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/11416/19 набрало законної сили та набуло статусу остаточного судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, враховуючи суб`єктний склад учасників даної справи та справи №910/11416/19, наведені факти (приналежність крану козлового КК-20/5-25-9, завод. №19, до військового майна Збройних Сил України та недійсність договору купівлі-продажу від 26.02.2004, укладенням якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо" обґрунтовує наявність у нього права власності на спірний кран) мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню.

В положеннях п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 №8 зазначалося, що за змістом частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine від 22.11.2007).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення у справі "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

З урахуванням викладеного, відсутні правові підстави для повторного доказування зазначених обставин (недійсність правової підстави набуття відповідачем права власності на спірний кран козловий та належність даного майна до військового майна Збройних Сил України), адже їх існування підтверджує рішення суду у спорі, учасниками якого були сторони даної справи, та які не можуть бути поставлені під сумнів (переоцінка даних фактів буде свідчити про поставлення під сумнів рішення суду у справі №910/11416/19, що є недопустимим).

При цьому, рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/11416/19 встановлено, що кран козловий КК-20/5-25-9, зав. №19, був закріплений на праві господарського відання за Державним підприємством Міністерства оборони України "Одеське підприємство матеріально-технічного забезпечення", правонаступником якого було визначено військову частину НОМЕР_1 (210 управління начальника робіт, АДРЕСА_1 ), однак військова частина НОМЕР_1 (210 управління начальника робіт) не прийняла фонди ліквідованого підприємства (ДП МОУ "ОПМТЗ"), оскільки згідно директиви Міністра оборони України від 20.04.2005 №Д-322/1/010 була розформована, а правонаступником визначено Установу "28 управління начальника робіт", яка прийняла фонди ліквідованого ДП МОУ "ОПМТЗ" та військової частини НОМЕР_1 (210 управління начальника робіт).

Таким чином, у рішенні Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/11416/19 установлено, що військове майно, що перебувало в оперативному управлінні військової частини НОМЕР_1 , зокрема кран козловий КК-20/5-25-9, зав. №19, стало належати Установі "28 управління начальника робіт" на підставі рішення Міністерства оборони України.

Також, в рішенні Господарського суду міста Києва від 24.11.2022 у справі №910/3449/19 встановлено, що кран козловий КК-20/5-25-9, зав. №19, з 2005 року належить Установі "28 управління начальника робіт", в той час як договір купівлі-продажу від 26.02.2004, на підставі якого, нібито, Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо" набуло у власність спірне майно, визнано недійсним з моменту його укладення.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відтак, в силу частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України у Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" не виникло та не могло виникнути права власності на кран козловий КК-20/5-25-9, зав. №19, на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2004.

Так, рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2022 у справі №910/3449/19 залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023.

Отже, враховуючи суб`єктний склад учасників даної справи та справи №910/3449/19, фак відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" права власності на кран козловий КК-20/5-25-9, зав. №19, має преюдиційне значення та не підлягає повторному доведенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача доходу у розмірі 25 000,00 грн. від майна (крану козлового КК-20/5-25-9), яке було ним безпідставно набуте та збережене.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У Товариства з обмеженою відповідальністю "Иссо" були відсутні правові підстави для набуття у власність та збереження крану козловий КК-20/5-25-9, зав. №19.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 01.02.2022 у справі №921/59/21, суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (ст. 1213 Цивільного кодексу України), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна з часу, коли він дізнався або міг дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави (ст. 1214 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору оренди від 30.08.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Иссо" передало в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия" кран козловий КК-20/5-25-9, зав. №19, а в подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия" на підставі договору про надання в орендне користування козлового крану від 01.10.2016 №1 передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" у користування кран козловий КК-20/5-25-9, зав. №19 на 1 рік з оплатою в розмірі 5000 грн щомісячно, в результаті чого відповідачем отримано дохід у період з 01.10.2016 по 01.03.2017 у розмірі 25 000 грн, що ним не спростовано.

Таким чином, відповідачем було отримано дохід (у вигляді орендної плати) від майна (крану козлового КК-20/5-25-9), яке було ним безпідставно набуте та утримане.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про правомірність вимоги Установи "28 управління начальника робіт" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия" коштів у загальному розмірі 25 000,00 грн., отриманих останнім в якості орендної плати за майно, яке було ним набуте і збережене без правової підстави.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 8452,50 грн., нараховані на суму коштів у загальному розмірі 25 000,00 грн. за період з 01.10.2016 по 01.03.2019. Тобто, дані інфляційні втрати були нараховані на дохід Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия", який останнє одержало від цього майна внаслідок передачі його в оренду третій особі-1.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 Цивільного кодексу України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, суд навів правовий висновок про те, що у нормі ст. 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт), тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Тотожний правовий висновок щодо застосування положень статей 625 та 1214 Цивільного кодексу України також викладено у постанові Верховного Суду від 01.09.2021 у справі №904/5868/18.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат у інформаційно-пошуковій системі "Ліга:Закон" з врахуванням визначеного позивачем періоду їх нарахування (з 01.10.2016 по 01.03.2019), суд приходить до висновку, що правомірним є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия" інфляційних втрат у розмірі 8435,85 грн.

Інфляційні втрати у розмірі 16,65 грн не підлягають стягненню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 25 000,00 грн.

Згідно із частинами першою-третьою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За загальними положеннями статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Упущеною вигодою є неодержаний (не отриманий) дохід, який кредитор міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №923/1435/20.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Відтак, звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Тобто, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц).

Водночас, відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки у момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №922/3928/20).

Так, позивач стверджує, що якби Товариством з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия" не було безпідставно (неправомірно) передано в оренду кран козловий КК-20/5-25-9, то Установа "28 управління начальника робіт" могла б передати його в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" та отримати дохід у розмірі 25 000,00 грн. в якості орендної плати за період з 01.10.2016 по 01.03.2017.

Із наявного в матеріалах справи договору вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" є орендарем спірного крану на підставі договору від 01.10.2016 №1 та сплачувало орендну плату протягом 2016-2017 років.

Наведене дає суду підстави для висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" було зацікавленим у оренді такого майна протягом 2016-2017 років, а відтак позивач міг би передати йому у користування у період з 01.10.2016 по 01.01.2018 кран козловий та одержувати дохід.

При цьому, очевидно, що такий дохід не був би меншим ніж 25 000,00 грн. із розрахунку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський будівельний комплекс" у попередній період сплачувало Товариству з обмеженою відповідальністю "Иссо" за користування цим краном 5 000,00 грн. на місяць.

У разі неможливості точно встановити розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, який заявлено до стягнення з боржника (не факт наявності, а саме розмір), суд, керуючись принципом справедливості, має визначити розмір таких збитків з урахуванням усіх обставин конкретної справи.

Доведення наявності збитків у вигляді упущеної вигоди та їх розміру здійснюється із застосуванням стандарту вірогідності доказів, який з розумною впевненістю дає змогу стверджувати, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що такий факт імовірніше відбувся (мав місце), аніж не відбувся / його не було.

Збитки у вигляді упущеної вигоди підлягають відшкодуванню в таких випадках: коли заявлений кредитором неотриманий дохід (майнова вигода) був у межах припущення сторін на момент виникнення зобов`язань; втрата доходу є ймовірним результатом порушення зобов`язання іншим контрагентом (боржником); дохід не є абстрактним і може бути доведеним з розумним рівнем впевненості.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відтак, справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав кредитора.

З огляду на наведене, при визначенні конкретного розміру упущеної вигоди, суду належить враховувати наведені принципи і засади цивільного законодавства та у разі неможливості точно встановити розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, який заявлено до стягнення з боржника (не факт наявності, а саме розмір) керуючись принципом справедливості визначити розмір таких збитків з урахуванням усіх обставин конкретної справи (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №922/3928/20).

Зважаючи на встановлення судом обставин неправомірності передачі відповідачем у суборенду крану без наявних на те правових підстав, унеможливило передання такого крану в оренду Установою "28 управління начальника робіт" та відповідно отримання нею доходу у розмірі 25 000,00 грн., що еквівалентно одержуваній орендній платі за такий кран у попередній період, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 25 000,00 грн.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в їх заявах по суті спору не спростовують висновків суду.

За таких обставин, позовні вимоги Установи "28 управління начальника робіт" підлягають частковому задоволенню, а з Товариства з обмеженою відповідальністю " Стройиндустрия " підлягає стягненню дохід у розмірі 25 000,00 грн. від майна, яке було ним безпідставно набуте та збережене, упущена вигода у розмірі 25 000,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 8 435,85 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 2, 74, 76-80, 123, 126, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Установи "28 Управління начальника робіт" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия" (02093, м. Київ, вул. М. Хвильового, 1, кв. 119, код ЄДРПОУ 31706320) 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн отриманого доходу від незаконного володіння чужим майном, 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн упущеної вигоди та 8 435 (вісім тисяч чотириста тридцять п`ять) грн 85 коп. інфляційних втрат та 1921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 26.03.2025.

Суддя Н.І. Зеленіна