Рішення

від 25.03.2025 по справі 320/34461/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2025 року м. Київ №320/34461/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження за позовною заявою Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська автомобільна корпорація" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська автомобільна корпорація", у якому просить суд стягнути грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 127103,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем в порушення вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у 2022 році не виконано норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю, та зокрема, не забезпечено працевлаштування 1 особи, якій встановлена інвалідність. Тому, враховуючи приписи статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», позивач визначив відповідачу суму адміністративно-господарської санкції та пені у розмірі 127103,76 грн. Оскільки суми адміністративно-господарської санкції та пені відповідач самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду.

Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому він заперечує проти задоволення позову та зазначає, що у 2022 році ним не було допущено невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки підприємством у 2022 році працевлаштовано 4 особи з інвалідністю - ОСОБА_1 (період роботи 01.01.2022 - 31.12.2022), ОСОБА_2 (період роботи 04.07.2023 р., ОСОБА_3 (період роботи 01.01.2022 - 31.01.2022), ОСОБА_4 (період роботи 01.06.2022 - 31.12.2022). Відповідач також вказав, що у Податковому розрахунку сум доходу, нарахованого сплаченого на користь платників податків-фізичних осіб і сум отриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 2022 рік через технічну помилку головний бухгалтер ОСОБА_5 була відображена без зазначення статусу особи з інвалідністю. Таким чином розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік містить невірні дані.

Позивачем подано відповідь на відзив, у якій зазначено про те, що Порядком № 773 не передбачено проведення коригувань показників заголовної частини Податкового розрахунку, зокрема, штатної чисельності працівників за звітні квартали та кількості працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність. А тому, вказану відповідачем "технічну помилку" у податкових розрахунках за 2022 рік філії відповідача в законний спосіб виправити є неможливим. Крім того, позивач вказує про ненадання відповідачем доказів наявності трудових відносин з ОСОБА_5 у 2022 році. Отже, відповідач офіційно задекларував дані про відсутність працевлаштованих осіб з інвалідністю у звітному 2022 році. За твердженням позивача податковий розрахунок є офіційним джерелом інформації для формування розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, яка надходить до Централізованого банку даних з проблем інвалідності. Також, позивачем наголошено на неподанні до відповідного центру зайнятості форми звітності № 3-ПН (Інформація про попит на робочу силу (вакансії), яка затверджена Наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 № 827-22. Позивач звертає увагу на те, що звіт за формою № 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство осіб з інвалідністю для працевлаштування. Отже, відсутність у відповідного Центру зайнятості інформації про попит на робочу силу (вакансії) від відповідача, позбавляє можливості Центр зайнятості здійснити організаційні заходи щодо направлення осіб з інвалідністю для працевлаштування на 1 робоче місце, яке повинен був створити відповідач у 2022 році, відповідно до Закону № 875-ХІІ.

Відповідачем подано заперечення відповідь на відзив, у яких зазначено про те, що у відповідача протягом 2022 року була працевлаштована особа з інвалідністю, що підтверджується достатніми доказами.

Від позивача надійшло до суду клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Розглянувши клопотання позивача, суд зазначає таке.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу та якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Водночас, зміст клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не дає підстав стверджувати, що повне та всебічне з`ясування усіх обставин у справі потребує проведення судового засідання чи заслуховування пояснень сторін.

Більш того, позивач у клопотанні не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.

Дослідивши клопотання позивача, матеріали справи, беручи до уваги предмет та підстави позову, обставини, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги та заперечення, характер спірних правовідносин, обсяг та характер доказів у справі, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та приходить до висновку, що в задоволенні клопотання має бути відмовлено.

Від відповідача також надійшло клопотання про заміну сторони у справі її правонаступником, за результатами розгляду якого суд дійшов висновку про її обгрунтованість, оскільки Рішенням засновника ТОВ "Українська автомобільна корпорація" від 20.11.2023 № 20/11/2023-1 вирішено припинити ПАТ "Українська автомобільна корпорація" шляхом його реорганізації - перетворення в ТОВ "Українська автомобільна корпорація", до якого переходить усе майно, а також всі права та обов`язки ПАТ "Українська автомобільна корпорація".

Статтею 52 КАС України визначено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на викладене, вказане клопотання відповідача підлягає задоволенню шляхом заміни відповідача у даній справі ПАТ "Українська автомобільна корпорація" його правонаступником ТОВ "Українська автомобільна корпорація" (код ЄДРПОУ 03121566).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська автомобільна корпорація" (ідентифікаційний код 03121566), зареєстроване як юридична особа 19.04.1994, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача є: 70.10 Діяльність головних управлінь (хед-офісів).

Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань Автосервісна філія «Сфера-Авто» Приватного акціонерного товариства «Українська автомобільна корпорація» належить до Приватного акціонерного товариства «Українська автомобільна корпорація» (код ЄДРПОУ 03121566).

Позивач вважає, що відповідачем не виконано вимоги статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» в частині дотримання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю, та зокрема, не забезпечено працевлаштування 2 осіб, яким встановлена інвалідність.

Це стало підставою для нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій у розмірі 127 103,76 грн, з яких 118 921,72 грн - сума адміністративно-господарської санкції та пеня у розмірі 8 182,04 грн, що розрахована станом на 12.07.2023.

З огляду на те, що відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції та пеню, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи нормативно-правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875).

Згідно частини 3 статті 18 Закону № 875, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено частинами 1-3 статті 19 Закону № 875, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого ч. першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону

У відповідності до статті 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї ч. не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Поряд з цим, з матеріалів справи судом встановлено, що на підприємстві відповідача працевлаштовано 4 осіб з інвалідністю, які продовжували працювати у відповідача у 2022 році, а саме : ОСОБА_1 (період роботи 01.01.2022 - 31.12.2022, інвалідність 2 гр. довічно), ОСОБА_2 (період роботи 04.07.2023 р., інвалідність 1 гр.), ОСОБА_3 (період роботи 01.01.2022 - 31.01.2022, інвалідність 3 гр. довічно), ОСОБА_4 (період роботи 01.06.2022 - 31.12.2022, інвалідність 3 гр. довічно). Середньооблікова чисельність штатних працівників з інвалідністю за 2022 рік склала 2 особи (до округлення 1,77).

Таким чином, протягом 2022 року продовжувала перебувати в трудових відносинах з відповідачем 4 осіб з інвалідністю.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, що ним було здійснено перевірку правильності поданої звітності за 2022 рік, в результаті чого було виявлено, що в Податковому розрахунку сум доходу, нарахованого сплаченого на користь платників податків-фізичних осіб і сум отриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 2022 рік через технічну помилку головний бухгалтер ОСОБА_5 була відображена без зазначення статусу особи з інвалідністю.

Суд вказує, що наявність технічних помилки не є самостійною підставою для визначення та застосування позивачем стосовно відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені. За помилку у Податковому розрахунку до відповідача можуть бути застосовані фінансові, передбачені ПК України, адміністративно-правові санкції.

З огляду на зазначені обставини, що встановлені під час розгляду справи та підтверджені належними доказами, суд приходить до висновку, що у 2022 році відповідач виконав встановлений для нього норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Щодо не подання звітності за формою № 3-ПН у 2022 році суд зазначає наступне.

Згідно пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 року № 5067-V Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.

На виконання вищевказаної норми Закону № 5067-VI, наказом Міністерства економіки України №827-22 від 12.04.2022 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі - Порядок №827-22).

Пунктами 1.4 - 1.5 Порядку №827-22 встановлено, що Форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

Форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З аналізу пунктів 1.4 - 1.5 Порядку № 316 вбачається, що звітність за формою №3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Враховуючи вищевикладене суд не приймає до уваги посилання позивача на неподання відповідачем звітності за формою № 3-ПН у 2022 році як правомірність спірних дій позивача, оскільки у філії відповідача немає потреби звертатися до центру зайнятості для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.

Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Суд враховує правову позицію, викладену у пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (VastbergataxiAktiebolagandVulic v. Sweden №36985/97), де Суд визначив, що "… адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень».

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, то судові витрати у цій справі покладаються на позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.