Рішення

від 26.03.2025 по справі 600/5504/24-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5504/24-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з лютого 2020 року по день фактичної виплати 30.10.2024;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з лютого 2020 по день фактичної виплати 30.10.2024.

Позов обґрунтовано тим, що на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року у справі №600/4657/23-а відповідач 30 жовтня 2024 року виплатив позивачу перераховане грошове забезпечення за період з січня 2020 року по травень 2020 року на загальну суму 12385,39 грн. Тобто, належний позивачу дохід, право на який набуто за час проходження військової служби, виплачено позивачу несвоєчасно, у зв`язку з чим він вважає, що має право на нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-III від 19 жовтня 2000 року (далі Закон №2050-III) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Ухвалою суду від 03 грудня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано, що для отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати працівник має бути у трудових відносинах із роботодавцем, тобто діючим, а не звільненим працівником. На думку відповідача, якщо працівник звільнений, то він має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не визначеної Законом №2050-III компенсації. Крім цього, відповідач вважає, що позивач намагається двічі притягнути його до одного і того ж виду відповідальності, що суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 24 квітня 2023 року у справі №205/8443/19. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши повідомлені обставини, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ), на підставі наказу від 01 червня 2020 року №149-ос позивач вибув у розпорядження з НОМЕР_2 прикордонного загону у НОМЕР_3 прикордонний загін, а 01 травня 2023 року був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Як вбачається з матеріалів справи та відомостей з програми «Діловодство спеціалізованого суду», рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року у справі №600/4657/23-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року, визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо здійснення ОСОБА_1 обчислення з січня 2020 року по травень 2020 року грошового забезпечення, надбавок та доплат, у тому числі нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з січня 2020 року по травень 2020 року грошового забезпечення, у тому числі надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року.

На виконання зазначеного вище рішення суду, яке набрало законної сили, відповідач здійснив перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з січня 2020 року по травень 2020 року, що підтверджується довідкою від 04 листопада 2024 року №641.

30 жовтня 2024 року відповідач здійснив виплату позивачу перерахованого грошового забезпечення в сумі 12385,39 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4886 від 29 жовтня 2024 року (дата виконання платежу 30 жовтня 2024 року) та випискою по надходженням по картці/рахунку ОСОБА_1 за період 30 жовтня 2024 року.

Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з лютого 2020 року по день фактичної виплати 30 жовтня 2024 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Тобто, стаття 2 Закону №2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статті 2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Тобто, у розумінні Закону №2050-ІІІ заробітна плата (грошове забезпечення) є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту наведених норм вбачається, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21 лютого 2001 року №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Отже, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 та від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.

При цьому використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання стосовно того, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 29 жовтня 2020 року у справі №280/729/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.

Тож у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.

Як вбачається з обставин справи та наявних матеріалів, предметом спору в даній справі є компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати позивачу грошового забезпечення за період з січня 2020 року по травень 2020 року (у тому числі надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби) із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року.

Остаточна виплата позивачу грошового забезпечення за період з січня 2020 року по травень 2020 року із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, відбулася лише 30 жовтня 2024 року на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року у справі №600/4657/23-а.

Отже, несвоєчасне нарахування позивачу сум грошового забезпечення відбулось у зв`язку з неправильним нарахуванням грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, тобто вже після звільнення позивача з військової служби і, відповідно, з порушенням строків її виплати з вини органу, що виплачував грошове забезпечення.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розумінні Закону №2050-III.

Доводи представника відповідача про те, що для отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати працівник має перебувати безпосередньо у трудових відносинах із роботодавцем, тобто бути діючим, а не звільненим працівником, суд вважає безпідставними з огляду на таке.

Аналіз положень Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 вказує на те, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Отже, у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

При цьому право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів виплати заробітної плати може виникати не тільки у працівника, який перебуває у трудових відносинах із роботодавцем, але й у разі його звільнення, або ж у разі несвоєчасного виконання рішення суду про стягнення заробітку.

Суд зауважує, що Закон №2050-ІІІ та Порядок №159 не пов`язують наявність у працівника права на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати (грошового забезпечення) з обов`язковим перебуванням його у трудових відносинах із роботодавцем саме на час виплати грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення суду.

За наведеного вище нормативного регулювання пріоритетне значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події і є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

У випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.

Також указана позиція неодноразово підтримувалась і Сьомим апеляційним адміністративним судом у справах №120/3119/24 (постанова від 16 січня 2025 року), №120/5511/24 (постанова від 03 лютого 2025 року), №120/3205/24 (постанова від 13 лютого 2025 року), №560/2049/24 (постанова від 26 лютого 2025 року), №560/10545/24 (постанова від 11 березня 2025 року), №560/3306/24 (постанова від 14 березня 2025 року), №560/7412/24 (постанова від 17 березня 2025 року), №120/7235/24 (постанова від 18 березня 2025 року) та ін.

Стосовно посилань відповідача у відзиві на те, що позивач намагається двічі притягнути його до одного і того ж виду відповідальності, що суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 24 квітня 2023 року у справі №205/8443/19, суд зазначає таке.

Так, Верховний Суд у справі №205/8443/19 вказував, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно, з умовами трудового договору відповідно до законодавчих гарантій.

У справі №205/8443/19 Верховний Суд дійшов висновку про правомірність відмови позивачу у задоволенні вимог про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату та інші належні до фонду оплати праці виплати у зв`язку з заниженням посадового окладу та непроведенням індексації заробітної плати за період роботи станом на 03 березня 2020 року в розмірі 1509,87 грн, вказавши, що ці виплати не підлягають стягненню в порядку, визначеному Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», оскільки до відповідача за результатами розгляду цієї справи застосовано спеціальний вид відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, у разі застосування до роботодавця спеціального виду відповідальності за порушення трудових (службових) прав працівника (службовця) у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то відсутні підстави для задоволення вимог працівника про стягнення і компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Як свідчать обставини даної справи, вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів обумовлені несвоєчасною виплатою ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з січня 2020 року по травень 2020 року із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року.

Водночас відповідачем не було надано доказів того, що ОСОБА_1 звертався з позовом до суду з позовними вимогами, обґрунтованими приписами статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку саме у зв`язку з несвоєчасною виплатою перерахованого грошового забезпечення за період з січня 2020 року по травень 2020 року із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, або ж доказів того, що такий середній заробіток уже було виплачено позивачу.

При цьому дослідженням відомостей з програми «Діловодство спеціалізованого суду» судом установлено, що ОСОБА_1 після виплати йому 30 жовтня 2024 року перерахованого грошового за період з січня 2020 року по травень 2020 року із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, не звертався до Чернівецького окружного адміністративного суду з вимогами про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у зв`язку з несвоєчасною виплатою саме грошового забезпечення за період з січня 2020 року по травень 2020 року із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року.

Відтак, суд відхиляє доводи відзиву у вказаній вище частині.

З огляду на викладене суд приходить висновку про протиправну бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з лютого 2020 року по день фактичної виплати 30.10.2024 року. А тому необхідно зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з лютого 2020 року по день фактичної виплати 30.10.2024 року.

Отже, заявлений позов підлягає задоволенню.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Натомість доводи відзиву не свідчать про безпідставність позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з лютого 2020 року по день фактичної виплати 30.10.2024 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з лютого 2020 року по день фактичної виплати 30.10.2024 року.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 26 березня 2025 року.

Повне найменування учасників справи: позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ), відповідач ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Суддя О.П. Лелюк