Рішення

від 25.03.2025 по справі 320/19185/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2025 року справа №320/19185/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Представництва «АЗВІРТ» ММС» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з позовом, в якому просить стягнути з Представництва «АЗВІРТ» ММС» адміністративно-господарські санкції у розмірі 940 996,45грн. та пені у розмірі 32 370,40грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 справу прийнято до провадження та ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що в порушення приписів Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів відповідач у 2022 звітному році не забезпечив виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в кількості 4 осіб, у зв`язку з чим зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 940 996,45грн. та пені у розмірі 32 370,40грн., оскільки відповідачем вказані санкції в добровільному порядку до Державного бюджету України не перераховано, вони підлягають стягненню в судовому порядку, що і стало причиною звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з тих підстав, що Представництво не відноситься до категорії роботодавців: «підприємства, установи, організації», які визначено статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року №875-ХII. При цьому представник відповідача посилається на лист Центрального міжрегіонального управління Держпраці від 09.05.2023, наполягаючи на тому, що Представництво, як відокремлений підрозділ іноземної організації, не підпадає під суб`єктний склад статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року №875-ХII.

На підставі ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію Міністерства економіки України реєстраційний №ПІ-5318 від 03.08.2023, Представництво фірми «AZVIRT» ММС» («АЗВІРТ» ММС»), Азербайджанська Республіка зареєстровано під назвою Представництво «АЗВІРТ» ММС» здійснює свої функції згідно з законодавством України. Строк діяльності Представництва з 31.01.2018 по 31.12.2024. Кількість іноземних співробітників Представництва службовців «АЗВІРТ» ММС», включаючи Керівника представництва не перевищуватиме 120 осіб.

Як вказує позивач, 17.04.2023 за допомогою веб-порталу електронних послуг ПФУ до електронного кабінету роботодавця - Представництва направлено розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (далі Розрахунок сум АСГ)

Згідно вказаного розрахунку розмір адміністративно-господарських санкцій становить 973 366,85грн., які сплачено в добровільному порядку відповідачем не були.

З метою стягнення вищевказаних санкцій та пені з відповідача позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон № 875-XII ).

Згідно частини 1 статті 17 вказаного закону з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю (ч. 2 ст. 17 Закону № 875-XII).

Частиною 3 статті 18 Закону № 875-XII регламентовано, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин 1-5 статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

У межах зазначеного нормативу здійснюється також працевлаштування осіб з інвалідністю внаслідок психічного розладу відповідно до Закону України "Про психіатричну допомогу".

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, зараховується забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських об`єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Згідно частин 12-13 статті 19 Закону № 875-XII Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

У той же час, частиною 1 статті 20 Закону № 875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону № 875-XII).

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів) (ч. 3 ст. 20 Закону № 875-XII).

Згідно частини 4 статті 20 Закону № 875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до частин 1-2 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

Разом з цим, відповідно до частин 9-10 статті 20 Закону № 875-XII спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю або в судовому порядку.

Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Суд бере до уваги, що відповідач, заперечуючи задоволення позовних вимог, стверджує про відсутність у нього обов`язку працевлаштовувати осіб з інвалідністю та наполягає, що не підпадає під суб`єктний склад, визначений статтями 19, 20 Закону № 875-XII.

При наданні оцінки вказаним твердженням суд враховує наступне.

Згідно частини 2 статті 95 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

В силу вимог частини 3 статті 95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Законом можуть бути встановлені вимоги до створення в Україні філії іноземної юридичної особи.

Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру (ч. 5 ст. 95 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 20 Закону України «Про громадській об`єднання в Україні» 22.03.2012 № 4572-VI (далі Закон № 4572-VI) відокремлений підрозділ іноземної неурядової організації акредитується в Україні без надання статусу юридичної особи в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є: роботодавці: дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), розташовані на території України.

В силу вимог частини 2 статті 10 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 14.01.1998 № 16/98-ВР (далі Закон № 16/98-ВР) роботодавцем відповідно до цих Основ вважається, серед іншого, власники розташованих в Україні іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародних), філій та представництв, які використовують працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Аналізуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач є відокремленим підрозділом міжнародної організації, який розташований на території України.

При цьому суд звертає увагу на положення частини 1 статті 1 Закону № 875-XII визначено, згідно яких особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 2 статті 1 Закону № 875-XII регламентовано, що центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації (незалежно від форми власності і господарювання, виду діяльності і галузевої належності), їх філії, відділення, представництва, що ведуть окремий облік результатів фінансової та господарської діяльності, банки та інші фінансові установи, а також представництва іноземних юридичних осіб (у тому числі міжнародних організацій), які використовують працю найманих працівників - громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - підприємства, установи та організації), фізичні особи, які використовують найману працю, залучають представників громадських об`єднань осіб з інвалідністю до підготовки рішень, що стосуються прав та інтересів осіб з інвалідністю.

Саме до такого переліку увійшли представництва іноземних юридичних осіб (у тому числі міжнародних організацій), які використовують працю найманих працівників - громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Разом з цим, суд наголошує, що безпосередньо частиною 2 статті 1 Закону № 875-XII віднесено представництва іноземних юридичних осіб (у тому числі міжнародних організацій), які використовують працю найманих працівників - громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України до категорій «підприємства, установи та організації», про що вказують дужки після відповідного переліку суб`єктів.

Отже, в розумінні спеціального закону, яким в даному випадку є Закон № 875-XII відповідач відноситься до категорії «підприємства, установи та організації», посилання на яку міститься в положеннях статей 19, 20 Закону № 875-XII.

Щодо розміру адміністративно-господарських санкцій та пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до Розрахунку сум АГС середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік встановить 133 осіб.

Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 5 осіб.

Враховуючи положення частини 1 статті 19 Закону № 875-XII середньооблікова чисельність працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено групу інвалідності, що має працювати у відповідача становить 133х4%=5.

Незайнята кількість робочих місць становить: 5-1=4. Відтак, з урахуванням частини 1 статті 20 Закону № 875-XII розмір адміністративно-господарських штрафів, виходячи із середньої річної заробітної плати штатного працівника відповідача (31288131,8грн.) становить 940 996,45грн.

Суд відмічає, що відповідач, заперечуючи щодо задоволення адміністративного позову не висловив жодних заперечень щодо розміру розрахованих позивачем адміністративно-господарських санкцій та не надав жодних належних та достатніх доказів на спростування відомостей, які зазначені у Розрахунку сум АГС.

Беручи до уваги викладене, суд вважає наявними правові підстави для стягнення з Представництва «АЗВІРТ» ММС» адміністративно-господарських санкцій в розмірі 940 996,45грн.

Що ж стосується розрахунку пені, суд враховує наступне.

Як вже було вказано вище, частиною 2 статті 20 Закону № 875-XII регламентовано нарахування пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин зі стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Згідно розрахунку, наданого позивачем, за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю розмір пені становить 3237,40грн. Розмір пені обраховано, починаючи з 18.04.2023 (наступний день після надіслання Розрахунку сум АГС) по 06.06.2023.

Відповідно до пункту 3.4 наказу Міністерства праці та соціальної політки України від 15.05.2007 №223, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 за №552/13819 «Про затвердження Порядку нарахування пені та її сплати» нарахування пені як роботодавцем, так і органом контролю здійснюється з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій по день сплати включно )тобто з 16 квітня наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу).

Зважаючи на відсутність з боку відповідача заперечень розміру обрахованої позивачем пені в окреслений період, тобто з 18.04.2023 по 30.05.2023, суд вирішує спір в цій частині в межах заявлених вимог та приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з Представництва «АЗВІРТ» ММС» пені у розмірі 32 370,40грн.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1, 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із статтею 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищенаведене, дослідивши і оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову в цілому.

Відповідно до частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Позивачем не надано суду доказів понесення витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз під час розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Представництва «АЗВІРТ» ММС» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 940 996,45грн. (дев`ятсот сорок тисяч дев`ятсот дев`яносто шість гривень, 45 копійок) та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 32 370,40грн. (тридцять дві тисячі триста сімдесят гривень, 40 копійок) на наступні реквізити: IBAN UA9689999313111230000026001 Банк Казначейство України (ЕАП) у м. Києві.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.