Постанова

від 05.03.2025 по справі 920/239/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2025 р. Справа№ 920/239/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 05.03.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК Фортіс» на рішення Господарського суду Сумської області від 19.09.2024 (повний текст складено та підписано 30.09.2024)

у справі №920/239/24 (суддя Жерьобкіна Є.А.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Дубровського Михайла Володимировича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК Фортіс»

про стягнення 3 129 269,18 грн

В С Т А Н О В И В :

У березні 2024 позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ТОВ "ТК ФОРТІС" на свою користь 3129269 грн 18 коп., у тому числі: 2297000,00 грн борг, 719873,51 грн пеня, 59722,00 грн інфляційні втрати, 52673,67 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 05.05.2023 між ТОВ "ТК ФОРТІС" (продавець) та ФОП Дубровським Михайлом Володимировичем (покупець) укладено Договір №05-05/23 від 05.05.2023, два екземпляри якого підписані сторонами залишилися у Товариства (відповідача). Відповідно до умов Договору Товариство зобов`язалось передати у власність Покупця Товар - "Сушильний комплекс АВМ" загальною вартістю 2300000,00 грн., без ПДВ.

На виконання умов Договору відповідач видав рахунок на оплату № 144 від 05.05.2023 на загальну суму 2300000,00 грн., без ПДВ., який позивач оплатив - 100 % попередньої оплати, що підтверджено банківською платіжною інструкцією № 196 від 06.05.2023 по рахунку покупця: №144 від 05.05.2023. Проте, Товар відповідач не поставив.

Відповідач повернув частину коштів у розмірі 3000,00 грн., що підтверджено платіжною інструкцією № 88 від 31.17.2023. Інша частина коштів в розмірі 2297000,00 грн. відповідачем повернута не була, у зв`язку з чим, позивач нарахував відповідачу на суму 2297000,00 грн. - 59722,00 грн. інфляційних втрат, 52722,00 грн. 3% річних, 719873,51 грн. пені за період травень 2023 - лютий 2024.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 19.09.2024 року позовні вимоги частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК ФОРТІС" на користь Фізичної особи - підприємця Дубровського Михайла Володимировича 2297000,00 грн., 57548,61 грн інфляційних нарахувань, 52673,67 грн - 3% річних та 36108,33 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК ФОРТІС" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 19.09.2024 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду про задоволення позову прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Скаржник вважає, що судом першої інстанції безпідставно змінено підставу позову, яку було застосовано позивачем при обґрунтуванні своїх позовних вимог. За твердженням відповідача, судом було змінено підстави позову та обставини, на яких ґрунтується відповідна позовна заява. Перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції й надання доказів в умовах нової кваліфікації судом правовідносин. Зазначені висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 02.11.2022у у справі №685/1008/20.

Скаржник стверджує, що суд першої інстанції таким чином безпідставно позбавив Відповідача права на заперечення проти застосованого судом способу захисту до прийняття рішення у справі та не надав можливості відповідачу подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації.

Відповідач зазначає, що в оскаржуваному рішенні не зазначено мотиви застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України та не зазначено обґрунтоване застосування цієї норми. Крім того, судом першої інстанції не вживалися можливі заходи для з`ясування наявності правових підстав для набуття відповідачем та утримання набутих у позивача стягнутих грошових коштів.

Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів (постанова Верховного Суду від 17.04.2024 у справі №127/12240/22).

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем не доведено наявність договірних відносин між сторонами, які б виправдовували переказ коштів від позивача до відповідача. Це означає, що будь-які платежі, здійснені позивачем, не можуть бути кваліфікуватись як виконання зобов`язань, оскільки самих зобов`язань не існувало.

Крім того, судом не було досліджено та не надано правова оцінка тому, що поведінка позивача щодо перерахування коштів відповідачу не свідчила жодним чином, що ці кошти позивач перераховує на виконання договірних відносин.

Також, відповідач в своїй апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції також не досліджено, що вимоги та претензії позивача відповідач не отримував, а в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем вимог та претензій позивача.

Скаржник вважає, що суд залишив поза увагою дії позивача щодо того, що позивач жодного разу не вимагав від відповідача фактичного виконання договору № 05-05/23 від 05.05.2023р., а саме: передачі (поставки) товару, який зазначено в рахунку на оплату №144 від 05.05.2023р., а саме сушильного комплексу АВМ, з чого можна зробити висновки, що позивач не мав на меті отримання товару з вказаним договором № 05-05/23 від 05.05.2023р.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2024 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК ФОРТІС" на рішення Господарського суду Сумської області від 19.09.2024 та витребувано з Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/239/24.

07.11.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду Сумської області надійшли матеріали справи №920/239/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2024 встановлювався строк для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту усунути недоліки шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 43 330,00 грн.

19.11.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК ФОРТІС" надійшла заява на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду з доказами сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК ФОРТІС» на рішення Господарського суду Сумської області від 19.09.2024 у справі №920/239/24. Призначено справу до розгляду на 15.01.2025.

02.12.2024 до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив позивача (сформований в системі 29.11.2024), в якому позивач заперечив проти доводів відповідача.

Так позивач звертає увагу суду на той факт, що відповідач визнав факт безпідставності набуття відповідачем коштів у спірній сумі, про що також підтвердили в судовому засіданні його представники, а зворотнього відповідачем не доведено.

Крім того, позивач вважає необґрунтованим посилання відповідача на п.п.1-3 ч.1, 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки судом були встановлені всі обставини справи і вони визнані представниками відповідача під час судових засідань.

Твердження відповідача, що судом залишено поза увагою та не надано оцінку факту неотримання відповідачем претензій та листів, які направляв йому позивач, теж на думку позивача не відповідає дійсності.

А тому, позивач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 задоволено клопотання Фізичної особи-підприємця Дубровського Михайла Володимировича та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК Фортіс» про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У зв`язку перебуванням судді Агрикової О.В. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 29.01.2025 у справі №920/239/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2025 прийнято справу №920/239/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК Фортіс» на рішення Господарського суду Сумської області від 19.09.2024 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Гончаров С.А. Розгляд справи №920/239/24 призначено на 05.03.2025

04.03.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання представника відповідача, а саме, адвоката Бракара Владлена Людгардовича, в якому останній просив допустити його як представника відповідача у справі, а також просив відкласти розгляд справи, призначений на 05.03.2025.

В судове засідання 05.03.2025 з`явився представник позивача в режимі відеоконференції.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, проте, 05.03.2025 через систему «Електронний суд» подав клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з перебуванням представника на лікарняному.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, суд може розглянути справу за наявними в ній матеріалами, якщо представники третіх осіб, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін та інших учасників справи у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін чи інших учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також, представником скаржника не доведено, що справу не може бути розглянуто без його участі.

А тому колегія суддів ухвалила залишити клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК Фортіс» про відкладення судового засідання без задоволення.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4220-IX від 15.01.2025, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 08.02.2025 строком на 90 діб, тобто до 09 травня 2025 року.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 05.05.2023 відповідачем був виставлений позивачеві рахунок №144 на оплату сушильного апарату АВМ в сумі 2300000,00 грн.

06.05.2023 позивачем перераховано на користь ТОВ «ТК Фортіс» 2300000,00 грн. з призначенням платежу «оплата за сушильний комплекс АВМ зг.рах. №144 від 05.05.2023 без ПДВ», що підтверджено платіжною інструкцією № 196 від 06.05.2023 та не заперечується відповідачем.

В матеріалах справи наявний лист-вимога від 15.05.2023, в якому позивач просив відповідача повернути помилково перераховані ним кошти 06.05.2023 в сумі 2300000,00 грн, перераховані на підставі платіжної інструкції від 06.05.2023 №196. Водночас, в матеріалах справи відсутні докази направлення зазначеного листа на адресу відповідача.

Разом з тим, 31.10.2023 відповідач повернув частину коштів у розмірі 3000,00 грн., що підтверджено платіжною інструкцією № 88 від 31.10.2023. Призначення платежу: повернення помилково перерахованих коштів згідно платіжної інструкції № 196 від 06.05.2023.

27.11.2023 позивачем направлено на адресу відповідача претензію-вимогу № 24-11/2023 від 24.11.2023 про сплату заборгованості у розмірі 2344733,55 грн., з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, за Договором № 05-05/23 від 05.05.2023, що підтверджено описом вкладення у цінний лист та накладною №6241804557821.

27.01.2024 позивач направив на адресу директора відповідача Кіровоградська область, місто Кропівницький, вул. Віктора Чміленка, буд. 71, кв. 61 претензію-вимогу № 20-01/2024 від 20.01.2024 про сплату заборгованості у розмірі 2383058,83 грн., з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, за Договором №05-05/23 від 05.05.2023, що підтверджено описом вкладення у цінний лист та накладною № 6241804566332.

В матеріалах справи міститься претензія-вимога позивача до відповідача № 15-02/2024 від 15.02.2024 про сплату заборгованості (повторно) у розмірі 2397155,50 грн., з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, за Договором №05-05/23 від 05.05.2023. Вказану претензію-вимогу позивачем направлено 19.02.2024 на електронну адресу відповідача - tk_fortis@ukr.net, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань для здійснення зв`язку з відповідачем.

Отже, оскільки відповідачем кошти у розмірі 2 297 000,00 грн. повернуто не було, позивач звернувся з позовом до суду та просив стягнути з відповідача заборгованість на загальну суму 3129269,18 грн, у тому числі: 2297000,00 грн боргу, 719873,51 грн пені, 59722,00 грн. інфляційних втрат, 52673,67 грн. 3% річних.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3)повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18.

Ознаки, характерні для кондикції, передбачають, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Отже, кондикція це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Отже, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 06.05.2023 ФОП Дубровський М.В. сплатив на користь ТОВ «ТК Фортіс» 2 300 000,00 грн., проте, в подальшому, 15.05.2023 позивач направив відповідачу лист про повернення помилково перерахованих коштів у вказаній сумі, і хоча в матеріалах справи відсутні докази отримання вказаного листа відповідачем, останній 31.10.2023 повернув частину коштів у розмірі 3000,00 грн., зазначивши при цьому призначення платежу: «повернення помилково перерахованих коштів згідно платіжної інструкції № 196 від 06.05.2023».

Тобто відповідач погодився з помилковістю перерахування зазначених коштів, більше того, виконав частково свій обов`язок.

Відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідач повідомлений про необхідність повернення коштів на розрахунковий рахунок позивача, однак здійснив повернення коштів частково.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність наявності договірних відносин між сторонами та відсутність правової підстави для набуття відповідачем коштів позивача, оскільки в розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України сторонами не надано належних та допустимих доказів протилежного.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 зроблено висновок, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Подібні висновки наведені також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

Враховуючи зазначене, господарський суд при вирішенні спору керується принципом jura novit curia («суд знає закони») і застосовує до спірних правовідносин положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зважаючи на викладені обставини та встановлені факти, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2297000,00 грн. підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Неповернення відповідачем безпідставно набутих коштів порушило майнові інтереси позивача, які полягають у неповерненні зазначених коштів у власність позивача та обумовлює настання передбачених законом правових наслідків у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 52673,67 грн. та 57548,61 грн. інфляційних втрат є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Оскільки договір між сторонами укладено не було, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 719873,51 грн. є необґрунтованою , а тому відмовив в задоволенні позову в цій частині.

Колегія суддів не приймає доводи відповідача, що судом першої інстанції безпідставно змінено підстави позову та обставини, на яких ґрунтується відповідна позовна заява, а перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача.

У господарському процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"). Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 927/531/18).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).

Також необхідно враховувати, що відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц; п.9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19).

У цій справі сторонами не надано доказів наявності договірних відносин між сторонами, а судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи та відсутність правової підстави для набуття відповідачем коштів позивача, доказів протилежного сторонами суду не надано.

Отже, як зазначено вище, суд залежно від установлених обставин справи застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, що і було зроблено судом першої інстанції.

Скаржник стверджує, що суд першої інстанції таким чином безпідставно позбавив Відповідача права на заперечення проти застосованого судом способу захисту до прийняття рішення у справі та не надав можливості відповідачу подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації.

Проте, колегія суддів звертає увагу відповідача на той факт, що обставини справи не можуть залежати від юридичної кваліфікації спірним правовідносинам.

Відповідач вважає, що суд залишив поза увагою дії позивача щодо того, що позивач жодного разу не вимагав від відповідача фактичного виконання договору № 05-05/23 від 05.05.2023р., а саме: передачі (поставки) товару, який зазначено в рахунку на оплату №144 від 05.05.2023р., а саме сушильного комплексу АВМ, з чого можна зробити висновки, що позивач не мав на меті отримання товару з вказаним договором № 05-05/23 від 05.05.2023р.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем, в свою чергу не надано доказів на підтвердження укладення договору № 05-05/23 від 05.05.2023р., а також доказів на підтвердження наміру його виконання, що спростовує твердження відповідача.

Також, колегія суддів апеляційного суду, відхиляє твердження відповідача, що судом першої інстанції не досліджено, що вимоги та претензії позивача відповідач не отримував, а в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем вимог та претензій позивача.

Як встановлено судом, 15.05.2023 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою, в якому позивач просив відповідача повернути помилково перераховані ним кошти 06.05.2023 в сумі 2300000,00 грн, перераховані на підставі платіжної інструкції від 06.05.2023 №196. І хоча, в матеріалах справи відсутні докази направлення зазначеного листа на адресу відповідача, проте, 31.10.2023 відповідач повернув частину коштів у розмірі 3000,00 грн., що підтверджено платіжною інструкцією № 88 від 31.10.2023, з призначенням платежу: повернення помилково перерахованих коштів згідно платіжної інструкції № 196 від 06.05.2023.

Крім того, 27.11.2023 позивачем направлено на адресу відповідача претензію-вимогу №24-11/2023 від 24.11.2023 про сплату заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, яка направлена на адресу відповідача, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. А в подальшому позивачем направлена претензія на електронну адресу відповідача - tk_fortis@ukr.net, яка також зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань для здійснення зв`язку з відповідачем.

Отже, сам по собі факт неотримання відповідачем кореспонденції, яку позивач надіслав за місцезнаходженням відповідача, не може вважатися причиною ненастання строку виконання зобов`язання, оскільки відповідачем не доведено, що неотримання вимоги викликане об`єктивними причинами, а не суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Водночас, колегія суддів не приймає до увагу претензію-вимогу № 20-01/2024 від 20.01.2024 про сплату заборгованості, оскільки вона направлена позивачем на адресу Кіровоградська область, місто Кропівницький, вул. Віктора Чміленка, буд. 71, кв. 61, яка не відповідає відомостям Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.

Щодо інших аргументів скаржника колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК Фортіс» на рішення Господарського суду Сумської області від 19.09.2024 у справі №920/239/24 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК Фортіс» на рішення Господарського суду Сумської області від 19.09.2024 у справі №920/239/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 19.09.2024 у справі №920/239/24 залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Матеріали справи №920/239/24 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Дата складання повного тексту постанови 26.03.2025.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

С.А. Гончаров