Рішення

від 18.03.2025 по справі 902/176/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" березня 2025 р. Cправа № 902/176/25

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., за участю секретаря судового засідання Розгон Н.В., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: заступника керівника Вінницької окружної прокуратури (пров. Цегельний, 8, м. Вінниця, 21020) в інтересах держави в особі Якушинецької сільської ради (вул. Новоселів, 1, с. Якушинці, Вінницький район, Вінницька область, 23222)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Крона" (вул. Кармелюка, буд. 9, кв. 1, м. Вінниця, 21000)

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження гідротехнічною спорудою шляхом припинення права володіння гідротехнічною спорудою, скасування державної реєстрації права власності із закриттям розділу та реєстраційної справи, повернення спірного майна до комунальної власності

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява №50/2452вих-25 від 17.02.2025 (вх. № 187/25 від 17.02.2025) заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Якушинецької сільської ради з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Крона" про:

- припинення права володіння ТОВ "Зелена Крона" гідротехнічною спорудою, що складається з греблі та водопропускної споруди, розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 0522482200:04:000:0401 загальною площею 17 га та знаходиться за адресою: Вінницька область, Вінницький район, Якушинецька ОТГ, територія Дашковецької сільської ради (за межами населеного пункту), урочище "Петюня" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1636664105224);

- усунення перешкоди у здійсненні державою в особі Якушинецької сільської ради права користування та розпорядження гідротехнічною спорудою, що складається з греблі та водопропускної споруди розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 0522482200:04:000:0401 загальною площею 17 га та знаходиться за адресою: Вінницька область, Вінницький район, Якушинецька ОТГ, територія Дашковецької сільської ради (за межами населеного пункту), урочище "Петюня", шляхом скасування державної реєстрації права власності ТОВ "Зелена Крона" на неї із закриттям розділу 27775172 від 30.08.2018 та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна: 1636664105224;

- зобов`язання ТОВ "Зелена Крона" повернути Якушинецькій сільській раді гідротехнічну споруду, що складається з греблі та водопропускної споруди, розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 0522482200:04:000:0401 загальною площею 17 га та знаходиться за адресою: Вінницька область, Вінницький район, Якушинецька ОТГ, територія Дашковецької сільської ради (за межами населеного пункту), урочище "Петюня".

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2025 дану позовну заяву передано для розгляду судді Матвійчуку В.В.

Суд, ухвалою від 19.02.2025 за вказаним позовом відкрив провадження у справі №902/176/25 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 13.03.2025.

20.02.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла заява № 02-12/338 від 20.02.2025 (вх. номер канц. суду 01-34/1768/25 від 20.02.2025) про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника Якушинецької сільської ради.

При розгляді справи (13.03.2025) представником відповідача заявлено клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату.

За результатами слухання справи 13.03.2025, з урахуванням усного клопотання представника відповідача та за згодою прокурора у справі, судом відкладено підготовче засідання на 18.03.2025, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.

13.03.2025 на адресу суду надійшла заява № б/н від 13.03.2025 (вх. номер канц. суду 01-34/2649/25 від 13.03.2025) відповідача про визнання позову.

На визначену судом дату прокурор у справі та представник відповідача не з`явились. При цьому суд зважає, що про час та місце розгляду справи останні повідомлені в засіданні суду 13.03.2025, що підтверджується протоколом та технічним записом такого засідання.

Позивач правом участі в засіданні суду також не скористався. При цьому суд зважає на заяву позивача № 02-12/338 від 20.02.2025 (вх. номер канц. суду 01-34/1768/25 від 20.02.2025) про розгляд справи за відсутності представника Якушинецької сільської ради.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 (Закон України від 17.07.1997 № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що представників сторін належним чином було повідомлено про дане судове засідання. Неявка останніх є підставою до розгляду справи за їх відсутності, що передбачено п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України.

При визнанні Товариством з обмеженою відповідальністю "Зелена Крона" позову суд зважає на таке.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно із ст. 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Дослідивши у судовому засіданні, яке відбулося 18.03.2025, заяву № б/н від 13.03.2025 (вх. номер канц. суду 01-34/2649/25 від 13.03.2025) за підписом директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Крона" Кукурудзи А.В., який відповідно до закону не обмежений у повноваженнях на визнання позову, і визнання позову відповідає фактичним обставинам справи, які підтверджуються наявними у справі доказами, не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, тому визнання позову підлягає прийняттю господарським судом.

У судовому засіданні 18.03.2025 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Літинської районної державної адміністрації № 249 від 26.05.2009 (а.с. 51-52) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Зелена Крона" в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (риборозведення та створення рекреаційної зони) за межами населеного пункту с. Лукашівка, урочище "Петюня" на території Дашковецької сільської ради.

У подальшому, розпорядженням Літинської районної державної адміністрації №294 від 26.06.2009 (а.с. 50), у зв`язку із допущеною технічною помилкою, пункт 2 розпорядження голови Літинської районної державної адміністрації від 26.05.2009 №249 викладено в такій редакції: "Надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Зелена Крона" в оренду земельну ділянку загальною площею 17,0000 га, в тому числі: під ставками 8,4288 га, з них під водою 3,5072 га, під очеретом 4,9216 га, під гідротехнічними спорудами 0,2577 га, під частиною прибережної захисної смуги 8,3135 га, з них сіножатті 5,0591 га, під чагарником 3,2544 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (риборозведення та створення рекреаційної зони) за межами населеного пункту с. Лукашівка, урочище "Петюня" на території Дашковецької сільської ради, терміном на 25 років".

30.06.2009 між Літинською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зелена Крона" (Орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки № 23 (а.с. 31- 33), відповідно до п. 2 якого в оренду передається земельна ділянка загальною площею 17,0000 га, в тому числі: під ставками 8,4288 га, з них під водою 3,5072 га, під очеретом 4,9216 га, під гідротехнічними спорудами 0,2577 га, під частиною прибережної захисної смуги 8,3135 га, з них сіножатті 5,0591 га, під чагарником 3,2544 га, із земель запасу Дашковецької сільської ради.

Відповідно до п. 3 Договору на земельній ділянці заходяться об`єкти нерухомого майна: гідротехнічні споруди, а також інші об`єкти інфраструктури: відсутні.

Земельна ділянка передається в оренду разом з гідротехнічними спорудами (п. 4 Договору).

Згідно із п. 15 Договору земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (риборозведення та створення рекреаційної зони).

Пунктом 16 визначено цільове призначення земельної ділянки землі водного фонду.

04 травня 2018 року Дашковецькою сільською радою на 18 сесії 7 скликання прийнято рішення № 718 (а.с. 36), відповідно до п. 1 якого присвоєно назву місцевості за межами населених пунктів на території Дашковецької сільської ради Літинського району Вінницької області, урочище "Петюня".

28.06.2018 Фізичною особою підприємцем Березовським К.О., за замовленням ТОВ "Зелена Крона", виготовлено технічний паспорт на гідроспоруду № 1 (а.с. 38-41), яка розташована у с. Лукашівка Літинського району Вінницької області, урочище "Петюня".

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 707-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження території територіальних громад Вінницької області" визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Вінницької області згідно з додатком.

Згідно із додатком до зазначеної постанови Кабінету Міністрів України, до переліку територіальних громад Вінницької області у тому числі входить Якушинецька територіальна громада з адміністративним центром територіальної громади с. Якушинці. До складу Якушинецької територіальної громади входить територія Дашковецької сільської ради (Літинського району).

У зв`язку з реорганізацією Дашковецької сільської ради (Літинського району) шляхом приєднання до Якушинецької сільської ради, остання є правонаступником усього майна, прав та обов`язків розформованої територіальної громади.

25.12.2023 між Якушинецькою сільською радою Вінницького району Вінницької області (далі по тексту Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зелена Крона" (далі по тексту Орендар) укладено Договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом (далі по тексту Договір) (а.с. 67-75), за яким Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом "Ставок площею 8,4285 га", розташований на території Якушинецької територіальної громади, за межами с. Лукашівка, Вінницького району, Вінницької області, для цілей рибогосподарських потреб.

За умовами п. 2 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 17,0000 га, у тому числі: під водним об`єктом 8,4285 га, під гідротехнічними спорудами 0,2578 га, під чагарниками 3,2544 га, під сіножатями 5,0593 га, з кадастровим номером 0522482200:04:000:0401, цільове призначення земельної ділянки 10.07 Для рибогосподарських потреб, яка розташована: за межами с. Лукашівка, на території Якушинецької територіальної громади, Вінницького району, Вінницької області та водний об`єкт (водний простір), у тому числі: водний об`єкт (ставок) 8,4285 га, об`єм води 91 тис. м3. Рибогосподарська технологічна водойма згідно з цим Договором надається в оренду з урахуванням вимог Закону України "Про аквакультуру".

Згідно із п. 3 Договору на земельній ділянці розташовані об`єкти інфраструктури: гідротехнічна споруда. До складу гідровузла водного об`єкта входять: гребля глуха земляна низьконапірна: матеріал суглинок: шириною по гребеню 6,2…8,0 м., довжиною 237 м., максимальною висотою 5,9 м, а також інші об`єкти інфраструктури гребля проїздна. Водоскидна споруда трубчастий шлюз регулятор: матеріал залізобетон, бутобетон, метал; вид регулювання щитові затвори. Пропускна здатність: 5,2 м3/с.

Відповідно до п. 13 Договору передача водного об`єкта в оренду здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта, а в разі надання в оренду рибогосподарської технологічної водойми паспорта та/або технічного проекту рибогосподарської технологічної водойми.

Використання земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом здійснюється лише для цілей, визначених цим договором (п. 14 Договору).

Положенням п. 45 Договору визначено, що цей договір набирає чинності з дати його укладення.

На виконання умов договору сторонами підписано акт прийомки-передачі земельної ділянки (а.с. 76), згідно якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв земельну ділянку водного фонду, в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, кадастровий номер 0522482200:04:000:0401, площею 17,0000 га для рибогосподарських потреб, за адресою: Вінницька область, Вінницький район, територія Якушинецької територіальної громади за межами с. Лукашівка.

Вказаний Договір та акт прийомки-передачі підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб сторін договору.

Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Крона" на земельну ділянку площею 17,0000 га з кадастровим номером 0522482200:04:000:0401 для рибогосподарських потреб зареєстровано 29.01.2024 державним реєстратором Луценком Д.В. (запис про інше речове право № 53531081) на підставі Договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом № б/н від 25.12.2023, укладеного між Якушинецькою сільською радою Вінницького району Вінницької області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зелена Крона" строком на 20 років, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 412731728 від 11.02.2025 (а.с. 28-29).

Згідно із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 30), рішенням державного реєстратора з відкриттям розділу (індексний номер 42850708) від 05.09.2018 внесено до державного реєстру відомості про реєстрацію права приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Зелена Крона" на нерухоме майно, а саме на гідроспоруду, що складається з греблі № 1 та водопропускної споруди № 2, загальною площею 1 280 кв.м., що розташована на земельній ділянці, за адресою: Вінницька область, Літинський район, с/рада Дашковецька, "Петюня" урочище, буд. 1.

Підставами для прийняття вказаного рішення та реєстрації права власності слугувала довідка № 15 від 05.07.2018 ТОВ "Зелена Крона" та технічний паспорт № б/н від 28.06.2018, виготовлений ФОП Березовським К.О.

11.10.2024 Вінницькою окружною прокуратурою до Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг надіслано запит № 50/15188вих-24 (а.с. 55), щодо надання інформації про ситуативне розташування водного об`єкта (із зазначенням з якими притоками з`єднується з р. Південний Буг (басейном Південний Буг), а також повідомити щодо розташування на вказаному об`єкті гідроспоруд (вказати їх кількість, площу, рік введення в експлуатацію та інші характеристики), зазначити належність гідроспоруд до вказаного водного об`єкта, а також можливість/неможливість функціонування водного об`єкта/наповнення його до підпірного рівня води без наявності гідротехнічної споруди, тощо: розташованих на земельній ділянці з кадастровим номером 052482200:04:000:0401, площею 17 га, яка знаходиться за адресою: урочище "Петюня", с. Лукашівка, Дашковецька сільська рада, Якушинецької ОТГ, Вінницького району, Вінницької області.

28.11.2024 Басейновим управлінням водних ресурсів річки Південний Буг надано відповідь № 2059/4 (а.с. 56-57), якою повідомлено, що на виконання пункту 5 Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.04.2021 та розпорядження Вінницької ОДА від 29.07.2021 № 575, БУВР річки Південний Буг та Вінницька облдержадміністрація здійснювали узагальнення зібраних районними комісіями з інвентаризації матеріалів, які надавали їм територіальні громади.

Так, Якушинецькою сільською радою до інвентаризаційної відомості площинних водних об`єктів включено інформацію про водний об`єкт ставок площею 8,4285 га, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 0522482200:04:000:0401 (площею 17 га). Дана водойма розташована за межами с. Лукашівка Вінницького району Вінницької області, на річці Вишня, правій притоці річки Південний Буг (район басейну річки Південний Буг).

Крім того за наявною в Управління інформацією ставок перебуває у користуванні ТОВ "Зелена Крона" на підставі укладеного договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом від 25.12.2023. Водокористування здійснюється відповідно до дозволу на спеціальне водокористування № 56/ВН/49д-24 від 18.03.2024.

Разом з тим Управління зазначило, що кожен із ставків являє собою три складові частини земельну ділянку під водним плесом, саму воду і гідротехнічні споруди. Гідротехнічні споруди це споруди для використання водних ресурсів або для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, відкриті водозабори тощо. Гребля - гідротехнічна споруда, що перегороджує русло річки, утворюючи підпір води, забезпечуючи цим наповнення штучно створеного водного об`єкта (ставка/водосховища). Водоскидна споруда - гідротехнічна споруда призначена для регулювання рівня води у штучно створеному водному об`єкті (ставку/водосховищі), для пропуску повеневих вод, корисних попусків та/або часткового чи повного випуску води із водного об`єкта.

Існування водного об`єкта, зокрема руслового ставка, забезпечується гідротехнічними спорудами, а саме греблею, яка здійснює водопідпірну функцію. Можливість регулювання рівнів та об`єму води у ставку здійснюється шляхом використання водоскидної (або переливної) споруди.

Згідно паспорта водного об`єкта (а.с. 58-66), до складу ставка площею 8,4285 га входять: гребля та водоскидна споруда.

Враховуючи, що спірна гідротехнічна споруда передана Товариству з обмеженою відповідальністю "Зелена Крона" на умовах оренди разом з водним об`єктом, а також розміщена на земельній ділянці водного фонду, яка належать до комунальної власності та розташована на території Якушинецької сільської ради, остання є комунальним майном, яке набуте у приватну власність, всупереч вимогам ст.ст. 317-318, 324, 327 Цивільного кодексу України.

Таким чином, прокурор стверджує, що підставою звернення до суду з позовом став факт незаконно здійсненої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.09.2018 державної реєстрації права приватної власності на спірну гідроспоруду, яка суперечить інтересам Якушинецької територіальної громади.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з такого.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3 та 5 ст. 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

За змістом ч. 1, ч. 3, ч. 4 та ч. 7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

Слід вказати, що правовідносини, пов`язані з використанням комунального майна, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а тому питання щодо неправомірного, всупереч закону набуття речових прав на гідротехнічні споруди, що розташовані на землях комунальної власності не відповідає суспільному інтересу та є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 викладено таку правову позицію:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, у спірних правовідносинах судам необхідно дослідити: чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.

При цьому самого лише посилання прокурора про виявлення ним порушення інтересів держави та невжиття органом державної влади (позивачем у справі), на який покладено обов`язок щодо судового захисту інтересів держави, відповідних дій для такого захисту, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом п. 2 ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

При зверненні з даним позовом до суду прокурором визначено позивачем Якушинецьку сільську раду.

Статтею 80 ЗК України визначено, що суб`єктами права власності на землю, зокрема, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

На підставі ч. 2 ст. 83 ЗК України в комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Статтями 10, 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

У відповідності до п. 5 ст. 16 вказаного Закону, від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Відповідно до ст. ст. 319, 386 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до п. 24 перехідних положень ЗК України, з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021), землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього п. і право державної власності, на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Таким чином, з 27.05.2021 власником та, відповідно, розпорядником земель водного фонду, розташованих за межами населених пунктів є Якушинецька сільська рада, яка зареєструвала право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0522482200:04:000:0401.

Оскільки ставки розміщені на земельних ділянках власником яких є територіальна громада в особі Якушинецької сільської ради, то відповідно і водні об`єкти належать до комунальної власності.

Так, Закони України від 04.11.2020 № 963-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення порядку передачі в оренду водних об`єктів у комплексі з земельними ділянками" та від 21.03.2023 № 2989-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів та сфері аквакультури" врегулювали порядок укладення договору оренди водних об`єктів у комплексі з земельними ділянками, та договору користування на умовах оренди гідротехнічною спорудою.

При цьому, відповідно до вказаних законів водні об`єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України.

Право оренди земельної ділянки під водним об`єктом поширюється на такий водний об`єкт.

Окрім того, після набрання чинності Законом України від 28.04.2021 № 1423-ХІ "Про внесення законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" розпорядження землями водного фонду за межами населених пунктів державної форми власності перейшли до органів місцевого самоврядування та вважаються комунальною власністю. Відповідно на даний час розпоряджається такою категорією земель і здійснює передачу на умовах оренди землі з водним об`єктом на них, як в межах, так і за межами населеного пункту, орган місцевого самоврядування.

Зважаючи на те, що у даній справі утворена спірною гідротехнічною спорудою штучна водойма (ставок) забезпечує як використання водного об`єкта шляхом формування та наповнення ставка, так і захист від шкідливої дії води, а саме забезпечення шляхом тримання нормального підпірного рівня води у ставку завдяки можливості водоскиду та водонапуску, попередження можливості переповнення водойми, здійснення пропусків води та спорожнення водойми, то перебування гідротехнічних споруд у приватній власності, у той час як ставок, наповнення та спуск якого вони забезпечують перебувають у комунальній власності, суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 6 ВК України, води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради.

Враховуючи, що земельна ділянка, на якій знаходиться водний об`єкт перебуває у комунальній власності, водний об`єкт є власністю Якушинецької сільської ради, а гідротехнічна споруда є приналежною, нероздільною річчю вищевказаної водойми, тому заступником керівника окружної прокуратури правомірно визначено Якушинецьку сільську раду позивачем у даній справі.

Судом встановлено, що зверненню прокурора 17.02.2025 з позовом до суду передувало його звернення до Якушинецької сільської ради з листом № 50/15325вих-24 від 15.10.2024 (а.с. 79-80), в якому зазначено про виявлені порушення та необхідність вжиття відповідних заходів реагування.

Листом № 02-12/1740 від 13.11.2024 (а.с. 81) Якушинецька сільська рада повідомила прокуратуру, що питання про відновлення порушених прав не ініціювалось, разом з тим сільська рада не заперечує стосовно подання окружною прокуратурою позову до суду щодо представництва інтересів держави в її особі.

На підставі ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" окружною прокуратурою листом № 50/424-вих-25 від 09.01.2025 (а.с. 83) повідомлено Якушинецьку сільську раду про звернення до суду з цим позовом.

Вказане свідчить про не здійснення Якушинецькою сільською радою як органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах, захисту інтересів держави у встановленому законом порядку.

Таким чином, на переконання суду при зверненні прокурора з вказаним позовом до суду останнім було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв`язку з невжиттям Якушинецькою сільською радою жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як Якушинецькій сільській раді стало відомо про порушення інтересів держави.

Щодо суті позовних вимог, суд зазначає таке.

Статтею 328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності.

При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право.

Аналогічні правові висновки сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 14.12.2021 у справі № 911/1455/19, від 21.01.2020 у справі № 910/10987/18.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Крім того, законодавством визначені подільні та неподільні речі.

Як визначено у ст. 183 Цивільного кодексу України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Стаття 186 Цивільного кодексу України визначає, що річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Окрім того, ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У свою чергу, згідно із ст. 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

З вказаних положень вбачається, що право власності особи виникає на окрему, самостійну річ, тоді як приналежність не може бути окремим об`єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом. Також не можуть бути самостійними об`єктами права власності окремі із складових частин речі, які при переході права на річ не підлягають відокремленню.

Відповідно до висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 26.03.2023 у справі № 910/13835/21, головна річ та приналежність - це відокремлені одна від одної різнорідні речі. Різниця між ними полягає в тому, що головна річ може бути використана за призначенням і без приналежності, а приналежність за загальним для неї призначенням без головної речі використовуватися не може. Головна річ наділена самостійним значенням, а приналежність лише виконує допоміжну роль.

Правове значення поділу речей на головну річ і приналежність полягає в тому, що приналежність наслідує долю головної речі, якщо в законі чи договорі не вказано інше. Приналежність головної речі вказується у стандартах, технічних умовах тощо.

Головною визнається та річ, яка сама по собі задовольняє повну потребу особи в її господарській чи побутовій діяльності, а приналежністю вважається та річ, яка робить користування головною річчю більш зручним або ефективним і при цьому самостійно задовольняти потребу особи не може (постанова Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 922/4140/19).

Отже, при визначенні споруд, права на які підлягають державній реєстрації, слід враховувати, що для таких споруд повинні бути притаманні ознаки нерухомого майна, визначені ст. 181 Цивільного кодексу України, а саме, розташування на земельній ділянці, переміщення споруди неможливе без її знецінення та зміни її призначення. Державній реєстрації підлягають лише речові права на споруди, які є окремою нерухомою річчю, тобто не є приналежністю головної речі і складовою частини іншої речі.

Пунктом 1.9.18 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затвердженої наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 19.12.1995 № 252, встановлено, що гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи: водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки: регуляційні споруди, накопичувані промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Відповідно до "ДСТУ 3517-97 Гідрологія суші. Терміни та визначення основних понять") гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи: водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки: регуляційні споруди, накопичувані промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Приписами Державного класифікатора будівель та споруд "ДК 018-2000", затвердженого і введеного в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, визначено, що під спорудами розуміють будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

У подальшому, визначення гідротехнічних споруд закріплено в Законі України "Про аквакультуру" (набрав чинності 01.07.2013), який визначає принципи державної політики, основні засади розвитку і функціонування аквакультури, правові основи діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері аквакультури.

Законом України "Про аквакультуру" уведено поняття гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди).

Так, відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про аквакультуру" (на час приватизації чинна редакція від 18.12.2017): це об`єкти нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод;

Крім того, згідно із додатком А до "ДБН В.2.4-3:2010 Гідротехнічні, енергетичні та меліоративні системи і споруди, підземні гірничі виробки. Гідротехнічні споруди. Основні положення.", п. 1.3 Положення про організацію та порядок здійснення технічного нагляду за гідротехнічними спорудами воднотранспортного комплексу, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 16.01.2014 №21, гідротехнічні споруди - це споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також для захисту від шкідливого впливу вод.

Тобто, незалежно від цільового призначення гідротехнічна споруда - це інженерна споруда, розташована на водному об`єкті та призначена для керування ним, а також для запобігання шкідливій дії вод. Використання гідротехнічної споруди без втрати її правового статусу з іншою метою аніж обслуговування водного об`єкта є неможливим, тобто вона є приналежністю до водного об`єкта.

Факт розташування спірної гідротехнічної споруди на земельній ділянці водного фонду, що перебуває у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Крона" підтверджується Договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом від 25.12.2023, де з п. 2 та п. 3 слідує, що в користування на умовах оренди передано водний об`єкт з гідроспорудами (гребля та водоскидна споруда).

Також, згідно паспорту водного об`єкта до складу ставка площею 8,4285 га входять: гребля та водоскидна споруда.

З аналізу ст. ст. 181, 182, 186, 187 ЦК України та Закону України "Про аквакультуру" вбачається, що гідротехнічна споруда рибогосподарської технологічної водойми (ставка), яка за своєю функцією призначена для управління сільськогосподарською діяльністю із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури, є інженерною спорудою, яка нерозривно пов`язана з водним об`єктом і земельною ділянкою, на якій вона розташована.

Тобто, окреме функціонування такої споруди як складової частини водойми неможливе без існування водного об`єкта.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Також, згідно з положенням ст. 4 Водного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

З огляду на вищезазначені норми права, землі, зайняті гідротехнічними спорудами, належать до земель водного фонду.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Тому, при дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (постанова Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за результатами розгляду заяви державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав, вносить до Державного реєстру відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав та видає інформацію з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником.

За ч. 4 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству поданим/отриманим документам.

Положеннями ч. 1 ст. 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", визначено, що документи, які подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно із ч. 4 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.

З огляду на викладене, державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та якому притаманні характеристики, значення яких є обов`язковим для внесення до Державного реєстру прав під час проведення державної реєстрації.

Разом з тим гребля та водопропускна споруда не наділені всіма тими технічними характеристиками, інформація про які підлягає обов`язковому внесенню до Державного реєстру прав, а тому реєстрація права власності на гідротехнічну споруду окремо від водного об`єкта, до якого вона відноситься, не передбачена вимогами законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 911/30/22.

Слід зазначити, що в ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" чітко визначено підстави для державної реєстрації права власності та інших речових прав.

Окрім того, Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015, визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться виключно на підставі документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Пунктами 41, 43, 44, 52, 54, 63, 64, 65 Порядку № 1127 визначено випадки, коли для державної реєстрації права власності, поміж іншого, додатково надається технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

Крім того, відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001 (яка діяла на момент реєстрації права власності на спірну гідроспоруду), технічний паспорт - це документ, який містить відомості щодо проведеної технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, зокрема інформацію про його місцезнаходження (адресу), склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, ім`я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт, тощо.

Таким чином, технічний паспорт не підтверджує право власності та, відповідно, не заміняє собою свідоцтво про право власності чи договір купівлі-продажу або інший правоустановчий документ на об`єкт нерухомого майна. Технічний паспорт не дає право володіти, користуватись чи розпоряджатись нерухомістю - це лише документ, який фіксує технічні дані об`єкта.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставою для прийняття державним реєстратором рішення (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер рішення: 42850708 від 05.09.2018) на спірну гідротехнічну споруду став, в тому числі, технічний паспорт від 28.06.2018, виготовлений ФОП Березовським К.О.

Згідно із постанови Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 911/30/22, факт існування реєстрації права власності на майно за особою на підставі документів, які не підтверджують існування у неї відповідного речового права, суперечить самій суті державної реєстрації прав, позаяк правопорядок не може визнавати і підтверджувати право власності, якого не існує.

Відтак, державна реєстрація права власності на гідротехнічну споруду за ТОВ "Зелена Крона" здійснена за відсутності правовстановлюючих документів та всупереч вимогам ст.ст. 2, 3, 5, 18, 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.

Згідно із п. 1-3 ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Однак, зазначені вимоги законодавства державним реєстратором виконані не були.

Стаття 15 ЦК України гарантує кожній особі право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту порушених прав є визнання правочину недійсним, а також у інший спосіб визначений законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ст.ст. 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Так, виключно власник вправі володіти, користуватися та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).

Згідно з приписами ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

У ст. 391 ЦК України також передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Крім того, за змістом ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати, зокрема усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду у справах № 469/1203/15-ц (постанова від 22.05.2018) та № 504/2864/13-ц (постанова від 28.11.2018) зазначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду в непередбачений земельним та водним законодавством спосіб треба розцінювати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17.08.2023 у справі № 911/30/22.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного та Водного кодексів України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення про державну реєстрацію права власності.

ТОВ "Зелена Крона" достеменно знаючи про правовий статус нерухомого майна греблі та водопропускної споруди, які в дійсності останньому не належали, а були передані в оренду разом з водним об`єктом (ставком), здійснило щодо гідротехнічної споруди незаконну державну реєстрацію.

З огляду на вказане, набуття права приватної власності на гідротехнічну споруду, реєстрація відповідних прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно порушує інтереси держави в особі Якушинецької сільської ради щодо належного користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, а також штучною водоймою - ставком, що розташований на відповідній земельній ділянці.

У відповідності до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи.

Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту. Також не відповідає належному способу захисту вимога про припинення права власності відповідача, оскільки позивач вважає, що право власності відповідача не виникало взагалі відповідно до частини другої статті 376 Цивільного кодексу України (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності).

Відповідно до висновків сформульованих у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21 (пункт 6.45), від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22 (пункт 5.27), якщо зареєстроване право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також: підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт.

Ураховуючи наведене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в частині усунення перешкоди у здійсненні державою в особі Якушинецької сільської ради у користуванні та розпорядженні гідротехнічною спорудою, що складається з греблі та водопропускної споруди шляхом припинення володіння Товариством з обмеженою відповідальністю "Зелена Крона" правом власності на гідротехнічну споруду розташовану на земельній ділянці з кадастровим номером 0522482200:04:000:0401 загальною площею 17 га, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Вінницький район, Якушинецька ОТГ, територія Дашковецької сільської ради (за межами населеного пункту), урочище "Петюня", шляхом скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Крона" на неї з одночасним закриттям розділу Державного реєстру речових прав на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 27775172 від 30.08.2018 та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна: 1636664105224.

Водночас, фактичне користування відповідачем комунальним майном - гідротехнічною спорудою, створює перешкоди власнику Якушинецькій територіальній громаді у здійсненні права власності таким майном, а тому такі перешкоди підлягають усуненню шляхом зобов`язання відповідача повернути гідротехнічну споруду, що складається з греблі та водопропускної споруди, розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 0522482200:04:000:0401 загальною площею 17 га та знаходиться за адресою: Вінницька область, Вінницький район, Якушинецька ОТГ, територія Дашковецької сільської ради (за межами населеного пункту), урочище "Петюня" територіальній громаді в особі Якушинецької сільської ради.

Суд також враховує, що Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), критерії сумісності заходу втручання в право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі; 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті; 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання в право.

Втручання держави в право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.

Якщо можливість втручання в право власності передбачена законом, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання, або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності в формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У практиці ЄСПЛ, зокрема в рішеннях у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, Щокін проти України від 14.10.2010, Сєрков проти України від 07.07.2011, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000, Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009, Трегубенко проти України від 02.11.2004, East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014, виокремлено три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний, публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах Рисовський проти України (рішення від 20.10.2011, заява № 29979/04), Кривенький проти України (рішення від 16.02.2017, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування в зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але й самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого Протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою набувача майна.

Слід наголосити, що з огляду на характер спірних правовідносин не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Отже, правовідносини, пов`язані з реєстрацією права власності на гідротехнічну споруду, становить суспільний, публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) вчиненої державної реєстрації, на підставі якого гідротехнічна споруда перейшла у власність, такому суспільному інтересу не відповідає.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а тому підлягають задоволенню, з наведених вище мотивів.

Вирішуючи питання судових витрат суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При зверненні до суду Вінницькою обласною прокуратурою, згідно платіжних інструкцій № 2779 від 10.12.2024 (внутрішній номер 388448072) та № 190 від 13.02.2025 (внутрішній номер 404531282), сплачено судовий збір в загальному розмірі 9 084,00 грн.

За приписами ст. 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічні приписи щодо повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті за відповідною ухвалою чи рішенням суду містяться у ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

З огляду на наведені приписи закону, приймаючи до уваги, що визнання позову Товариством з обмеженою відповідальністю "Зелена Крона" здійснено до початку розгляду справи по суті, Вінницька обласна прокуратура у даній справі має право на повернення, з суми 9 084,00 грн, 50 відсотків судового збору сплаченого ним при поданні позову, в порядку, встановленому ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Решта суми сплаченого Вінницькою обласною прокуратурою судового збору в розмірі 4 542,00 грн, відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Зелена Крона".

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Припинити право володіння Товариством з обмеженою відповідальністю "Зелена Крона" (вул. Кармелюка, буд. 9, кв. 1, м. Вінниця, 21000; код ЄДРПОУ: 01004566) гідротехнічною спорудою, що складається з греблі та водопропускної споруди, розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 0522482200:04:000:0401 загальною площею 17 га та знаходиться за адресою: Вінницька область, Вінницький район, Якушинецька ОТГ, територія Дашковецької сільської ради (за межами населеного пункту), урочище "Петюня" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1636664105224).

Усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Якушинецької сільської ради (вул. Новоселів, 1, с. Якушинці, Вінницький район, Вінницька область, 23222; код ЄДРПОУ: 04330021) права користування та розпорядження гідротехнічною спорудою, що складається з греблі та водопропускної споруди розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 0522482200:04:000:0401 загальною площею 17 га та знаходиться за адресою: Вінницька область, Вінницький район, Якушинецька ОТГ, територія Дашковецької сільської ради (за межами населеного пункту), урочище "Петюня", шляхом скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Крона" (вул. Кармелюка, буд. 9, кв. 1, м. Вінниця, 21000; код ЄДРПОУ: 01004566) на неї із закриттям розділу 27775172 від 30.08.2018 та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна: 1636664105224.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Зелена Крона" (вул. Кармелюка, буд. 9, кв. 1, м. Вінниця, 21000; код ЄДРПОУ: 01004566) повернути Якушинецькій територіальній громаді в особі Якушинецької сільської ради (вул. Новоселів, 1, с. Якушинці, Вінницький район, Вінницька область, 23222; код ЄДРПОУ: 04330021) гідротехнічну споруду, що складається з греблі та водопропускної споруди, розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 0522482200:04:000:0401 загальною площею 17 га та знаходиться за адресою: Вінницька область, Вінницький район, Якушинецька ОТГ, територія Дашковецької сільської ради (за межами населеного пункту), урочище "Петюня".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Крона" (вул. Кармелюка, буд. 9, кв. 1, м. Вінниця, 21000; код ЄДРПОУ: 01004566) на користь Вінницької обласної прокуратури (21050, м. Вінниця, вул. Монастирська, 33, код ЄДРПОУ 02909909, МФО 820172, розрахунковий рахунок UА 568201720343110002000003988) витрати по сплаті судового збору у сумі 4 542 грн 00 коп.

Примірник рішення надіслати Вінницькій окружній прокуратурі, Вінницькій обласній прокуратурі та сторонам до електронних кабінетів в ЄСІТС.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 27 березня 2025 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи