Рішення

від 18.03.2025 по справі 922/4708/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2025м. ХарківСправа № 922/4708/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Ломакіній О. В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд", м. Харків до Приватного підприємства "Полісан Україна", м. Харків про стягнення 1846377,14 грн за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "Полісан Україна", м. Харків, відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь за Договором купівлі-продажу товарів № 21/09-1 від 21.09.2021 борг у розмірі 1019759,84 грн, пеню у розмірі 128489,70 грн, суму, штраф у розмірі 101976,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 506820,60 грн, три відсотки річних у розмірі 89331,00 грн. Судові витрати по оплаті судового збору в сумі 22156,60 грн та витрати, що понесені на професійну правничу допомогу за даною справою в сумі 100000,00 грн позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 30.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

18.03.2025 в судове засідання представник позивача не з`явився, до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутністю представника позивача.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає за можливе вказане клопотання позивача задовольнити, оскільки брати участь у судовому засіданні, відповідно до ст. 42 ГПК України, є правом учасника справи, а не обов`язком, а обов`язковість явки в судове засідання представника позивач судом не визнавалась.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив. Про місце, дату та час проведення судових засідань відповідач повідомлявся належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду направлялись судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 61058, м. Харків, вул. Сумська, буд. 57, офіс 6, а також на поштову адресу: 61108, м. Харків, бульв. Миру, буд. 2, кв. 10.

Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Так, відповідно до п. 5 ч. 6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Зокрема, ухвала про повідомлення відповідача про розгляд справи по суті від 20.02.2025 року була повернута до суду 04.03.2025 року з відміткою (довідкою) Укрпошти від 02.03.2025 року - "адресат відсутній за вказаною адресою".

З огляду на вищенаведене, днем вручення ухвали суду від 20.02.2025 являється 02.03.2025 - дата проставлення Укрпоштою відмітки про відсутність відповідача за вказаною адресою, та є днем належного повідомлення відповідача про час, місце і дату розгляду даної справи по суті (а.с. №54).

Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

Крім того, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заг18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

За змістом п.п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання. У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено необ`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи сплив процесуального строку, встановленого для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

21 вересня 2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОВІС ТРЕЙД", надалі - позивач та Приватним підприємством "ПОЛІСАН УКРАЇНА", надалі-відповідач, було укладено договір купівлі-продажу товарів № 21/09-1, надалі - договір.

Відповідно до умов п.1.1. вказаного договору, продавець зобов`язується передавати у власність покупця лакофарбові будівельні матеріали, надалі за текстом- "товар", а покупець зобов`язується прийняти та повністю оплатити вартість.

Відповідно до п.1.2. договору право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання сторонами первинних документів до договору (видаткова накладна/акт прийому передачі).

Відповідно до п.3.1. договору передача у власність (поставка) товару здійснюється на умовах - само вивіз безпосередньо із заводу-виробника товару, та/або із інших пунктів за вказівкою продавця. За узгодженістю сторін товар може доставлятись продавцем до пункту призначення за вказівкою покупця. Сторони відповідно до ч. 6 ст. 267 Господарського кодексу України передбачають можливість відвантаження товару вантажовідправником, який не є продавцем за цим договором, та отримання товару вантажоодержувачем, який не є покупцем.

Відповідно до п.3.2. договору товар передається покупцеві окремими партіями (частинами). Кожна окрема партія товару передається в рамках цього договору лише після попереднього усного узгодження сторонами її асортименту, номенклатури, кількості, якості, ціни (вартості), умов та строків (термінів) ї поставки (передачі у власність).

Відповідно до п.3.3. договору факт поставки (передачі у власність) кожної партії товару в рамках цього договору може підтверджуватися або актами приймання-передачі, або видатковими накладними на переданий товар, підписаними уповноваженими представниками обох сторін. Датою поставки (передачі у власність) партії товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній або в акті приймання-передачі товару. Продавець не несе відповідальність за пошкодження чи втрату партії товару з моменту поставки (передачі) її покупцеві відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п.3.4. договору сторони погоджуються, що видаткова накладна (акт приймання-передачі) на передану партію товару є документом, який засвідчує факт передачі у власність партії товару, а також засвідчує остаточно узгоджені сторонами назву, кількість, ціну (вартість) партії товару. Кожна видаткова накладна (акт приймання-передачі) на передану партію товару є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.3.5. договору право власності на товар (партію товару) виникає у покупця з моменту його передачі (поставки) та оформлення видаткової накладної (акта приймання-передачі) в порядку, передбаченому цим договором.

Відповідно до п.4.1. договору вартість товару, що передається за цим договором складає сумарну вартість всього переданого на користь покупця товару відповідно до видаткових накладних.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що покупець зобов`язаний здійснювати оплату вартості кожної партії товару на умовах не пізніше 30-ти календарних днів з дня отримання товару відповідно до видаткової накладної.

Відповідно до п.4.3. договору оплата вартості товару здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківській рахунок продавця. Розрахунки за товар здійснюються в грошовій одиниці України - гривні. Покупець зобов`язаний здійснити оплату кожної замовленої партії товару на підставі рахунку.

Відповідно до п.4.4. договору датою оплати (отримання грошей продавцем) вважається дата надходження грошових коштів на банківській поточний рахунок продавця. Отримання покупцем від продавця відповідного рахунку (рахунку-фактури, інвойсу, іншого документу для оплати тощо) не є обов`язковою передумовою здійснення оплати за товар за договором.

Відповідно до п.6.3. договору покупець який неналежним чином виконує свої грошові зобов`язання (зокрема, несвоєчасно розраховується за поставлений (переданий у власність товар) за цим договором повинен на вимогу i на користь продавця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно перерахованої (простроченої) суми за кожен день прострочення виконання (тобто за кожен день неперерахування цієї суми), а у випадку непогашення грошової заборгованості протягом бiльш як l0 (десять) календарних днiв з моменту виникнення такої заборгованості покупець зобов`язаний додатково (крім пені) сплатити на користь продавця штраф у розмірі 10% (десяти відсотків) вiд вартості неоплаченого товару.

Відповідно до пункту 6.5. договору позовна давність за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється сторонами даного договору тривалістю в три роки.

Відповідно до п. 8.1. договору договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов`язань за цим договором.

Свої зобов`язання позивач виконав належним чином, а саме своєчасно, відповідно до умов даного договору поставив на користь відповідача товар, що підтверджується видатковими накладними на загальну суму 1334847,84 грн, а саме: видаткова накладна № 14384 від 22.09.21 на суму 16363,20 грн, видаткова накладна № 14797 від 30.09.21 на суму 27768,00 грн, видаткова накладна № 14942 від 04.10.21 на суму 7044,00 грн, видаткова накладна № 17531 від 18.10.21 на суму 77666,40 грн, видаткова накладна № 174496 від 19.10.21 на суму 2682,24 грн, видаткова накладна №17497 від 19.10.21 на суму 1323,60 грн, видаткова накладна № 127498 від 22.10.21 на суму 42428,16, грн, видаткова накладна № 17499 від 22.10.21 на суму 64856,40 грн, видаткова накладна № 17538 від 28.10.21 на суму 59612,28 грн, видаткова накладна № 17608 від 29.10.2021 на суму 207840,00 грн, видаткова накладна № 17540 від 30.10.21 на суму 60720,00 грн, видаткова накладна № 17541 від 30.10.21 на суму 59495,40 грн, видаткова накладна № 17599 від 15.11.21 на суму 208000,00 грн, видаткова накладна № 20420 від 27.12.21 на суму 224000,00 грн, видаткова накладна № 20342 від 28.12.21 на суму 55952,16 грн, видаткова накладна № 20608 від 28.12.21 на суму 219096,00 грн.

Втім, відповідач за поставлений товар розраховувався з порушенням умов договору, а за товар, що отриманий відповідно до видаткових накладних з 28.10.2021 року по 28.12.2021 року (включно) не розрахувався взагалі.

Відповідно до виписки по рахунку позивача з 24.11.2021 по 23.02.2022 від відповідача надійшли оплати за загальну суму 315088,00 грн: а саме 24.11.2021 на суму 40000,00 грн, 30.11.2021 на суму 30000,00 грн, 07.12.2021 на суму 7666,40 грн, 07.12.2021 на суму 42428,16 грн, 30.12.2021 на суму 2682,24 грн, 20.12.2021 на суму 16363,20 грн, 30.12.2021 на суму 1323,60 грн, 30.12.2021 на суму 27768,00 грн, 04.01.2022 на суму 64856,40 грн, 04.01.2022 на суму 35000,00 грн, 23.02.2022 на суму 24612,28 грн, 23.02.2022 на суму 22387,72 грн.

Заборгованість відповідача перед позивачем за вказаним договором складає 1019759,84грн, яка станом на 26.12.2024 не погашена.

Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань по вказаному договору щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару, позивачем останньому були нараховані 128489,70 грн пені, 101976,00 грн штрафу, 89331,00 грн трьох відсотків річних та 506820,60 грн інфляційних втрат.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Тобто, законодавець покладає на постачальника обов`язок здійснити поставку товару, а споживач зобов`язаний його прийняти і оплатити.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу або позов. Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого товару на суму 1019759,84 грн, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За положеннями ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України

Судом враховується, що статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Статтею 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 Конституції України передбачено що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Предметом даного спору є стягнення штрафних санкцій згідно укладеного між сторонами договору.

Згідно зі статтею 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК та статті 549 ЦК унормовано, що видами штрафних санкцій є штраф та пеня.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК, частиною 6 статті 231 ГК та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.

При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З урахуванням викладеного, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто, не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, 09.07.2018 у справі № 903/647/17.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Така ж, правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13.02.2019р. по справі №924/312/18.

Перевіривши правильність нарахування пені, розміру штрафу, процентів річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам договору, є обґрунтованим, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені, процентів річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення 128489,70 грн пені, 101976,00 грн штрафу, 89331,00 грн процентів річних та 506820,60 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог як обґрунтованих, підтверджених доданими до матеріалів справи доказами та не спростованих відповідачем.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "Полісан Україна" (61058, м. Харків, вул. Сумська, буд. 57, офіс 6, код ЄДРПОУ 36455711) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" (61022, м. Харків, вул. Клочківська, буд. 98А, код ЄДРПОУ 34392042) заборгованість за договором купівлі-продажу товарів № 21/09-1 від 21.09.2021 у розмірі 1019759,84 грн, пеню у розмірі 128489,70 грн, штраф у розмірі 101976,00 грн, інфляційні витрати у розмірі 506820,60 грн, три відсотки річних у розмірі 89331,00 грн, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 22156,53 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повне рішення складено "27" березня 2025 р.

СуддяЛ.В. Шарко