Ухвала

від 26.03.2025 по справі 922/861/25

ДВОРІЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

26 березня 2025 року м. ХарківСправа № 922/861/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н. А.

за участю секретаря судового засідання Кісь В. В.

розглянувши заяву Харківської міської ради про забезпечення позову (вх. № 7256/25 від 21.03.2025) у справі

за позовом Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСІСТЕНТ ПЛЮС» (61172, м. Харків, вул. Роганська, буд. 151, код ЄДРПОУ 41890100)

про закриття розділу державного реєстру прав і реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна та зобов`язання звільнити земельну ділянку

за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився, -

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада (позивач по справі) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСІСТЕНТ ПЛЮС» (відповідач по справі), в якому просить суд:

- закрити розділ державного реєстру прав та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 150 кв. м по просп. Науки, 64-Г у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1971088363101, номер запису про право власності 34332933, підстава внесення запису: рішення державного реєстратора Красноградської районної державної адміністрації Харківської області Литвиненко Л.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 49880179 від 27.11.2019;

- зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю «АСІСТЕНТ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 41890100) звільнити земельну ділянку по просп. Науки. 64-Г у м. Харкові від нежитлової будівлі літ. «А-1», загальною площею 150 кв. м.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.03.2025 позовну заяву Харківської міської ради (вх. № 861/25 від 14.03.2025) залишено без руху; встановлено позивачу для усунення недоліків позовної заяви 10-денний строк з дня вручення ухвали, позивачу у встановлений строк необхідно подати до Господарського суду Харківської області: засвідчені відповідно до вимог чинного законодавства копії або оригінали всіх доданих до позовної заяви документів, а також належним чином відсканований в повному обсязі оригінал довіреності Харківської міської ради № 08-21/164/2-25 від 20.01.2025 року; роз`яснено позивачу, що за умовами ч. 3, ч. 4 ст. 174 ГПК України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

20.03.2025 (вх. № 7188/25) на адресу Господарського суду Харківської області надійшла заява Харківської міської ради про усунення недоліків позовної заяви.

21.03.2025 (вх. № 7256/25) на адресу Господарського суду Харківської області надійшла заява Харківської міської ради про забезпечення позову, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «АСІСТЕНТ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 41890100) вчинення будь-яких дій щодо відчуження об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. «А-1», загальною площею 150 кв. м по просп. Науки, 64-Г у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1971088363101).

В обґрунтування заяви посилається на те, що дізнавшись про подання Харківською міською радою позову, відповідачем можуть здійснюватися дії щодо відчуження об`єкту нерухомого майна з метою використання аргументів стосовно добросовісного набувача під час розгляду вищевказаного позову та ухилення від настання наслідків, передбачених рішенням суду. Також зазначає, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач є власником спірного нерухомого майна та має всі можливості вільно розпоряджатися спірним майном, тобто має можливість в будь-який час укласти правочин та відчужити спірне майно третім особам, що негативно вплине на їх права у майбутньому, а у подальшому призведе до необхідності залучення їх до участі у справі, що в цілому негативно вплине на строки розгляду справи по суті та затягуванню процесу, крім того, це порушить права і свободи особи, яка придбає спірне майно.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.03.2025: прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/861/25; вирішено справу № 922/861/25 розглядати за правилами загального позовного провадження; почато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 30 квітня 2025 року о 11:30; встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву, у зазначений строк відповідач має надіслати суду відзив, який повинен відповідати вимогам статті 165 ГПК України, і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову, копію відзиву та доданих до нього документів відповідач має надіслати (надати) іншим учасникам справи одночасно із надсиланням (наданням) відзиву до суду та докази надіслання надати суду разом із відзивом на позов; позивачу, згідно ст. 166 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання; відповідачу, згідно ст. 167 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь на відзив, з дня його отримання.

Крім того, враховуючи недостатність наданих Харківською міською радою письмових пояснень та відповідних документальних доказів в обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову, суд вказаною вище ухвалою з метою встановлення наявності/відсутності фактичних та правових підстав для забезпечення позову, визначення дійсних правовідносин сторін та постановлення на цій основі законного та обґрунтованого процесуального рішення по суті поданої заяви позивача про забезпечення позову, призначив розгляд заяви позивача про забезпечення позову у судовому засіданні з викликом сторін на 26.03.2025.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 24.03.2025 вручена позивачу та його представнику 25.03.2025, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в Електронні кабінети відповідних осіб; відповідачу ухвала суду направлена засобами поштового зв`язку з огляду на те, що у нього відсутній зареєстрований електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

В призначене 26.03.2025 судове засідання представники учасників справи не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, позивач письмових пояснень та/чи додаткових документальних доказів в обгрунтування поданої заяви про забезпечення позову господарському суду не надав.

Розглянувши заяву Харківської міської ради про забезпечення позову (вх. № 7256/25 від 21.03.2025) суд виходить з наступного.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. Вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.

Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Приписами статті 136 ГПК України визначені процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову, відповідно до якої, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

Частиною 1 статті 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до вимог частини 4 статті 137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Підстави забезпечення позову не обмежуються лише пов`язаністю з позовною вимогою. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен не лише обґрунтувати причини звернення з такою заявою, а й надати суду докази існування фактичних обставин, що пов`язані з необхідністю вжиття таких заходів.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 16.03.2020 у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 у справі № 904/2285/19.

Аналіз змісту наведеного дає підстави дійти висновку, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен належним чином обґрунтувати причини звернення із такою заявою та надати суду належні, допустимі, достатні та переконливі докази, що вказують про наявності фактичних обставин, з якими пов`язується важливість та доцільність застосування певного заходу забезпечення позову.

Із матеріалів заяви про забезпечення позову вбачається, що на підтвердження доводів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилаєтьмся на те, що відповідачем можуть здійснюватися дії щодо відчуження об`єкту нерухомого майна з метою використання аргументів стосовно добросовісного набувача під час розгляду вищевказаного позову та ухилення від настання наслідків, передбачених рішенням суду. Також зазначає, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач є власником спірного нерухомого майна та має всі можливості вільно розпоряджатися спірним майном, тобто має можливість в будь-який час укласти правочин та відчужити спірне майно третім особам, що негативно вплине на їх права у майбутньому, а у подальшому призведе до необхідності залучення їх до участі у справі, що в цілому негативно вплине на строки розгляду справи по суті та затягуванню процесу, крім того, це порушить права і свободи особи, яка придбає спірне майно.

Разом із тим до матеріалв справи не надано жодного належного допустимого в розумінні приписів процесуального закону документального доказу того, що відповідачем вживаються будь-які реальні заходи, напралені на відчуження об`єкту нерухомого майна, відтак посилання позивача на обставини можливості відчуження відповідачем об`єкту нерухомого майна є лише його нічим необґрунтованим примущенням.

Суд зауважує, що необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В свою чергу, відсутність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, виключає у розумінні приписів статей 136, 137 ГПК України необхідність вжиття таких заходів.

Натомість зазначене вище вказує про наявність лише необґрунтованих припущень позивача, що не може бути безумовною підставою для забезпечення позову, відтак суд не може розглядати твердження позивача як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність забезпечення поданого позову.

Водночас стверджуючи про необхідність застосування заходів забезпечення позову, позивачем взагалі не надано до заяви будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що саме відповідач вчиняє дії, які ускладнюють або призведуть до неможливості виконання судового рішення і порушення прав заявника як позивача, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Отже, позивачем не підтверджено належними, достовірними та достатніми доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується необхідність застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому позивачем не доведено зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового рішенням, а саме лише посилання в заяві на потенційну неможливість виконання судового рішення у разі не вжиття заходів забезпечення позову не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Крім того суд зазначає, що позивачем жодним чином не обгрунтовано, яким чином відсутність заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «АСІСТЕНТ ПЛЮС» відчуження об`єкту нерухомого майна може ускладнити або унеможливити виконання рішення у спорі, предметом якого є закриття розділу державного реєстру прав і реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна та зобов`язання звільнити земельну ділянку, отже відсутній мотивований причинно-наслідковий зв`язок між предметом заявленого спору та конкретним обраним позивачем заходом забезпечення позову.

З огляду на вказане, суд констатує, що позивачем до заяви про забезпечення позову не надано належних, достовірних та достатніх доказів, які підтверджують обґрунтованість доводів щодо реальної можливості розпорядитися об`єктом нерухомого майна відповідачем, а відсутність відповідних документальних доказів не дають суду вагомих підстав дійти висновку щодо обґрунтованості, доцільності та необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

Суд зазначає також, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суд у кожному конкретному випадку повинен оцінювати їх на предмет вірогідності, належності, допустимості та достовірності.

При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. Крім того, належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Частиною 1 статті 80 ГПК України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частинами 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Беручи до уваги, що позивачем не надано жодного належного допустимого в розумінні приписів процесуального закону документального доказу того, що відповідачем вживаються будь-які реальні заходи, напралені на відчуження об`єкту нерухомого майна, відтак посилання позивача на обставини можливості відчуження відповідачем об`єкту нерухомого майна є лише його нічим необґрунтованим примущенням, з огляду на відсутність мотивованого причинно-наслідкового зв`язку між предметом спору та конкретним обраним позивачем заходом забезпечення позову, суд дійшов переконливого висновку про те, що наданими позивачем до заяви про забезпечення позову доказами не підтверджено наявності безумовних підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, а доводи позивача ґрунтуються виключно на його необґрунтованих припущеннях та сумнівах щодо можливої недобросовісної поведінки відповідача та не доведені доказами на підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог позивача.

Відтак, заявником не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може будь-яким чином ускладнити чи унеможливити захист прав чи законних інтересів позивача, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

На підставі викладеного та керуючись статтями 42, 136-140, 232-236 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні заяви Харківської міської ради про забезпечення позову (вх. № 7256/25 від 21.03.2025).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня набрання нею законної сили.

Ухвалу складено та підписано 27.03.2025.

СуддяН.А. Новікова