Ухвала

від 26.03.2025 по справі 755/4530/25

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/4530/25

Провадження №: 2-а/755/134/25

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

"26" березня 2025 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Катющенко В.П. розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом громадянина Турецької Республіки, ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправними дій та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В :

До Дніпровського районного суду м. Києва 20.03.2025 через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява громадянина Турецької Республіки, ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправними дій та скасування рішень, яка 24.03.2025 була передана у провадження судді Катющенко В.П. в порядку визначеному ст. 18 КАС України.

Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд:

-поновити позивачу строки на оскарження рішень Відповідача 1 та Відповідача 2;

-визнати протиправним та касувати Рішення №4601130100016864 про примусове повернення до країни походження іноземця або особи без громадянства від 16.10.2024, винесене ГУ ДМС України у Львівській області;

-визнати протиправним та скасувати Рішення про примусове видоврення з України громадянина Турецької Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) від 29.01.2025, винесене ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою.

Згідно із частиною першою ст.172 Кодексу адміністративного судочинства України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Суд зауважує, що зазначені правові норми стосовно можливості заявлення позивачем пов`язаних між собою вимог в одному позові направлені на гарантування процесуальної економії в межах судового розгляду, а також на забезпечення єдності судової практики, з огляду на те, що спірні правовідносини, задля вирішення яких позивач звертається до суду, пов`язані між собою єдиними підставами їх виникнення або поданими доказами, внаслідок чого окремий розгляд цих вимог в межах різних проваджень є недоцільним та не сприяє унифікованості національної судової практики.

Таким чином, у випадку заявлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які необхідно розглядати в окремих, самостійних провадженнях.

Підставою позову є юридичні факти, які наводить позивач на обґрунтування своєї матеріально-правової вимоги, та які мають значення для судового захисту суб`єктивного права.

Тобто, підстава позову - це частина позову, що відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, і докази, що підтверджують позов.

Підстави позову не можна ототожнювати з нормами права, на які посилається позивач.

Зазначений висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, який зазначив, що під підставами позову, які може змінити лише позивач, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на ці правовідносини.

При цьому, цими обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин від характеру яких залежить правова кваліфікація спору.

Водночас, аналіз заявлених позивачем вимог свідчить про їх непов`язаність між собою.

Так, оспорювані позивачем рішення прийняті різними суб`єктами владних повноважень та за результатами їх ухвалення для позивача настають різні правові наслідки, при цьому обґрунтовуючи свої позовні вимоги в частині скасування оспорюваних рішень, позивач наводить різні юридичні факти, які стали підставою для ухвалення суб`єктом владних повноважень оспорюваних рішень так і різні підстави для їх скасування.

Таким чином, дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, слід дійти висновку про те, що заявлені позивачем позовні вимоги є самостійними, що у свою чергу, не відповідає правилам об`єднання позовних вимог, які закріплені у статті 172 КАС України.

Згідно з п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень ст. 172 цього Кодексу).

Враховуючи те, що позивач порушив правила об`єднання позовних вимог і відсутні підстави для застосування положень статті 172 КАС України, суддя дійшла висновку про повернення позовної заяви на підставі п. 6 ч. 4 ст. 169 цього Кодексу.

Отже, допущене позивачем порушення не є формальним, оскільки фактично унеможливлює розгляд справи за вимогами, не пов`язаними між собою підставою їх виникнення та відповідними доказами, а тому повернення позовної заяви позивачу свідчить не про допущення судом формалізму, а про вчинення дій, направлених на упорядкування процесуальних правовідносин.

При цьому, така процесуальна дія не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.

Так, у п. 35 рішення у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12.03.2009 (Заява № 20347/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (див. рішення у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21.02.1975). Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх, тощо (див. рішення у справі «Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom) від 22.10.1996; і у справі «Толстой Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, серія A, № 316-B, сс. 80-81, пп. 62-67). Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28.05.1985).

У п. 31 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» від 30.05.2013 (Заява № 49069/11) Європейський суд з прав людини також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28.05.1985 у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду.

Отже, передбачене ст. 169 КАС України право суду на повернення позовної заяви у випадку порушення правил об`єднання позовних вимог є законодавчо закріпленим процесуальним обмеженням, встановленим державою з метою регулювання процедурних питань.

З огляду на те, що позивач порушив правила об`єднання позовних вимог, встановлені КАС України, позовну заяву разом з усіма доданими до неї документами необхідно повернути позивачеві.

Відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись статтями 4, 12, 169, 171, 172, 241, 243, 248, 264, 265 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву громадянина Турецької Республіки, ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправними дій та скасування рішень - повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду через Дніпровський районний суд міста Києва протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Інформацію по справі можна отримати на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки http://dn.ki.court.gov.ua.

Суддя: