Рішення від 13.02.2025 по справі 607/15905/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.02.2025 Справа №607/15905/24 Провадження №2/607/129/2025

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Герчаківської О. Я.,

з участю секретаря судового засідання Баб`як Н. О.,

представника позивача, адвокатки Гнат Н. А.,

представника відповідача, адвоката Воробйова Є. Л.,

(в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірною та спростування такої інформації,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовними вимогами до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірною та спростування такої інформації.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в інтернет-виданні «ІНФОРМАЦІЯ_15» та підконтрольних соціальних мережах, які здійснюють висвітлення «соціально- політичних новин» та головним редактором якого є ОСОБА_2 (далі - відповідач), була розміщена публікація в розділі «Розслідування» щодо ОСОБА_1 (далі - позивач), його сім`ї та діяльності у вигляді статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6».

Ознайомившись із даними, викладеними у вищевказаній публікації, позивач через представника звернувся до відповідача із вимого щодо спростування інформації, викладеної у статті, із повідомленням того факту, що практично уся інформація у публікації є недостовірною, абсурдною, а опубліковані дані не мають нічого спільного з дійсністю. Проте, відповідачем було проігноровано вказане звернення, незважаючи на його отримання, та жодних дій щодо спростування викладеної інформації вчинено не було. На офіційній сторінці сайту «ІНФОРМАЦІЯ_15» зазначено, що єдина відповідальна (контактна) особа - головний редактор: ОСОБА_2 , м.т. НОМЕР_1 , Email: ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також те, що «ІНФОРМАЦІЯ_15» має свої канали в наступних соціальних мережах: Facebook - ІНФОРМАЦІЯ_16; Telegram - ІНФОРМАЦІЯ_4 ; Instagram -

ІНФОРМАЦІЯ_17. На сайті «ІНФОРМАЦІЯ_15 » є посилання на розділ «Розслідування», в якому розміщенні різні статті, за результатами проведених розслідувань самого «ІНФОРМАЦІЯ_15» (його журналістом-розслідувачем - ОСОБА_2 ). В даному розділі «Розслідування» і була висвітлена та перебуває на даний час, недостовірна інформація під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 ». Також згідно інформації «ІНФОРМАЦІЯ_15» від ІНФОРМАЦІЯ_18 вказано, що редактор інтернет-видання «ІНФОРМАЦІЯ_15», журналіст- розслідувач ОСОБА_2 .

Враховуючи вище наведене та інформацію розміщену на сайті інтернет-видання «ІНФОРМАЦІЯ_15», ОСОБА_2 є не тільки головним редактором, а й єдиною контактною особою для замовлення послуг інтернет-видання. Лише його номер телефону зазначений у розділі сайту «Про нас», який містить комерційну пропозицію (підтвердження додається). Крім того, ОСОБА_2 неодноразово публічно підтверджував свою причетність до написання та розміщення публікацій на сайті видання. У соцмережах на сторінці видання «ІНФОРМАЦІЯ_15» він неодноразово згадується як «редактор» та «журналіст-розслідувач». Водночас, згідно документів висвітлених ОСОБА_2 у соцмережі його електрона пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2

Сторона позивача акцентує увагу суду, що правові засади діяльності журналістів визначені Конституцією України, законами України «Про інформацію», «Про медіа», «Про інформаційні агентства», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про телебачення і радіомовлення», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» та іншими нормативно-правовими актами.

Право на вільне висловлювання гарантовано статтею 34 Конституції України, якою встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або у інший спосіб - на свій вибір. Така інформація повинна поширюватися із дотриманням законодавчих норм про її достовірність та не порушувати права інших осіб. При цьому, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до ст. 3 Конституції України честь і гідність людини визнані найвищою соціальною цінністю. Порушення цих фундаментальних прав вимагає відповідного захисту. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань. Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таке ж право надається і юридичним особам згідно ч. 2 ст. 94 Цивільного кодексу України. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила таку інформацію, незалежно від її вини та у такий же спосіб, у який вона була поширена. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила та у такий же спосіб, у який вона була поширена. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (абзац третій ч. 4 ст. 277 Цивільного кодексу України).

З огляду на однозначну позицію законодавства із зазначеними імперативними нормами щодо обов`язку спростування недостовірної інформації за вимогою особи, щодо якої така інформація розповсюджена, та внаслідок того, шо досягнути законодавчо наданого права в досудовому порядку позивачу не вдалось за можливе, сторона позивача викладає достовірну інформацію із вимогою її спростування саме у судовому порядку з урахуванням нижченаведеного.

У своїй статті відповідач зазначає про пряме відношення ОСОБА_6 (батько позивача) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-буд стандарт», зокрема вказуючи, що ТОВ «Спец-буд стандарт» є «компанією ОСОБА_6, при цьому нині ТОВ «Спец-буд стандарт» переписане на ОСОБА_7 , відомого в Скалаті підприємця. ОСОБА_7 є односельчанином ОСОБА_6 по Новосілці, яка вказана місцем народження й самого керівника служби відновлення ОСОБА_1 ». Також відповідачем зазначається про наявність певних «тендерних змов», ТОВ «Спец-буд стандарт» з іншими учасниками при участі в закупівлях.

На спростування вказаного позивач доводить до відома суду, що батько позивача - ОСОБА_6 не має жодного відношення до вказаної юридичної особи уже протягом багатьох років, а саме з 2018 року, не є ні його засновником, ні директором, ані найманим працівником, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру, де чітко зазначається усіх уповноважених осіб даного Товариства. Також відповідач впевнено вказує, що «управління «Спец-буд стандартом» здійснюється безпосередньо ОСОБА_6 і ОСОБА_7 переймається лише дрібними питаннями фірми». Проте запитання, яким чином особа, котра давно вийшла із складу засновників, керівного складу підприємства, не має іншого прямого чи опосередкованого впливу на таке підприємство, може здійснювати управління залишається не відомим, оскільки, деталізація розуміння на законодавчому рівні слова «управління» полягає у наступному. Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у розділі IV містить основні моменти управління, та осіб, які уповноважені здійснювати таке управління. Статтею 28 даного Закону вказується, що органами управління товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган (директор). Проаналізувавши, дані норми законодавства, прослідковується відсутність можливості здійснювати «управління ТОВ «Спец-буд стандартом» особою, котра не є в переліку ст. 28 зазначеного вище закону, на що і наголошувалась увага відповідача. Що ж до теперішнього власника ТОВ «Спец-буд стандарт» - ОСОБА_7 , сторона позивач також звертає увагу, що опубліковані відповідачем дані, а саме: « ОСОБА_7 є односельчанином ОСОБА_6 по Новосілці, яка вказана місцем народження й самого керівника служби відновлення ОСОБА_1 » не відповідають дійсності, адже, як було з`ясовано, ОСОБА_7 ніколи не проживав у селі Новосілка.

На обґрунтування чого долучається до позовної заяви адвокатський запит, що був надісланий особисто ОСОБА_7 із вимогою надання відомостей про місце народження, місце проживання останнього, у відповідь на який він повідомив, що ніколи не проживав у с. Новосілка, Підволочиського району, Тернопільської області.

З приводу ймовірних надуманих відповідачем та нічим не підтверджених «тендерних змов», варто зауважити, що всі закупівлі відбуваються через електронну систему Прозоро та з урахуванням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», в тому числі закупівля, висвітлена відповідачем у статті проведена відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону «Закупівлі можуть здійснюватися шляхом застосування однієї з таких конкурентних процедур:відкриті торги», водночас згідно ст. 20 Закону «1. Відкриті торги є основною процедурою закупівлі. 2. Під час проведення відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі заінтересовані особи». Для проведення відкритих торгів має бути подано не менше двох тендерних пропозицій. Усі учасники закупівель під час проведення відкритих торгів можуть звернутися до Антимонопольного комітету України щодо оскарження вимог замовника якщо вважають їх дискримінаційними, водночас більша частина закупівель підпадає під моніторинг Держаудитслужби, а решта перевіряються в ході перевірки (ревізії) і у випадку виявлення будь - яких порушень, учасники несуть відповідальність встановлену законом. Тому говорити про певні, надумані зв`язки між ТОВ «ТБЦ» та ТОВ «Спец-буд стандарт», зокрема дії щодо «підігрування» з боку ТОВ «ТБЦ» є абсурдним та надуманим та законодавчо нічим не підтвердженими, про що і повідомлялось відповідача у надісланому йому зверненні - вимозі про спростування недостовірної інформації.

Також у період грудень 2023 - січень 2024 року проведено ще інші відкриті торги на експлуатаційне утримання №№ UA-2024-01-10-008622-a, очікувана вартість 41 810 204 грн - переможець ТОВ «АВАКС ПРОФ»; UA-2023-12-01- 006073-a, очікувана вартість 20 024 005 грн - переможець ТОВ «ТЕХНО-БУД-ЦЕНТР» (ТБЦ); UA-2023-12-01-003643-a, очікувана вартість 59 866547 грн - переможець ТОВ «БМБУД». Участь у вказаних торгах приймали усі перераховані вище компанії та згадані у статті, що свідчить про конкуренцію на відкритих торгах, переможцями яких є різні компанії. Водночас згідно ч. 35 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» «уповноважена особа (особи) - службова (посадова) чи інша особа, яка є працівником замовника і визначена відповідальною за організацію та проведення процедур закупівлі/спрощених закупівель згідно з цим Законом на підставі власного розпорядчого рішення замовника або трудового договору (контракту)», ст. 11. Організація закупівельної діяльності замовника 1. Відповідальною за організацію та проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі є уповноважена особа».

Тобто згідно вказаного Закону, виключно уповноважена особа приймає рішення щодо проведення процедури закупівлі та прийняття рішення щодо визначення переможця, яка вказується в оголошенні кожної закупівлі та несе відповідальність згідно із законом. ОСОБА_1 - не є/не був уповноваженою особою Служби та не підписував укладені контракти/договори.

Наступна інформація, яку відповідач зазначає, та яка не відповідає дійсності, що « ОСОБА_1 до свого призначення у Службу автомобільних доріг в 2020 році працював у поліції. Згідно даних з судового реєстру, під час своєї роботи на посаді старшого оперуповноваженого, ОСОБА_1 брав участь у розслідуванні кримінального провадження щодо розкрадань державних коштів на підрядах «Техно-буд-центру». Саме в цей час фірма його батька підробляла на субпідрядах у фігуранта кримінальної справи, яку він же і розслідував. Кримінальна справа проти компанії ОСОБА_16 стала кар`єрним трампліном для старшого оперуповноваженого Національної поліції ОСОБА_1».

Щодо спростування вказаного, сторона позивача повідомляє суду, що 30 квітня 2020 року ОСОБА_1 був звільнений за власним бажанням із посади старшого оперуповноваженого Управління стратегічних розслідувань Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України. Згідно ст. 41 Кримінально-процесуального кодексу України оперативні підрозділи: 1. Оперативні підрозділи органів Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів Державної прикордонної служби України, органів, установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора, а підрозділ детективів, оперативно-технічний підрозділ та підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України - за письмовим дорученням детектива або прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. 2. Під час виконання доручень слідчого, дізнавача, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Співробітники оперативних підрозділів (крім підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України) не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора. 3. Доручення слідчого, дізнавача, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов`язковими для виконання оперативним підрозділом.

З цього слідує, що лише письмове доручення уповноваженої особи є єдиною підставою для виникнення у співробітника оперативного підрозділу певних повноважень. Відповідно до ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України слідчий - службова особа органу Національної поліції, органів безпеки, Державного бюро розслідувань, Бюро економічної безпеки України, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень. Тобто, саме слідчий - суб`єкт кримінального процесу, який як посадова особа правоохоронного органу, уповноваженого виконувати функцію розслідування.

Позивач не розслідував будь-якого кримінального провадження відносно ТОВ «ТБЦ» чи інших підприємств оскільки не перебував на посаді слідчого. Крім того, згідно ст. 56 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено необхідність проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад з відповідальним або особливо відповідальним становищем, а також посад з підвищеним корупційним ризиком, яку на час призначення на посаду, позивач, як кандидат пройшов та був призначений на посаду першого заступника начальника Служби автомобільних доріг у Тернопільській області. Особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зазначеним у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон), які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, забороняється: 1) протягом року з дня припинення відповідної діяльності укладати трудові договори (контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з юридичними особами приватного права або фізичними особами - підприємцями, якщо особи, зазначені в абзаці першому цієї частини, протягом року до дня припинення виконання функцій держави або місцевого самоврядування здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців; 2) розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв`язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, встановлених законом; 3) протягом року з дня припинення відповідної діяльності представляти інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган, підприємство, установа, організація, в якому (яких) вони працювали на момент припинення зазначеної діяльності.

Підсумовуючи вищевикладене, оперативні працівники не здійснюють повноваження з контролю (поліція не є контролюючим органом та не має права проводити перевірки), нагляду (оперативні працівники не наділені повноваженнями нагляду) або підготовки чи прийняття відповідних рішень (оперативні працівники не мають права готувати чи приймати рішення у кримінальних провадженнях, бо не є стороною кримінального провадження).

Попри викладене, відповідач додатково, без жодних на те правових підстав, також оприлюднив інформацію щодо матері позивача - ОСОБА_1 , та вказав: «мати ОСОБА_1 працює бухгалтером у цигарковій фірмі ОСОБА_17 », навіть не перевіривши твердження.

Спростування, котре надається суду, а саме, що така особа, як ОСОБА_18 є невідомою позивачу людиною, більше того, не є матір`ю позивача - ОСОБА_1 . Тому, щодо працевлаштування ОСОБА_19 у «цигарковій фірмі ОСОБА_17 » позивач повідомити нічого не може. Попри це, просить суд взяти до уваги, що мати ОСОБА_1 - ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Напротязі практично усієї своєї трудової діяльності працювала вчителем іноземної мови та директором школи у Новосілківській ЗОШ І-ІІ ступенів Підволочиського району. На даний час мати позивача перебуває на пенсії. Більше того, бухгалтерської освіти у неї немає та бухгалтером вона ніколи не працювала, в тому числі і не працювала на будь-яких підприємствах, засновником яких є ОСОБА_21 . З огляду на це, очевидно, що мати ОСОБА_1 - ОСОБА_20 не працює та ніколи не працювала бухгалтером у жодному із підприємств, більше того у «цигарковій фірмі ОСОБА_17 », отже відомості зазначені відповідачем, є недостовірними, надуманими та безпосередньо зачіпають інтереси позивача та його сім`ї.

Також не зовсім зрозумілим, нічим не обґрунтованим та таким, що повністю принижує як ділову репутацію позивача, так і гідність є вислів відповідача: «Тож, як бачимо, «боги» змилостивилися й віддячили вірному ОСОБА_1 - дозволили й навіть підіграли в отриманні замовлення на близько мільйон доларів. «Навіть собаки їдять ті крихти, що падають зі столу їхнього хазяїна»…». З даного твердження незрозумілим є факт, про яке «замовлення» йде річ, проте вбачається чітке порівняння особи позивача із тваринами, що є повністю некоректним, в першу чергу для журналіста, котрий зобов`язаний здійснювати свою діяльність з урахуванням норм моралі та етики. В даній публікації нав`язується читачеві досить негативна власна думка відповідача, не підтверджена будь-якими доказами та з використанням очевидно недостовірної інформації, котра не відповідає дійсності.

Згідно даних відображених на сайті інтернет видання «ІНФОРМАЦІЯ_15» вище зазначену публікацію, станом на день подачі позову, переглянуто 64 311 особами, попри це, додатково кількість осіб яким вона доведена до відома, достовірно встановити не має можливості. Цінність інформації полягає не лише у донесенні інформації, яка б зацікавили читачів, користувачів, але й незалежній експертній думці професіонала, який її здобув, проаналізував, отримав додаткові підтвердження/спростування, а потім виклав її у матеріалах читачам, знаючи що він доніс їх достовірну та перевірену інформацію, не завдаючи шкоди честі, гідності чи діловій репутації іншим особам.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Спростування недостовірної інформації регулюється ст. 277 ЦК України, де передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила та у такий же спосіб, у який вона була поширена. Очевидно, що опублікувавши інформацію у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6», відповідачем не було в повному обсязі досліджено її достовірність, а опублікований текст містить хаотичні, нічим не підтверджені вислови, які не мають жодного спільного із дійсними обставинами та принижують гідність, честь та ділову репутацію як позивача, так і членів його сім`ї, а також інші особисті немайнові права. З огляду на це, оскільки наведена вище інформація завдає шкоди честі, гідності чи діловій репутації позивача в порядку ст. 277 ЦК України, ним було виставлено вимогу, у строк до 25 лютого 2024 року спростувати опубліковану у вищезазначеній статті інформацію, що стосується позивача та його рідних, з урахуванням наданих достовірних, та документально підтверджених даних. Зокрема були виставлені вимоги, спростувати інформацію викладену у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 », а саме: 1. Необґрунтовану назву статті під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_6 » починаючи словом спростовано; 2. Вказівку на пряме відношення батька позивача - ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-буд стандарт», що не відповідає дійсності; 3. Інформацію, щодо того, що позивач, ОСОБА_1 згідно даних з судового реєстру, під час своєї роботи на посаді старшого оперуповноваженого, брав участь у розслідуванні кримінального провадження щодо розкрадань державних коштів на підрядах «Техно-буд-центру»; 4. Інформацію, про те, що мати позивача - ОСОБА_18 працює бухгалтером у цигарковій фірмі ОСОБА_17 » Проте, жодних дій щодо спростування вказаної недостовірної інформації відповідачам вчинено не було.

Попри те, що позивач звернувся в досудовому порядку із проханням-вимогою спростувати недостовірні та такі, що грубо порочать честь та гідність позивача дані, ІНФОРМАЦІЯ_8 відповідачем було повторно опубліковано статтю під назвою «Подарунки для Заставного. Як Кулик та Довгошия зробили ще трішки багатшим ексмера Тернополя», та ІНФОРМАЦІЯ_9 під назвою «Справа проти Довгошиї: посадові особи Служби відновлення та «Техно-буд-центру» зрізали близько ста дерев». Зауважимо, що відповідач, знову не переконавшись у достовірності викладеного матеріалу, продовжує публікувати його на загал, грубо порушуючи як норми етики та моралі, так і вимоги законодавства.

Згідно ч. 4 ст. 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

За змістом п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - постанова №1), відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. У відповідності до ст. 277 ЦК України та роз`яснень, які містяться в п. 19 постанови №1, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення проти неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, також на спростування цієї інформації.

Згідно п. 15 постанови №1, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відповідач розповсюдив серед жителів міста неправдиву та недостовірну інформацію щодо позивача, адже вона не відповідає дійсності. Відповідно до абз. 5, 6 п. 15 постанови №1, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

З урахуванням положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади незалежно від кордонів. Інформація яка була поширена відповідачем, має негативний характер, адже стає відомо третім особам про неправдиві відомості стосовно позивача, чим порушує його майнові права. Поширена інформація не є оціночними судженнями, а тому обов`язок доказування достовірності інформації покладається на відповідача.

Згідно п. 4 постанови №1, чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Поширення неправдивої інформації відповідачем проявляє його негативне ставлення до позивача, що в свою чергу впливає на зниження цінності його особи - приниження його гідності.

Зважаючи на все викладене сторона позивача вважає, що поширення недостовірної інформації щодо позивача відповідачем, завдає шкоди його немайновим інтересам, порушує його гідність, честь та ділову репутацію. В інтернет виданні «ІНФОРМАЦІЯ_15» та підконтрольних соціальних мережах, які здійснюють висвітлення «соціально - політичних новин», головним редактором якого є ОСОБА_2 , що є єдиною особою, що здійснює підготовку та опублікування статей у Розділі «Розслідування», що не заперечується і самим відповідачем.

Сторона позивача надає суду інформацію про домен сайту інтернет - видання «ІНФОРМАЦІЯ_15», де єдиним реєстрантом зазначено саме відповідача - ОСОБА_2 , та звертає увагу, що реєстрант (registrant) домену - це це юридична або фізична особа, на ім`я якої реєструється домен. ОСОБА_2 є не тільки головним редактором, а й єдиною контактною особою для замовлення послуг (статтей) інтернет-видання. Лише його контактні дані зазначені у розділі сайту «Про нас», який містить комерційну пропозицію. ОСОБА_2 неодноразово публічно підтверджував своє авторство вказаних у позовній заяві статей та розміщення публікацій на сайті видання. У соцмережах на сторінці видання «ІНФОРМАЦІЯ_15» він неодноразово згадується як «редактор» та «журналіст-розслідувач». З огляду на це, очевидно, що саме відповідач є єдиною відповідальною особою, та безпосередньо автором оспорюваної інформації, як і власником самого ж видання «ІНФОРМАЦІЯ_15». Відповідно до п. 3 постанови №1, вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв`язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/ або право на відповідь заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК) тощо. При цьому суди повинні враховувати, що при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною - п. 5 постанови №1.

Отож, сторона позивача просить постановити судове рішення, яким визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_1 , інформацію поширену відповідачем; зобов`язати ОСОБА_2 , головного редактора «ІНФОРМАЦІЯ_15» спростувати поширені ним недостовірні відомості, викладені у статті «ІНФОРМАЦІЯ_6».

08 серпня 2024 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області зареєстровано відзив на позовну заяву в якому сторона відповідача також покликається на п. 15 постанови №1 в якому роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Верховний Суд неодноразово акцентував про необхідність наявності вище перелічених обставин. Так, наприклад, в постанові Верховного Суду від 17 лютого 2022 року, справа № 903/151/21, суд акцентував, що: «За відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні». Така ж позиція наведена і в постановах Верховного Суду від 05 грудня 2019 року у справі № 910/14928/18, від 16 жовтня 2019 року у справі № 910/13289/18, від 03 вересня 2019 року у справі № 920/593/18, від 10 липня 2018 року у справі № 910/15148/17.

Також Верховний Суд у постанові від 13 квітня 2023 року в справі № 466/4078/20, додатково до наведеного зазначає, що: «у разі, якщо особа звертається з позовом про захист честі та гідності, національні суди, розглядаючи такі спори, мають застосувати відповідні критерії, що збалансовують на повагу до приватного життя та право на свободу вираження поглядів, і з метою перевірки їх рішення ЄСПЛ у справах такої категорії з`ясовує наступні питання: чи було порушено оприлюдненням інформації інтереси позивача/позивачки, наскільки відома ця особа; чи є розповсюджена інформація ствердженням фактів чи оціночним судженням; чи достовірною була розповсюджена інформація; чи стосувалась інформація, що є предметом розгляду, суспільно-важливих питань, що містять громадський інтерес; чи в контексті такої інформації був/була індивідуалізована позивач/позивачка поіменно чи якимсь іншим чином тощо».

Так, зміст позовної заяви свідчить про оскарження позивачем наступної інформації з публікації, яка має назву: «ІНФОРМАЦІЯ_19 » (ІНФОРМАЦІЯ_20): - «Компанією ОСОБА_6, при цьому нині ТОВ «Спец-буд стандарт» переписане на ОСОБА_7, відомого в Скалаті підприємця. ОСОБА_7 є односельчанином ОСОБА_6 по Новосілці, яка вказана місцем народження й самого керівника служби відновлення ОСОБА_1 »; - «мати ОСОБА_1 працює бухгалтером у цигарковій фірмі ОСОБА_17 ».

Норма ст. 277 ЦК України передбачає, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Проте, ст. 272 ЦК України визначає, що фізична особа здійснює особисті немайнові самостійно.

В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні і здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники.

В п. 6 постанови №1 роз`яснено, що позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

В своїй декларації особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2023 рік, яка є у публічному доступі, позивач вказав, що члени його сім`ї це дружина ОСОБА_23 та син ОСОБА_24 .

Стаття 242 ЦК України визначає, що батьки (усиновлювачі) є законними представниками малолітніх та неповнолітніх дітей.

Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної дієздатною.

Позивач не надав доказів, що його батьки визнані недієздатними чи обмежено придатними, щоб спростовувати від їхнього імені оскаржувану вище інформацію.

За таких обставин, згадана інформація не може бути спростована.

Щодо не доведення поширення інформації про «мати ОСОБА_1 працює бухгалтером у цигарковій фірмі ОСОБА_17 », то виходячи із змісту позовної заяви позивач, оскаржує речення «мати ОСОБА_1 працює бухгалтером у цигарковій фірмі ОСОБА_17 », яке за його думкою наведене в публікації за посиланням (ІНФОРМАЦІЯ_20.

Разом з тим, ознайомившись з оригіналом публікації в мережі інтернет за згаданим посиланням, виявлено, що згаданого речення немає в оскаржуваній публікації.

Частиною 11 ст. 83 ЦПК України визначено, що у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Статтею 100 ЦПК України визначено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Верховний Суд в постанові від 07 липня 2021 року, справа № 587/2051/18, зазначив таке: «Роздруківки Інтернет-сторінок (веб-сторінок), які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Такі роздруківки визнаються доказом у разі, якщо вони виготовлені, видані і засвідчені власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу. Веб-сторінки є електронними документами, які фізично не можуть надаватися суду, однак вони можуть містити відомості про обставини, які мають значення для справи, тому суд може провести огляд і дослідження таких документів у місці їх знаходження (на відповідному Інтернет-ресурсі за вказаним стороною справи посиланням) з фіксацією таких процесуальних дій у протоколі».

Позивач в порушення згаданих норм, подав начебто «паперову копію електронного доказу», проте не зазначає, чи є в нього або у іншої особи оригінал, окрім того, згадана копія не посвідчена відповідним власником веб-сайту чи експертною установою, таким чином, сторона відповідача піддає сумніву роздруківку подану позивачем, як доказ поширення інформації, що введена у позовній заяві, та просить згадану паперову копію не брати до уваги під час розгляду цієї справи.

Щодо відсутності доказів, які б свідчили, що оскаржувана інформація позивачем є недостовірною інформацією, то під час вирішення цієї справи, сторона відповідача просить суд, врахувати норми матеріального права, які стосуються висловлювання оціночних суджень та практику Верховного Суду щодо оціночних суджень.

Стаття 30 Закону України «Про інформацію» передбачає, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять тактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути тлумаченні як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Пунктом 19 постанова №1 роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Верховний Суд у постанові від 14 грудня 2022 року, справа № 752/9138/19, зазначає: «особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції.

Розрізняючи факти та оціночні судження, слід виходити з того, що існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції (рішенні ЄСПЛ від 08 липня 1986 року № 12/1984/84/131 у справі «Лінгенс проти Австрії»)»

Верховний Суд у постанові від 26 жовтня 2022 року, справа № 753/13197/18, зазначає, що «За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності.

Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту наявність висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.».

Верховний Суд у постанові від 09 червня 2023 року, справа № 761/14615/21, зазначає, що «чинне законодавство з 19 квітня 2014 року не містить презумпції добропорядності і відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації».

Верховний Суд у постанові від 16 червня 2022 року, справа № 910/13849/21, зазначає у п. 6.29.: «При цьому колегія суддів, погоджуючись із тим, що особа має право спростовувати інформацію, яка міститься у публікації, як в цілому, так і її частину, наголошує, що суди, розглядаючи такий спір, не повинні обмежуватись лише формальним дослідженням спірної фрази без врахування контексту всієї статті, змістовно пов`язаних її частин тощо.

Іншими словами, право на звернення до суду не повинно використовуватися як спосіб тиску на свободу слова та журналістську діяльність, а неточності у висловах, які є результатом такої діяльності (яка нерідко здійснюється в умовах обмеженості доступу до інформації, перешкоджання у її отриманні тощо), - для формального її спростування безвідносно до дотримання стандартів журналістської діяльності, контексту статті, суспільного значення проблематики, що висвітлюється.

Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2023 року, справа № 761/6087/22, зазначає, що «Треба розрізняти оціночне судження особи, яка посилається або переказує без змін інформацію іншої особи, яка вже за своєю суттю є фактичним твердженням. У цьому випадку фактичне твердження останньої не перетворює саме по собі посилання на нього будь-якою іншою особою у фактичне твердження такої роби».

Так, Позивач оскаржує наступну інформацію з публікації з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6»:

1.заголовок: « ІНФОРМАЦІЯ_6 »;

2.«компанією ОСОБА_6 , при цьому нині ТОВ «Спец-буд стандарт» переписане на ОСОБА_7, відомого в Скалаті підприємця. ОСОБА_7 є односельчанином ОСОБА_6 по Новосілці, яка вказана місцем народження й самого керівника служби відновлення ОСОБА_1 »;

3.« ОСОБА_1 (Позивач) до свого призначення у Службу автомобільних доріг в 2020 році працював у поліції. Згідно даних з судового реєстру, під час своєї роботи на посаді старшого оперуповноваженого, ОСОБА_1 брав участь у розслідуванні кримінального провадження щодо розкрадань державних коштів на підрядах «Техно-буд-центру». Саме в цей час фірма його батька підробляла на субпідрядах у фігуранта кримінальної справи, яку він же і розслідував. Кримінальна справа проти компанії ОСОБА_16 стала кар`єрним трампліном для старшого оперуповноваженого Національної поліції ОСОБА_1 »;

4.Тож, як бачимо, «боги» змилостивилися й віддячили вірному ОСОБА_1 - дозволили й навіть підіграли в отриманні замовлення на близько мільйон доларів. «Навіть собаки їдять ті крихти, .ю падають зі столу їхнього хазяїна» .

Відповідач вважає за потрібне розглянути першими речення, які так чи інакше стосуються позивача.

Щодо речення під № 1 (заголовок) «ІНФОРМАЦІЯ_6».

Слід наголосити, що згадане оскаржуване речення є заголовком публікації, сам по собі заголовок є узагальнення матеріалу, так би мовити результат інтелектуальної творчої діяльності, який свідчить про здійснення оцінки відповідної інформації, отже згадане оскаржуване речення підпадає під визначення оціночних суджень. Відповідач звертає увагу суду, що ім`я та повна назва посади позивача не згадується, отже в цьому випадку об`єктивний читач не може безальтернативно зрозуміти про кого йде мова, а отже відсутнє порушення особистих немайнових прав позивача в цьому реченні.

Для надання згаданого узагальнення ОСОБА_2 використовувалась інформація з публічних баз даних, для прикладу «Прозоро» ІНФОРМАЦІЯ_21, посилання на згаданий тендер є в публікації, де СЛУЖБА ВІДНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ У ТЕРНОПІЛЬСЬКІЙ ОБЛАСТІ з ТОВ "Спец-Буд Стандарт", код 41616615 уклало договір на суму 38 млн. 400 тис. Позивач підтвердив що до 2018 року засновником згаданої фірми рахувався його батько, а отже є хибним думка позивача, що згадане не перевірялось перед опублікуванням.

Щодо речення під № 3 « ОСОБА_1 (Позивач) до свого призначення у Службу автомобільних доріг в 2020 ромі працював у поліції. Згідно даних з судового реєстру, під час своєї роботи на посаді старшого оперуповноваженого, ОСОБА_1 брав участь у розслідуванні кримінального провадження щодо розкрадань державних коштів на підрядах «Техно-буд-центру». Саме в цей час фірма його батька підробляла на субпідрядах у фігуранта кримінальної справи, яку він же і розслідував. Кримінальна справа проти компанії ОСОБА_16 стала кар`єрним трампліном для старшого оперуповноваженого Національної поліції ОСОБА_1».

Відповідач вважає, що в своєму складі згадані речення містять як правдиву інформацію, яку підтверджує позивач (що він дійсно працював оперуповноваженим), так і оціночні судження.

Звертає увагу, що згадана інформація не є новою чи авторською, по суті згадані речення можна розцінювати, як відтворення без спотворення суті інформації з публікації онлайн - медіа «Наші Гроші з назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_23» (ІНФОРМАЦІЯ_22). Згадана публікація була jпублікована ще ІНФОРМАЦІЯ_14, однак позивач не звертався до суду про її спростування.

Окрім того, в реєстрі судових рішень міститься ухвала Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 липня 2019 року в справі № 607/15077/19, яка підтверджує та містить відомості, що позивач долучався до проведення слідчих дій в кримінальному провадженні, мова про яке йде в згаданих оскаржуваних реченнях.

Отже, відповідачем в межах допустимого, було оцінено інформацію, яка вже була оприлюднена і не спростована та відтворена в своєму матеріалі з додаванням власних оцінок після опрацювання згаданих вище джерел інформації.

Верховний Суд у постанові від 22 липня 2020 року, справа № 638/1098/16-ц, висловився, що: «Апеляційним судом враховано висновки судової семантико-текстуальної експертизи від 30 травня 2017 року № 2700, відповідно до яких висловлювання, наведені на сайті громадської організації, хоча і виражені у формі негативного висловлювання щодо діяльності ОСОБА_2, проте, мають у своїй структурі як твердження про факти, так і оціночні судження, а отже, їх не можна вважати фактологічними. Таким чином, поширена відносно позивача інформація є оціночним судженням та відповідає засадам демократичного суспільства щодо свободи вираження поглядів».

Відповідно, якщо в одному реченні є твердження і оцінка, то такі речення слід вважати оціночними судженнями.

Позивач не надає жодного належного та допустимого доказу, що згадані речення є недостовірною інформацію. Все на що він спромігся, так це цитування норм КПК, та повідомив, що звільнився з поліції 30 квітня 2020 року, але не спростував, що він приймав участь у проведенні слідчих дій за дорученням слідчого у кримінальному провадженні, де ухвала слідчого судді була винесена 15 липня 2019 року в справі № 607/15077/19. Окрім того, мовностилістичний оборот «брав участь» має значення як особистий внесок людини у якусь подію, дію або процес, тобто згадане є оцінкою автора, про його участь в кримінальному провадженні.

Щодо речення під № 4 «Тож, як бачимо, «боги» змилостивилися й віддячили вірному ОСОБА_1 - дозволили й навіть підіграли в отриманні замовлення на близько мільйон ярів. «Навіть собаки їдять ті крихти, що падають зі столу їхнього хазяїна».

Згадане речення є безумовно оціночним судженням, оскільки містить в своєму складі маркери оцінки: «як бачимо», «навіть», «близько». Окрім того, згадане речення побудовано на мовностилістичному засобі, що притаманно сатиристичному жанру, тобто вбачається іронія в складі згаданого речення та є ознаки додавання алегорій. А тому, згадане речення відповідає визначенню оціночних суджень, що передбачено ст. 30 Закону України «Про інформацію».

Щодо речення під № 2. «компанією ОСОБА_6 , при цьому нині ТОВ «Спец-буд стандарт» переписане на ОСОБА_7, відомого в Скалаті підприємця. ОСОБА_7 є односельчанином ОСОБА_6 по Новосілці, яка вказана місцем народження й самого керівника служби відновлення ОСОБА_1 ».

Згадана інформація не стосується позивача, однак, відповідач вважає за необхідне пояснити, чому він вважає, що згадані особи є односельчанами. Села Старий Скалат і Новосілці насправді є суміжними, з огляду на близькість сіл, на їхню, по суті, спорідненість, було застосовано оцінку як односільчанин. До цього ж, згадані села об`єднані в одну територіальну громаду - Скалатська міська громада Тернопільського району Тернопільської області, отже це дало змогу відповідачу оцінити їх як односільчан.

Разом з тим, акцент в матеріалі саме на тому, що вони мають давні дружні стосунки, в згадане позивач не спростовує.

Щодо відсутності шкоди особистим немайновим правам.

Частина 1 ст. 277 ЦК України говорить, що захисту підлягає не вся недостовірна інформація, тільки та, яка стосується особи та порушує його особисті немайнові права.

Позивач в позовній заяві взагалі не наводить, що оскаржувана інформація порушує його особисті немайнові права та не наводить в чому це проявляється, та які є наслідки. Ним не додано до матеріалів справи жодного доказу, який би підтвердив страждання чи зниження ділової репутації саме від публікації.

Щодо статусу позивача, то він начальник Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Тернопільській області, а тому відповідач просить врахувати норм матеріального права, які характеризують статус публічної особи.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 21 постанови №1, суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.».

Верховний Суд у постанові від 17 січня 2020 року в справі № 343/1867/17 заначив, що: «право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи правдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію таких лідерів».

Верховний Суд у постанові від 26 жовтня 2022 року, справа № 203/4088/20, зазначив, що: « З3 огляду на викладене, суспільство має право на отримання інформації, яка надає йому можливість здійснити її оцінку самостійно на основі всієї сукупності фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації, а особливо тих, що розповсюджуються лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями.

З урахуванням необхідності громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців та публічних осіб, є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики і оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.

Таким чином, публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі й у грубій формі, прискіпливої уваги і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльності та/або особистого життя тощо, адже, обираючи кар`єру публічної особи, вони свідомо погодились на таку увагу».

Відповідач наполягає, що оскаржувана інформація може і містить елементи провокативного характеру, однак її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій, обставин і не містить ствердження про порушення позивачем будь-якого законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконанням, що і зробив позивач.

Щодо статусу оскаржуваної інформації, то відповідно до ст. 29 Закону України «Про інформацію» інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення трав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Велика Палати Верховного Суду, у п. 53 постанови від 08 липня 2021, справа № 901/235/20, зазначила, що суспільний інтерес виникає щодо питань, які впливають на громадськість настільки, що вона може на законних підставах цікавитися ними, які привертають її увагу або які значно стосуються її, особливо якщо такі питання впливають на добробут громадян чи життя громади. Це також стосується питань, здатних призвести до значних суперечок щодо важливих соціальних викликів або проблем, про які громадськість бажатиме отримати інформацію. Суспільний інтерес не може зводитися до прагнення громадськості отримати інформацію про приватне життя інших людей або до бажання аудиторії дізнатися сенсацію чи навіть до вуаєризму. Для того щоби з`ясувати, чи має документ важливе загальне значення, необхідно оцінити його загалом з урахуванням контексту, у якому він з`являється (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Центр демократії та верховенства права проти України», пункт 85).

Уп. 6.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України 29.09.2016 № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» (далі - постанова ВАСУ № 10 від 29.09.2016) закріплено, що під час визначення інформації суспільно необхідною варто враховувати:

особу запитувача: якщо інформацію запитує журналіст або особа, яка, користуючись сучасними засобами комунікації, створює майданчик для суспільного обговорення важливих питань, систематично інформує суспільство про суспільні події, представник громадської організації, це є додатковим аргументом на користь наявності суспільного інтересу запитуваної інформації;

кількість осіб (фізичних або юридичних), яких стосується запитувана інформація: що більша кількість осіб, на чиї права, обов`язки та інтереси впливає запитувана інформація, то більший суспільний інтерес до неї;

наявність суспільної дискусії на момент отримання розпорядником інформації запиту (стосується актуальної дискусії, яку ведуть, наприклад, у засобах масової інформації, парламенті чи місцевій раді);

час, який минув з моменту створення інформації / документа: так, що більше часу проходить з моменту створення інформації / документа, то меншою здебільшого є потенційна шкода в розголошенні й, відповідно, більша перевага надається розкриттю інформації;

що менша ймовірність завдати шкоди, то більша перевага надається розкрито інформації.

Відповідно до п. 6.4 постанови ВАСУ № 10 від 29.09.2016 інформація може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє:

1.дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, необхідності роз`яснення питань, важливі для актуальної суспільної дискусії;

2.з`ясуванню та розумінню причин, які лежать в основі рішень, які приймає державний орган, орган місцевого самоврядування, його службова чи посадова особа;

3.посиленню підзвітності і підконтрольності влади суспільству загалом, у тому числі шляхом забезпечення прозорості процесу підготовки і прийняття владних рішень;

4.виявленню шкідливих для людини наслідків діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб;

5. викриттю недоліків у діяльності органів публічної влади, їхніх працівників;

6. виявленню фактів введення громадськості в оману;

7.запобіганню розтраті, привласненню публічних коштів і майна, запобіганню незаконному особистому збагаченню публічних службовців.

Виходячи з наведеного переліку оскаржувана інформація відноситься до такої, яка містить суспільний інтерес, оскільки її поширення сприяє виявленню шкідливих для людини наслідків діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, виявленню фактів введення громадськості в оману, запобіганню розтраті, привласненню публічних коштів і майна, запобіганню незаконному особистому збагаченню публічних службовців.

Відповідач просить оглянути в порядку ст. 85 ЦПК України та зафіксувати зміст оскаржуваної публікації і всі гіперпосилання/джерела інформації, які містять згадані публікації, оскільки оригінали їх знаходяться в мережі інтеренет: ІНФОРМАЦІЯ_24; ІНФОРМАЦІЯ_25.

На підставі викладеного, відповідач просить позовні вимоги позивача залишити без задоволення.

19 серпня 2024 року представник позивача - адвокатка Гнат Н. А. подала до суду письмові пояснення в яких покликалася на наступне.

Щодо статусу оскаржуваної інформації, то основним національним нормативно-правовим підґрунтям, яке регулює відносини щодо захисту гідності, честі та ділової репутації, є Конституція України та та Книга 2 ЦК України, яка присвячена особистим майновим правам фізичної особи: у статті 297 ЦК України вказано, що кожен мас во на повагу до його гідності та честі; у статті 299 ЦК України зазначено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Окрім вищезазначених нормативно-правових актів, під час розгляду справ про захист гідності, честі та ділової репутації фізичної та юридичної особи судді також застосовують, зокрема, закони країни «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в країні», інші нормативно-правові акти.

Після отримання позовної заяви із додатками, відповідачем було здійснено редагування розміщеної статті, та змінено її зміст, а саме, було видалено недостовірне твердження: «мати ОСОБА_1 працює бухгалтером у цигарковій фірмі ОСОБА_17 , проте, після здійсненої публікації саме відповідачем, ряд інших інтернет-ресурсів саме із посиланням на інтернет-сайт «ІНФОРМАЦІЯ_26» здійснили розповсюдження опублікованої відповідачем статті, із розміщенням вказаних у позовній заяві недостовірних, неправдивих даних, що сприяє подальшому негативному впливу на особисту та ділову репутацію позивача.

Щодо твердження відповідача про відсутність сукупності чотирьох обставин, за яких може бути задоволено позовну заяву, то сторона позивача зазначає про очевидну та безспірну наявність усіх обставин викладених вище:

А) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб - саме поширення інформації (тобто доведення її до відома хоча б одній особі):

Згідно зі статтею Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Відповідно до статті 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права а інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя. За змістом частин першої та другої статті 7 цього Закону право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації, і Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Поширення інформації може бути доведено електронними доказами:

інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в чому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо);

веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі.

Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

В даному випадку, було однозначно та беззаперечно здійснено відповідачем, адже як вбачається із перегляду самої ж публікації па сайті «ІНФОРМАЦІЯ_26»(ІНФОРМАЦІЯ_27) дана публікація булала переглянута 65 007 особами, що однозначно та беззаперечно свідчить саме про розповсюдження недостовірної інформації широкому колу осіб. Попри це, наявні інші інтернет - ресурси, корті здійснили подальше розповсюдження опублікованої, відповідачем інформації;

Б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача - даний факт є очевидним та його оспорювання є абсурдним, адже на новому фотознімку, що оприлюднений відповідачем, знаходиться саме позивач, ОСОБА_1 - начальник Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Тернопільській області. Поряд з цим, назва статті звучить саме так «Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Тернопільській області під керівництвом ОСОБА_1 уклала угоду на 38 мільйонів 400 тисяч гривень із фірмою, яку пов`язують з ОСОБА_6 - батьком керівника служби»;

В) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності - дане твердження відповідача було однозначно спростовано інформацією викладеною в позовній заяві, яка містить усі необхідні докази того, що інформація про позивача та про його близьких осіб є недостовірною:

недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також то, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Попри це, у позовній заяві викладено факти недостовірності: пряме відношення ОСОБА_6 (батько позивача) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-буд стандарт» спростовано позивачем:

-обґрунтовано спростованою у позові, з боку позивача с викладена інформація, що ОСОБА_1 до свого призначення у Службу автомобільних доріг із 2020 році працював у поліції, згідно даних з судового реєстру, під час своєї роботи на посаді старшого оперуповноваженого, ОСОБА_1 брав участь у розслідуванні кримінального провадження щодо розкрадань державних коштів па підрядах «Техно-буд-центру», що повністю не відповідає дійсності та не підтверджено жодними доказами з боку відповідача.

-також відповідач додатково, без жодних па те правових підстав, оприлюднив інформацію щодо матері позивача ОСОБА_1 , та вказав: «мати ОСОБА_1 працює бухгалтером у цигарковій фірмі ОСОБА_17 », навіть не перевіривши твердження, що в подальшому було видалено із публікації саме відповідача, проте залишено у «репостах», інших інтерпет - ресурсів із посиланням на публікацію відповідача. Зауважимо, що саме дані неправомірні дії відповідача потягнули за собою недостовірне та неприпустиме, як для позивача, гак і членів його сім`ї, розповсюдження особистих, брехливих даних матері позивача, що завдало позивачу, так і його матері достатнього морального дискомфорту та гараздів.

Г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим правам.

Відтак характер поширеної інформації відповідачем однозначно не є оціночними судженнями, а фактичним твердженням, адже інформація містить фактичні відомості, з яких випливає, що позивач вчиняв конкретні дії («Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Тернопільській області під керівництвом ОСОБА_1 уклала угоду па 38 мільйонів 400 тисяч гривень із фірмою, яку пов`язують з ОСОБА_6 - батьком керівника служби»), а зі змісту статті однозначно вбачається та трактується відповідачем, що і позивач є порушником та так званим «ухилянтом» законів, однак таку інформацію можна перевірити на предмет істинності (відповідності її дійсності). На підтвердження наведеного і надавались усі докази, що долучені до позовної заяви.

Аналізуючи поширену недостовірну інформацію проти позивача, то така інформація підриває довіру та авторитет останнього, як службової особи, громадянина та особи, на яку покладено виконання обов`язків державного службовця, посадової особи, яка наділена повноваженнями забезпечувати здійснення на відповідній території додержання Конституції та законів України.

Водночас, поширення такої недостовірної інформації є настанням для позивача негативних наслідків, адже викликає занепокоєння серед мешканців міста, серед працівників Служби та інших жителів області (які ознайомились із даною статтею та слідкують за виконанням позивачем його службових обов`язків як керівника Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Тернопільській області).

Отже, поширена відповідачем інформація без надання належних підтверджень, доказів зазначеного, вважатиметься негативною, образливою та такою, що виходить за межі виправданої (допустимої) критики, ще й з урахуванням висвітлення у фейсбук каналі, поширення іншими інтернет - ресурсами, шляхом опублікування для перегляду необмеженого кола осіб щодо публічного діяча.

При аналогічних обставинах справи, Верховний Суд у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 369/11909/20 погодився з висновком апеляційного суду у вказаній справі, зокрема з тим, що межа допустимої критики публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи, проте зазначає: «при цьому поняття «ширше» не означає безмежно, оскільки вони не є тотожними поняттями. У будь-якому випадку, хоча свобода критики публічних діячів передбачає також використання висловлювань, деякою мірою перебільшених або навіть провокаційних, вона не передбачає права поширення недостовірної інформації, такої, що погіршує репутацію».

Відтак, очевидно та законодавчо підтверджено, є те, що поширення такої (оспорюваної) інформації порушує немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію публічної особи.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних скриньках, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Аналіз чинного законодавства дає підстави стверджувати про існування презумпції неправдивості відомостей, які завдають шкоди честі, гідності та діловій репутації, а тому обов`язок доведення правдивості такої інформації покладається на особу, яка поширила таку інформацію.

Представником позивача - адвокаткою Гнат Н. А. було надіслано адвокатський запит до власника сайту (домену «ІНФОРМАЦІЯ_15») - ФОП ОСОБА_25 щодо підтвердження факту внесених виправлень, редагування інформації викладеної у статті «Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Тернопільській області під керівництвом ОСОБА_1 уклала оду на 38 мільйонів 400 тисяч гривень із фірмою, яку пов`язують з ОСОБА_6 - батьком керівника служби» після 09 січня 2024 року. Проте, станом на час здачі даних письмових пояснень відповіді позивачем не отримано.

19 серпня 2024 року судом зареєстроване клопотання відповідача ОСОБА_2 про витребування доказів, а саме повного тексту ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 липня 2019 року у справі № 607/15077/19 із персоніфікованими учасниками (повними даними про учасників), які в ній згадуються.

Вказане клопотання суд задовольнив частково, ухвала занесена до протоколу судового засідання 17 вересня 2024 року.

09 жовтня 2024 року представником позивача - адвокаткою Гнат Н. А. подано до суду клопотання про долучення доказів, а саме: адвокатського запиту засновнику вебсайту «ІНФОРМАЦІЯ_28» ОСОБА_29 від 26 вересня 2024 року; відповіді на адвокатський запит редактора і засновника інтернет-медіа «ІНФОРМАЦІЯ_29» ОСОБА_26 від 26 вересня 2024 року.

Вказане клопотання суд задовольнив, ухвала занесена до протоколу судового засідання 10 жовтня 2024 року.

Суд протокольною ухвалою від 10 жовтня 2024 року без виходу в нарадчу кімнату постановив закрити підготовче судове засідання та призначити справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокатка Гнат Н. А. підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити в повному обсязі, врахувавши подані нею письмові пояснення та ту обставину, що зі сторони відповідача мало місце редагування інформації стосовно матері позивача, яка є спірною.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Воробйов Є. Л. просив відмовити у задоволенні позовних вимог, свої доводи обґрунтовував змістом відзиву. Пояснював, що частина поширеної у спірній публікації інформації не стосується позивача, відомості стосовно матері ОСОБА_1 взагалі відсутні у вже згаданій публікації. Вважає, що заголовок статті та решта спірної інформації є оціночними судженнями, а не фактичними твердженнями, які потребують спростування. Такий виклад інформації в публікації є межею допустимої критики щодо посадової особи та не порушує особистих немайнових прав позивача, доказів на підтвердження цих обставин, стороною позивача не надано.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Беззаперечним є факт того, що 09 січня 2024 року інтернет виданням «ІНФОРМАЦІЯ_15» в особі ОСОБА_2 - відповідача у виниклому спорі, була розміщена в розділі «Розслідування» публікація - стаття під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 » (а.с. 91-103).

Вказана публікація була оглянута в судовому засіданні в оригіналі, в мережі Інтеренет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_13 .

Сторона позивача стверджує про поширення недостовірної інформації в цій публікації щодо позивача відповідачем, що завдає шкоди його немайновим інтересам, порушує його гідність, честь та ділову репутацію, та просить постановити судове рішення, яким визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_1 , інформацію поширену відповідачем; зобов`язати ОСОБА_2 , головного редактора «ІНФОРМАЦІЯ_15» спростувати поширені ним недостовірні відомості, викладені у статті «ІНФОРМАЦІЯ_6».

Відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, при розгляді спору суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оскаржені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого - питання про задоволення відповідних вимог або відмову в їх задоволенні.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки видаються із дій осіб, які передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, які не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною іншої цієї статті передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та зобов`язань можуть бути як правочини (пункт 1), так і інші юридичні факти (пункт 4).

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді такі вимоги щодо захисту цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборонена законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини, ухваливши рішення у справі "Буланов та Купчик проти України" від 09 грудня 2010 року, яке набуло остаточного статусу 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звертатися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб створити "право на суд", яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутій проти Хорватії" (Kutit v Croatia), N 48778/99, пункт 25, ECHR 2002-II).

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїй практиці - рішення від 13 травня 1980 року у справі "Артіко проти Італії" (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" (пункт 32), говорить, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для забезпечення не теоретичних або первинних прав, а прав практичних та ефективних.

Відповідно до частини 4 статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права запитувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати залучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричинене накопиченням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної ін формації.

Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу виразу поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, отримувати та передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення свободи, позбавленої пов`язаності з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, встановленим законом в інтересах національної безпеки, територіальної чи громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонньому суду і є необхідним у демократичному суспільстві.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

За змістом частини 1 статті 277 ЦК України фізична особа, особистість немайнових прав якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на поширення цієї інформації.

Відповідно до роз`яснень, викладених у абзацах 3, 5 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповіді, не можна перевірити на предмет їх відповідності достовірності (на перевірці істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положення статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші властивості немайнових прав, вона в праві є наданою її частиною першої статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення у тому випадку, якщо засобі масової інформації затвердити обґрунтування безпідставності розширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, неприйнятній чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідь може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

Відповідно до частини 1, 2 статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, яке не відповідає фактичним даним, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що складаються з фактичних даних, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіперболу, алегорій, сатири). Оцінкові судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки приводять до її гідності, честь чи ділову репутацію, а також інші властивості немайнових прав, вона дійсно обмежена наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності розширених суджень, надаючи їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, неприйнятній чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку чи оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконаних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту прав на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Сторона позивача оскаржує наступну інформацію з публікації з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 », а саме:

назву публікації - заголовок: « ІНФОРМАЦІЯ_6 »;

«компанією ОСОБА_6 , при цьому нині ТОВ «Спец-буд стандарт» переписане на ОСОБА_7, відомого в Скалаті підприємця. ОСОБА_7 є односельчанином ОСОБА_6 по Новосілці, яка вказана місцем народження й самого керівника служби відновлення ОСОБА_1 »;

« ОСОБА_1 до свого призначення у Службу автомобільних доріг в 2020 році шрацював у поліції. Згідно даних з судового реєстру, під час своєї роботи на посаді старшого оперуповноваженого, ОСОБА_1 брав участь у розслідуванні кримінального провадження щодо розкрадань державних коштів на підрядах «Техно-буд-центру». Саме в цей час фірма його батька гдробляла на субпідрядах у фігуранта кримінальної справи, яку він же і розслідував. Кримінальна справа проти компанії ОСОБА_16 стала кар`єрним трампліном для старшого оперуповноваженого Національної поліції ОСОБА_1 »;

«мати ОСОБА_1 - ОСОБА_18 працює бухгалтером у цигарковій фірмі ОСОБА_17 »;

«Тож, як бачимо, «боги» змилостивилися й віддячили вірному ОСОБА_1 - дозволили й навіть підіграли в отриманні замовлення на близько мільйон доларів. «Навіть собаки їдять ті крихти, щю падають зі столу їхнього хазяїна».

Норми матеріального права визнчають, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі (стаття 297 ЦК України). Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації (стаття 299 ЦК України).

Фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина 1 статті 302 ЦК України).

Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов`язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов`язана робити посилання на таке джерело (частина 2 статті 302 ЦК України).

Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо (частина 2 статті 29 Закону Украни «Про інформацію»).

Суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку (абзац четвертий пункту 1 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1).

Відповідно до абзацу першого пункту 15 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1 юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації, поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі (абзац другий пункту 15 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1).

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації (абзац п?ятий пункту 15 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням (абзац перший пункту 19 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1).

Відповідно до абзацу третього пункту 19 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1 не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя (далі - Резолюція) (абзац перший пункту 21 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1).

Зокрема, у цій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

У своєму рішенні від 08 липня 1986 року у справі "Лінгенс проти Австрії" ("Lingens v. Austria", заявка № 9815/82, п. 46) ЄСПЛ зазначив про необхідність розрізняти факти та оціночні судження, оскільки наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень ні. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею10 Конвенції. Цей правовий висновок був підтриманий багаточисельною наступною практикою ЄСПЛ.

Отож, суд звертає увагу на те, що на час поширення спірної публікації, звернення із позовом до суду та вирішення цього спору позивач ОСОБА_1 є керівником Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Тернопільській області, тобто обіймає державну посаду на регіональному національному рівні, а тому межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Інормація про посаду позивача є у відкритому доступі в мережі Інтернет та сторонами ця обставина визнається.

Зупиняючись більш детально на інформації, яка оскаржується сторою позивача та є спірною, суд звертає увагу на те, що назва публікації «ІНФОРМАЦІЯ_6» є узагальненням опрацьованого відповідачем матеріалу, оцінкою його змісту та підпадає під визначення оціноцних суджень, адже дійсно не містить повної назви посади позивача, його прізвища, імені та по батькові, а покликання адвокатки Гнат Н. А. про те, що на фото до цієї публікації зображно саме ОСОБА_1 не можуть судом прийматися до уваги, оскільки на цьому фото є обличчя і інших осіб, які сторона позиача не ідентифікує. Відтак, підстав вважати, що назва статті, яка містить оціночні судження - оцінку дій посадової особи в межах наданих йому повноважень, зокрема і при проведенні тендерних процедур, яка піддається критиці зі сторони журналіста чи сторонньої особи, принижує честь і гідність, та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_1 немає, відсутнє порушення особистих немайнових прав позивача в цьому реченні.

Щодо спірної інформації, а саме: «компанією ОСОБА_6 , при цьому нині ТОВ «Спец-буд стандарт» переписане на ОСОБА_7, відомого в Скалаті підприємця. ОСОБА_7 є односельчанином ОСОБА_6 по Новосілці, яка вказана місцем народження й самого керівника служби відновлення ОСОБА_1 », то суд зауважує, що позивач не довів в який саме спосіб ця інформація стосується безпосереднього його немайнових прав, принижує честь і гідність, та порушує право на недоторканість ділової репутації.

У позовній заяві сторона позивача доводить суду, що батько позивача - ОСОБА_6 не має жодного відношення до ТОВ «Спец-буд стандарт», з 2018 року, не є ні його засновником, ні директором, ані найманим працівником, що підтверджується Витягом є Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 55-67). Також теперішній власник ТОВ «Спец-буд стандарт» ОСОБА_7 не є односельчанином ОСОБА_6 , на обгрунтуванняя чого до позовної заяви надано адвокатський запит, що був надісланий особисто ОСОБА_7 , у відповідь на який він повідомив, що ніколи не проживав у с. Новосілка, Підволочиського району, Тернопільської області (а.с 69-73).

Однак автор спірної публікації оцінив зміну керівництва ТОВ «Спец-буд стандарт» і описує ОСОБА_6 як колишнього керівника цього товариства, яке «переписане» на ОСОБА_7 , що є правдивою інформацією. Щодо покликання ОСОБА_2 на те, що батько позивача та ОСОБА_27 є односельчанами, то суд приймає до уваги пояснення сторони відповідача з цього приводу про те, що села Старий Скалат і Новосілка є суміжними, з огляду на близькість сіл, було застосовано оцінку як «односельчанин». При цьому, суд звертає увагу, що застосування фрази «односельчанин», яка, як уже наголошувалося не стосується ОСОБА_1 , не впливає на обсяг немайнових прав позивача, їх зміст, адже є оцінкою дружніх стосунків ОСОБА_6 та ОСОБА_28 осіб, що стороною позивача не спростовано.

Відповідачем використовувалась інформація з публічних баз даних - «Прозоро» ІНФОРМАЦІЯ_30, посилання на згаданий тендер є в спірній публікації, де СЛУЖБА ВІДНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ У ТЕРНОПІЛЬСЬКІЙ ОБЛАСТІ з ТОВ «Спец-Буд Стандарт», код 41616615, уклало договір на суму 38 млн. 400 тис. Позивач підтвердив що до 2018 року засновником згаданої фірми рахувався його батько. Тобто перед опублікуванням спірної статті відповідач досліджував джерета інформації на які покликався.

Спірна інформація: « ОСОБА_1 до свого призначення у Службу автомобільних доріг в 2020 році шрацював у поліції. Згідно даних з судового реєстру, під час своєї роботи на посаді старшого оперуповноваженого, ОСОБА_1 брав участь у розслідуванні кримінального провадження щодо розкрадань державних коштів на підрядах «Техно-буд-центру». Саме в цей час фірма його батька підробляла на субпідрядах у фігуранта кримінальної справи, яку він же і розслідував. Кримінальна справа проти компанії ОСОБА_16 стала кар`єрним трампліном для старшого оперуповноваженого Національної поліції ОСОБА_1», також оцінювалася судом на пердмет правдивості та достовірності.

Так, суд задовольнив клопотання сторони відповідача частково та доєднав до матералів справи ухвалу слідчого судді у справі № 607/15077/19 (а.с. 198-200), де міститься інформація про те, що позивач дійсно працював оперуповноваженим поліції та за дорученням слідчого мав можливість виконувати тимчасовий доступ до речей та документів юридичної особи, що стосувалися виконання ремонтів на автомобільних дорогах, про що зазначено в ухвалі слідчого судді.

Отож, у наведеній вище спірній частині публікації міститься як правдива інформація так і оціночні судження автора цих слів з приводу причин кар`єрного росту ОСОБА_1 .

Згадана інформація дійсно не є новою, частину реченнь можна розцінювати, як відтворення без спотворення суті інформації з публікації онлайн - медіа «Наші Гроші з назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_23», яка була поширена ще ІНФОРМАЦІЯ_14 , та є у вільному доступі в мережі Інтернет.

Відтак, відповідачем в межах допустимої критики було оцінено інформацію, яка вже була оприлюднена і не спростована та відтворена ОСОБА_2 в своєму матеріалі з додаванням власних оцінок.

Верховний Суд у постанові від 22 липня 2020 року, справа № 638/1098/16-ц, висловився, що: «Апеляційним судом враховано висновки судової семантико-текстуальної експертизи від 30 травня 2017 року № 2700, відповідно до яких всловлювання, наведені на сайті громадської організації, хоча і виражені у формі негативного висловлювання щодо діяльності ОСОБА_2, проте, мають у своїй структурі як твердження про факти, так і оціночні судження, а отже, їх не можна вважати фактологічними. Таким чином, поширена відносно позивача інформація є оціночним судженням та відповідає засадам демократичного суспільства щодо свободи вираження поглядів».

У постанові від 19 липня 2023, справа № 214/11028/21, Верховний Суд погодився з доводами касаційної скарги про те, що частина поширеної відповідачкою інформації є відтворенням висловлювань інших людей, а частина є оціночними судженнями автора, про що свідчать використані нею мовностилістичні засоби, зокрема, порівняння, гіперболи, є її особистою думкою та критикою, яка ґрунтується на особистих припущеннях.

Щодо речення публікації: «Тож, як бачимо, «боги» змилостивилися й віддячили вірному ОСОБА_1 - дозволили й навіть підіграли в отриманні замовлення на близько мільйон доларів. «Навіть собаки їдять ті крихти, що падають зі столу їхнього хазяїна», то суд погоджується з позицією відповідача, що ця частина спірної інформації є безумовно оціночним судженням, оскільки містить в своєму складі маркери оцінки: «як бачимо», «навіть», «близько». Це речення побудовано на мовностилістичному засобі, що притаманно сатиристичному жанру, є ознаки додавання алегорій.

Частина цієї інформації взята із Біблії, від Матвія 15:27 UMT - Тоді вона каже: «Це правда, Господи, але навіть собаки їдять ті крихти, що падають зі столу їхнього хазяїна».

В жодному разі такі судження ідповідача не є порівнянням позивача із твариною, як про це зазначено у позові, однак вони містять межу допустимої критики посадової особи, адже за відсутності посади втрачається інтерес і до особи, яка на цій посаді перебувала.

Така критика та оцінка вчинків посадової особи чи її діяльності є вираженням відповідачем власних думок щодо якості виконаних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту прав на повагу честі, гідності та ділової репутації.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-Центр» проти України» від 15 жовтня 2010 року, суд звернув увагу на те, що журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій.

Також виходячи із змісту позовної заяви, ОСОБА_1 оскаржує речення «мати ОСОБА_1 працює бухгалтером у цигарковій фірмі ОСОБА_17 », яке за його твердженням наведене в публікації за посиланням ( ІНФОРМАЦІЯ_13 , на обгрунтувння чого надав копію цієї роздруківки.

Водночас, Верховний Суд в постанові від 07 липня 2021 року, справа № 587/2051/18, зазначив: «Роздруківки Інтернет-сторінок (веб-сторінок), які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Такі роздруківки визнаються доказом у разі, якщо вони виготовлені, видані і засвідчені власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу. Веб-сторінки є електронними документами, які фізично не можуть надаватися суду, однак вони можуть містити відомості про обставини, які мають значення для справи, тому суд може провести огляд і дослідження таких документів у місці їх знаходження (на відповідному Інтернет-ресурсі за вказаним стороною справи посиланням) з фіксацією таких просуальних дій у протоколі».

У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 757/43705/19-ц зроблено такі висновки: «Під час розгляду справ про захист ділової репутації шляхом визнання інформації недостовірною завданням суду є забезпечення балансу прав та свобод учасників інформаційних правовідносин щодо недопущення поширення інформації, яка не відповідає дійсності, - з одного боку (приватний інтерес), а з іншого - недопущення ситуації, коли такі позови використовуються з метою обмеження загальних засад свободи слова, права громадськості бути обізнаною (публічний інтерес). Розглядаючи зазначені спори, суд зобов`язаний виважено підійти до необхідності обмеження свободи вираження поглядів та ретельно обґрунтувати ухвалене рішення щодо наявності в інформації, яка визнається недостовірною, ознак реального завдання шкоди репутації, порушення прав інших осіб, з метою забезпечення професійного захисту журналістики та недопущення надмірного втручання в право громадськості на отримання інформації».

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доводити так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Копія публікації в якій начебто було викладено речення «мати ОСОБА_1 працює бухгалтером у цигарковій фірмі ОСОБА_17 » відсутнє в оригіналі цієї публікацції, яка оглядалася судом в оригіналі за вищевказаним посиланням а мережі Інтернет. А відтак підстав вважати, що відповідач пошиював інформацію у такому змісті у суду немає. Сторона позивача не довела належними та допустимими доказами поширення ОСОБА_2 таких відомостей, а звернення сторони позивача до ФОП ОСОБА_25 про можливі виправлення чи редагування інформації у публікації від 09 січня 204 року під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 », про що зазначено у письмових поясненнях адвокатки Гнат Н. А. (а.с.137-141), не має для суду жодного доказового значення, як і відповідь на адвокатський запит редактора і засновника інтернет-медіа «ІНФОРМАЦІЯ_29» ОСОБА_26 від 26 вересня 2024 року (а.с. 209), адже сторона відповідача заперечує поширення цієї частини інформації і в оригіналі цієї публікаціїна відповідному Інтернет-ресурсі речення «мати ОСОБА_1 працює бухгалтером у цигарковій фірмі ОСОБА_17 » відсутнє, що виключає спростування відповідачем відомостей, яких не було поширено чи поширеня яких сторона позивача не довела належними, допустимими та достовірними доказами.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

За встановлених обставин, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх кожний окремо та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд не встановив, що публікацією, яка мала місце 09 січня 2024 року в інтернет виданні «ІНФОРМАЦІЯ_15» у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6» порушено особисті неманові права позивача, оскільки частина поширеної інформації є правдивою, а інші висловлювання - оціночними судженнями. Межа застосованої автором цієї публікації критики є допустимою з огляду на те, що ОСОБА_1 є керівником Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Тернопільській області, тобто обіймає держвну посаду на регіональному національному рівні.

За встановлених вище обставин, суд дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірною та спростування такої інформації.

Відповідно до частини 1, пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції слід віднести на рахунок ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 206, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірною та спростування такої інформації - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 ,РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідачі: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення суду складено 24 лютого 2025 року.

Головуючий - суддя О. Герчаківська