Вирок

від 27.03.2025 по справі 559/4463/24

ДУБЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 559/4463/24

Провадження № 1-кп/559/81/2025

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2025 року м.Дубно

Дубенський міськрайонний суд Рівненської області в складі: головуючої судді ОСОБА_1 , секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні угоду про примирення в кримінальному провадженні №12024186040000285 від 06.11.2024 відносно обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.126, ч.1 ст.162 КК України, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Майдан, Дубенського району Рівненської області, з освітою 9 класів, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою освітою, розлученої, громадянки України, не працюючої, раніше не судимої, на утриманні має неповнолітню дитину,

з участю: прокурорки ОСОБА_4 , обвинуваченої ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_5 , потерпілої та представниці неповнолітнього потерпілого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , представниці неповнолітнього потерпілого ОСОБА_8 , -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 04.11.2024 близько 15 години 00 хвилин, грубо порушуючи вимоги ст. 30 Конституції України, що гарантує недоторканність житла та іншого володіння особи, маючи умисел на проникнення до житла ОСОБА_7 , прийшла на територію домогосподарства за адресою: АДРЕСА_2 , та реалізовуючи свій протиправний намір, направлений на проникнення до житла ОСОБА_7 , усвідомлюючи суспільну небезпечність і протиправність своїх дій, спрямованих на порушення недоторканності житла, за відсутності визначених законом підстав, розуміючи протиправність посягання на недоторканність житла, всупереч волі та відома власника, незаконно зайшла в вищезазначений будинок, чим порушила право ОСОБА_7 на недоторканість її житла.

ОСОБА_3 своїми діями, що виразилися в незаконному проникненні до житла, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.162 КК України.

Окрім того, ОСОБА_3 04.11.2024 близько 15 год. 20 хв., перебуваючи в приміщенні будинку АДРЕСА_2 , в ході особистих неприязних відносин розпочала словесний конфлікт із неповнолітнім ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час якого в неї раптово виник протиправний умисел, направлений на нанесення ударів ОСОБА_6 . Реалізуючи протиправний умисел із метою вирішення конфлікту на свою користь, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, а також те, що вона посягає на чуже здоров`я, розуміючи настання суспільно небезпечних наслідків, діючи умисно ОСОБА_3 наблизилася до ОСОБА_6 та нанесла один цілеспрямований удар в обличчя неповнолітнього потерпілого, чим завдала фізичного болю та не спричинила тілесних ушкоджень.

ОСОБА_3 своїми діями, що виразилися в умисному завданні удару, який завдав фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень, вчинила кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 126 КК України.

В підготовчому судовому засіданні укладено угоду про примирення від 27.03.2025 між обвинуваченою ОСОБА_3 з участю її захисника ОСОБА_9 та потерпілою/законною представницею неповнолітнього потерпілого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , за згодою неповнолітнього потерпілого ОСОБА_6 , наданої в присутності законної-представниці матері ОСОБА_7 та представниці-педагогічної працівниці ОСОБА_8 , тому згідно вимог ст.474 КПК України суд невідкладно перейшов до розгляду угоди. Згідно угоди про примирення від 27.03.2025 обвинувачена повністю визнала свою винуватість за ч.1 ст.126, ч.1 ст.162 КК України. Сторони узгодили покарання остаточно в виді штрафу.

Допитана в судовому засідання обвинувачена ОСОБА_3 свою вину в скоєнні кримінальних правопорушень визнала повністю. Розкаюється у вчиненому, фактичні обставини справи не оспорює. Вона живе зі співмешканцем, дитиною і двома онуками, яких виховує, бо донька за кордоном. В той день онук прийшов додому з плачем, а вона зірвалась, сіла на ровер і поїхала шукати маму ОСОБА_10 потерпілу, її в магазині не було, тому вона додому поїхала, там її теж не було. Дозволу заходити в будинок їй ніхто не давав, там були лише діти. Був 13-річний ОСОБА_10 і 10-річна ОСОБА_11 . ОСОБА_10 сказав, що мами нема і що він не бив її онука, але вона не стрималась, почалась перепалка словесна і вона вдарила ОСОБА_10 , а ОСОБА_11 це бачила, попросила не робити цього, тож вона пішла. Вперше і востаннє таке зробила. Вже усвідомила, що неправильно, більше ніколи подібного не вчинить. Пробачення попросила і в ОСОБА_10 , і в потерпілої, з якою разом вчились у школі. Вони її пробачили. Пояснила суду, що угоду уклала добровільно та наслідки укладання й затвердження зазначеної зрозумілі. Штраф є чим сплатити. Захисник зауважив, що збитки відшкодовано повністю, ОСОБА_3 щиро покаялась, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення, що є пом`якшуючими обставинами, сама не судима і має на утриманні 11-річну дитину.

Потерпіла/законна представниця неповнолітнього потерпілого, його матір ОСОБА_7 , також просила затвердити угоду про примирення, укладену добровільно, наслідки укладення та затвердження угоди їй зрозумілі. Син особисто дав дозвіл на укладення угоди, все добровільно, вони всі справді примирились потерпіла попросила пробачення і в ОСОБА_10 , і в неї, відшкодувала збитки і жодних моральних чи матеріальних претензій не мають. Представниці неповнолітньогопотерпілого ОСОБА_8 в суді пояснила, що була присутня разом з неповнолітнім при узгодження угоди, він справді дав дозвіл на це та пробачив обвинувачену, яка попросила в нього пробачення і вони погодили покарання. ОСОБА_10 уже подолав стрес після тих подій, він знову активний, веселий та має друзів, все вже добре.

Всі учасники просять затвердити угоду.

Відповідно п.1 ч.1 ст.468КПК України в кримінальному провадженні може бути укладена угода про примирення між потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим. Згідно п.1 ч.3 ст.314КПК України при прийнятті рішення в підготовчому судовому засіданні суд має право затвердити угоду. Згідно ч. 3 ст.469КПК України угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена в провадженні щодо кримінальних проступків і в справах приватного обвинувачення.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 беззаперечно визнала свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.126, ч.1 ст.162 КК України, а саме: у вчиненні незаконного проникнення до житла та умисному завданні удару, який завдав фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень, що згідно ст.12КК України є кримінальними проступками. Це справи приватного обвинувачення з обтяжуючою обставино, що неможливо закрити за відмовою від обвинувачення в зв`язку з цим, однак сторони добровільно уклали угоду про примирення, зміст якої відповідає вимогам ст.471 КПК України. При цьому судом з`ясовано, що обвинувачена цілком розуміє права, визначені ч.5 ст.474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч.1 ст.473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до неї в разі затвердження угоди судом. Інші учасники також розуміють наслідки укладення та затвердження угоди.

Судом встановлено, що угода за своїм змістом і порядком укладення відповідає вимогам ст.468, 469, 471 КПК України, відповідає Закону України про кримінальну відповідальність за ч.1 ст.126, ч.1 ст.162 КК України, в тому числі щодо правової кваліфікації кримінального правопорушення та щодо узгодженої міри покарання, яка передбачена мінімальною санкцією цієї статті. Враховуючи, що наявні три пом`якшуючі вину обставини (щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, повне відшкодування завданих збитків), одну обтяжуючу (вчинення кримінального правопорушення відносно малолітньої дитини), особу обвинуваченої ОСОБА_3 , яка несудима, має на утриманні малолітню дитину, міцні соціальні зв`язки, характеризується посередньо (саме через імпульсивність та скарги сусідів внаслідок цього), а також, що відбулось повне примирення між сторонами, тяжкість кримінальних правопорушень, що є кримінальними проступками, суд вважає, що узгоджене покарання адекватне ситуації.

Таким чином, за наслідками розгляду угоди під час судового провадження, суд, перевіривши відповідність угоди вимогам КПК та КК України, робить висновок про наявність правових підстав для прийняття рішення про затвердження угоди про примирення, укладеної 27.03.2025, а також про призначення обвинуваченій узгодженої сторонами міри покарання.

Запобіжний захід ОСОБА_3 не обирався, цивільний позов не заявлявся, судові витрати та речові докази відсутні.

Керуючись ст.100, 314, 370, 374, 475, ч. 15, ст.615 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

затвердити угоду про примирення від 27.03.2025, укладену між потерпілою, законною представницею неповнолітнього ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , та обвинуваченою ОСОБА_3 , з участю захисника ОСОБА_9 .

ОСОБА_3 визнати винною у вчиненні кримінальних правопорушень за ч.1 ст.126, ч.1 ст.162 КК України та призначити узгоджену міру покарання:

-за ч.1 ст.126 КК України у виді штрафу розміром 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн.;

-за ч.1 ст.162 КК України у виді штрафу розміром 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_3 узгоджене покарання у виді штрафу розміром 50 (п`ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) грн.

На вирок може бути подано апеляцію до Рівненського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення через Дубенський міськрайонний суд з підстав, передбачених ст. 394 КПК України. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції. Учасникам повний текст вироку вручається в день проголошення його резолютивної частини в умовах дії воєнного стану згідно ч.15 ст. 615 КПК України.

Суддя: ОСОБА_1