Рішення

від 27.03.2025 по справі 903/60/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 березня 2025 року Справа № 903/60/25

Господарський суд Волинської області у складі головуючої судді Бідюк С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка, с. Губин Перший, Горохівський р-н., Волинська обл.

до відповідача: Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю імені Лесі Українки, с. Колодяжне, Ковельський р-н., Волинська обл.

про стягнення 143 809,77 грн,

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

14.01.2025 через підсистему Електронний суд до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка до Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю імені Лесі Українки про стягнення 143809,77 грн, з яких: 19 544,63 грн 3% річних, 124265,14 грн інфляційних втрат та судових витрат по справі.

Ухвалою суду від 17.01.2025 зазначену позовну заяву залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання суду впродовж 10-ти календарних днів з дня одержання цієї ухвали доказів про сплату судового збору в сумі 2422,40 грн.

Ухвалу суду позивач отримав 17.01.2025. Строк для усунення недоліків по 28.01.2025.

23.01.2025 через підсистему Електронний суд на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви із доказами сплати судового збору в сумі 2422,40 грн згідно платіжної інструкції №270 від 22.01.2025.

Ухвалою суду від 27.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Встановлено: відповідачу -строк не пізніше ніж протягом 15 календарних днів з дня вручення цієї ухвали подати суду відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, який відповідатиме приписам статті 165 ГПК України. Одночасно копію відзиву з долученими до нього документами надіслати позивачу, докази відправки надати суду; строк не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з дня отримання відповіді на відзив подати суду заперечення на відповідь на відзив з доказами надіслання позивачу; позивачу - строк не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з дня отримання відзиву на позов подати відповідь на відзив з доказами надіслання відповідачу.

Відповідач ухвалу суду отримав 04.02.2025.

Строк для подання відзиву по 19.02.2025.

17.02.2025 надійшов відзив відповідача, згідно якого у задоволенні позову просить відмовити. Вказує, що сторонами було погоджено оплату за товар після отримання відповідної вимоги від постачальника. Відповідач після отримання усних вимог від постачальника здійснював оплату за товар, зауважень щодо періодичності оплат та їх розмірів не надходило. Після отримання претензії у товариства був місяць для проведення розрахунків. Претензія не є вимогою про сплату коштів. Жодної письмової вимоги від позивача відповідачу не надходило. Товариство не прострочувало строк виконання зобов`язань, а тому стягнення штрафних санкцій є безпідставним. Витрати позивача на правову допомогу є не обґрунтованими та не доведеними.

Позивач у відповіді на відзив від 21.02.2025 зазначає, що сторонами не погоджувалась оплата за поставлений товар після отримання вимоги. Відповідач був зобов`язаний здійснити оплату за поставлений товар в день отримання товару, адже іншого строку сторони не узгоджували.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив від 25.02.2025 вказує, що жодного доказу про те, що оплата має здійснюватися після отримання товару позивач не надає. У даних правовідносинах слід керуватися ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

Господарським законодавством передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ст.181 ГК України).

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч.ч. 1-2 ст. 180 ГПК України).

Викладене кореспондується з приписами цивільного законодавства, згідно яких договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ст. 638, ч. 1 ст. 639, ч.ч. 1-2 ст. 640, ч. 1 ст. 641, ч.ч. 1-2 ст. 642 ЦК України).

Господарським законодавством України визначено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язаний прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.265 ГК України).

Судом встановлено, що позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар загальною вартістю 2 468 351,91 грн, що підтверджується підписаними обома сторонами видатковими накладними та товарно-транспортними накладними від:

- 14.03.2024 на суму 169 290,07 грн;

- 29.03.2024 на суму 236 550,10 грн;

- 29.04.2024 на суму 234 745,10 грн;

- 05.09.2024 на суму 320 224,01 грн;

- 12.09.2024 на суму 304 332,63 грн;

- 23.09.2024 на суму 261 030 грн;

- 25.09.2024 на суму 115 080 грн;

- 03.10.2024 на суму 827 100 грн;

Отримання товару відповідачем не заперечується.

Відповідачем здійснено оплата отриманого товару на загальну суму 2 468 351,91 грн, зокрема:

- 13.05.2024 на суму 5 840 грн;

- 17.10.2024 на суму 100 000 грн;

- 29.10.24 на суму 362 511,91 грн;

- 12.11.24 на суму 20 000 грн;

- 18.11.24 на суму 980 000 грн;

- 20.11.24 на суму 1 000 000 грн.

Позивачем до матеріалів долучено претензію №301 від 25.10.2024 на суму 2362511, 91 грн. основного боргу, 43 021,81 грн інфляційних втрат, 15 077,68 грн 3% річних.

Відповідач у відповіді №166 від 28.11.2024 на претензію зазначає, що товариство повністю розрахувалось за поставлений товар, останній платіж було здійснено 20.11.2024. Враховуючи відсутність розрахунку у надісланій претензії, товариство позбавлене можливості перевірити обґрунтованість заявлених вимог.

Позивач просить стягнути з відповідача 19 544,63 грн 3% річних та 124 265,14 грн інфляційних втрат.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 ЦК).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК).

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Верховний Суд у постанові від 28.02.2018 у справі №910/9075/17 вказав таке:

"Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 у справі №925/1332/13, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов`язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття".

Наведене узгоджується також з висновками Верховного Суду, викладених у постановах від 28.02.2018 у справі №910/9075/17, від 18.09.2024 у справі №910/13345/23.

Враховуючи те, що між сторонами відсутній письмовий договір із зазначенням строків оплати товару, в матеріалах справи наявні видаткові накладні з підписами сторін та печатками без посилання на строки оплати поставленого товару, відповідач мав здійснити оплати поставленого позивачем товару після його прийняття у відповідності до ст. 692 ЦК України.

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши власний розрахунок штрафних санкцій, дійшов висновку, що нараховані позивачем 19 544,63 грн 3% річних та 124 265,14 грн інфляційних втрат підставні та підлягають до стягнення з відповідача у відповідності до ст. 625 ЦК України.

При цьому заперечення відповідача щодо наявності усних домовленостей щодо відтермінування оплати поставленого товару не беруться судом до уваги, оскільки не підтверджене доказами.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу), відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частини перша, друга статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).

Відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.

З матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві стороною позивача заявлено попередній розрахунок судових витрат та зазначено, що у зв`язку з підготовкою усіх необхідних процесуальних документів були понесені витрати на оплату правової допомоги у фіксованому розмірі 10 000 грн.

На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу до позовної заяви долучено договір про надання правничої допомоги №10/01/25 від 10.01.2025, укладений між адвокатом Лавренюком Б.О. та ПОСП ім. Івана Франка (далі - Договір), та розрахункову квитанцію №1 від 10.01.2025 на суму 10 000 грн. (а.с. 28-30).

Так, п. 1.1 Договору передбачено, що адвокат зобов`язується надати клієнту такі послуги: представництво клієнта в Господарському суді Волинської області у справі за позовом ПОСП ім. Івана Франка до СТОВ імені Лесі Українки про стягнення заборгованості.

У п. 3.1 Договору передбачено, що вартість послуг адвоката (гонорар) становить 10 000 грн.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до набрання рішенням суду першої інстанції законної сили (п. 8.1 Договору).

Із розрахункової квитанції №1 від 10.01.2025 на суму 10 000 грн вбачається, що адвокатом Лавренюком Б.О. прийнято оплату від ПОСП ім. Івана Франка через директора Тарарая О.Д.

Згідно прохальної частини позовної заяви, підписаної та поданої директором позивача Тарараєм О.В., позовну заяву підготував адвокат Лавренюк Б.О. на підставі укладеного договору про надання правничої допомоги №10/01/25 від 10.01.2025.

Зазначені документи є належними доказами, які підтверджують наявність договірних відносин між адвокатом та позивачем, факт надання юридичних послуг.

Відповідно до п. 9 ч.1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна висновок викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

На підставі викладеного вище, дослідивши надані позивачем докази в їх сукупності, враховуючи предмет спору та складність справи, об`єм фактично наданих послуг, з метою дотримання співмірності, обґрунтованості та пропорційності при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, які є доведеними, документально обґрунтованими, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу.

Під час розгляду справи у порядку господарського судочинства, враховуючи принцип змагальності та обов`язок доказування у справі з огляду на приписи статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи викладене, надавши оцінку співмірності суми витрат зі складністю та об`ємом справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, беручи до уваги об`єм наданих правових послуг, заперечення відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з відповідача 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, натомість в іншій частині належить відмовити.

Такий розмір відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірні з наданими адвокатом послугами.

Твердження відповідача про відсутність книги доходів і витрат представника позивача, що спростовує понесення відповідних витрат на професійну правничу допомогу, не приймається судом, оскільки клопотання відповідача (при наявності заперечень) про витребування таких доказів до суду не подане. При цьому контррозрахунок відповідача щодо витрат позивача відсутній.

Також суд звертається до правових висновків, викладених Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 (пункт 6.5), згідно з якими за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд враховує таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд зазначає, що ПОСП ім. Івана Франка подало позовну заяву до господарського суду через підсистему «Електронний суд», у відповідності до вимог ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», яка визначає, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, а тому позивачу за подання позову належало сплатити судовий збір у розмірі 2422,40 грн, який і підлягає відшкодуванню з відповідача. Позивач має право звернутися до суду із заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору з бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 130, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Лесі Українки (с. Колодяжне, Ковельський р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 03736842) на користь Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка (с. Губин Перший, Горохівський р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 03373842) 19544,63 грн 3% річних, 124 265,14 грн інфляційних втрат, 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2 422,40 грн витрат по сплаті судового збору, а всього: 151 232,17 грн (сто п`ятдесят одна тисяча двісті тридцять дві грн 17 коп).

3. У стягненні 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено

27.03.2025

СуддяС. В. Бідюк