Рішення

від 26.03.2025 по справі 160/34008/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2025 рокуСправа №160/34008/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

24 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпровської міської ради, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської міської ради №215/49 «Про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , по фактичному розміщенню будівель та споруд» від 24.04.2024 року;

- зобов`язати Дніпровську міську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню належного йому нерухомого майна, а саме, будівель та споруд загальною площею 634 кв.м. вх. № 36/8040 від 17.12.2021 року та прийняти рішення за результатом розгляду такого клопотання.

Позовні вимоги мотивовані порушенням права позивача на надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню належного позивачу нерухомого майна, а саме, будівель та споруд загальною площею 634 кв.м.

Зауважено, що відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки можлива виключно за вичерпним переліком підстав, визначених частиною 3 статті 123 ЗК України, та така відмова повинна містити підстави, визначені вказаною нормою закону, та бути мотивованою.

Позивач вважає, що оскаржуване рішення не містить виключних, визначених частиною 3 статті 123 ЗК України, правових підстав для відмови надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню нерухомого майна. Відсутність мотивів відмови у спірному рішенні вказує на його протиправність та наявність правових підстав для його скасування.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

13.01.2024 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позову за безпідставністю та необґрунтованістю. Зазначив, що згідно з висновком Головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, за матеріалами плану зонування території міста значна частина зазначеної земельної ділянки розташована в зоні садибної житлової забудови (до 4-х поверхів) Ж-1 та в зоні транспортної інфраструктури, території вулиць, майданів (у червоних лініях), доріг ТР-2.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про автомобільні дороги», розташування будь-яких об`єктів, будівель, споруд або їх частин в межах червоних ліній вулиці не допускається.

За даними інформаційної бази містобудівного кадастру: запитувана ділянка розташована в межах Амур-Нижньодніпровського району міста; відсутня інформація про наявність вихідних даних для проєктування та будівництва (реконструкції) об`єкту та належним чином розробленої проєктної документації; відсутні відомості щодо наявності визначених або затверджених червоних ліній вул. Енеїди та проїзду без назви у районі зазначеної ділянки; відсутня актуальна гопографо-геодезична зйомка М 1:500 в межах запитуваних ділянок.

Згідно з наданими графічними матеріалами, земельна ділянка знаходиться в охоронних зонах водопроводу Д=150 мм, каналізації Д=200 мм, повітряної лінії електропередачі напругою 0,4 кВ та контактної мережі електротранспорту. Уздовж ділянки прокладені колії.

Згідно з п. 6.2.5, табл. 6.3 ДБН В.2.3-18:2007 «Трамвайні та тролейбусні лінії. Загальні вимоги до проектування» мінімальна відстань від осі колії до громадських будинків, якщо не передбачено застосування шумозахисних заходів встановлює 20 м.

Відсутня інформація щодо застосування шумозахисних заходів, які б забезпечили дотримання вимог ДБН В.2.3-18:2007.

Будівля (літ. А-1) розташована в охоронній зоні ПЛ 0,4 кВ з контактною Мережею електротранспорту, водопроводу Д-150 мм, каналізації Д=200 мм, що потребує приведення у відповідність до правового режиму використання земельної ділянки в охоронних зонах мереж, визначеного чинним законодавством України, будівельними нормами, державними стандартами та правилами.

Відповідно до додатку И.1 ДБН Б.2-2-12:2019 «Планування та забудова територій», відстані по горизонталі від водопроводів до фундаментів будинків і споруд складає 5 м, до каналізації - 3 м.

Згідно з п.14.2.5 ДБН Б.2-2-12:2019 «Планування та забудова територій» розміщення будинків споруд і комунікацій не допускається у охоронних зонах повітряних ліній електропередач без наявності відповідних погоджень.

Відсутня інформація стосовно погоджень підприємства, у віданні якого перебуває ПЛ 0,4 кВ, та КП «Дніпровський електротранспорт» ДМ щодо умов використання земельної ділянки по фактичному розміщенню будівель і споруд в охоронній зоні ПЛ 0,4 кВ та в зоні впливу об`єктів міського електротранспорту (контактна мережа та трамвайні колії).

Також, відповідач звертає увагу, що земельна ділянка, щодо якої має інтерес позивач фактично розташована у тому числі в зоні транспортної інфраструктури, вулиці та майдану, тобто у місцях загального користування, а тому, в даному випадку, саме суспільний інтерес щодо користування такими місцями загального користування громадянами переважає над приватним інтересом особи, яка бажає отримати в особисте користування ту земельну ділянку, яка використовується для задоволення суспільних потреб.

Отже, відповідач вважає, що міська рада, встановивши, що розміщення об`єкта на земельній ділянці, яку має намір одержати позивач, не відповідає вимогам законів, містобудівної документації, будівельним нормам, державним стандартам та правилам, мала законні підстави для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки по фактичному розміщенню будівель та споруд. Отже, міська рада діяла правомірно.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.01.2025 року відмовлено в задоволенні клопотання Дніпровської міської ради про розгляд справи за правилами загального позовного провадження в адміністративній справі №160/34008/24.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.01.2025 року задоволено клопотання Дніпровської міської ради про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору по справі № 160/34008/24. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради.

29.01.2025 року від третьої особи до суду надійшли пояснення, в яких, з посиланням на лист Головного архитектурно-планувального управління № 3/15-31 від 28.01.2025 року, зазначено, що підставою відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню будівель та споруд є невідповідність розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та чинної містобудівної документації, будівельним нормам, державним стандартам та правилам.

Вказано, що за даними реєстру речових прав ОСОБА_1 на праві приватної власності належать:А-1 офіс, аптечний склад, А-1-1 прибудова, а-1 тамбур, а ганок з навісом, Б сторожка, В навіс, №1 огорожа, № 2 ворота з хвірткою, І замощення.

Розміщення аптечних складів не відноситься до переважних, супутніх та дозволених видів використання зазначених зон (викопіювання з графічної та текстової частини плану зонування додається) та не відповідає вимогам містобудівної документації.

Зазначено, що Головним архітектурно-планувальним управлінням Дніпропетровської міської ради погоджувалась проєктна документація «Перепрофілювання приміщень магазину по вул. Бажова, 1 під аптеку та приміщення для оптової торгівлі лікарняними засобами». За даними містобудівного кадастру відсутня інформація про наявність вихідних даних для проєктування та наявність належним чином розробленої проєктної документації для будівництва (реконструкції) об`єкту під офіс і аптечний склад.

Згідно з наданими графічними матеріалами, земельна ділянка знаходиться в охоронних зонах водопроводу Д=150 мм, каналізації Д=200 мм, повітряної лінії електропередачі напругою 0,4 кВ та контактної мережі електротранспорту.

Уздовж ділянки прокладені трамвайні колії. Згідно з п. 6.2.5, табл. 6.3 ДБН В.2.3- 18:2007 «Трамвайні та тролейбусні лінії. Загальні вимоги до проектування» мінімальна відстань від осі колії до громадських будинків, якщо не передбачено застосування шумозахисних заходів встановлює 20 м. Інформація щодо застосування шумозахисних заходів, які б забезпечили дотримання вимог ДБН В.2.3-18:2007, відсутня.

Будівля (літ. А-1) розташована в охоронній зоні ПЛ 0,4 кВ з контактною мережею електротранспорту, водопроводу Д=150 мм, каналізації Д=200 мм, що потребує приведення у відповідність до правового режиму використання земельної ділянки в охоронних зонах мереж, визначеного чинним законодавством України, будівельними нормами, державними стандартами та правилами.

Відповідно до додатку И.1 ДБН Б.2-2-12:2019 «Планування та забудова територій», відстані по горизонталі від водопроводів до фундаментів будинків і споруд складає 5 м, до каналізації 3 м.

Згідно з п.14.2.5 ДБН Б.2-2-12:2019 «Планування та забудова територій» розміщення будинків споруд і комунікацій не допускається у охоронних зонах повітряних ліній електропередачі без наявності відповідних погоджень.

Інформація стосовно погоджень підприємства, у віданні якого перебуває ПЛ 0,4 кВ, та КП «Дніпровський електротранспорт» ДМР щодо умов використання земельної ділянки по фактичному розміщенню будівель і споруд в охоронній зоні ПЛ 0,4 кВ та в зоні впливу об`єктів міського електро-транспорту (контактна мережа та трамвайні колії) відсутня.

Відсутність актуальної топографо-геодезичної зйомки М 1:500 не дає можливості визначити всі наявні обмеження, які стосуються інженерних мереж.

Перелік наявних обмежень може бути уточнений за результатами виконання актуальної топографо-геодезичної зйомки М 1:500.

Отже, на думку третьої особи, розміщення об`єкта не відповідає вимогам містобудівної документації, чинному законодавству України, будівельним нормам, державним стандартам та правилам.

Також, в поясненнях звернуто увагу на те, що при реєстрації позивачем права власності на об`єкт нерухомості, що знаходиться на спірній земельній ділянці, у Декларації про готовність об`єкту до експлуатації, реконструкція приміщень ДП14212082276 від 24.05.2012 вказані недостовірні відомості, а саме, зазначено, що у позивача є договір оренди спірної земельної ділянки від 21.02.2007 року № 040813000984, виданий Дніпропетровською міською радою, що є недостовірними даними.

Зауважено, що між позивачем та відповідачем договір оренди зазначеної земельної ділянки не укладався.

03.02.2025 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що наразі позивач намагається укласти договір оренди на земельну ділянку, на якій побудовано належне йому нерухоме майно. Крім того, як вбачається із договору дарування будівель та споруд від 18.04.2017р., позивач є не першим власником вказаного нерухомого майна. До того ж, такий об`єкт нерухомості зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що виключає незаконність будівництва таких будівель та споруд.

Земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , не може за своїми ознаками та не становить жодного суспільного інтересу, проте, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки, як етапу оформлення договору оренди такої ділянки, становить інтерес для оформлення права на земельну ділянку під розташованим на ній об`єктом нерухомого майна - реалізації права власності на будівлі позивачем.

Зауважено, що дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому.

Суб`єктом владних повноважень було порушено право позивача на укладення з ДМР договору оренди на земельну ділянку, на якій розташовано належне позивачу нерухоме майно, етапом якого є затвердження проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою/надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною 3 статті 123 ЗК України.

06.02.2025 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що з викопіювання з плану зонування вбачається, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_3 , тоді як третьою особою обведено на такому викопіюванні та зазначається по тексту пояснень, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 то знаходиться під позначенням ТР-1-3.

Також, звернуто увагу на розшифровку позначень внизу викопіюванням з плану зонування, де Ж-1 (помаранчевий прямокутник) зона існуючої садибної житлової забудови. Тобто, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 знаходиться у зоні існуючої садибної житлової забудови.

ТР- 2 (білий прямокутник з червонною та синьою лініями) зона транспортної інфраструктури вулиць, майданів (в межах червоних ліній, доріг).

Як вбачається із викопіювання з плану зонування, позначення ТР-2 взагалі відсутнє на ньому.

Тобто земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_3 навіть поряд не знаходиться з ТР-2 (білий прямокутник з червоною та синьою лініями) зона транспортної інфраструктури вулиць, майданів (в межах червоних ліній, доріг).

Зазначене, на думку представника позивача, вказує на те, що земельна ділянка за адресою: місто Дніпро, вулиця Енеїди (Бажова), будинок №1 в зоні транспортної інфраструктури, території вулиць, майданів (у червоних лініях), доріг ТР-2 не знаходиться.

Отже, представник позивача вважає, що твердження відповідача у відзиві, аргументовані листом ГолАПУ № 14/13-93 від 23.02.2024 року, та твердження третьої особи у поясненнях, аргументовані листом ГолАПУ № 3/15-31 від 28.01.2025 року, спростовуються доказами наявними в матеріалах справи - викопіюванням з плану зонування.

Таким чином, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 в зоні транспортної інфраструктури, території вулиць, майданів (у червоних лініях), доріг - ТР-2 не знаходиться.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 року продовжено процесуальний строк розгляду справи на тридцять днів.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріали справи, ОСОБА_1 на праві власності належать будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначені обставини підтверджуються договором дарування будівель та споруд від 18.04.2017р., що посвідчено приватним нотаріусом ДМНО Драпата О.М., реєстровий № 425, Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 85236950 від 18.04.2017р.

17.12.2021 року позивач звернувся до відповідач з клопотанням № 36/8040, в якому просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню належного йому нерухомого майна, а саме, будівель та споруд загальною площею 634 кв.м.

До клопотання позивачем надавалися у якості додатку графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.

Зазначені обставини підтверджуються рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року по справі №160/20360/23 та за правилом ст. 78 КАС України, не підлягають доказуванню.

Через невиконання ДМР приписів статті 123 ЗК України - не розгляд вказаного клопотання та не прийняття рішення, ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому він просив: визнати протиправною бездіяльність Дніпровської міської ради з не розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню належного позивачу нерухомого майна, а саме будівель та споруд загальною площею 634 кв.м. вх. № 36/8040 від 17.12.2021 року та не прийняття Дніпровською міською радою рішення за результатом розгляду такого клопотання; зобов`язати Дніпровську міську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню належного позивачу нерухомого майна, а саме будівель та споруд загальною площею 634 кв.м. вх. № 36/8040 від 17.12.2021 року та прийняти рішення за результатом розгляду такого клопотання.

За результатом розгляду такого позову, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.01.2024 року по справа №160/20360/23 позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Дніпровської міської ради з не розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню належного ОСОБА_1 нерухомого майна, а саме будівель та споруд загальною площею 634 кв.м. вх. № 36/8040 від 17.12.2021 року та не прийняття Дніпровською міською радою рішення за результатом розгляду такого клопотання.

Зобов`язано Дніпровську міську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню належного ОСОБА_1 нерухомого майна, а саме будівель та споруд загальною площею 634 кв.м. вх. № 36/8040 від 17.12.2021 року та прийняти рішення за результатом розгляду такого клопотання.

Через невиконання у добровільному порядку вказаного рішення суду було відкрито виконавче провадження № 76068972.

В рамках вказаного виконавчого провадження державним виконавцем представнику позивача було направлено запит державного виконавця № 05.1-34/35441 від 09.10.2024 року, в якому повідомив, що 17.09.2024 року до відділу примусового виконання рішень надійшло повідомлення від боржника за даним виконавчим провадження Дніпровської міської ради відповідно до якого: на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 по справі № 160/20360/23 на сесії Дніпровської ради, засідання якої відбулось 24.04.2024, Дніпровською міською радою прийнято рішення № 215/49 «Про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , по фактичному розміщенню будівель та споруд».

Підставою відмови у рішенні № 215/49 «Про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , по фактичному розміщенню будівель та споруд» від 24.04.2024 року зазначено:

- відсутня інформація про наявність вихідних даних для проектування та будівництва (реконструкція) об`єктів та належним чином розробленої проектної документації;

- відсутня актуальна топографо геодезична зйомка М1:500;

- відсутня інформація щодо застосування шумозахисних заходів, які б забезпечили дотримання вимог ДБН В.2.3-18:2007;

- будівля (літ. А-1) розташована в охоронній зоні контактної лінії електропередачі напругою 0,4 кВ з контактною мережею електротранспорту, водопроводу Д=150 мм, каналізації Д=200 мм, що потребує приведення у відповідність до правового режиму використання земельної ділянки в охоронних зонах мереж, визначеного чинним законодавством України, будівельними нормами, державними стандартами та правилами;

- відповідно до додатка И.І. ДБН Б.2-2-12:2019 «Планування та забудова території» відстань по горизонталі від водопроводів до фундаментів будинків споруд складає 5 м, до каналізації 3 м;

- згідно з п. 14.2.5 ДБН Б.2-2-12:2019 «Планування та забудова території» розміщення будинків, споруд і комунікацій не допускається в охоронних зонах повітряних ліній електропередач без наявності відповідних погоджень;

- відсутня інформація стосовно погоджень підприємства, у віданні яких перебуває повітряна лінія електропередачі напругою 0,4 кВ, та КП «Дніпровський електротранспорт» щодо умов використання земельної ділянки по фактичному розміщенню будівель та споруд в охоронній зоні повітряної лінії електропередачі напругою 0,4 кВ в зоні впливу об`єктів міського електротранспорту (контактна мережа та трамвайні колії).

Вважаючи рішення Дніпровської міської ради №215/49 «Про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , по фактичному розміщенню будівель та споруд» від 24.04.2024 року протиправним, позивач звернувся до суду з позовом.

Вирішуючи дану адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

За положенням статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб ( ст. 122 ЗК України).

У відповідності до статті 93 ЗК України, - право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За правилом статті 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 134 ЗК України встановлено, що не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Таке положення законодавства спрямоване на забезпечення принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована), закріплений у положеннях ст. 120 ЗК України та статті 377 ЦК України в редакціях (момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці) - постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022р. у справі №910/5201/19.

Отже, оскільки на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 знаходяться будівлі та споруди, що належать на праві власності позивачу, то така земельна ділянка може бути передана позивачу в оренду.

За приписами ч. 3, 4 статті 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно статті 123 ЗК України - надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Частиною 2 цієї ж статті визначено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Отже, позивач, який зацікавлений у отриманні у оренду земельної ділянки під будівлями та спорудами, що належать йому на праві власності, має право звернутись до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки) (ч. 2 ст. 123 ЗК України).

Як вбачається із наданого у якості додатку до цього позову, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року, справа №160/20360/23, у якості додатку до клопотання позивачем було надано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.

Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. (ч. 2 ст. 123 ЗК України).

Отже, відповідачу заборонено вимагати додаткові матеріали, крім визначених ч.2 ст. 123 ЗК України.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. (ч. 3 ст.123 ЗК України).

Отже, частиною 3 статті 123 ЗК України визначено виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до статті 181 ЗК України, - землеустрій - це сукупність соціально- економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних одиниць, суб`єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно- виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Ідентичне визначення містить і стаття 1 Закону України «Про землеустрій». За приписами статті 183 ЗК України - основними завданнями землеустрою є:

а) реалізація політики держави щодо науково обґрунтованого перерозподілу земель, формування раціональної системи землеволодінь і землекористувань з усуненням недоліків у розташуванні земель, створення екологічно сталих ландшафтів і агросистем;

б) інформаційне забезпечення правового, економічного, екологічного і містобудівного механізму регулювання земельних відносин на національному, регіональному, локальному, господарському рівнях шляхом розробки пропозицій по встановленню особливого режиму і умов використання земель;

в) встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж земельних ділянок власників і землекористувачів;

г) здійснення заходів щодо прогнозування, планування, організації раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях;

ґ) організація територій сільськогосподарських підприємств із створенням просторових умов, що забезпечують еколого-економічну оптимізацію використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, удосконалення співвідношення і розміщення земельних угідь, системи сівозмін, сінокосо- і пасовищезмін;

д) розробка системи заходів по збереженню і поліпшенню природних ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель і землюванню малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення і заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами і хімічними речовинами та інших видів деградації, по консервації деградованих і малопродуктивних земель, попередженню інших негативних явищ;

е) організація територій несільськогосподарських підприємств, організацій і установ з метою створення умов ефективного землекористування та обмежень і обтяжень у використанні земель.

Ідентичне визначення містить і стаття 2 Закону України «Про землеустрій».

Землеустрій передбачає, зокрема, обґрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами (ст. 184 ЗК України).

За приписами статті 50 Закону України «Про землеустрій», проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки також можуть передбачати поділ, об`єднання земельних ділянок, які перебувають у власності однієї особи.

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок може передбачати формування та/або зміну цільового призначення декількох земельних ділянок, за умови що розпорядником земельних ділянок буде один орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, або власником земельної ділянки приватної власності є одна особа.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає:

а) пояснювальну записку;

б) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);

в) розрахунок розміру втрат лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);

г) розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);

ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки;

д) кадастровий план земельної ділянки.

Документація із землеустрою у складі текстових матеріалів обов`язково містить пояснювальну записку, в якій зазначається, зокрема, інформація про наявні в межах об`єкта землеустрою обмеження у використанні земель (у разі формування земельних ділянок, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про сформовану земельну ділянку, обмеження у використанні земель) із зазначенням підстави встановлення таких обмежень (ст. 29 Закону України «Про землеустрій»).

Верховний Суд у постанові від 18 січня 2024 року у справі №460/10232/21 роз`яснив, що порядок надання земель комунальної власності у користування визначає стаття 123 Земельного кодексу України, яка передбачає надання відповідним органом місцевого самоврядування в межах його повноважень дозволу на розроблення проекту землеустрою.

За нормами частини третьої цієї ж статті Земельного кодексу України, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, цільове призначення земельної ділянки встановлюється саме проєктом землеустрою щодо її відведення, зокрема у разі формування нової земельної ділянки.

Отже, обмеження у використанні земельної ділянки, зокрема, і наявність чи відсутність охоронних зон, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж земельних ділянок власників і землекористувачів встановлюється вже у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки, після надання органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки у своєму рішенні.

Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 620/14859/21 навів такий правовий висновок: «Вказана норма кореспондується із положеннями частини 3 статті 123 ЗК України, за якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно- правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів звертає увагу, що підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою.

Перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Така ж правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 1.380.2019.000976.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 365/65/16-ц навела такий правовий висновок: «Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною третьою статті 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею, матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.».

Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2024 року у справі №520/9956/21 навів наступне: «Статтею 38 ЗК України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Приписами статті 39 ЗК України передбачено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту (частина 1 статті 17 Закону України "Про регулювання

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

За змістом статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється, серед іншого, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно з частинами 1, 5 статті 35 Закону України "Про Державний земельний кадастр" кадастрова карта (план) ведеться для актуалізованого відображення у часі об`єктів Державного земельного кадастру у межах кадастрового кварталу, кадастрової зони, у цілому в межах території адміністративно-територіальної одиниці (село, селище, місто, район, область, АР Крим). Викопіювання з кадастрової карти (плану) може бути надане фізичним та юридичним особам. Порядок надання такого викопіювання встановлюється Порядком ведення Державного земельного кадастру.

Статтею 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що до Державного земельного кадастру включаються, зокрема, такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер, місце розташування, опис меж, площа, міри ліній по периметру, координати поворотних точок меж, дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі, цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель), нормативна грошова оцінка, інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Графічні матеріали, що подаються громадянами для безоплатного отримання у власність земельних ділянок, мають ґрунтуватись на даних Державного земельного кадастру. Від перевірки цих підстав залежить рішення органу, що уповноважений розпоряджатись земельною ділянкою про надання чи відмову в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.»

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29.09.2020 року у справі № 822/3589/17, від 09 вересня 2024 року у справі № 520/8784/23.

Крім того, згідно з висновком Верховного Суду, сформованого у постанові від 09.01.2020 у справі № 812/1264/17, додані до заяви графічні матеріали (викопіювання), на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, роздруковані із Публічної кадастрової карти України, інформація в якій створена належним суб`єктом, є належним документом із відображенням інформації, яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, та містить прив`язку земельної ділянки.

Верховний Суд у постанові від 12 липня 2023 року у справі № 580/2457/19, розглядаючи подібні правовідносини, дійшов до таких правових висновків: «Також, у разі надання відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у частині третій статті 123 ЗК України, з відповідним вмотивуванням.

Своєю чергою, підстави, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі підстави відсутні, орган повинен надати дозвіл.

Отже, відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки можлива виключно за вичерпним переліком підстави визначених частиною 3 статті 123 ЗК України та така відмова повинна містить підстави визначені вказаною нормою закону та бути мотивованою.

Як вже зазначалось вище, та вбачається із оскаржуваного рішення ДМР, підставою відмови у оскаржуваному рішенні ДМР зазначено:

- відсутня інформація про наявність вихідних даних для проектування та будівництва (реконструкція) об`єктів та належним чином розробленої проектної документації;

- відсутня актуальна топографо-геодезична зйомка М1:500;

- відсутня інформація щодо застосування шумозахисних заходів, які б забезпечили дотримання вимог ДБН В.2.3-18:2007;

- будівля (літ. А-1) розташована в охоронній зоні контактної лінії електропередачі напругою 0,4 кВ з контактною мережею електротранспорту, водопроводу Д=150 мм, каналізації Д=200 мм, що потребує приведення у відповідність до правового режиму використання земельної ділянки в охоронних зонах мереж, визначеного чинним законодавством України, будівельними нормами, державними стандартами та правилами;

- відповідно до додатка И.І. ДБН Б.2-2-12:2019 «Планування та забудова території» відстань по горизонталі від водопроводів до фундаментів будинків споруд складає 5 м, до каналізації 3 м;

- згідно з п. 14.2.5 ДБН Б.2-2-12:2019 «Планування та забудова території» розміщення будинків, споруд і комунікацій не допускається в охоронних зонах повітряних ліній електропередач без наявності відповідних погоджень;

- відсутня інформація стосовно погоджень підприємства, у віданні яких перебуває повітряна лінія електропередачі напругою 0,4 кВ, та КП «Дніпровський електротранспорт» щодо умов використання земельної ділянки по фактичному розміщенню будівель та споруд в охоронній зоні повітряної лінії електропередачі напругою 0,4 кВ в зоні впливу об`єктів міського електротранспорту (контактна мережа та трамвайні колії).

Суд зазначає, що оскаржуване рішення не містить виключних, визначених частиною 3 статті 123 ЗК України, правових підстав для відмови надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню нерухомого майна.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем разом із клопотанням № 36/8040 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню належного мені нерухомого майна, а саме, будівель та споруд загальною площею 634 кв.м., надавалися у якості додатку графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.

Тобто, позивачем було надано документи, які дають можливість ідентифікувати відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів.

Таким чином, підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою, а також перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки встановлений статтею 123 ЗК України є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Ані відповідачем під час розгляду клопотання позивача, ані судом такої невідповідності встановлено не було.

Отже, відповідач прийняв оскаржуване рішення, яке по суті не відповідає фактичним обставинам, а саме, за відсутності невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, а тому, відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, що не передбачені законом.

Суд не приймає до уваги долучений до матеріалів справи Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради, як підставу законності оскаржуваного рішення, лист Головного АПУ № 3/15-31 від 28.01.2025 року стосовно невідповідності розташування об`єкта по АДРЕСА_2 , оскільки оскаржуване рішення ДМР № 215/49 «Про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , по фактичному розміщенню будівель та споруд» датовано 24.04.2024 року.

Суд вважає, що аргументування законності рішення ДМР № 215/49 від 24.04.2024 року доводами, наведеними у листі, що видано після дати ухвалення такого рішення, не відповідає засадам адміністративного судочинства.

Вирішуючи справу, суд застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у справі "Рисовський проти України" Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

З огляду на викладене, та беручи до уваги встановлені обставини справи, суд доходить висновку, що спірне рішення є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас, згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.

Оскільки суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні позивачу відповідного дозволу, а тому, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача задоволенню також належить позовна вимога про зобов`язання відповідача розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню належного йому нерухомого майна, а саме, будівель та споруд загальною площею 634 кв.м. вх. № 36/8040 від 17.12.2021 року та прийняти рішення за результатом розгляду такого клопотання.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії».

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та, відповідно, про наявність правових підстав для їх задоволенні.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської міської ради №215/49 «Про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , по фактичному розміщенню будівель та споруд» від 24.04.2024 року.

Зобов`язати Дніпровську міську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню належного йому нерухомого майна, а саме, будівель та споруд загальною площею 634 кв.м. вх. № 36/8040 від 17.12.2021 року та прийняти рішення за результатом розгляду такого клопотання.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1073,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбаченістаттею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Кальник