Рішення

від 28.03.2025 по справі 551/1115/24

ШИШАЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 551/1115/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2025 року Шишацький районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Сиволапа Д.С.,

секретаря судових засідань Бараненко В.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника третьої особи Стеценко М.О.,

розглянувши заочно, за правилами загального позовного провадження, у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Шишаки Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Шишацької селищної ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

24 жовтня 2024 року до Шишацького районного суду Полтавської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення останньої батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнення аліментів на його утримання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони по справі є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , який проживає з позивачем та перебуває на його утриманні. Шлюб між сторонами розірвано в 2014 році. Після розлучення відповідач поступово припинила спілкуватися із сином і на даний час жодної участі в його утриманні, вихованні, навчанні не бере, не цікавиться ним та не відвідує. В свою чергу, він створює як усі необхідні умови для забезпечення своєї дитини в матеріальному аспекті, так і сприяє повноцінному моральному її розвитку.

Ухвалою суду від 06 листопада 2024 року у справі відкрито провадження та призначено дату підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 26 лютого 2025 року закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні, вважав за можливе провести судове засідання без участі відповідача. Надав пояснення аналогічні доводам позовної заяви, зокрема вказав, що відповідач взагалі не займається вихованням та утриманням сина, не цікавиться його розвитком та станом здоров`я, не бере у нього дитину для проведення спільного дозвілля чи інших потреб виховання.

Представник третьої особи ОСОБА_4 вбачала за можливе задовольнити позовні вимоги з підстав зазначених у висновку органу піки та піклування.

Відповідач ОСОБА_2 була повідомлена судом про час та місце розгляду справи за місцем реєстрації проживання (п.2 ч.7, п.4 ч.8, ст.128 ЦПК України), однак не з`явилась, а ні в підготовче, а ні в судове засідання. Заяв та клопотань, в тому числі відзиву на позовну заяву від неї не надходило.

Відповідно до норм ст.ст. 223, 280-284 ЦПК України, суд розглядає справу у заочному порядку та ухвалює заочне рішення.

Заслухавши пояснення позивача, представника третьої особи, допитавши свідків, заслухавши думку дитини та дослідивши надані позивачем докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову лише в частині позовних вимог про стягнення аліментів, виходячи з наступного.

Сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.19).

Заочним рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 30 квітня 2014 року, яке 26 травня 2014 року набрало законної сили, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (а.с.18).

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади за № 2024/007464076 від 26.06.2024 зареєстрованою адресою місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 20 березня 2014 року є: АДРЕСА_1 (а.с.16).

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади за № 2024/009330572 від 05.08.2024 зареєстрованою адресою місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 20 березня 2014 року є: АДРЕСА_1 (а.с.22).

Згідно з довідкою Яреськівського старостинського округу Шишацької селищної ради № 2545 від 10.10.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та матір`ю ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 по АДРЕСА_2 (а.а.23).

Згідно з даними інформації Решетилівської міської ради № 01-43/4217 від 28.10.2024, зареєстрованою адресою місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є: АДРЕСА_3 (а.с.40).

Відповідно до психолого-педагогічної характеристики, складеної на учня 9 класу ОЗ «Яреськівської ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. Ф.П. Борідька» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній навчається у Яреськівській школі з першого класу. Успішність ОСОБА_8 тримається на середньому рівні. Його навчанню, вихованню і розвитку батьком приділяється багато уваги. Мати дитини контакту із школою не підтримує, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує (а.с.27).

З матеріалів справи встановлено, що відповідач до Служби у справах дітей Шишацької селищної ради щодо здійснення перешкод у спілкуванні з сином ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 не зверталася, також не ініціювала визначення порядку та способу участі у вихованні сина та не зверталася з питанням встановлення графіку побачень з ним ( а.с.26).

За дорученням суду орган опіки та піклування виконавчого комітету Шишацької селищної ради Полтавської області здійснив обстеження умов проживання дитини і її батьків та встановив наступні обставини.

Неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом з батьком та бабусею (матір`ю його батька) по АДРЕСА_2 . Сім`я проживає у власній квартирі площею 53 м.кв. Санітарний стан помешкання задовільний, є достатня кількість меблів і побутової техніки. Для дитини відведено окремо кімнату, у якій є необхідні меблі. Хлопець забезпечений одягом, взуттям, шкільним приладдям.

Батько ОСОБА_8 - ОСОБА_1 працює у виробничому підрозділі «Гребінківська дистанційна колія» регіональної філії «Південна залізниця», має регулярний дохід. ОСОБА_10 навчається у 9 класі ОЗ «Яреськівської ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. Ф.П.Борідька». Вихованням ОСОБА_8 займається батько.

Мати ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_4 разом із співмешканцем та двома дітьми. 09 грудня 2024 року працівниками служби у справах дітей Виконавчого комітету Решетилівської міської ради з нею проведена бесіда, під час якої остання повідомила, що із сином ОСОБА_8 спілкується, але фінансової підтримки не надає. Проти позбавлення її батьківських прав не заперечує.

Таким чином, орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_11 батьківських прав по відношенню до сина ОСОБА_8 . Даний висновок затверджений рішенням виконавчого комітету Шишацької селищної ради від 18 грудня 2024 року № 10/18/12/2024 (а.с.53-54).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Згідно зі ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, при цьому батьки несуть спільний обов`язок по утриманню дитини.

Відповідно до ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Статтею 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст.184 цього Кодексу.

За правилами ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову (ст. 191 СК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 не в повній мірі виконує свої батьківські обов`язки, зокрема, не надає коштів на утримання свого неповнолітнього сина ОСОБА_8 , при цьому має ще двох дітей, які проживають разом з нею, а тому позовні вимоги в частині стягнення аліментів підлягають частковому задоволенню у розмірі 1/6 частини всіх видів її заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

При цьому, виходячи з вищевикладеного та положень 164 СК України суд вважає, що відсутність матеріальної підтримки матір`ю сина не є достатньою самостійною підставою для позбавлення її батьківських прав.

Про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав свідчить ряд встановлених судом обставин.

Так, позивач та неповнолітній ОСОБА_3 та свідки ОСОБА_12 (сестра позивача), ОСОБА_13 (кум позивача) надали пояснення/показання в яких вказали, що мати дитини (відповідач) ОСОБА_2 з сином не спілкується декілька років (не менше 10), не відвідує його, не займається його вихованням не цікавиться його життям, не дарить подарунків та не утримує матеріально.

Про те, що відповідач декілька років не з`являлась в квартирі по місцю фактичного проживання сина також показав свідок ОСОБА_14 (сусід позивача).

Разом з тим позивач не зміг пояснити суду чому попри таку поведінку відповідача на протязі більше 10 років питання про позбавлення її батьківських прав та стягнення аліментів на утримання сина від ініціював лише в 2024 році. Крім того, в судовому засіданні позивач не зміг мотивувати мету свого звернення до суду із позовом про позбавлення відповідача батьківських прав, а пізніше вказав, що метою даного позову є отримання ним відстрочки від призову за мобілізацією. Про те, що основною метою позбавлення матері батьківських прав є уникнення батьком призову на військову службу повідомив і неповнолітній ОСОБА_3 .

Із письмового пояснення відповідача ОСОБА_2 , яке було надано нею начальнику служби у справах дітей виконавчого комітету Решетилівської міської ради 09.12.2024 слідує, що вона не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 у зв`язку з тим, щоб батька дитини ОСОБА_1 не забрали на війну (а.с. 74).

У листі Служби у справах дітей виконавчого комітету Решетилівської міської ради від 11.12.2024 № 01-19/371 вказано, що громадянка ОСОБА_2 поживає за адресою: АДРЕСА_4 , разом зі співмешканцем та двома дітьми.

09.12.2024 з нею проведено розмову начальником даної Служби в ході якої вона зазначила, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 з яким вона регулярно спілкується, але фінансово не утримує, подарунків не надсилає.

Той факт, що відповідач вказала про регулярне спілкування зі своїм сином ОСОБА_3 в сукупності з тією обставиною, що раніше питання позбавлення її батьківських прав не піднімалось ні позивачем (батьком дитини), ні органами опіки та піклування, дозволяє суду критично оцінювати пояснення позивача та дитини, а також показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які є близькими позивачу особами та явно зацікавленими у вирішені справи на його користь, в частині того, що мати більше 10 років не спілкується з дитиною та не цікавиться її життям.

Вказаний висновок суду також підтверджується тим, що позивач, неповнолітній ОСОБА_3 та вищевказані свідки, вказуючи про повну відсутність спілкування з відповідачем, все ж таки достатньою мірою обізнані з місцем її проживання в іншому районі Полтавської області, її сімейним станом, статтю та віком її дітей.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

У п. 49 рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин .

У цьому ж рішенні ЄСПЛ вказав, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків.

Суд вважає, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вказує, що позбавлення особи батьківських прав є крайнім заходом впливу, який застосовується лише тоді, коли змінити поведінку особи, яку хочуть позбавити батьківських прав, на краще неможливо, і лише за наявності вини в цих діях.

У постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18 Верховний Суд наголосив, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.

У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 зазначено, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».

У постанові від 07 червня 2024 року у справі № 740/3478/23 Верховний Суд вказав на те, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У постанові від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21 Верховний Суд зазначив, що необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання одного з батьків до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Аналогічний висновок наведений і в постанові Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі № 686/2794/24.

А отже судова практика у цій категорії справ є усталеною.

Верховний Суд уже звертав увагу і на те, що думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї (постанови Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, від 29 березня 2023 року у справі № 754/7526/21,від 26 квітня 2023 року у справі № 520/17217/13-ц, від 02 серпня 2023 року у справі № 707/1704/21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі №759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

У висновку органу опіки та піклування не наведено обставин, які свідчать про необхідність застосування такого крайнього заходу впливу до відповідача як позбавлення батьківських прав, мотивів, якими керувався орган опіки та піклування, результатів обстеження умов проживання матері, психологічних характеристик дитини та матері, оцінки стосунків між ними, наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з її боку стабільної загрози для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

В матеріалах справи відсутні відомості про застосування органом опіки та піклування заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків, відновлення психоемоційних зв`язків дитини з матір`ю, вжиття заходів щодо збалансування інтересів матері, батька й дитини.

Разом з тим, орган опіки та піклування зазначає, що ОСОБА_2 вказала, що регулярно спілкується із сином (хоча матеріально його не підтримує). Дане твердження не спростоване позивачем.

Виходячи з положень ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку. Вказане ґрунтується на правових позиціях викладених у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі №932/2483/21.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази щодо систематичного свідомого невиконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків по відношенню до сина ОСОБА_8 , застосовані до неї заходи попередження та впливу.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина не забезпечуватиме інтересів самої дитини, оскільки позивач не довів, та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

Окремо слід зазначити, що погодження матері щодо позбавлення її батьківських прав не може бути основою для її позбавлення її прав. Адже такі дії самі по собі є неправозгідними, суперечать моральним засадам суспільства та не відповідають інтересам дитини (постанова КЦС від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22).

Верховний Суд неодноразово підкреслював, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який йдуть лише у виняткових випадках. А головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку (постанова КЦС від 20.12.2023 у справі №522/20260/21).

Саме ці докази і вважатимуться законними підставами для задоволення позову (постанова КЦС від 29.11.2023 у справі №607/15704/22).

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях

В супереч обов`язку доказування своїм вимог, позивач не надав суду жодних доказів того, що відповідач притягалася до відповідальності за невиконання батьківських обов`язків або її поведінка відносно сина ОСОБА_8 була предметом розгляду служб/комісій державних органів чи органів місцевого самоврядування на яких законом покладено обов`язки захисту інтересів неповнолітніх дітей.

Також суд вважає, що позивач проявив вибірковий підхід, заявивши клопотання про виклик лише тих свідків, з якими він перебуває у дружніх відносинах та які можуть підтвердити виключно його точку зору. В той же час клопотання про виклик інших свідків, які в силу виконання службових обов`язків мають нейтральне відношення до обох батьків, зокрема працівники школи, Яреськівського старостинського округу та Решетилівської міської ради, служб у справах дітей тощо, позивачем не заявлялись.

Разом з тим, з пояснень сторін, дитини та окремих свідків явно прослідковується те, що основною метою звернення до суду про позбавлення відповідача батьківських прав є не дотримання прав та інтересів дитини, а намагання позивача уникнути призову на військову службу за мобілізацією.

При цьому суд звертає увагу на те, що недостатня активність відповідача у спілкуванні та вихованні неповнолітнього сина ОСОБА_3 обумовлена не лише суб`єктивним ставленням відповідача до своїх батьківських обов`язків по відношенню до нього, а також рядом об`єктивних обставин, зокрема фактом проживання відповідача у межах іншого району Полтавської області, відсутністю прямого транспортного сполучення між місцем її проживання та місцем проживання дитини, наявністю у відповідача нової сім`ї, зокрема двох молодших дітей, які в силу свого віку потребують більшої уваги та підтримки, соціальною та безпековою ситуацією в країні, починаючи з 24.02.2022 тощо.

За таких обставин суд не вбачає достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому, а отже у задоволенні позову у цій частині слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст. 430 ЦПК України рішення в частині стягненні аліментів у межах суми платежу за один місяць слід допустити до негайного виконання.

Враховуючи положення ст.141 ЦПК України суд не стягує з відповідача понесені позивачем витрати на сплату судового збору за вимогу про позбавлення останню батьківських прав.

Оскільки позивач при поданні позову відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» був звільнений від сплати судового збору за вимогою щодо стягнення аліментів, суд вважає за необхідне стягнути його на користь держави із відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 258-259, 263-265, 268, 352 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задовольнити частково.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована адреса місця проживання якої: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрована адреса місця проживання якого: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини всіх видів її доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22 жовтня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована адреса місця проживання якої: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України, на р/р UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м. Києві /м.Київ/ 22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення суду у частині стягнення аліментів на дитину за один місяць допустити до негайного виконання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом 30 днів з дня його проголошення не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути переглянуто Шишацьким районним судом Полтавської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено відповідачем до Полтавського апеляційного суду в 30 денний строк з дня постановлення судом ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Полтавського апеляційного суду в 30 денний строк з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено та вручено (направлено) учасникам справи 31 березня 2025 року.

Головуючий - суддя Д.С. Сиволап