Ухвала

від 31.03.2025 по справі 357/4087/25

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/4087/25

Провадження № 2/357/2894/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" березня 2025 р. cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бондаренко О. В. оглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу ДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_2 , про зняття арешту з майна,

В С Т А Н О В И В:

26.03.2025 позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з даним позовом, в якому просив звільнити з-під арешту нерухоме майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , накладений на підставі обтяження №6063670, зареєстроване 20.11.2007, постанова про арешт майна АК №703221 від 20.11.2007 №1-584 від 15.06.2007.

Суд, оглянувши матеріали справи, прийшов до висновку про відмову у відкритті провадження у справі з наступних підстав.

Як роз`яснено у пункті 1 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 03 червня 2016 року № 5 в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» № 5 від 03.06.2016 року позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

У пункті 5 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 03.06.2016 «Про судову практику у справах про зняття арешту з майна» судам роз`яснено, що у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження. У зв`язку із цим боржник не може пред`являти такий позов, оскільки у судовому процесі він є відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання. У разі пред`явлення до суду такого позову в порядку цивільного судочинства суддя має відмовити у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК, а, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна, вбачається, що 20.11.2007 постановою про арешт майна вх. 1570 відділу ДВС у м. Біла Церква, ДВ ОСОБА_3 було накладено арешт на все нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_1 .

З відповіді Білоцерківського відділу ДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №7474 від 29.01.2025 на заяву ОСОБА_1 та відомостей з АСВП вбачається, що у відділі ДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області на примусовому виконанні перебував виконавчий лист №1-1584 від 15.06.2007, виданий Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 4500,00 грн (ВП №7278443 відкрите 27.06.2007) та 13.07.2021 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, в ході примусового виконання саме виконавчого листа №1-1584, виданого 15.06.2007 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 4500,00 грн, 20.11.2007 винесено постанову про арешт майна боржника та в позовній заяві позивач ОСОБА_1 просить скасувати арешт накладений на підставі постанови АК № 703221, винесеної 20.11.2007 відділом державної виконавчої служби у м. Біла Церква, ДВ Іськов С.В., який накладений на все нерухоме майно, належне ОСОБА_1 відділом державної виконавчої служби у м. Біла Церква.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, виконання судового рішення є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду

Відповідно до ст. 129 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах це особлива форма правосуддя, діяльність суду пов`язана із реалізацією судових актів у цивільних справах, яка здійснюється у формі «контрольного санкціонування» вчинення деяких процесуальних дій у виконавчому провадженні при розгляді цивільних справ, безпосереднього розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність виконавців, як важливої гарантії захисту права особи у судовому цивільному процесі та розгляді різних позовів, які стосується заходів примусового виконання рішень.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених під час виконання судового рішення, ухваленого у цивільній справі, визначений у Розділі VІI Судовий контроль за виконанням судових рішень ЦПК України, який передбачає, що скарги сторони виконавчого провадження щодо виконання судових рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства, підлягають розгляду судом, який розглянув відповідну справу у першій інстанції, тобто тим судом, що видав виконавчий документ.

В п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №6 ««Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» зазначено, що відповідно до статті 383 ЦПК, частини першої статті 12, частини четвертої статті 82 Закону про виконавче провадження право на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК, мають лише сторони виконавчого провадження, якщо вважають, що порушено їх права чи свободи. При цьому вони набувають процесуального статусу заявника. На підставі статті 8 Закону про виконавче провадження сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Отже, якщо позивач є боржником у виконавчому провадженні, то він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом передбачений ефективний та належний спосіб захисту порушеного права та інтересу особи боржника у виконавчому провадженні, внаслідок наявності обтяжень, накладених державним виконавцем на його майно в межах виконавчого провадження, шляхом оскарження боржником рішення, дії чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 № 904/51/19, у постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №607/3894/17, від 23.12.2020 у справі № 554/7908/17-ц, від 24.05.2021 у справі № 712/12136/18, від 24.06.2021 у справі № 127/11276/20, від 08.09.2021 у справі № 369/3757/20, від 01.12.2021 у справі № 201/6486/20 та від 19.01.2022 у справі № 577/4541/20.

Таким чином, встановивши, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, в рамках якого було накладено арешт на все його майно, суд приходить до висновку, що він не може виступати позивачем у даній справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, а тому слід відмовити у відкритті провадження у справі, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України (суд відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).

Враховуючи вищезазначене, суд відмовляє у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до відділу ДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_2 , про зняття арешту з майна, та роз`яснює позивачу ОСОБА_1 , що він має право звернутися до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із відповідною скаргою на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, в порядку передбаченому ст. 447, 448 розділу VII ЦПК України.

При зверненні до суду з позовом позивачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору може бути повернута за клопотанням особи на підставі ухвали суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Керуючись ст. 186, 353 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до відділу ДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_2 , про зняття арешту з майна.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.

Ухвала складена 31.03.2025.

Суддя О. В. Бондаренко