Рішення

від 19.03.2025 по справі 903/1031/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 березня 2025 року Справа № 903/1031/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИКА-ТДК", м. Чернігів

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Ясашного Віктора Васильовича, м. Ковель

про стягнення 26 738,52 грн.

Представники сторін:

від позивача: Сурков Антон Вікторович (поза межами приміщення суду з використаннм власних технічних засобів)

від відповідача: Ясашний Віктор Васильович (в приміщенні Ковельського міськрайонного суду Волинської області)

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИКА-ТДК" звернулося з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Ясашного Віктора Васильовича про стягнення 26 738,52 грн. штрафу нарахованого згідно пунктів 4.4. та 4.4.2 договору про надання транспортних послуг №2510 від 25.10.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору про надання транспортних послуг №2510 від 25.10.2024 в частині порушення пунктів 4.4. та 4.4.2, зокрема, щодо відмови та неподання транспортного засобу, нарахування у зв`язку з цим штрафу.

Ухвалою суду від 12.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав:

- відзив на позовну заяву за вх. №01-75/8456/24 від 27.12.2024;

- клопотання за вх. №01-75/33/25 від 03.01.2024, у якій просить суд здійснити перехід з розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 09.01.2025 вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, замінено судове засідання для розгляду справи по суті підготовчим судовим засіданням. Підготовче засідання призначено на 22 січня 2025 року на 10:40 год.

14.01.2025 позивач через відділ документально забезпечення та контролю суду подав відповідь на відзив на позовну заяву за вх.№01-75/225/25 від 14.01.2025.

Ухвалою суду від 22.01.2025 відкладено підготовче судове засідання на 03.03.2025.

14.02.2025 представник позивача адвокат Сурков А.В. через відділ документально забезпечення та контролю суду подав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів за вх.№01-87/492/25

28.02.2025 відповідач через відділ документально забезпечення та контролю суду подав заперечення за вх.№01-87/744/25.

Представник позивача через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання за вх. №01-75/5120/24 від 26.07.2024 про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Ухвалою суду від 03.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.03.2025.

05.03.2025 представник позивача через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання за вх. №01-87/825/25 про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Присутній в судовому засідання позивач з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, відповіді на відзив, клопотаннях, а також на докази, долучені до справи, пред`явлені до відповідача позовні вимоги підтримав, просить суд позов задоволити.

Присутній в засіданні суду відповідач посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, додаткових письмових поясненнях, клопотаннях, щодо позову заперечив, просить суд в задоволені позову відмовити.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:

Суд встановив, що на підставі договору-заявки №166 від 25.10.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИКА-ТДК" експедитор, прийняв замовлення на міжнародне перевезення від ТОВ «Український Полімерний Маркет» (Київська область, м. Ірпінь, вул. Покровська,1) на перевезення вантажу - до 22 500 кг поліетилену в гранулах, в мішках на палетах, за маршрутом м. Лойна, Німеччина (місце завантаження) - м. Ірпінь, Україна (місце розвантаження) з датою завантаження - 28.10.2024 року - та термінами доставки - 31.10.2024 року - 01.11.2024 року (Том 1 а.с. 38).

Для виконання даного замовлення, між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛОГІСТИКА-ТДК» (Замовник) та ФОП Ясашний В.В. (Перевізник, Виконавець) було укладено договір про надання транспортних послуг (далі- договір) №2510 від "25" жовтня 2024 року.

Відповідно до п. 1.1. договору, Перевізник зобов`язується організувати та виконати перевезення вантажу автомобільним транспортом територією України та надавати послуги із транспортного експедирування у міжнародному сполученні, а також надавати інші послуги, пов`язані з перевезенням вантажу та погоджені із Замовником, а замовник зобов`язаний прийняти та оплатити дані послуги на умовах даного Договору.

Згідно з п. 1.2. договору, вартість послуг, вид та найменування вантажу, найменування вантажовідправника та вантажоодержувача, маршрут перевезення та інші суттєві умови, необхідні для надання послуг та виконання перевезень, зазначаються в Додатках до цього Договору та у разових Заявках до цього Договору, які стають невід`ємними частинами даного Договору.

Згідно п. 1.3. договору, при виконанні цього Договору, Сторони керуються положеннями відповідних норм чинного законодавства України та міжнародних конвенцій та угод у галузі міжнародних перевезень вантажів, в тому числі нормами Статуту автомобільного транспорту УРСР ( в частині, що не протирічить чинному законодавству України), Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ), Митною конвенцією про міжнародне перевезення вантажів (Конвенція МДП) , Угоди про міжнародне перевезення небезпечних вантажів (ADR) та інше.

Відповідно до п. 2.1.1. договору Замовник зобов`язується своєчасно і заздалегідь надавати заявки на перевезення вантажу до запланованої дати та часу початку перевезення вантажу. В заявці зазначається вартість перевезення, адреса і час завантаження, маршрут перевезення, характер, вага та загальна вартість вантажу (за необхідності) адреса завантаження та розвантаження/здачі, особа, уповноважена на прийом вантажу, терміни доставки вантажу, необхідні допоміжні послуги та інші істотні умови перевезення. Заявка стає невідємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 2.1.2 Замовник зобов`язується надати Виконавцеві в пункті завантаження вантаж для перевезення в обсязі, зазначеному в Заявці.

Пунктом 2.1.3 сторони узгодили обов`язок Замовника забезпечити Виконавця вантажно- супроводжувальними документами, необхідними для здійснення перевезення.

До прибуття транспортного засобу під завантаження підготувати вантаж до перевезення, а саме: забезпечити проведення завантаження\розвантаження вантажу, пакування вантажу, маркування вантажних місць, належне розташування вантажу на платформі транспортного засобу, керуючись вказівками представника перевізника/водія транспортного засобу тощо (п. 2.1.4. договору).

Замовник зобов`язується своєчасно прийняти надані послуги та оплатити вартість наданих послуг відповідно до погоджених у Договорі та Заявці умов (п. 2.1.5. договору).

Перевізник (Виконавець), відповідно до п. 2.2.1. Договору, зобов`язується надати Замовнику послуги по перевезенню вантажів відповідно до умов п. 1. Договору та заявці Замовника.

Згідно п. 2.2.2. договору, перевізник зобов`язаний забезпечити своєчасну подачу транспортних засобі, які відповідають санітарним вимогам, в технічно справному стані, придатному для перевезення вантажів даного виду, згідно із Заявкою Замовника, та надання всієї необхідної для перевезення документації.

Своєчасність визначається терміном, зазначеним замовником у заявці, яка вважається узгодженою з моменту отримання Замовником в письмовому вигляді або електронними засобами зв`язку, підписаного Виконавцем екземпляра.

Перевізник, відповідно до п. 2.2.3. договору, зобов`язаний прийняти вантаж за кількістю та якістю, а у випадку виявлення пошкоджених одиниць вантажу, зробити про це запис у всіх екземплярах товарно-транспортної накладної до початку перевезення і довести цю інформацію до відома Замовника, та не залишати місце завантаження/розвантаження до отримання особливих розпоряджень Замовника.

При завантаженні транспортного засобу водій Перевізника зобов`язаний перевірити пакування, кріплення вантажу на транспортному засобі, а також пересвідчитись у відсутності перевантаження транспортного засобу, а за наявності порушень та відмови вантажовідправника виправити недоліки, здійснити відповідний запис у всіх екземплярах товарно-транспортної накладної до початку перевезення і довести цю інформацію до відома Замовника, та не залишати місце завантаження/розвантаження до отримання особливих розпоряджень Замовника (п. 2.2.4. договору).

За умовами п.2.2.5 договору, Перевізник зобов`язаний забезпечити наявність в транспортному засобі мобільного телефону та забезпечити Замовнику можливість безпосереднього зв`язку з водієм транспортного засобу, наданого для перевезення, інформувати про рух та місцезнаходження транспортного засобу, негайно інформувати Замовника про затримку транспортного засобу, а також будь- які виявлені водієм та/або іншими особами пошкодження/псування/втрати/нестачі вантажу і чітко дотримуватись інструкцій Замовника.

Відповідно до п.2.2.9. договору, Перевізник зобов`язаний доставити вантаж у визначений в Заявці пункт призначення в терміни, погоджені із Замовником, та передати вантаж уповноваженій особі вантажоодержувача відповідно до кількості місць, вказаних в товарно-транспортній накладній (CMR).

Виконавець зобов`язується здійснити всі належні дії, що залежать від Виконавця, для забезпечення водіями транспортних засобів, що виконують перевезення, правил прийняття та здачі вантажів, належного оформлення документації та забезпечення їх збереження.

У разі переривання або припинення перевезення вантажів (при завантаженні/розвантаженні, а також на маршруті слідування) з незалежних від Виконавця обставин, негайно (протягом години) повідомити про це Замовника (п.п. 2.2.11., 2.2.12 договору).

Відповідно до п. 2.1.15. договору, Виконавець зобов`язується надавати Замовнику інформацію про переміщення автомобіля (трекінг), яким здійснюється перевезення вантажу, на запит Замовника, незалежно від того, чи запит зроблений усно чи письмово. Така інформація повинна містити актуальні данні щодо маршруту руху автомобіля, включаючи час руху та зупинок від початку здійснення перевезення до моменту звернення Замовника.

Згідно п. 3.1. договору сторони узгодили, що вартість послуг визначається в Заявках та в подальшому в актах прийому-передачі наданих послуг.

Пунктом 4.1. договору Сторони домовились, що Виконавець і Замовник, у випадку невиконання, або неналежного виконання зобов`язань, що виникають з цього Договору, несуть відповідальність в межах, передбачених цим Договором.

Відповідно до п. 4.4. Договору , у випадку відмови Виконавця від підтвердженої заявки менш ніж за 24 години до часу завантаження в міжнародних перевезеннях, Виконавець на вимогу Замовника зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 300 Євро.

Також, відповідно до п. 4.4.2. Договору, при здійсненні міжнародного перевезення, за несвоєчасне подання транспортного засобу для завантаження Виконавець, на письмову вимогу Замовника, сплачує штраф у розмірі 15 Євро за кожну годину запізнення. За неподання транспортного засобу, рівно як і подання транспортного засобу, непридатного для перевезень вантажу Замовника (відповідно до положень п.2.2.2. цього договору), Виконавець на письмову вимогу Замовника сплачує штраф у розмірі 300 Євро. Запізнення автомобіля більш ніж на 8 годин вважається неподанням транспортного засобу під завантаження та дає право Замовнику відмовитись від завантаження без застосування до нього будь-яких санкцій.

Пунктом 4.6. договору за понаднормативний простій транспортного засоби при здійсненні операцій с завантаження/розвантаження та виконання інших процедур при перевезеннях, Замовник, на письмову вимогу Виконавця сплачує штраф, розмір якого зазначається в Заявці. Нормативний простій при міжнародних перевезеннях складає 48 годин на території України та 24 години на території іноземних держав. Підставою для оплати Замовником штрафу за понаднормативний простій служать завірені штампом/печаткою вантажовідправника/ вантажоодержувача відмітки у товарно-транспортних документах.

Всі платежі, розмір яких вказано в ЄВРО, сплачуються в гривнях за курсом НБУ на дату оформлення вимоги, якщо інше не вказано в Заявці (п. 4.9. договору).

Відповідно до п. 6.1. договору Сторони узгодили, що всі спори та розбіжності, що виникають через або у зв`язку з цим Договором, його тлумаченням, дією або припиненням, підлягають вирішенню, насамперед, шляхом переговорів між Сторонами. Якщо сторони не можуть вирішити такі спори або розбіжності, спір або розбіжність вирішуються господарським судом у відповідності до чинного законодавства України (п. 6.2. договору)

Відповідно до п. 6.3 договору. спори, що виникають у зв`язку з виконанням умов Договору, можуть бути подані на розгляд господарського суду тільки за умови їх попереднього досудового врегулювання Сторонами відповідно до діючого законодавства України.

Згідно з п. 7.1. Договору, цей Договір набуває чинності з його підписання та діє протягом одного року. Якщо по закінченню строку дії цього Договору жодна з Сторін цього Договору не заявить про своє бажання розірвати цей Договір, він вважається кожен раз продовженим на один рік на і на тих самих умовах.

Сторони мають право на зміну умов цього Договору щодо конкретного перевезення ( в тому числі зміну маршруту, виду транспорту) шляхом письмового узгодження між ними (п. 8.1. договору).

Відповідно до п. 8.4. договору враховуючи умови здійснення конкретного перевезення, Сторони мають право погодити в Заявці інші умови порівняно з умовами Договору, при цьому умови Заявки матимуть пріоритет перед умовами Договору виключно для виконання відповідного перевезення.

Позивач зазначає, що водій відповідач прибув вчасно на завантаження 28.10.2024, про що свідчить скріншоти листування з месенджера вайбер між працівником позивача та водієм перевізника, і він мав знаходитись на завантаженні, в очікуванні завантаження, в межах часу, встановлених договором та правилами міжнародних перевезень. Але, з невідомих для позивача причин, залишив місце завантаження, узгоджене сторонами в заявці, за адресою: м. Лойна, Німеччина (DOW EUROPE GMBH LDPE PLANT WERK LEUNA, LEUNA, GERMANY, 06237), після чого на дзвінки та повідомлення не відповідав.

Відтак, позивач доводить, що виконання замовленого перевезення було зірвано, заявка не виконана.

Позивач зазначає, що вдалось у дуже стислі терміни знайти альтернативного перевізника та підписати договір про надання транспортних послуг №2810 від 28.10.2024 з ФОП Лащ Я.І.

На підставі цього договору позивач підписав заявку №2810-1 від 28.10.2024 року на здійснення перевезення того ж самого вантажу за тим самим маршрутом.

Новий перевізник повністю виконав заявку ту умови договору, про що свідчать відповідна товарно-транспортна накладна (CMR), копія платіжної інструкції на оплату його послуг (Том 1 а.с. 30, 24).

З метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання транспортних послуг №2510 від 25.10.2024, позивачем 12.11.2024 на адресу відповідача було направлено претензію за №08/11-2024 від 08.11.2024 з вимогою сплати штраф в загальному розмірі 600 Євро, що станом на подання претензії становить 26 738,52 грн. Зазначену вимогу було залишено боржником без відповіді та належного реагування.

Враховуючи вище викладене позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права та просить стягнути з відповідача штраф за порушення умов договору №2510 від 25.10.2024 в загальному розмірі 26 738,52 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив із такого.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до п. 1.3 договору, укладеного між сторонами, при виконання цього договору сторони керуються положеннями відповідних норм чинного законодавства України та міжнародних конвенцій та угод у галузі міжнародних перевезень вантажів, в тому числі нормами Статуту автомобільного транспорту УРСР (в частині, що не протирічить чинному законодавству України), Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ), Митною конвенцією про міжнародне перевезення вантажів (Конвенція МДП) , Угоди про міжнародне перевезення небезпечних вантажів (ADR) та іншими.

Організація міжнародних перевезень автомобільним транспортом визначена розділом IV Закону України "Про автомобільний транспорт".

Відповідно до ст. 64 названого Закону, міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються між пунктами відправлення та призначення, один з яких, або обидва, розташовані за межами території України.

Згідно ч.2 ст. 64 цього Закону, організація міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом здійснюється перевізником відповідно до міжнародних договорів з питань міжнародних автомобільних перевезень.

Частиною 6 ст. 315 Господарського кодексу України встановлено, що щодо спорів, пов`язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред`явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Аналогічна норма міститься і у ст.926 Цивільного кодексу України.

Такі правовідносини врегульовані, зокрема, Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах від 19 травня 1956 року.

З урахуванням вищевикладеного, на правовідносини Сторін по Договору поширюються положення Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах, яка визначає відповідальність перевізників, і яка застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою транспортних засобів, якщо місце завантаження вантажу та місце доставки вантажу, вказані у контракті, знаходяться на території двох різних країн, із яких принаймні одна є учасницею Конвенції.

Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 №72/14-612/1-1559 «Щодо набуття чинності міжнародними договорами» ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

Згідно статті 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Частина 1 ст. 9 Конвенції передбачає, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.12 Конвенції відправник має право розпоряджатися вантажем, зокрема, вимагати від перевізника припинення перевезення, зміни місця, передбаченого для доставки вантажу, або здачі вантажу одержувачу, іншому, ніж зазначений у вантажній накладній.

Відправник втрачає це право з того моменту, коли другий примірник накладної переданий одержувачу або коли останній здійснює свої права, передбачені в пункті 1 статті 13; з цього моменту і надалі перевізник керується вказівками одержувача.

Згідно ст. 14 Конвенції, якщо з будь-якої причини виконання договору на встановлених вантажною накладною умовах є чи стає неможливим до прибуття вантажу до передбаченого для його доставки місця, перевізник запитує інструкції в особи, яка має право розпоряджатися вантажем відповідно до положень статті 12.

Відповідно до ст. 29 Конвенції, Перевізник не має права посилатися на положення цього розділу, які виключають чи обмежують його відповідальність або які переносять тягар доказу, якщо збиток був викликаний його навмисним правопорушенням або таким неналежним виконанням обов`язків з його боку, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, як до навмисного правопорушення.

Частиною 6 ст.315 Господарського кодексу України встановлено, що щодо спорів, пов`язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред`явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Аналогічна норма міститься і у ст.926 Цивільного кодексу України.

Тобто, правовідносини Сторін врегульовані, зокрема, Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах від 19 травня 1956 року.

Відносини між автомобільними перевізниками та замовниками транспортних послуг регулюються також положеннями Закону України "Про автомобільний транспорт" та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, пп.8.2. Перевізник зобов`язаний забезпечувати своєчасну подачу справного рухомого складу, придатного для перевезення вантажів відповідно до заявки (разового замовлення) та такого, що відповідає санітарним нормам, згідно п. 8.25., час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється у пункті вантаження з моменту проставляння в товарно-транспортній накладній відмітки про фактичний час прибуття автомобіля для завантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред`явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Власне, це ті умови, на яких сторони погодилися виконувати договір. Зміст договору як підстави виникнення цивільно-правового зобов`язання визначається тими правами та обов`язками, які взяли на себе учасники договору відповідно до умов договору, закріплені і сформульовані у договорі.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Зміст договору, як підстави виникнення цивільного-правового зобов`язання, визначається тими правами та обов`язками, які взяли на себе учасники цього договору, Замовник та Перевізник відповідно до умов цього договору і які закріплені і сформульовані в цьому договорі.

Договір є двостороннім договором , таким, що не укладений більш як двома сторонами, а лише замовником і перевізником; договір не укладений на користь третьої особи.

В даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між останніми договір предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний чи змінений не був.

Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на отримання вантажу(вантажоодержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Суд встановив, що п. 4.4. договору про надання транспортних послуг №2510 від 25.10.2024 передбачено, що у випадку відмови Виконавця від підтвердженої заявки менш ніж за 24 години до часу завантаження в міжнародних перевезеннях, Виконавець на вимогу Замовника зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 300 Євро.

Також, відповідно до п. 4.4.2. договору про надання транспортних послуг №2510 від 25.10.2024, при здійсненні міжнародного перевезення, за несвоєчасне подання транспортного засобу для завантаження Виконавець, на письмову вимогу Замовника, сплачує штраф у розмірі 15 Євро за кожну годину запізнення. За неподання транспортного засобу, рівно як і подання транспортного засобу, непридатного для перевезень вантажу Замовника (відповідно до положень п.2.2.2. цього Договору), Виконавець на вимогу Замовнику сплачує штраф у розмірі 300 Євро. Запізнення автомобіля більш ніж на 8 годин вважається неподанням транспортного засобу під завантаження та дає право Замовнику відмовитись від завантаження без застосування до нього будь-яких санкцій.

Отже, пунктом 4.4. договору передбачено відповідальність перевізника за відмову від виконання перевезення, а п. 4.4.2. - відповідальність за факт неподання транспорту під завантаження, що має наслідки не завантаження зазначеного у заявці транспортного засобу обумовленим вантажем у місці завантаження.

Договір про надання транспортних послуг №2510 від 25.10.2024, недійсним чи зміненим, зокрема, в частині п. 4.4., п. 4.4.2. не визнавався.

Статтями 921 та 923 ЦК України передбачає відповідальність перевізника за ненадання транспортного засобу та за прострочення перевізником доставки вантажу.

Статут автомобільного транспорту Української РСР, затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР від 27 червня 1969 р. N 401, також відокремлює поняття «неподання транспорту автотранспортним підприємством» (п.131), «несвоєчасне надання транспорту під навантаження» (п.130), «відмова вантажовідправника/вантажоотримувача від використання автомобіля» (п.131), «прострочка в доставці вантажу, допущена автотранспортним підприємством» (п.138):

«ненадання транспорту автотранспортним підприємством» (п.131) - При ненаданні автотранспортним підприємством або організацією автомобілів, робота яких оплачується за почасовим тарифом, в кількості, передбаченій у місячному плані або в прийнятому до виконання разовому замовленні, або при несвоєчасній подачі цих автомобілів, автотранспортне підприємство або організація сплачує вантажовідправнику (вантажоодержувачу) штраф у розмірі 10 процентів вартості користування автомобілями, виходячи з часу користування або строку подачі, вказаних у місячному плані або замовленні;

«несвоєчасна подача транспорту під навантаження» (п.130) - за несвоєчасну подачу автомобілів, робота яких оплачується за загальними тарифами, в пункт навантаження по першій їздці проти погодженого годинного графіка автотранспортне підприємство або організація, крім санкцій за невиконання плану перевезень, сплачує вантажовідправнику або вантажоодержувачу - замовникові автотранспорту штраф у розмірі 8 копійок за кожну хвилину запізнення, але не більше 5 карбованців за кожний випадок несвоєчасної подачі автомобілів;

«прострочка в доставці вантажу, допущена автотранспортним підприємством» (п.138) - за прострочку в доставці вантажу при міжміських перевезеннях автотранспортні підприємства або організації сплачують вантажоодержувачам штраф у розмірі 12 процентів провізної плати за кожну добу прострочки, якщо не доведуть, що прострочка сталася не з їх вини.

З наведеного вбачається, що законодавець чітко розмежовує поняття: 1. «неподача (ненадання, неподання)» транспорту для перевезення, 2. «несвоєчасна подача» транспорту під завантаження, та 3. «прострочення» доставки вантажу.

Згідно з приписами ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарськими санкціями, виходячи зі змісту ст. 217 ГК України, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій, як відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські та адміністративно - господарські санкції.

Господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання означає реалізацію до них господарських санкцій, тобто до суб`єкта господарських правовідносин застосовується нарахування штрафних санкцій у відповідності до норм чинного законодавства та умов договору у разі наявності правопорушення.

Господарське правопорушення - це винне, протиправне діяння, що завдає шкоди господарським відносинам, правам і законним інтересам суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин.

Статтями 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Перевізник зобов`язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором (ст. 917 ЦК України).

Згідно зі статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Наданими до позовної заяви документами підтверджується, що у визначений у заявці час та дату Відповідачем було надано автомобіль під завантаження, але він залишив місце завантаження, відмовившись від виконання перевезення.

Відповідно до статті 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Статтею 921 ЦК України передбачено, що перевізник за ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання наданого транспортного засобу з інших причин несуть відповідальність, встановлену договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами). Перевізник і відправник вантажу звільняються від відповідальності, якщо ненадання транспортного засобу або невикористання наданого транспортного засобу сталося не з їхньої вини, зокрема у разі припинення (обмеження) перевезення вантажу у певних напрямках, встановленого у випадках і порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами).

До пред`явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти можливим є пред`явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами). Позов до перевізника може бути пред`явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк (ст. 925 ЦК України).

Пунктом 6.2. договору про надання транспортних послуг №2510 від 25.10.2024 сторони узгодили, що якщо вони не можуть вирішити такі спори або розбіжності, спір або розбіжність вирішуються господарським судом у відповідності до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 6.3. договору про надання транспортних послуг №2510 від 25.10.2024 спори, що виникають у зв`язку з виконанням умов Договору, можуть бути подані на розгляд господарського суду тільки за умови їх попереднього досудового врегулювання Сторонами відповідно до діючого законодавства України.

Згідно п. 16.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, перед поданням вантажовідправником або вантажоодержувачем позову на Перевізника обов`язково треба пред`явити йому претензію, в якої, згідно п.16.9. Правил, слід зазначити:

-повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та Перевізника, якому претензія пред`являється; дату пред`явлення і номер претензії;

-обставини, на підставі яких пред`явлено претензію, докази, що підтверджують ці обставини, посилання на відповідні правові норми;

-вимоги заявника;

-суму претензії по кожному окремому виду вимог (за повністю втрачений вантаж чи часткову його втрату або недостачу, зіпсуття, ушкодження, за прострочення доставки та ін.), коли вони підлягають грошовій оцінці, платіжні реквізити заявника претензії;

-перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.

Аналогічні вимоги до змісту претензії визначені також у ст. 222 Господарського кодексу України.

Згідно із частиною шостою ст. 222 ГК України претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено законодавством

Обґрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов`язаний задовольнити.

При розгляді претензії сторони у разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору.

Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб`єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом (стаття 222 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Суд встановив, що відповідач відповідно до умов Договору про надання транспортних послуг №2510 від 25.10.2024 зобов`язався організувати та виконати перевезення вантажу автомобільним транспортом територією України та надавати послуги із транспортного експедирування у міжнародному сполученні, а також надавати інші послуги, пов`язані з перевезенням вантажу та погоджені із Замовником (Позивачем), а замовник зобов`язаний прийняти та оплатити дані послуги на умовах даного Договору (п. 1.1. Договору).

При виконанні цього Договору, Сторони домовились керуватись положеннями відповідних норм чинного законодавства України та міжнародних конвенцій та угод у галузі міжнародних перевезень вантажів, в тому числі нормами Статуту автомобільного транспорту УРСР ( в частині, що не протирічить чинному законодавству України), Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ), Митною конвенцією про міжнародне перевезення вантажів (Конвенція МДП), Угоди про міжнародне перевезення небезпечних вантажів (ADR) та інше (п.1.3. Договору).

Відповідно до ч. 6 ст. 12 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчинена в м. Женеві 19.05.1956 (далі - Конвенція), до якої Україна приєдналась 01.08.2006 року, якщо перевізник не може виконати отримані ним інструкції в силу положень підпункту b) пункту 5, він негайно повідомляє про це особу, яка надала такі інструкції.

Згідно ч. 2 ст. 17 Конвенції, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Ч 7. ст. 12 Конвенціїзазначає, що Перевізник, який не виконав інструкції, що були йому надані відповідно до положень цієї статті, або який виконав такі інструкції, не вимагаючи надання йому першого примірника вантажної накладної, несе відповідальність перед особою, яка має право пред`явити претензію, за будь-які заподіяні таким чином шкоду або збитки.

Відповідно до ст. 18 Конвенції, тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Суд встановив, що доказів виконання умов договору та поставки товару відповідачем до суду не надано, позовні вимоги належними та допустимими доказами стороною боржника не спростовано.

На момент звернення до суду з позовом відповідач в порушення умов договору та положень законодавчих актів належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання, заявку не виконав, транспортний засіб зняв з завантаження, чим порушив свої зобов`язання, тому сплата штрафних санкцій є його договірним зобов`язанням.

Отже, беручи до уваги наявність порушення відповідачем умов договору та відсутність обставин, які би звільняли його від відповідальності, зокрема таких, які би свідчили про відсутність його вини у порушенні умов договору, враховуючи надані позивачем докази, слід зазначити про наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме - протиправної поведінки відповідача, його вини щодо порушення умов договору щодо подання автомобіля для завантаження та його відмови від здійснення підтвердженого перевезення.

Враховуючи вище викладені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному об`ємі на суму 26 738, 52 грн., з розрахунку 300 Євро відповідно до порушення умов п. 4.4. та 300 Євро відповідно до порушення умов п. 4.4.2. договору про надання транспортних послуг від 25.10.2024 №2510, що відповідно до 4.9. договору про надання транспортних послуг від 25.10.2024 №2510, сплачуються в гривнях за курсом НБУ на дату оформлення вимоги, а саме станом на 08.11.2024 за курсом НБУ (44,5642 гривень за 1 Євро; 600 Євро х 44,5642).

Доводи відповідача викладенні у відзиві на позовну заяву спростовуються матеріалами справи та відхиляються судом.

Щодо переписки у месенджері Viber, суд зазначає, що відповідна переписка в повній мірі не дозволяє здійснити відповідну ідентифікацію осіб, що її проводили (здійснювали), відсутні також докази в підтвердження належності телефонних номерів особам, між котрими велось відповідне листування.

В даному випадку, суд приймає до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі №1540/3778/18 від 27.11.2019, відповідно до котрих матеріали листування у соціальних мережах були прийняті судом в якості доказового матеріалу з огляду на наявність доказів факту належності особі номера телефону, з якого було здійснено дзвінок, скріншот сторінки соцмережі Viber, на якому наявна фотокартка особи, якій належить телефон.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати в сумі 2422,40 грн. покладаються на відповідача.

Позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Суд, з урахуванням вимог ст.ст. 123, 124, 126, 129 ГПК України дослідивши надані заявником докази на підтвердження об`єму наданих послуг, встановив, що надання позивачу правничої допомоги підтверджується доданими до заяви доказами, а саме: договором про надання правової допомоги №02/11 від 01.11.2024, актом про прийняття-передачі наданих послуг №1 від 08.11.2024 року на суму 2000,00 грн., актом про прийняття-передачі наданих послуг №1 від 19.11.2024 року на суму 5000,00 грн.

01 листопада 2024 року між Адвокатом Сурковим Антоном Вікторовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛОГІСТИКА-ТДК» укладено договір про надання правової допомоги №02/11, згідно умов якого адвокат зобов`язується здійснити захист, представництво, a6o надати інші види правової допомоги Клієнту щодо стягнення в судовому порядку суми основного боргу з ФОП Ясашний Віктор Васильович, а також інші штрафи, неустойки тощо за договором про надання транспортних послуг № 2510 від 25.10.2024 року, реалізації процедури накладання обтяжень на майно ФОП Ясашний Віктор Васильович, процедури звернення стягнення на його майно, тощо.

Відповідно до ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Сторони погодили, що гонорар адвоката, умови його сплати, визначаються окремо у Додатку до цього Договору. Обсяг наданих послуг та кількість витраченого часу адвоката відображаються в акті здачі- приймання послуг, що складається адвокатом за результатом наданих послуг та підписується Клієнтом, є повним та беззастережним акцептом наданої правової допомоги.

Згідно актом про прийняття-передачі наданих послуг №1 від 08.11.2024 року на суму 2000,00 грн. та актом про прийняття-передачі наданих послуг №1 від 19.11.2024 року на суму 5000,00 грн., загальна вартість наданих послуг складає 7000,00 грн.

Суд бере до уваги висновок, зазначений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 зі справи №922/445/19. В абзацах другому та третьому пункту 6.5 цієї постанови зазначено, що згідно зі змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020р. у справі №910/13071/19).

Відповідно до Постанови Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 року за справою №922/445/19, суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Розмір витрат позивача на оплату послуг з правової допомоги у визначеному законодавством порядку відповідачем заперечений не був.

Враховуючи вказане, позивачем, на думку та переконання суду, згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено надання йому адвокатом послуг з професійної правничої допомоги на суму 7000 грн. На думку суду, вартість послуг на визначену суму підтверджена належними та допустимими доказами, відповідає обсягу виконаних робіт (наданих послуг).

Пунктом 1 частини 2 статті 126, частиною 8 статті 129 ГПК України, визначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.

Враховуючи наведене, та те, що відповідач не спростував обґрунтованість заявлених позивачем витрат на правову допомогу, суд вважає обґрунтованими та співмірними вимоги заяви позивача про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн, пов`язаних із розглядом справи №903/1031/24.

Зазначені витрати на переконання суду, відповідатимуть критеріям пропорційності, добросовісності, розумності та справедливості.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 232, 236-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Фізичної особа-підприємця Ясашного Віктора Васильовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИКА-ТДК" (місто Чернігів, вулиця Пушкіна, будинок 16, офіс 606, код ЄДРПОУ 42565200) 26 738, 52 грн. штрафних санкцій, 2422,40 грн. витрат по сплаті судового збору, а також 7000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення

складено 31.03.2025.

СуддяВ. М. Дем`як