Постанова

від 25.03.2025 по справі 492/1130/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1256/25

Справа № 492/1130/23

Головуючий у першій інстанції Гусєва Н.Д.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Сегеди С.М.,

з участю секретаря судового засідання Чеботар А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 11 квітня 2024 року, постановленого під головуванням судді Гусєвої Н.Д., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Арцизької міської ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - державного реєстратора Арцизької міської ради Сідлецької Ольги Миколаївни про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки, скасування державної реєстрації іншого речового права, -

в с т а н о в и в:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Арцизької міської ради про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки, скасування державної реєстрації іншого речового права, в якому просив:

- визнати недійсним договір суборенди землі б/н, укладений 13 червня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ;

- скасувати державну реєстрацію іншого речового права (суборенди), суборенду земельної ділянки ОСОБА_2 .

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначив, що він є власником нежитлової будівлі, що розташована на земельній ділянці кадастровий номер 5120410100:03:003:0067, площею 60 кв.м. (0,0006 га) за адресою: АДРЕСА_1 .

Арцизькою міською радою визнано перехід права оренди на зазначену земельну ділянку до ОСОБА_1 , та 24 травня 2023 року було укладено додаткову угоду до договору оренди землі № 3 від 13 червня 2006 року, якою замінено сторону орендаря на ОСОБА_1 . Проте, позивачу стало відомо про наявність зареєстрованого іншого речового права, похідного від права власності, права суборенди земельної ділянки ОСОБА_2 .

Позивач вважає укладений договір суборенди землі фіктивним, оскільки укладений з метою перешкоджання позивачу здійснювати право володіння та користування земельною ділянкою, без наміру реального виконання договору суборенди відповідачкою, без згоди власника земельної ділянки Арцизької міської ради на передачу землі у суборенду.

Судом до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача був залучений державний реєстратор Арцизької міської ради Сідлецька О.М.

Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 11 квітня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначив, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що на момент звернення до суду фіктивна суборенда ОСОБА_2 та дії відповідачки позбавляють позивача можливості здійснювати права володіння та користування нежитловою будівлею та земельною ділянкою, на якій нежитлова будівля розташована, що призводить до порушення прав приватної власності на нежитлову будівлю та прав користування земельною ділянкою ОСОБА_1 .

Також апелянт вважає, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення не здійснив повного і всебічного з`ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог і заперечень, не врахував факти того, що позивач є належним суб`єктом орендних відносин, а ФОП ОСОБА_3 із числа суб`єктів оренди вибув, а також факти того, що не існує юридичних підстав для передання земельної ділянки у суборенду, та передання землі у суборенду реально неможливо здійснити без передання нежитлової будівлі, що на цій земельній ділянці розташована.

Також вважає, що суд не надав роз`яснень того, що ОСОБА_3 підлягає залученню до участі у справі як співвідповідач, не навів жодних умов наявності обов`язкової процесуальної співучасті особи, яка не є учасником орендних правовідносин.

У відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Кочуров А.О., представник ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, які не можуть бути підставами для скасування законного та обґрунтованого рішення суду.

В судове засідання, призначене на 25 березня 2025 року представник Арцизької міської ради, державний реєстратор Арцизької міської ради Сідлецька О.М. не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 78, 79 т. 2).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , адвоката Кочурова А.О., представника ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом від 23 лютого 2023 року, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 332581687 від 17 травня 2023 року, технічним паспортом будівлі громадського призначення від 29 вересня 2023 року (а.с. 9, 10-14, 29 т. 1).

24 травня 2023 року між Арцизькою міською радою та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору оренди землі № 3 від 13 червня 2006 року, якою внесено зміни до Договору оренди землі № 3 від 13 червня 2006 року, а саме: сторону Орендаря замінено на ОСОБА_1 , що також підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав № 336517334 від 21 червня 2023 року (а.с. 32-33, 40 т. 1).

Між Арцизькою міською радою та ОСОБА_3 13 червня 2006 року було укладено договір оренди землі № 3, згідно якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для комерційного призначення, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 17-18 т. 1).

В подальшому були внесені зміни до договору оренди землі № 3 від 13 червня 2006 року, які стосувались змін у нормативно грошовій оцінці земельної ділянки, що підтверджується відповідними додатковими угодами (а.с. 19, 20, 21, 22 т. 1).

13 червня 2021 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір суборенди землі, відповідно до якого орендар передав, а суборендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,006 га, кадастровий номер 5120410100:03:003:0067 (а.с. 15-16 т. 1).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 332581459 від 17 травня 2023 року, № 336517334 від 21 червня 2023 року вбачається, що на підставі договору суборенди землі від 13 червня 2021 року державним реєстратором Сідлецькою О.М. зареєстровано інше речове право - право суборенди земельної ділянки кадастровий № 5120410100:03:003:0067 ОСОБА_2 (а.с. 26-28, 30-31, 32-33 т. 1), що також підтверджується копією реєстраційної справи № 2405948351204 на земельну ділянку з кадастровим номером 5120410100:03:0030067 (а.с. 150-169 т. 1).

Згідно листа Арцизької міської ради № 02-23/808 від 06 червня 2023 року в період з 04 грудня 2020 року по 31 травня 2023 року Арцизькою міською радою рішення про надання згоди на передачу орендованої земельної ділянки з кадастровим номером 5120410100:03:003:0067 в суборенду не приймалися (а.с. 25 т. 1).

Наказом Міністерства юстиції України № 1482/7 від 21 червня 2023 року залишена без розгляду по суті скарга ОСОБА_1 про скасування рішенні від 23 липня 2021 року № 59440532, прийнята державним реєстратором Арцизької міської ради Сідлецькою О.М. (а.с. 41 т. 1).

Згідно копій квитанцій ОСОБА_2 сплачено 2616,78 грн. з загального річного обсягу орендної плати у розмірі 2606,53 грн. (а.с. 93, 94, 95, 96, 97, 98, 99 т. 1).

24 серпня 2023 року ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 повідомлення про розірвання договору суборенди землі від 13 червня 2021 року (а.с. 24 т. 1), однак відповідачка відмовилась від розірвання договору суборенди землі в односторонньому порядку (а.с. 104 т. 1).

Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не залучено до участі у справі фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 , як співвідповідача, оскільки він є стороною оспорюваного договору.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини першої статті 792 ЦК України (тут і надалі норми матеріального права вказані у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За положеннями статті 773 ЦК України наймач зобов`язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.

Передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму (стаття 774 ЦК України).

Частиною другою статті 792 ЦК України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Подібне правило закріплене у частині шостій статті 93 ЗК України, яка передбачає, що орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Таким чином, орендар земельної ділянки може передати орендовану ним земельну ділянку або її частину іншій особі тільки на підставі суборенди за умови згоди на це орендодавця.

По суті оскаржуваного правочину, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , передача орендованої земельної ділянки іншій особі є суборендою.

Однак, відповідно до законодавчих положень, що вказані вище, право передачі орендованої земельної ділянки орендарем іншій особі може бути реалізовано тільки за згодою орендодавця, яка може бути виражена у договорі оренди, шляхом надання окремої письмової згоди або у разі не надіслання заперечень протягом одного місяця щодо укладення суборенди у відповідь на запит орендаря про отримання такої згоди.

Судом встановлено, що умовами договору оренди землі № 3 від 13 червня 2006 року та додатковими угодами, укладеними між Арцизькою міською радою та ОСОБА_3 , не передбачено право орендаря на передачу земельної ділянки у суборенду.

Також судом встановлено, що будь-яких письмових повідомлень щодо отримання згоди орендодавця на передачу орендованої земельної ділянки у суборенду ОСОБА_3 не отримував.

Частиною першою статті 203 ЦК України, визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частини перша, друга статті 234 ЦК України).

Відповідно до роз`яснень, що викладені у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Судом встановлено, що підставою для звернення позивача до суду з позовом є укладення між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , договору суборенди землі від 13 червня 2021 року.

Судом вірно встановлено, що позивач не є стороною договору суборенди землі від 13 червня 2021 року, який укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Вирішення позову по суті щодо визнання недійсним договору суборенди землі від 13 червня 2021 року безпосередньо стосується прав, законних інтересів та обов`язків фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , який не є стороною у справі, однак позивач не залучив останнього до участі у справі як співвідповідача.

Суд, як державний орган, на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до Закону, має право й зобов`язаний визначати суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила його суб`єктивні права, свободи чи інтереси. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання в порядку встановленому ЦПК України.

Частиною 1 статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями частини 1 статті 4, статей 12, 13 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів і на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до цивільно-процесуального законодавства саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі.

Залучення до участі у справі співвідповідачів, заміна неналежного відповідача можливі лише при розгляді справи у суді першої інстанції за клопотанням самого позивача (стаття 51 ЦПК України).

Судом було роз`яснено позивачу про його право залучити до участі у справі фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 як співвідповідача, оскільки він є стороною оспорюваного договору, однак ОСОБА_1 , позивач у справі, клопотання про залучення до участі у справі всіх сторін оспорюваного договору, а саме фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 не заявив. При цьому, ОСОБА_1 , під час розгляду справи стверджував, що ним визначено правильно сторін у справі, фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 не має необхідності залучати до участі у справі як співвідповідача.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог.

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Враховуючи, що неналежний суб`єктний склад є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, суд дійшов вірного висновку про відсутність юридичних підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Також судом було роз`яснено, що зазначені обставини не перешкоджають позивачу звернутися до суду з позовом до належних відповідачів відповідно до вимог процесуального закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що позовна вимога про скасування державної реєстрації іншого речового права є похідною від вимоги про визнання недійсним договору суборенди, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині, оскільки відмовлено у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки.

На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що на момент звернення до суду фіктивна суборенда ОСОБА_2 та дії відповідачки позбавляють позивача можливості здійснювати права володіння та користування нежитловою будівлею та земельною ділянкою, на якій нежитлова будівля розташована, що призводить до порушення прав приватної власності на нежитлову будівлю та прав користування земельною ділянкою ОСОБА_1 , колегія суддів залишає без задоволення, так як суд відмовляючи у задоволені позову виходив із того, що позивачем не було залучено до участі у справі фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 , як співвідповідача, сторони оспорюваного договору.

Доводи про те, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення не здійснив повного і всебічного з`ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог і заперечень, не врахував факти того, що позивач є належним суб`єктом орендних відносин, а ФОП ОСОБА_3 із числа суб`єктів оренди вибув, а також факти того, що не існує юридичних підстав для передання земельної ділянки у суборенду, та передання землі у суборенду реально неможливо здійснити без передання нежитлової будівлі, що на цій земельній ділянці розташована, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Доводи про те, що суд не надав роз`яснень того, що ОСОБА_3 підлягає залученню до участі у справі як співвідповідач, не навів жодних умов наявності обов`язкової процесуальної співучасті особи, яка не є учасником орендних правовідносин, колегія суддів відхиляє, оскільки судом першої інстанції було роз`яснено ОСОБА_1 про його право залучити до участі у справі фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 , як співвідповідача, оскільки він є стороною оспорюваного договору, однак ОСОБА_1 клопотання про залучення до участі у справі фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 не заявив.

Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 11 квітня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 31 березня 2025 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

Л.М. Вадовська

---

С.М. Сегеда