Вирок

від 01.04.2025 по справі 462/9132/24

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 462/9132/24

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2025 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ;

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12024141390000737 від 24.07.2024 року про обвинувачення

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Львова, українця, громадянина України, одруженого, непрацюючого, з середньою спеціальною освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_5 , будучи військовозобов`язаним згідно із Указом Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України № 2105-ХІ від 03.03.2022 року та достовірно обізнаним про введення Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 по всій території України воєнного стану, оголошення та проведення на підставі Указів Президента України загальної мобілізації, будучи відповідно до довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 № 118/2426 від 10.06.2024 року визнаним придатним до військової служби та згідно із ч. 1 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» призваним на військову службу під час мобілізації, у зв`язку із чим 10.06.2024 року був повідомлений про обов`язок з`явитись о 08.00 год. 12.06.2024 року до збірного пункту, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_2 для подальшої відправки до військової частини для проходження служби за мобілізацією, однак умисно ухилився від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період, відмовившись від отримання повістки на відправку, про що співробітниками центру комплектування було складено відповідний акт. Надалі, перебуваючи за місцем свого проживання, не прибув без поважних причин до ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправки до місця проходження військової служби, на облік до визначеної для проходження служби за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 ЗСУ не став, до виконання покладених обов`язків не приступив, чим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину не визнав і пояснив, що дійсно знає про те, що 24лютого 2022року розпочалосяповномасштабне вторгненнярф натериторію України та був обізнаним про введення Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 по всій території України воєнного стану, а Указом№69/2022«Про загальнумобілізацію» оголошенопроведення загальноїмобілізації. Після набрання чинності Законом України «Про мобілізацію» від 18.05.2024 року він оновив свої дані через застосунок «Резерв+», після чого 18.06.2024 року отримав штрих-код про оновлення даних та інформацію про себе, як призовника, а саме про проходження ВЛК, яке мало місце 23.05.2012 року із постановою ВЛК «непридатний у мирний час, обмежено придатний у воєнний час». Звання «солдат». В останній числах травня 2024 його запросили до місцевого РТЦК та СП для оновлення даних, де він пройшов огляд у військово-лікарській комісії, після чого йому повернули військовий квиток. У подальшому 10.06.2024 року він з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_2 для оновлення даних та військового квитка, де його скерували на ВЛК у КНП «Шоста міська поліклініка м. Львова». Цього ж дня він пройшов ВЛК, за результатами чого було встановлено, що він придатний для військової служби. Права на відстрочку від мобілізації чи бронювання він не має. Із вказаним висновком та військово-обліковими документами він повернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 , де йому виписали повістку про необхідність з`явитись зранку 12.06.2024 року до вказаного ОРТЦК та СП, однак від отримання вказаної повістки він відмовився, оскільки не хотів бути призваним у складі військової частини для військової служби через релігійні переконання, оскільки являється охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні і військова служба для нього є неприйнятною. Водночас зазначив, що під час спілкування з працівниками ТЦК, останні пропонували йому службу не пов`язану з носінням зброї, а іншу, зокрема «роботу з документами, на кухні». Однак, він відхилив такі пропозиції, оскільки його релігійні переконання, несумісні з будь-якою військовою службою та носінням військової форми. Не вбачає своєї вини та просив його виправдати.

Незважаючи на те, що ОСОБА_5 свою вину у вчиненні злочину не визнав, його вина повністю доказана наступними доказами, які є логічними і послідовними.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні дала показання, згідно із якими вона працює реєстратором у КНП «Шоста міська поліклініка м. Львова» та відповідно до розпорядження Залізничної районної адміністрації є секретарем військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 , що за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно із журналом реєстрації та книгою протоколів ВЛК ОСОБА_5 прибув у ТЦК та СП 10.06.2024 року, звідки його було скеровано на огляд у ВЛК. ОСОБА_5 пройшов огляд спеціалістів та був визнаний здоровим і придатним до військової служби. Надалі був скерований в мобілізаційне відділення ТЦК та СП.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні дала показання, у яких повідомила, що працює на посаді лікаря-невропатолога КНП «Шоста міська поліклініка м. Львова» та відповідно до розпорядження Залізничної районної адміністрації є головою військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 , що за адресою АДРЕСА_3 . Згідно із журналом реєстрації та книгою протоколів ВЛК ОСОБА_5 прибув у ТЦК та СП 10.06.2024 року, звідки його було скеровано на огляд у ВЛК. ОСОБА_5 пройшов огляд спеціалістів та був визнаний здоровим і придатним до військової служби. Надалі був скерований в мобілізаційне відділення ТЦК та СП. При проходженні ВЛК ОСОБА_5 жодних зауважень до дій працівників ВЛК не мав. Чи розписався він про отримання висновку ВЛК не пригадує у зв`язку із великою кількістю людей, які проходять ВЛК.

Свідок ОСОБА_8 у судовомузасіданні далапоказання,у якихповідомила,що працює головним спеціалістом командування ІНФОРМАЦІЯ_4 , що за адресою: АДРЕСА_2 . 10.06.2024 року ОСОБА_5 прибув у ТЦК та був скерований для проходження огляду у ВЛК, за наслідками якого був визнаний придатним для проходження військової служби та скерований до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після ознайомлення із висновком ВЛК працівники ІНФОРМАЦІЯ_4 оголосили ОСОБА_5 зміст повістки та про необхідність прибути 12.06.2024 року о 08.00 год. для відправки у військову частину. Однак від отримання повістки ОСОБА_5 категорично відмовився, про що було складено письмовий акт. Окрім того, попередньо на адресу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 надійшло клопотання ОСОБА_5 про замінувійськового обов`язкуальтернативною службоюу зв`язкуіз релігійнимипереконаннями,так яквін єчленом Релігійногооб`єднанняСвідків Єговив Україні,на щойому булонадано письмовувідмову,оскільки згідноіз чиннимзаконодавством вумовах воєнногостану тазагальної мобілізаціїце недопускається,а альтернативнаслужба єслужбою,яка запроваджуєтьсязамість проходженнястрокової військовоїслужби. Також,12.06.2024року ОСОБА_5 не прибувдоІНФОРМАЦІЯ_4 , на телефонні дзвінки не відповідав, а тому 02.07.2025 року вона оформила повідомлення про злочин у відділення поліції про ухилення ОСОБА_5 від мобілізації.

- направленням ІНФОРМАЦІЯ_4 від 10.06.2024 року за № 223 для встановлення придатності солдата ОСОБА_5 до проходження військової служби за станом здоров`я у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації.

- карткою обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного від 10.06.2024, відповідно до якої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , визнано здоровим та придатним до військової служби;

- довідкою ВЛК №118/2426 від 10.06.2024, згідно з якою ОСОБА_5 , 1991 р.н., за результатами медичного огляду ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_6 від 10.06.2024 року визнаний придатним до військової служби;

-копією заяви ОСОБА_5 від 30.05.2024рокудо ІНФОРМАЦІЯ_4 про заміну військового обов`язку на невійськовий у зв`язку із релігійними переконаннями;

-копією відповідіначальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 05.06.2024року пронеможливість замінивиконання військовогообов`язку альтернативноюслужбою підчас діївоєнного стану,загальної мобілізації,оскільки наведенене передбаченочинним законодавствомта недопускається.Так, згідно із ст. 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову службу)» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби;

- заявою-повідомленням про вчинення кримінального правопорушення від 23.07.2024, згідно з якою ОСОБА_5 10.06.2024 року, будучи визнаним придатним до військової служби, без поважних причин, умисно відмовився від отримання та підписання повістки, на дату зазначену в повістці не з`явився, чим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період;

- актом про відмову від отримання та підписання повістки на відправку, відповідно до якого ОСОБА_5 10.06.2024 року відмовився від отримання та підписання повістки про відправку у військову частину, зі змістом ст. 336 КК України ознайомлений;

- копією повістки про необхідність прибуття ОСОБА_5 12.06.2024 року о 08.00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_2 .

Суд критично оцінює твердження обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника з приводу того, що обвинувачений не міг проходити військову службу у зв`язку з релігійними переконаннями у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч. 4 ст. 35 Конституції України ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Частиною 3 ст. 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» визначено організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Статтею 1 цього Закону передбачено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлює такі види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб з числа резервістів в особливий період.

Вказаний Закон встановлює, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період - це два самостійні види військової служби і Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби.

Заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну (невійськову) службу, Законом не передбачена.

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 - на всій території України введено воєнний стан.

Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України - оголошено про проведення загальної мобілізації.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України (ухилення від призову за мобілізацією), є відносини, що забезпечують обороноздатність України, зокрема, комплектування її Збройних Сил, на які відповідно до ч. 2 ст. 17 Конституції України покладаються найважливіші функції: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості.

Суспільна небезпечність ухилення від призову за мобілізацією обумовлена тим, що мобілізація пов`язується з умовами особливого періоду в державі - із загрозою нападу, небезпекою державній незалежності України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В свою чергу, міжнародний пакт про громадянські і політичні права гарантує кожній людині право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Відступ від положень Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.

Згідно ст. 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень ч. 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За наведеного право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.

При цьому жодна з норм Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (Баятян проти Вірменії (Bayatyan v. Armenia), Папавасілакіс проти Греції (Papavasilakisv. Greece), Канатли проти Туреччини (Kanatliv. Turkiye).

При цьому, ЄСПЛ послідовно вказує, що коли особа, посилаючись на ст. 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (Енвер Айдемір проти Туреччини (Enver Aydemir v. Turkiye), Дягілєв проти Росії).

Зокрема, ЄСПЛ у своїх рішеннях наголошує, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу. Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.

В даному випадку судом враховується й те, що в умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов`язку з захисту Вітчизни. За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини закріпленого в ст. 9 Конвенції таст. 35 Конституції Українив аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.

Відповідно до статей17,65Конституції України захист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Такі положенняосновного законудублюються вст. 1 Закону № 2232-XII- захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов`язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).

Відповідно дост.2Закону№ 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно зіст. 17 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України»захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі -також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Посилання захисника обвинуваченого на рішення ЄСПЛ «Баятян проти Вірменії», «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану», «Адян та інщші проти Вірменії», є безпідставними, оскільки зазначені рішення стосувалися осіб, які ухилилися від призову на строкову військову службу, а не від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Таким чином, жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.Вказана правова позиція висловлена у постановах ВС від 21 січня 2025 року у справі № 344/7666/22 (провадження № 51-1154км23), 13 червня 2024 року у справі № 601/2491/22 (провадження № 51-6732км23).

Що стосується долучених стороною захисту до матеріалів справи довідки від 18.10.2024 року за № 16670, згідно із якою ОСОБА_5 з 07.07.2016 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні та листа-повідомлення ОСОБА_5 до ІНФОРМАЦІЯ_4 від 30.05.2024 року про заміну військового обов`язку на невійськовий у зв`язку із релігійними переконаннями, суд вважає неналежними доказами у даному кримінальному провадженні, оскільки жодним Законом, не передбачено звільнення (відстрочка, бронь) від призову у зв`язку з певним віросповіданням, як і заміна військовоїслужби запризовом підчас мобілізації,на особливийперіод наальтернативну (невійськову)службу.Водночас, суд наголошує на тому, що призов ОСОБА_5 на військову службу по мобілізації не означає, що він був зобов`язаний брати до рук зброю, оскільки він міг бути задіяний у виконанні функцій, не пов`язаних із використанням зброї ( під час несення служби він міг бути задіяний у ремонті техніки, будівництві укріплень, вивезенні поранених, перевезенні вантажів та виконанні інших функцій, не пов`язаних із використанням зброї).

Таким чином, в судовому засіданні винність обвинуваченого в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, доведена повністю, а дії обвинуваченого органом досудового розслідування кваліфіковано вірно за ст. 336 КК України.

Обираючи обвинуваченому ОСОБА_5 міру покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії нетяжких злочинів, особу обвинуваченого, який ранішенесудимий,офіційно непрацевлаштований,одружений,малолітніх дітейнемає,на облікув лікарівпсихіатра танарколога неперебуває. Обставин, які пом`якшують покарання та обтяжують покарання, судом не встановлено.

Відповідно до змісту ст. ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

З урахуванням наведених вище всіх обставин і того, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари як мети покарання, суд дійшов висновку, що необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі у мінімальній межі, передбаченій санкцією ст. 336 КК, у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

При цьому, оскільки обвинувачений не визнає своєї винуватості у скоєному, що свідчить про його небажання стати на шлях виправлення, а також враховуючи підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, скоєння якого може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим, тому суд не вбачає підстав звільнення ОСОБА_5 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України та встановлення йому іспитового строку.

В даному випадку, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 15.11.2023 у справі №641/1067/23, відповідно до якої з урахуванням ситуації, яка наразі склалася в країні збройною агресією рф та конституційним обов`язком кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинений умисний нетяжкий злочин, передбачений ст. 336 КК України, представляє значну суспільну небезпечність, тому звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації.

Запобіжний захід ОСОБА_5 під час досудового розслідування та судового розгляду не застосовувався, процесуальні витрати відсутні, цивільний позов не заявлено.

Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішити згідно положень ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 370, 374 КПК України, суд-

у х в а л и в:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_5 рахувати з моменту затримання у порядку виконання вироку суду.

Речові докази: направлення ІНФОРМАЦІЯ_4 від 10.06.2024року; картку обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного від 10.06.2024, довідку ВЛК №118/2426 від 10.06.2024; копію заяви ОСОБА_5 від 30.05.2024 року; копію відповіді начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 05.06.2024 року; заяву-повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 23.07.2024; акт про відмову від отримання та підписання повістки на відправку від 10.06.2024 року; копію повістки - залишити в справі.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подана апеляція до Львівського апеляційного суду протягом 30 діб з моменту проголошення, засудженим у цей же термін з моменту вручення копії вироку

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається засудженому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя: