Рішення

від 19.03.2025 по справі 160/24079/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 рокуСправа №160/24079/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Озерянської С.І.

за участі секретаря судового засідання Буснюк В.В.

за участі:

представника позивача Колошина В.П.

представника відповідача Пилипенко С.О.

представника третьої особи (ВКЗ) Хомік Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу № 160/24079/24 за позовом Управління житлово-комунального господарства та будівництва виконавчого комітету Покровської міської ради до Східного офісу Держаудитслужби, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Ангоб про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

05.09.2024 року Управління житлово-комунального господарства та будівництва виконавчого комітету Покровської міської ради звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу №040417-15/3196-2024 Про усунення виявлених порушень, складену Східним офісом Державної аудиторської служби України 17.05.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на переконання позивача вимога Східного офісу Держаудитслужби від 17.05.2024 року є такою, що не відповідає фактичним обставинам, прийнята з порушенням норм матеріального права та ґрунтується на припущеннях. Позивач вважає, що спірна вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом, і в силу закону є обов`язковою до виконання підконтрольною установою, якій вона адресована. Поряд з цим, позивач просить врахувати, що вимоги відповідача, що викладені у пунктах 2,3,4 є неконкретизованими, що, у свою чергу, унеможливлює їх виконання з огляду на те, що відповідачем не вказано, які заходи необхідно вжити для усунення порушення, та у відповідності до якої конкретно норми закону. Позивач вважає, що відповідачем при винесенні вимог про забезпечення відшкодування шкоди (збитків) на підставі ст. 193, 199, 217, 218 Господарського кодексу України, 611, 629 Цивільного кодексу України, які визначають різні способи захисту, допущено неконкретизованість таких вимог, що у випадку самостійного вибору способу відшкодування може призвести до нових порушень.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами загального позовного провадження.

Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача 30.09.2024 року подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову повністю. Відповідач вважає, що вимога від 17.05.2024 року «Про усунення виявлених порушень» винесена у межах повноважень органів державного фінансового контролю та у спосіб визначений законодавством. Поряд з цим, на думку представника відповідача, висновки відповідача, викладені в акті ревізії та вимозі Східного офісу Держаудитслужби від 17.05.2024 року «Про усунення виявлених порушень» відповідають дослідженим в ході проведення ревізії документам та обставинам справи, є законодавчо обґрунтованими та об`єктивними. У відзиві на позовну заяву відповідач також наводить інші обставини та правові позиції, які, на думку представника Східного офісу Держаудитслужби, виходячи з укладених договорів, породжують обов`язок позивача забезпечити стягнення, відповідно до cтатей 193, 199, 217, 218 Господарського кодексу України та cтатей 611, 629 Цивільного кодексу України.

09.10.2024 року позивачем надано відповідь на відзив в якій він вказує на те, що відповідачем у відзиві не спростовано доводів позовної заяви. Зазначає, що відповідач у вимозі всупереч висновків Верховного Суду просто вказує на факт порушення, яке нібито мало місце, не наводячи його опис, не вказує чіткого конкретного заходу (варіанту поведінки), яких слід вжити, не пояснив походження збитків та чому не провів експертизу.

15.10.2024 року відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив в яких зазначено, що висновки, викладені у наведених позивачем постановах Верховного Суду здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи та не можуть мати наслідку їх застосування. Виявлені під час проведення ревізії фінансово-господарської діяльності Управління порушення підтверджуються матеріалами справи, в той час як позивач не спростовує допущених ним порушень належними доказами.

23.10.2024 року позивачем надано додаткові пояснення в яких він підтримав позицію наведену у позовній заяві та відповіді на відзив.

06.11.2024 року відповідачем надано додаткові пояснення в яких він підтримав доводи зазначені у відзиві на позовну заяву.

Представник ТОВ «Ангоб» подав до суду письмові пояснення, в яких зазначає, що можливість усунення виявлених порушень прямо залежить від чіткого визначення суб`єктом владних повноважень конкретного заходу (варіанту поведінки), який необхідно вжити уповноваженій особі для усунення порушень. На переконання представника третьої особи, спонукання позивача самостійно визначити на підставі невизначених норм, які саме заходи необхідно вжити для усунення виявлених порушень може призвести до нового можливого порушення позивачем чинного законодавства.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її розгляд по суті.

В судовому засіданні 19.03.2025 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав наведених у позовній заяві.

В судовому засіданні 19.03.2025 року представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала та просила відмовити в їх задоволенні з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні 19.03.2025 року представник третьої особи позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Cудом встановлено, що відповідно до пункту 1.2.4.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Східного офісу Держаудитслужби на I квартал 2024 року, на підставі направлення від 06.02.2024 №55, виданого начальником Східного офісу Держаудитслужби Довгим В.В., головним державним аудитором відділу контролю у сфері будівництва Східного офісу Держаудитслужби Невгомонною І.О. проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Управління житлово-комунального господарства та будівництва виконавчого комітету Покровської міської ради за період з 01.01.2021 року по 31.12.2023 року.

За результатами проведеної ревізії Східним офісом Держаудитслужби складено акт №040417-20/5 від 30.04.2024 року ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Управління житлово-комунального господарства та будівництва виконавчого комітету Покровської міської ради за період з 01.01.2021 року по 31.12.2023 року.

Не погоджуючись з висновками акту ревізії від 30.04.2024 року позивачем направлено заперечення до акту ревізії за результатами розгляду яких Східним офісом Держаудитслужби направлено висновки на заперечення до акту ревізії в яких відповідачем не враховано зауважень позивача.

17.05.2024 року відповідачем на адресу позивача було направлено вимогу «Про усунення виявлених порушень» №040417-15/3196-2024, відповідно якої на підставі пункту 1 частини першої статті 8, пункту 7 статті 10, частини другої статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення, державного фінансового контролю в Україні» (надалі Закон №2939-ХІІ), підпункту 7 пункту 4 Положення про Східний офіс Держаудитслужби, затвердженого наказом Державної аудиторської служби України від 02.06.2016 року №23, пунктів 46, 49, 50, 52 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, ії міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550, Східного офісу Держаудитслужби від 29.08.2016 №3, Східний офіс Держаудитслужби вимагає:

1) розглянути результати проведеної ревізії та питання щодо притягнення, в порядку встановленому законодавством, до відповідальності працівників, винних у допущених порушеннях;

2) відповідно до норм статей 193, 199, 217, 218 Господарського кодексу України та статей 611, 629 Цивільного кодексу України забезпечити відшкодування шкоди (збитків) заподіяних міському бюджету на загальну суму 1 259 727, 86 грн., внаслідок прийняття від ТОВ «Ангоб» та оплати обсягів виконаних будівельних робіт, при виконанні яких використані суміші асфальтобетонні, виготовлені ТОВ «Ангоб» не у відповідності до будівельних норм та стандартів, склад та якість яких не підтверджена документами вхідного і операційного контролю якості робіт та приготування асфальтобетонних сумішей;

3) відповідно до норм статей 193, 199, 217, 218 Господарського кодексу України та статей 611, 629 Цивільного кодексу України забезпечити відшкодування шкоди (збитків) заподіяних міському бюджету на загальну суму 727 943,30 грн. внаслідок прийняття від ТОВ «Дніпробудгруп-21» та оплати зайвого включення обсягів будівельних робіт та неправомірного включення єдиного податку до актів приймання виконаних будівельних робіт;

4) відповідно до статей 193, 199, 217, 218 Господарського кодексу України та статей 611, 629 Цивільного кодексу України забезпечити відшкодування шкоди (збитків) заподіяних міському бюджету на загальну суму 19 463, 26 грн. внаслідок прийняття від ФОП ОСОБА_1 та оплати завищеної вартості послуг з технічного нагляду внаслідок завищення вартості будівельних робіт ТОВ «Ангоб» та ТОВ «Дніпробудгруп-21».

Вимога також зобов`язує направити на адресу Східного офісу Держаудитслужби вичерпну інформацію про вжиті заходи з усунення виявлених порушень разом із завіреними належним чином копіями підтвердних первинних документів, розпорядчих та інших документів у строк до 31 травня 2024 року та надавати у подальшому інформацію щомісячно до 20 числа місяця до повного усунення виявлених порушень.

Також, у вимозі наголошено, що відповідно до частини 2 статті 15 Закону №2939-ХІІ законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються та що відповідно до норм статті 351-1 Кримінального кодексу України за перешкоджання діяльності органу державного фінансового контролю, зокрема невиконання службовою особою законних вимог органу державного фінансового контролю, створення штучних перешкод у роботі, надання завідомо неправдивої інформації, встановлена кримінальна відповідальність.

Вважаючи протиправною та такою, що підлягає скасуванню вимогу Східного офісу Держаудитслужби від 17.05.2024 року «Про усунення виявлених порушень», позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.

Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 № 2939-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі, Закон №2939-XII) передбачено, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі, орган державного фінансового контролю).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2939-XII, головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі, підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування установлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог статті 4 Закону № 2939-XII, інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

На підконтрольних установах, щодо яких за відповідний період їх фінансово-господарської діяльності відповідно до цього Закону проведено державний фінансовий аудит, інспектування за ініціативою органу державного фінансового контролю не проводиться.

Пунктом 7 статті 10 Закону № 2939-XII передбачено, що органу державного фінансового контролю надається право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Згідно із змістом статті 11 Закону № 2939-XII, плановою виїзною ревізією вважається ревізія у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державного фінансового контролю і проводиться за місцезнаходженням такої юридичної особи чи за місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна ревізія.

Частиною другою статті 15 Закону №2939-XII передбачено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Відповідно п. 1, п.п. 1, 3 п. 3, п.п. 2, 3, 9 п. 4, п.п. 16, п. 6, п. 7 Положення про Державну аудиторську службу України, яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі Положення № 43), центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, є Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба).

Основними завданнями Держаудитслужби, зокрема, є: реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів.

Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб`єктів господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктів господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), а на підставі рішення суду в інших суб`єктів господарювання визначає Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі Порядок №550).

Згідно п.п. 2, 3 Порядку № 550, інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Пунктами 4-8, 12 Порядку № 550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться органами державного фінансового контролю відповідно до Закону та цього Порядку.

Згідно пункту 16 Порядку № 550, ревізія проводиться шляхом: документальної перевірки, що передбачає встановлення відповідності законодавству установчих, фінансових, бухгалтерських (первинних і зведених) документів, статистичної, фінансової та бюджетної звітності, господарських договорів, розпорядчих та інших документів об`єкта контролю, пов`язаних із плануванням і провадженням фінансово-господарської діяльності, веденням бухгалтерського обліку, складенням фінансової звітності (далі - документи об`єкта контролю). Надання документів об`єкта контролю посадовим особам органу державного фінансового контролю забезпечується керівником об`єкта контролю чи його заступником у строк, який зазначається посадовими особами органу державного фінансового контролю у вимозі про надання документів та встановлюється з урахуванням запитуваного обсягу таких документів; - фактичної перевірки, що передбачає контроль за наявністю грошових сум, цінних паперів, бланків суворої звітності, оборотних і необоротних активів, інших матеріальних і нематеріальних цінностей шляхом проведення інвентаризації, обстеження та контрольного обміру виконаних робіт, правильністю застосування норм витрат сировини і матеріалів, виходу готової продукції і природних втрат шляхом організації контрольних запусків у виробництво, контрольних аналізів готової продукції та інших аналогічних дій за участю відповідних посадових осіб органу державного фінансового контролю або фахівців інших органів, підприємств, установ та організацій. Посадові особи органу державного фінансового контролю мають право вимагати від керівників об`єкта контролю організацію та проведення фактичної перевірки в присутності посадових осіб органу державного фінансового контролю та за участю матеріально-відповідальних осіб, а у разі перевірки обсягу виконаних робіт - також представників суб`єкта господарювання - виконавців робіт.

Документальна і фактична перевірки проводяться щодо дотримання вимог законів та інших нормативно-правових актів. Фактична перевірка здійснюється станом на дату її проведення незалежно від періоду, що підлягає ревізії. Для підтвердження результатів фактичної перевірки та фактів, що стосуються періоду, який підлягає ревізії, посадові особи органу державного фінансового контролю можуть перевіряти документи об`єкта контролю і за інші періоди фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання.

Правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов`язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

Отже, оскаржувана в даній справі вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом в силу закону.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно усталеної практики Верховного Суду (зокрема, але не виключно, постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №826/3350/17, від 26.03.2020 у справі №2040/6730/18, від 06.07.2023 у справі №1740/2398/18, від 22.12.2023 у справі №826/18064/17, від 02.07.2024 у справі №600/2824/23-а, від 25.07.2024 у справі № 160/12986/21), під час вирішення справ, предметом яких є правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, судам належить, виходячи із правової природи письмової вимоги контролюючого органу, враховувати, чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. З метою встановлення того, чи контролюючим органом при прийнятті спірної вимоги владні управлінські функції реалізовані у передбачений законом спосіб, суду належить надати правову оцінку змісту вимоги, як індивідуально-правового акту.

У вказаних постановах Верховний Суд також досліджував питання: якою є правова природа «законної вимоги» контролюючого органу, її правове навантаження.

Так, згідно наведеної усталеної практики Верховного Суду, «законна вимога» контролюючого органу про усунення виявлених порушень законодавства повинна бути здійснена у письмовій формі, сформована внаслідок реалізації контролюючим органом своєї компетенції (завдань і функцій відповідно до законодавства), містити чіткі, конкретні і зрозумілі приписи на адресу підконтрольного суб`єкту (об`єкту контролю, його посадових осіб), які є обов`язковими до виконання останнім.

При цьому, «законність» письмової вимоги контролюючого органу безумовно передбачає її обґрунтованість, що в силу статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є однією з обов`язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом.

З огляду на викладене, надаючи оцінку правомірності вимоги органу державного фінансового контролю про усунення виявлених порушень в оскаржуваній частині, з урахуванням доводів учасників справи, суд виходить з наступного.

Щодо вимоги відповідача розглянути результати проведеної ревізії та питання щодо притягнення, в порядку встановленому законодавством, до відповідальності працівників, винних у допущених порушеннях, суд вважає, що така вимога суперечить пункту 50 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами від 20.04.2006 №550, оскільки повноваження щодо виявлення осіб винних у вказаних порушеннях і притягнення їх до адміністративної, матеріальної чи дисциплінарної відповідальності належать органу державного фінансового контролю відповідачу, який проводив інспектування.

При цьому, на думку суду, спонукання позивача самостійно визначити винних осіб за виявлені ревізією порушення, та які саме заходи впливу вжити до вказаних осіб, може призвести до нового можливого порушення позивачем чинного законодавства.

Щодо вимог, що стосуються зобов`язання позивача забезпечити відшкодування шкоди (збитків) заподіяних міському бюджету відповідно до ст. ст. 193, 199, 216, 217 Господарського кодексу України та ст. ст. 611, 629 Цивільного кодексу України (пункт 2-4), суд зазначає наступне.

Так, стаття 193 Господарського кодексу України встановлює загальні умови виконання господарських зобов`язань, а статті 199 цього Кодексу порядок забезпечення виконання господарських зобов`язань.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Нормами статті 217 Господарського кодексу України визначено поняття та види господарських санкцій як правовий засіб відповідальності у сфері господарювання, а нормами статті 218 Господарського кодексу України підстави господарсько-правової відповідальності.

Поряд з цим, нормами статей 611, 629 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки порушення зобов`язання та встановлено обов`язковість договору.

Аналізуючи положення наведених статей Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України слід дійти висновку, що такі за своєю суттю є правовими підставами для реалізації різних способів судового захисту, вирішення спорів та подачі різних за своєю суттю позовів.

То ж, посилаючись на різні статті Цивільного та Господарського кодексів України, які містять різні за своєю правовою природою способи захисту прав, відповідач створив для позивача правову невизначеність.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.07.2024 у справі № 600/2824/23-а.

Спірна вимога, яка є обов`язковою до виконання підконтрольною установою, винесена з порушенням вимог закону щодо її змісту, оскільки є неконкретизованою. Зазначене у світлі обов`язкового характеру спірної вимоги в частині коригування роботи підконтрольної установи є порушенням вимог закону в частині змісту вимоги як акту індивідуальної дії, оскільки спірна вимога не містить чітких, конкретних і зрозумілих приписів на адресу підконтрольного суб`єкту. Тому оскаржувана вимога не відповідає критеріям, які встановлені частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, що є самостійною та достатньою підставою для задоволення позовних вимог про скасування такої вимоги.

Подібні висновки також висловлені Верховним судом у постанові від 14.12.2020 у справі №200/7584/19-а, та які, окрім інших, підлягають врахуванню судом при ухваленні рішення.

Підсумовуючи викладене вище, оскільки вимога відповідача від 17.03.2024 року « Про усунення виявлених порушень» не містять чітких, конкретних і зрозумілих приписів на адресу підконтрольного суб`єкта, не відповідає критеріям, які встановлені частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, що є самостійною та достатньою підставою для задоволення позовних вимог про скасування такої вимоги, тому така вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

З огляду на наведені вище висновки щодо наявності самосійних підстав для скасування оскаржуваної позивачем вимоги, надання оцінки доводам, що стали підставою для звернення до суду, не матиме юридичного змісту для вирішення даного публічно-правового спору.

При цьому, суд зазначає, що наявність збитків та правильність їх обчислення може бути предметом перевірки у спорі щодо стягнення таких витрат в судовому порядку.

Відповідно до частини 1статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи задоволення позовних вимог, судовий збір у розмірі 24 085,62 грн., сплачений відповідно платіжної інструкції №150 від 23.08.2024 року підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 99 999 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно із частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №826/14072/17, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв`язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.

У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі/West Alliance Limited проти України (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Судом встановлено, що представництво інтересів Управління житлово-комунального господарства та будівництва виконавчого комітету Покровської міської ради у справі №160/24079/24 здійснював адвокат Колошин Вадим Петрович, що здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДП №66.

На підтвердження витрат на послуги адвоката позивач надав договір про надання правничої допомоги №10 від 23.08.2024 року, предметом якого є надання правничої допомоги.

Пунктом 2.4 договору передбачено, що безпосередній зміст послуг з правничої допомоги (юридичних послуг) обумовлений в калькуляції (додаток 1), який є невід`ємною частиною договору.

За змістом пунктів 3.1-3.4 договору, за надання правничої допомоги (юридичних послуг) клієнт здійснює оплату винагороди адвокату, розмір якої залежить від виду послуг, що надаються адвокатом, ступеня складності і новизни правових питань, необхідністю відряджень та інше.

Сторони погодили, що за виконання адвокатом умов договору про надання правничої допомоги (юридичних послуг) клієнт сплачує адвокату винагороду у розмірі 99 990 грн.

Оплата послуг здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок адвоката згідно підписаних актів приймання-передачі наданих послуг.

Клієнт зобов`язується сплатити винагороду протягом 10 календарних днів з дня підписання актів приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно калькуляції до договору №10 від 23.08.2024 року вартість послуг складає 99 990 грн. без ПДВ та включає послуги з надання консультацій та роз`яснень норм діючого законодавства в сфері державного фінансового контролю в Україні, порядку та практики застосування таких норм права Верховним Судом в розрізі порядку оскарження вимоги Східного офісу Державної аудиторської служби України №806 від 30.05.2024 року про усунення виявлених ревізією порушень; складання, підписання та подання позовної заяви до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з метою судового захисту порушених прав та інтересів клієнта у спорі про оскарження вимоги Східного офісу Державної аудиторської служби України №806 від 30.05.2024 року; здійснення роботи по збиранню доказів, подання запитів до офіційних реєстрів, подання адвокатських запитів, з метою надання таких до Дніпропетровського окружного адміністративного суду в межах справи про оскарження вимоги Східного офісу Державної аудиторської служби України №806 від 30.05.2024 року.

Інших доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано не було.

Також, позивачем не було заявлено про намір надання додаткових доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу після ухвалення рішення в даній адміністративній справі.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати не підтверджені документально.

Так, позивачем не було надано акт прийняття виконаних робіт з надання правничої допомоги, який передбачено договором та який підтверджує надані послуги в відповідному їх обсязі; не надано рахунок на оплату та не підтверджено сплату таких послуг, що може також свідчити про розмір таких витрат та їх фактичне понесення.

Договір про надання правничої допомоги не містить конкретного предмету, а надана калькуляція посилається на оскарження вимоги відповідача №806 від 30.07.2024 року, в той час як предметом оскарження в адміністративній справі №160/24079/24 є вимога №040417-15/3196-2024 від 17.05.2024 року.

Відтак, витрати на правничу допомогу понесені позивачем не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 243, 245-247, 250, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов Управління житлово-комунального господарства та будівництва виконавчого комітету Покровської міської ради (53300, Дніпропетровська обл., м. Покров, вул. Центральна, буд. 48, ЄДРПОУ 34611037) до Східного офісу Держаудитслужби (49101, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Антоновича Володимира, буд., 22, корп. 2, код ЄДРПОУ 40477689), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Ангоб (53300, Дніпропетровська обл., м. Покров, вул. Партизанська, 1а ЄДРПОУ 20229472) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу №040417-15/3196-2024 від 17.05.2024 року Східного офісу Держаудитслужби.

Стягнути на користь Управління житлово-комунального господарства та будівництва виконавчого комітету Покровської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань Східного офісу Держаудитслужби суму сплаченого судового збору у розмірі 24 085,62 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення складено 28.03.2025 року.

Суддя С.І. Озерянська