Рішення

від 20.03.2025 по справі 440/12205/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/12205/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Головка А.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Гаврильєва С.С.,

прокурора - Іценко М.В.,

представників позивача Парфені О.О., Сасюк А.В.,

представників відповідача Тітенко Н.В., Бибика В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі , Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства , Державного агентства лісових ресурсів України до Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення.

В С Т А Н О В И В:

Лубенська окружна прокуратура Полтавської області в інтересах держави в особі , Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства , Державного агентства лісових ресурсів України звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення від 13.12.2023 року №2408 "Про розгляд подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства"; зобов`язання розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 29.09.2023 року №390-23 та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земельних ділянок з кадастровими номерами 5324882600:00:001:0011 (площею 5,1852 га), 5324882600:00:001:0017 (площею 1,7126 га), 5324884200:00:026:0075 (площею 14,4826 га), 5324883800:00:021:0001 (площею 23,0461 га), 5324883800:00:014:0016 (площею 10,4987 га), 5324883800:00:018:0003 (площею 6,951 га), 5324881900:00:003:0003 (площею 13,701 га), 5324882600:00:002:0095 (площею 5,5201 га), 5324882600:00:002:0042 (площею 3,7419 га) до самозалісених у порядку, визначеному ч.ч. 2, 3, 4 ст. 57-1 Земельного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог прокурором зазначено, що з метою збереження самосійних лісів та подальшого ведення лісового господарства, Північно-Східним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства скеровано до Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області подання від 29.09.2023 року №390-23 щодо віднесення земельних ділянок комунальної власності до самозалісених. Рішенням Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області від 13.12.2023 року №2408 "Про розгляд подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства" відмовлено у віднесенні до самозалісених земель вказаних земельних ділянок. Як на підставу для відмови відповідач посилався на невідповідність місця розташування земельних ділянок вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, та даних відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру, що вищевказані земельні ділянки є землями сільськогосподарського призначення (сіножаті, пасовища, багаторічні насадження) та планується використовувати згідно функціонального призначення. Прокурор вважає, що такі дії органу місцевого самоврядування не сприяють реалізації державної екологічної ініціативи "Масштабне залісення України" та порушують інтереси держави у сфері охорони лісових ресурсів.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/12205/24. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Відповідачем надані до суду пояснення, в яких представник відповідача заперечує задоволення позовних вимог, оскільки на спірні земельні ділянки надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок зі зміною цільового призначення (з поділом земельних ділянок).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 року у задоволенні клопотання Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Прокурор та представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечували, просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

29.09.2023 року Північно-Східним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства направлено Хорольському міському голові Волошину С. подання №390-23, у якому зазначено, що управлінням здійснено аналіз земельних ділянок на території Хорольської територіальної громади Лубенського району Полтавської області та виявлено самозалісені земельні ділянки комунальної власності, з кадастровими номерами: 5324882600:00:001:0011 (площею 5,1852 га), 5324882600:00:001:0017 (площею 1,7126 га), 5324884200:00:026:0075 (площею 14,4826 га), 5324883800:00:021:0001 (площею 23,0461 га), 5324883800:00:014:0016 (площею 10,4987 га), 5324883800:00:018:0003 (площею 6,951 га), 5324881900:00:003:0003 (площею 13,701 га), 5324882600:00:002:0095 (площею 5,5201 га), 5324882600:00:002:0042 (площею 3,7419 га). Керуючись вимогами статті 57-1 Земельного кодексу України, запропоновано прийняти рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених згідно чинного законодавства.

Рішенням Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області від 13.12.2023 року №2408 "Про розгляд подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства" відмовлено від пропозиції Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства у віднесенні вказаних в поданні від 29.09.2023 року №390-23 земельних ділянок загальною площею 84,8392 (згідно додатку) до самозалісених, в зв`язку невідповідністю місця розташування земельних ділянок вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, та даних відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру, що вищевказані земельні ділянки є землями сільськогосподарського призначення (сіножаті, пасовища, багаторічні насадження) та планується використовувати згідно функціонального призначення.

Вважаючи рішення Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області від 13.12.2023 року №2408 "Про розгляд подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства" незаконним прокурор звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, Державного агентства лісових ресурсів України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам учасників справи, суд дійшов таких висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частини 1 статті 1 Земельного кодексу України).

Статтею 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 07 червня 2021 року № 228/2021 "Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів" з метою збереження лісового фонду України, належного захисту і відтворення лісів, створення сприятливих умов для ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку з урахуванням природних та економічних умов, забезпечення прав громадян на безпечне довкілля постановлено започаткувати з 2021 року реалізацію екологічної ініціативи «Масштабне залісення України».

Законом України від 20 червня 2022 року № 2321-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів", який набрав чинності 10.07.2022, главу 11 Земельного кодексу України доповнено статтею 57-1 такого змісту:

"Стаття 57-1. Самозалісені землі

1. Самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

2. Віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею.

Віднесення земельної ділянки, що перебуває у користуванні, заставі, до самозалісеної ділянки здійснюється за погодженням із землекористувачем, заставодержателем.

Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

3. Віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.

4. Віднесення земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.

5. Віднесення земельної ділянки, несформованої як об`єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру".

Відповідно до Положення "Про Державне агентство лісових ресурсів України", затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 №521, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

У свою чергу, Північно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства є територіальним органом Держлісагенства, завданням якого є реалізація повноважень Держлісагенства України, зокрема, на території Полтавської області.

Північно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Відповідно до Конституції України систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до частини 1 статті 10 цього Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Як слідує з матеріалів справи спірні земельні ділянки розташовані за межами населених пунктів на території Хорольської територіальної громади, відповідно, Хорольська міська рада Лубенського району Полтавської області є уповноваженим органом місцевого самоврядування з прийняття рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених земель.

Рішенням Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області від 13.12.2023 року №2408 "Про розгляд подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства" відмовлено від пропозиції Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства у віднесенні вказаних в поданні від 29.09.2023 року №390-23 земельних ділянок загальною площею 84,8392 (згідно додатку) до самозалісених, в зв`язку невідповідністю місця розташування земельних ділянок вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, та даних відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру, що вищевказані земельні ділянки є землями сільськогосподарського призначення (сіножаті, пасовища, багаторічні насадження) та планується використовувати згідно функціонального призначення.

Надаючи оцінку мотивам прийняття спірного рішення суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог частини 1 статті 57-1 Земельного кодексу України самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського, призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

Таким чином, віднесення спірних земельних ділянок до земель сільськогосподарського призначення не створює перешкод для їх віднесення до самозалісених земельних ділянок.

Згідно частини 3 статті 57-1 Земельного кодексу України віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.

Таким чином, Земельний кодекс України передбачає порядок віднесення земель, зокрема і сільськогосподарського призначення, до самозалісених ділянок.

Таким чином, в спірному рішенні не визначено обставин, які перешкоджають віднесення земельних ділянок до самозалісених ділянок.

Представник позивача зазначає, що вказані земельні ділянки є самозалісеними, а також на те, що за даними відкритих джерел вбачається наявність на них деревного покриву.

Водночас, відповідач не провів їх обстеження перед прийняттям оскаржуваного рішення, натомість прийняв рішення про відмову у віднесенні земельних ділянок до самозалісених земель.

Суд відхиляє посилання представників відповідача на акти обстеження земельних ділянок від 06.02.2025 року в обґрунтування заперечень на позов щодо не віднесення земельних ділянок до самозалісених земель, оскільки обстеження проведено після прийняття спірного рішення та вказані обставини не були підставою для його прийняття.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення органом місцевого самоврядування конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.

Невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Отже, відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено наявності достатніх підстав для відмови у віднесенні земельних ділянок до самозалісених земель.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Суд враховує, що відповідно до приписів частин 3, 4, 5 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України "Про прокуратуру".

Згідно з частиною 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави, висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України Про прокуратуру.

Відтак, суд вважає, що інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі №804/4585/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15, від 17 жовтня 2019 року у справі № 569/4123/16-а.

Частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Стосовно наявності підстав, визначених частиною третьою статті 23 Закону України Про прокуратуру, для представництва інтересів держави у суді у справі, що розглядається, суд зазначає наступне.

Процедура віднесення земель до самозалісених врегульована статтею 57-1 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року №521, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства. Держлісагентство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).

Пунктом 1 Положення про міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 29 вересня 2022 року №404, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2022 року за №1231/38567, передбачено, що міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства (далі - Управління) підпорядковуються - Держлісагентству та є його територіальними органами. Згідно з пунктом 3 цього Положення завданням Управлінь є реалізація повноважень Держлісагентства у сфері лісового та мисливського господарства на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, визначених Держлісагентством.

У позові прокурор стверджує, що Хорольська міська рада Лубенського району Полтавської області належним чином не виконала покладені на неї повноваження щодо прийняття рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених ділянок за поданням Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 29.09.2023 №390-23, що відноситься до повноважень відповідача в силу статті 57-1 Земельного кодексу України та статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до статті 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 103 Лісового кодексу України спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, судами.

Таким чином, спори, що виникають між Державним агентством лісових ресурсів України, його територіальними органами та органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування щодо питання віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки підлягають вирішенню судами.

З огляду на вищезазначене, суд вважає за необхідне визнати протиправними та скасувати рішення Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області від 13.12.2023 року № 2408 "Про розгляд подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства".

З приводу іншої частини позовних вимог суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

У спірних відносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав належної оцінки поданим позивачем документам, зокрема, не провів обстеження земельних ділянок за участі представників позивача, та у самому рішенні не навів обґрунтованих мотивованих доводів щодо відмови у віднесенні земельних ділянок до самозалісених земель.

Тому, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земельних ділянок з кадастровими номерами 5324882600:00:001:0011 (площею 5,1852 га), 5324882600:00:001:0017 (площею 1,7126 га), 5324884200:00:026:0075 (площею 14,4826 га), 5324883800:00:021:0001 (площею 23,0461 га), 5324883800:00:014:0016 (площею 10,4987 га), 5324883800:00:018:0003 (площею 6,951 га), 5324881900:00:003:0003 (площею 13,701 га), 5324882600:00:002:0095 (площею 5,5201 га), 5324882600:00:002:0042 (площею 3,7419 га) до самозалісених у порядку, визначеному ч.ч. 2, 3, 4 ст. 57-1 Земельного кодексу України, - є такими, що виходять за межі завдань адміністративного судочинства та задоволенню не підлягають.

Враховуючи повноваження суду та предмет доказування у цій справі, суд дійшов висновку, що в даному випадку слід зобов`язати Хорольську міську раду Лубенського району Полтавської області повторно розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 29.09.2023 року № 390-23 та прийняти за результатами розгляду рішення з урахуванням висновків суду.

Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов Лубенської окружної прокуратури Полтавської області (вул. Старо - Троїцька, 13, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область; код ЄДРПОУ 02910060) в інтересах держави в особі Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (вул. Григорія Сковороди, 86, м. Харків, 61024; код ЄДРПОУ 45139951), Державного агентства лісових ресурсів України (вул. Шота Руставелі, 9-а, м. Київ, 01023; код ЄДРПОУ 37507901) до Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області (вул. 1 Травня, 4, м. Хорол, Лубенський район, Полтавська область, 37800; код ЄДРПОУ 22528612) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області від 13.12.2023 року № 2408 "Про розгляд подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства".

Зобов`язати Хорольську міську раду Лубенського району Полтавської області повторно розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 29.09.2023 року № 390-23 та прийняти за результатами розгляду рішення з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 31 березня 2025 року.

Головуючий суддя А.Б. Головко