Рішення від 28.01.2025 по справі 757/51522/21-ц

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/51522/21-ц

Пр. № 2-1577/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Соколова О.М.,

при секретарі судового засідання - Колесник А.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №757/51522/21-ц за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» (далі - відповідач) про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Так, позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що на день звільнення позивачу була нарахована, але не виплачена, заборгованість із заробітної плати за березень-квітень 2021 року в сумі 8400,00 грн (з урахуванням податків і зборів) та не виплачена грошова компенсація за 54 дня невикористаної щорічної відпустки 22093,70 грн, а також за 100 днів додаткової щорічної відпустки відповідно ст. 19 Закону України «Про відпустки» як одинокій матері в сумі 40914,30 грн (з урахуванням податків і зборів).

На підставі викладеного, просила суд, стягнути з відповідача нараховану, але не виплачену заробітну плату та компенсацію за невикористану щорічну та додаткову відпустки у сумі 71 408,00 грн.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.09.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху.

15.11.2021 року на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 30.09.2021 року позивачем усунуто вказані недоліки.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.11.2021 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.04.2023 року занесеною до протоколу судового засідання не видаляючись до нарадчої кімнати задоволено клопотання позивача про витребування доказів у відповідача.

03.05.2023 року судом було направлено запит до відповідача про витребування доказів.

23.11.2023 року судом було повторно направлено запит до відповідача про витребування доказів.

01.02.2024 року судом було повторно направлено запит до відповідача про витребування доказів.

03.03.2024 року на адресу суду від відповідача на виконання ухвали про витребування доказів надійшли докази.

Позивач у судове засідання не з`явилася, про місце день і час розгляду справи повідомлялася належним чином, разом з тим, в матеріалах справи міститься заява від позивача про розгляд справи у її відсутність, вимоги підтримала, просила задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток та розміщення оголошення на сайті Печерського районного суду м.Києва, а тому, в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 4 вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не подав.

У відповідності до п.2 ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній даних та доказів в порядку заочного розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 263 ЦПК України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Матеріалами справи встановлено, ОСОБА_1 наказом від 14.09.2012 р. № 134-к 17.09.2012 року прийнята на посаду провідного інженера відділу розвитку стратегії планування, забудови та реконструкції міських і сільських поселень Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування», що підтверджується записом у трудовій книжці позивача /а.с. 10/.

Відповідно до наказу від 01.04.2021 р. № 60-к ОСОБА_1 15.04.2021 року звільнена за власним бажанням підставі статті 38 КЗпП України, про що міститься запис у трудовій книжці позивача /а.с.11/.

Згідно довідки ДП «НДПІМ» за вих. № 218/04/01-212 від 04.01.2024 року, позивачу нараховано, але не виплачено заробітну плату за березень-квітень 2021 року у розмірі 3 580,62 грн. (без урахування податків та зборів), а також компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 54 дні у розмірі 21 067,02 грн. (без урахування податків та зборів), а всього - 24 647,64 грн. (без урахування податків та зборів). Сума до виплати становить 19 628,76 грн. / а. с. 80/.

Відомостей про виплату відповідачем ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати суду не надано.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Як визначено у 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява № 38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці», до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

За положеннями ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно зі ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Як визначено у ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належній йому зарплати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідач як роботодавець, у порушення вимог ст. 116 КЗпП України, не виплатив позивачу при звільнені заборгованість із заробітної плати, у тому числі, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку.

Так, на день звільнення позивача була нарахована, але не виплачена заробітна плата за березень-квітень 2021 року у розмірі 3 580,62 грн. (без урахування податків та зборів), а також компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 54 дні у розмірі 21 067,02 грн. (без урахування податків та зборів), а всього - 24 647,64 грн. (без урахування податків та зборів). Сума до виплати становить 19 628,76 грн. (з відрахуванням податків і зборів).

Ураховуючи наведене, наявні обґрунтовані підстави стверджувати про порушення прав позивача на своєчасне отримання нею належних до сплати їй коштів.

Разом з тим, у частині стягнення заборгованості за додаткову щорічну відпустку в сумі 40 914,30 грн., суд приходить до висновку про відмову у задоволенні в цій частині позовних вимог, оскільки матеріалами справи не встановлена і не доведена наявність вказаної заборгованості.

Як визначено у ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. ст. 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, проте, відповідач не надав жодних доказів виплати позивачу заборгованості із заробітної плати.

Сума заборгованості підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, а саме, у розмірі 19 628,76 грн. (сума до виплати).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Відповідно до статті 141 ЦК України, у зв`язку з тим, що позивач звільнена від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 908,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 8, 21, 43, 55, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст. 2, 21 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 24, 94, 97, 237-1 Кодексу Законів про працю України, ст.ст. 10, 13, 81,141, 258, 263, 265, 273, 280-282, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» (код ЄДРПОУ 01422832, місцезнаходження: бул. Лесі Українки, буд. 26 літ «А», м. Київ, 01133) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місце проживання: АДРЕСА_1 ) нараховану, але не виплачену заробітну плату та компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 19 628,76 грн., без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» (код ЄДРПОУ 01422832, місцезнаходження: бул. Лесі Українки, буд. 26 літ «А», м. Київ, 01133) на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн.00 коп.

У задоволенні решти вимог позову - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 28.01.2025 року у справі № 757/51522/21-ц в частині стягнення на користь ОСОБА_1 розміру невиплаченої заробітної плати за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. В такому випадку рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 28.01.2025 року.

Суддя О.М.Соколов