Вирок

від 01.04.2025 по справі 759/15901/24

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ун. № 759/15901/24 пр. № 1-кп/759/601/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2025 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в межах спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження ЄРДР № 42022010000000083 від 13 липня 2022 року за обвинувальним актом стосовно

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Саратов (РРФСР), гр-н України, одружений, ідентифікаційний податковий номер: НОМЕР_1 , вказана в обвинувальному акті остання відома адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , не судимий, -

обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 110 КК України (в редакції Закону від 02 лютого 2014 року № 2341-ІІІ), ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону від 02 лютого 2014 року № 2341-ІІІ) та ч. 2 ст. 260 КК України,

сторони кримінального провадження: прокурори ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 ,

В С Т А Н О В И В:

1. Формулювання обвинувачення, яке визнане судом доведеним.

Унаслідок розпочатої 20 лютого 2014 року збройної агресії російської федерації (далі - РФ) проти України відбулася воєнна окупація невід`ємної частини України - АР Крим, а згодом і незаконна анексія цієї частини території України.

Розпочавши з Україною збройний конфлікт, РФ та її військові формування набули статусу ворога для України та її громадян, а відповідно до Закону України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) територія АР Крим - статус тимчасово окупованої території внаслідок збройної агресії РФ.

Одночасно, бажаючи представити анексію АР Крим як результат волевиявлення місцевого населення та приховати дії підрозділів Збройних Сил РФ (далі - ЗС РФ), інших силових формувань РФ у веденні агресивної війни, країною-окупантом під приводом охорони громадського порядку були створені під час військової операції РФ із захоплення Кримського півострова та використані на території АР Крим незаконні збройні формування, які діяли під негласним контролем РФ і серед яких була так звана «Самооборона Криму».

Завданням незаконного збройного формування «Самооборона Криму» була участь у силових діях з метою реалізації плану РФ як країни-окупанта зі встановлення ефективного та повного контролю над територією АР Крим, тобто досягнення мети воєнної окупації цієї частини України, зокрема, шляхом блокування та фізичного захоплення об`єктів транспортної інфраструктури, військових об`єктів Збройних Сил України, інших військових формувань України, органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою подальшої анексії Кримського півострову як частини території України в межах міжнародно визнаних кордонів.

Особовий склад «Самооборони Криму» формувався переважно з громадян РФ, які спеціально прибули з цією метою з території РФ, етнічних росіян та осіб з низьким соціальним статусом з числа мешканців АР Крим, представників «козацьких» формувань. Забезпечення особовим складом «Самооборони Криму» первинно відбувалося шляхом запису «всіх бажаючих», що здійснювалося невстановленими особами з числа проросійськи налаштованих рухів на території АР Крим в агітаційних палатках в публічних місцях, а також під час проведення мітингів.

Незаконне збройне формування «Самооборона Криму» мало організаційну структуру військового типу, характеризувалося єдиноначальністю та підпорядкованістю, серед його учасників були встановлені правила поведінки та відповідальність за їх порушення, а самі вони носили камуфляжну форму та були озброєні придатною для використання вогнепальною зброєю, зокрема, автоматами конструкції Калашникова «АК-47», або його модифікацій («АК-74», «АКС-74», «АКС-74У»), пістолетами, боєприпасами та вибуховими речовинами. Крім того, у вказаному збройному формуванні було визначено механізм вступу до нього, порядок проходження служби, військова підготовка, кожний структурний підрозділ мав завдання щоденної діяльності. Ці завдання полягали у здійсненні методами військових операцій силової підтримки російських військ на території АР Крим, незаконно створених з боку країни-окупанта структур, в придушенні організованого опору населення на окупованій території, у збройному протистоянні Збройним Силам України, її правоохоронним органам, у блокуванні та захопленні українських військових частин, адміністративних будівель органів державної влади, місцевого самоврядування, у спільних чергуваннях на укомплектованих зброєю блокпостах та у вчиненні інших тяжких і особливо тяжких злочинів, що призводило до дестабілізації суспільно-політичної ситуації.

Вказане формування дислокувалось в різних населених пунктах АР Крим та розподілялось на структурні підрозділи (роти, взводи), командири яких булипідпорядковані та підзвітні командуванню, виконуючи його накази. На підставі «Закону Республіки Крим «О Народном ополчении - народной дружине Республики Крым» від 11 червня 2014 року учасники незаконного збройного формування «Самооборона Криму» «легалізовані» в організацію, що діє за законами РФ.

У свою чергу, в період вказаного збройного конфлікту та окупації території АР Крим, приблизно з лютого 2014 року, більш точний час органом досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_6 , перебуваючи на території м. Феодосія, будучи громадянином України та мешканцем м. Феодосія, маючи проросійську позицію та являючись «отаманом» (керівником та засновником) Громадської організації «Союз козаків Феодосійского регіону», код ЄДРПОУ 24405629, адреса: АДРЕСА_1, зареєстрована з 26 травня 2000 року (далі - ГО «Союз козаків»), діючи умисно з метою надання допомоги РФ та її представникам в проведенні підривної діяльності проти України шляхом сприяння ЗС РФ в окупації та анексії АР Крим, усвідомлюючи незаконність створення підконтрольного країні-окупанту збройного формування «Самооборона Криму», розуміючи роль та мету його діяльності на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності і недоторканості України, ознайомившись з встановленими правилами поведінки, правами та обов`язками учасника вказаного незаконного збройного формування, з метою участі у його діяльності та вчинення державної зради, перейшов на бік ворога в період збройного конфлікту, а саме, добровільно вступив до підконтрольного РФ незаконного збройного формування «Самооборона Криму», а також залучив ГО «Союз козаків» та його членів до складу цього формування. Після цього ОСОБА_6 , виконуючи вказівки командування «Самооборони Криму», продовжив виконувати загальне планування та координацію дій членів очолюваної ним ГО «Союз козаків», які увійшли до складу незаконного збройного формування «Самооборона Криму» як його бійці, активно брав участь з виконання завдань вказаного незаконного збройного формування щодо блокування та захоплення українських військових частин, тим самим брав участь у діяльності вказаного незаконного збройного формування, надаючи допомогу РФ та її представникам в особі спецслужб та ЗС РФ, які незаконно діяли на території АР Крим з метою її окупації та подальшої анексії на користь РФ, відтак, у проведенні підривної діяльності проти України та вчиненні за попередньою змовою групою осіб дій з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Зокрема, наприкінці лютого-початку березня 2014 року, більш точну дату та час органом досудового розслідування не встановлено, громадянин України ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді «отамана» ГО «Союз козаків» у складі незаконного збройного формування «Самооборона Криму», з метою сприяння армії РФ в окупації та відділенні території кримського півострова від України, з ідеологічних та корисливих мотивів брав участь в блокуванні військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на території АДРЕСА_1 , проводив агітацію військовослужбовців цієї військової частини щодо необхідності їх переходу на бік ворога, прикриваючись інтересами «народу Криму» щодо необхідності зміни меж території та кордонів України шляхом виходу з її складу.

Продовжуючи злочинну діяльність, ОСОБА_6 , діючи на виконання злочинного умислу, направленого на надання допомоги РФ у проведенні підривної діяльності проти України, за вказівкою невстановлених осіб з числа керівництва військового командування ЗС РФ та спецслужб РФ, протягом тривалого часу продовжував здійснювати керівництво ГО «Союз козаків» та брати активну участь у діяльності незаконного збройного формування «Самооборона Криму» з метою надання допомоги РФ та її представникам.

2. Правова позиція сторони обвинувачення.

В обґрунтування винуватості ОСОБА_8 у вчиненні поставлених йому у провину злочинів, сторона обвинувачення посилалася на подані докази, які були безпосередньо досліджені під час судового розгляду. Під час судових дебатів прокурор вважав подані докази достатніми для того, щоб поза розумним сумнівом довести винуватість ОСОБА_8 у висунутому обвинуваченні в повному обсязі.

3. Правова позиція сторони захисту.

Захисник не мав можливості зв`язатися з обвинуваченим і з`ясувати в нього правову позицію щодо висунутого обвинувачення.

На думку сторони захисту, винуватість ОСОБА_8 у вчиненні поставлених йому у провину злочинів не доведена допустимими та переконливими доказами (висунуте обвинувачення є формальним, оскільки не містить посилання на конкретні дії, які, на думку, сторони обвинувачення становили б склад злочину, поставлені в провину обвинуваченому дії відбувалися в умовах вже активної збройної окупації, що не виключає можливість їх вчинення під примусом, тобто вони могли бути недобровільними, а відсутність в суді обвинуваченого не дала можливості перевірити ці обставини, крім того ідентифікація обвинуваченого не є безспірною). Відтак суду належить ухвалити виправдувальний вирок через не доведення участі ОСОБА_8 у вчиненні злочинів.

4. Оцінка правових процедур в контексті вимог ч. 3 ст. 323, ч. 5 ст. 374 КПК України

Кримінальне провадження № 42022010000000083 від 13 липня 2022 року здійснюється в умовах воєнного стану, який був введений із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та є продовженим і на час ухвалення даного вироку.

20 жовтня 2023 року СТЕПАНОВА оголошено у розшук (т. 2 а. 86-87; т. 3 а. 152-153).

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 29 березня 2024 року стосовно підозрюваного ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України (т. 1 а. 112-118; т. 2 а. 70-76).

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 04 липня 2024 року надано дозвіл на здійснення у даному кримінальному провадженні спеціального досудового розслідування (т. 1 а. 91-98; т. 2 а. 77-80).

На підставі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 23 січня 2025 року (т. 1 а. 198-201) судовий розгляд даного кримінального провадження здійснюється за відсутності обвинуваченого ОСОБА_8 в порядку спеціального судового провадження.

Дане кримінальне провадження здійснювалось з обов`язковою участю захисника, яка реально була забезпечена державою (т. 2 а. 132-135).

Під час судового провадження інформація про виклик обвинуваченого ОСОБА_8 до суду, а також інформація про процесуальні документи надсилалась та публікувалась відповідно до вимог ст. 323 КПК України. Поштова кореспонденція на тимчасово окуповану територію АР Крим установами пошти не приймається.

Обвинувачений показань суду не надавав, при цьому заяв, протестів та клопотань на адресу суду також не подавав.

Аналіз наявних в матеріалах справи документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_8 та направлених йому повідомлень шляхом публікацій в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (газета «Урядовий кур`єр»), розміщення відповідної інформації на офіційних сайтах Офісу Генерального прокурора та суду, направлення повідомлення на останній відомий адрес особистої електронної пошти, свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, пред`явлене обвинувачення та відповідні виклики, мав можливість бути обізнаним зі своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самою захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно. Натомість, ОСОБА_6 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.

Наведені обставини свідчать про відмову ОСОБА_8 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння, вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою він не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді. Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім свого невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

За таких обставин суд вважає, що стороною обвинувачення та судом здійснені всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя, ОСОБА_6 мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, мав чи мав би отримати оголошену підозру, пред`явлене обвинувачення та відповідні виклики до слідчого, суду.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

5. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

5.1. Фактичні обставини, які суд визнає загально відомими і такими, що не потребуються доказування в межах даного провадження.

Згідно із ст. ст. 2 та 73 Конституції України суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною, а питання про її зміну вирішується виключно всеукраїнським референдумом.

Згідно із ст. 17 Конституції України на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

Тимчасова окупація з боку РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася зі збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загально відомими фактами, які не потребують окремого судового доведення.

Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VII , за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.

Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.

Відповідно до правил п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про національну безпеку України» збройне зіткнення між державами (міжнародний збройний конфлікт, збройний конфлікт на державному кордоні) охоплюється поняттям збройного конфлікту, який у даному випадку розпочато з боку РФ 20 лютого 2014 року.

Вказані постанови Верховної Ради та Закони України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства, на підставі якого суд приймає рішення у справі.

Судом в інтересах даного кримінального провадження ретельно досліджені подані стороною обвинувачення докази з тим, щоб дослідити зв`язок між цими подіями та діями обвинуваченого безпосередньо в контексті висунутого йому обвинувачення.

5.2. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Суд повно, всебічно та неупереджено дослідивши всі обставини даного кримінального провадження, об`єктивно та за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на такому дослідженні, оцінивши кожний поданий сторонами доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, проаналізувавши діюче законодавство України, дійшов таких висновків.

Як вбачається з досліджених судом анкетних даних за реєстрами на ОСОБА_8 , поданих як додаток до матеріалів провадження (т. 2 а. 4-9), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в росії, адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний податковий номер: НОМЕР_1 , займався до 2013 року підприємницькою діяльністю, керівник та засновник Громадської організації «Союз козаків Феодосійского регіону», код ЄДРПОУ 24405629 (ГО «Союз козаків»), адреса: АДРЕСА_1, зареєстрована 26 травня 2000 року.

Крім того, кольорове фотографічне зображення ОСОБА_8 , особа якого встановлена за паспортом громадянина України НОМЕР_3 , виданого 20 березня 1997 року (досліджені судом матеріали тимчасового доступу до банківської таємниці - т. 2 а. 15-27), зафіксоване на вказаних анкетних даних цієї особи (т. 2 а. 4), дозволяє безспірно ідентифікувати його за рисами обличчя, що переконливо вказує на належність інших документів із зображенням його обличчя.

Вказане також підтверджується згаданими матеріалами тимчасового доступу до банківської таємниці (т. 2 а. 15-27), зокрема фотокарткою ОСОБА_8 з копією його анкети-заявки клієнта АТ КБ «ПриватБанк» (т. 2 а. 23).

Як вбачається з досліджених під час судового розгляду протоколів огляду від 05 жовтня 2022 року та від 10 травня 2023 року (т. 2 а. 10-13, 32-33; т. 3 а. 162, т. 4 а. 196-199), оглянута співробітником оперативного підрозділу за дорученням слідчого сторінка публічно доступної соціальної мережі, яка належить ОСОБА_9 , також містить фотографічні зображення останнього, які узгоджуються з його кольоровим фотографічним зображенням серед вказаних анкетних даних цієї особи (т. 2 а. 4, 23), а серед них - позиціювання ОСОБА_8 у формі козака, позиціювання з автоматом Калашникова в руках у військовій формі ЗС РФ на фоні БТР із супроводжуючим написом «У нас всё будет хорошо!!! Крым - это Россия», останнє фото опубліковано 14 березня 2014 року.

У зв`язку з наведеним суд вважає надуманими твердження сторони захисту про сумнівність ідентифікації обвинуваченого.

Крім того, з вказаних документованих даних, які містять, в тому числі, фотографічне зображення обвинуваченого ОСОБА_8 у військовій формі ЗС РФ зі стрілецькою зброєю в руках, яка датована 14 березня 2014 року, тобто ще до проведення сумнозвісного «референдуму» з питання входження АР Крим до складу РФ, безспірно встановлено, що у вказаний період часу громадянин України ОСОБА_6 , перебуваючи на території АР Крим, маючи проросійську позицію та являючись «отаманом» ГО «Союз козаків», діючи умисно з метою відкритого надання допомоги РФ та її представникам в проведенні підривної діяльності проти України шляхом сприяння ЗС РФ в окупації та анексії АР Крим, на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності і недоторканості України перейшов на бік ворога в період збройного конфлікту, добровільно вступивши до підконтрольного РФ незаконного збройного формування, яке незаконно мало на озброєнні придатну для використання бойову техніку, вогнепальну та іншу зброю.

Згідно з дослідженим судом протоколом огляду за участі спеціаліста відомостей загальнодоступної мережі Інтернет від 19 липня 2024 року, які містяться на офіційному сайті «державної ради Республіки Крим» (т. 4 а. 161-183), на підставі «Закону Республіки Крим «О Народном ополчении - народной дружине Республики Крым» від 11 червня 2014 року учасники незаконного збройного формування «Самооборона Криму» «легалізовані» в організацію, що діє за законами РФ, керівництво діяльністю якої здійснює «Крымский республиканский штаб Народного ополчення - народной дружины Республики Крым».

Згідно з дослідженим судом протоколом огляду від 26 жовтня 2022 року з додатком у виді диску із відеозаписом (т. 2 а. 41-54; т. 4 а. 206) на одержаному під час огляду відомостей загальнодоступної мережі Інтернет та безпосередньо переглянутому в судовому засіданні відеозапису з назвою «Крым: Атаман союза казаков Феодосии», який датований 06 березня 2014 року, візуалізуються такі події.

За спиною чоловіка, який дає інтерв`ю російському журналісту і називається ОСОБА_10 - отаман союзу козаків Феодосійського регіону, на місцевості біля огорожі військової частини фіксуються серед осіб чоловічої статі в цивільному одязі, окремі з ідентифікуючими пов`язками на руках, воєнізована група козаків у мілітарній формі одягу (камуфляж, ідентифікуючі червоні шеврони тощо), окремі з холодною зброєю у чохлах на ремені, із бойовими собаками (04 хв. 32, 59 сек. запису), дії яких поєднані спільною метою - тривале блокування військової частини (поруч споруджене наметове містечко). Також фіксується не далеко на другому плані по периметру військова техніка та позиції озброєних військовослужбовців ЗС РФ (запис з початку до 43 сек., 05 хв. 35 сек. запису), фіксується підготовка до використання блокуючими спецтранспорту з гучномовцем (з 03 хв. 26 сек. по 04 хв. 21 сек. запису), водій якого також у військовій формі.

Суд звертає увагу, що вказана гласна слідча дія - огляд відомостей загальнодоступної мережі Інтернет від 26 жовтня 2022 року здійснена із залученням фахового спеціаліста (т. 2 а. 38-40), а її результати повністю узгоджуються з результатами іншого протоколу огляду цього ж відеозапису від (т. 3 а. 67-71), що усуває сумніви у достовірності отриманих даних.

Не зважаючи на пропагандистський характер вказаного відеозапису, використані в ньому документальні кадри не втрачають свого доказового значення, а їх використання для доведення чи спростування обставин даного кримінального провадження не порушує права на захист ОСОБА_8 , оскільки вказаний фільм як раз таки, навпаки, і був створений для того, щоб максимально пояснити та виправдати дії РФ та її представників на території України, анексію АР Крим, зокрема.

Згідно з дослідженим під час судового розгляду висновком судової портретної експертизи № СЕ-19/111-23/4376-ФП від 13 квітня 2023 року (т. 3 а. 76-81) вирішити питання «Чи є тією самою особою особа, зображена на копії паспорта громадянина України ОСОБА_8 та на відеозаписі «Крым: Атаман союза казаков Феодосии» (т. 4 а. 206), виявилося неможливим у зв`язку з непридатністю зображень особи у копії паспорту на ім`я ОСОБА_8 , наданого як порівняльний зразок для проведення ідентифікаційного дослідження особи за ознаками зовнішності.

Разом з тим, згідно з дослідженим під час судового розгляду висновком судової портретної експертизи № СЕ-19/111-23/24467-ФП від 15 червня 2023 року (т. 2 а. 60-66) у згаданому відеофайлі «Крым: Атаман союза казаков Феодосии» (т. 4 а. 206) та на фото ОСОБА_8 з копії його анкети-заявки клієнта АТ КБ «ПриватБанк» (т. 2 а. 23), наданому як порівняльний зразок його зовнішності, зображена одна і та ж особа.

Крім того, згідно з протоколом впізнання за фотознімками від 15 березня 2023 року за участі свідка ОСОБА_11 (т. 2 а. 28-30) на поданих фотокартках вказаним свідком впізнано ОСОБА_8 як особу, яка у 2014 році в м. Федосія здійснювала блокування військової частини НОМЕР_2 . Результати такої ідентифікації ОСОБА_8 підтверджені й іншим протоколом впізнання за фотознімками від 16 жовтня 2023 року за участі свідка ОСОБА_12 , який особисто був знайомим з обвинуваченим (т. 2 а. 67-69).

У даному випадку суд кладе в основу свого вироку не показання вказаних осіб, одержані під час їх допиту, а безпосередньо досліджені судом результати іншої гласної слідчої (розшукової) дії - впізнання особи як учасника певних подій за фотокартками. Натомість, суд визнає недопустимими доказами показання, отримані в умовах воєнного стану під час допиту слідчим свідків ОСОБА_11 (т. 3 а. 86-93) та ОСОБА_12 (т. 3 а. 109-116), оскільки хід та результати таких допитів фіксувалися не з дотриманням вимог ч. 11 ст. 615 КПК України.

Таким чином, суд, не вбачаючи підстав для критичної оцінки висновку судової портретної експертизи № СЕ-19/111-23/4376-ФП від 13 квітня 2023 року, який є належно обґрунтованим і вказує лише на ідентифікаційну непридатність копії паспорту на ОСОБА_8 , кладе в основу свого вироку як достовірний висновок судової портретної експертизи № СЕ-19/111-23/24467-ФП від 15 червня 2023 року, який не суперечить попередньому висновку, оскільки вказує на ідентифікаційну придатність за фотографією не копії паспорту ОСОБА_8 , а інших документів на нього з фотографічним зображенням, які не досліджувалися експертизою № СЕ-19/111-23/4376-ФП від 13 квітня 2023 року (т. 3 а. 78об., 79), а саме анкети-заявки клієнта АТ КБ «ПриватБанк», особа якого як саме ОСОБА_8 була встановлена працівниками банку за оригіналом поданого останнім паспорта громадянина України НОМЕР_3 , копія якого залишена у банківській справі. Більш того, висновок експертизи № СЕ-19/111-23/24467-ФП від 15 червня 2023 року повністю узгоджується зі іншими матеріалами справи, зокрема, даними протоколів впізнання від 15 березня та 16 жовтня 2023 року (т. 2 а. 28-30, 67-69).

Згідно з листом ВМС Збройних Сил України від 26 вересня 2022 року (т. 3 а. 20-28) на території м. Феодосія, с. Насипне станом на лютий - березень 2014 року розташовувалася військова частина НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), військовослужбовці якої згодом були передислоковані на материкову частину України.

Крім того, є загальновідомим, що РНБО України 23 березня 2014 року було прийнято рішення «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій ЗСУ, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території АР Крим в інші регіони України», яке було введене в дію Указом Президента України від 24 березня 2014 року № 339/2014. Згідно з директивою МО України та ГШ ЗСУ від 06 травня 2014 року № Д-1 «Про особливості проходження військової служби військовослужбовцями ЗСУ пов`язані з окупацією території України» особовому складу серед іншого і військової частини НОМЕР_2 належало здійснити перебазування з території АР Крим до місця тимчасового базування на материкову частину України.

Відомості, що містять всі перелічені документовані джерела інформації, суд визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані про протиправну діяльність ОСОБА_8 на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності і недоторканості України достовірними доказами обвинувачення, а тому кладе в основу свого вироку. Відтак зауваження захисту в цій частині є безпідставними.

З наведених документованих на безперервному відеозапису даних, які датовані 06 березня 2014 року, тобто ще до проведення сумнозвісного «референдуму» з питання входження АР Крим до складу РФ, на переконання суду безспірно встановлено, що у вказаний період часу саме громадянин України ОСОБА_6 , перебуваючи на території АР Крим, маючи проросійську позицію та являючись керівником ГО «Союз козаків», діючи умисно у складі незаконного збройного формування «Самооборона Криму» з метою надання допомоги РФ та її представникам в проведенні підривної діяльності проти України шляхом сприяння ЗС РФ в окупації та анексії АР Крим, на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності і недоторканості України перейшов на бік ворога в період збройного конфлікту, за попередньою змовою групою осіб надавав іноземній державі - країні агресору (РФ) та її представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Зокрема, з ідеологічних та корисливих мотивів брав участь в блокуванні військової частини НОМЕР_2 на території м. Феодосія АР Крим.

Час подій, який був документально зафіксований на фото ОСОБА_8 у військовій формі ЗС РФ зі зброєю, яке датовано 14 березня 2014 року, та на відео «Крым: Атаман союза казаков Феодосии», яке датоване 06 березня 2014 року, у взаємозв`язку із наведеними раніше відомостями безумовно вказує на чіткий умисел ОСОБА_8 як учасника в період збройного конфлікту не передбаченого законом збройного формування, перейти на бік ворога, надавши йому за попередньою змовою групою осіб допомогу в проведенні підривної діяльності проти України з метою зміни меж території та державного кордону останньої в порушення встановленого порядку. ОСОБА_6 з достатнім досвідом проходження військової служби, як очевидець вказаних подій, чітко усвідомлював, що з 20 лютого 2014 року військові підрозділи РФ відкрито розпочали збройний конфлікт з Україною на її суверенній території в АР Крим, тобто є ворожими.

На підтвердження висновку суду про очевидну обізнаність ОСОБА_8 із характером подій, які на той час відбувалися на території АР Крим за участю і під контролем озброєних військових формувань РФ, додатково вказує зміст та спрямованість рішень у вказаний період час «регіональних органів влади», а саме, 11 березня 2014 року в умовах воєнної окупації Верховна Рада АР Крим проголосила АР Крим «незалежною державою - Республіка Крим». 18 березня 2014 року представники розпущеної постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII «Верховної Ради АР Крим» за наслідками проведення в умовах воєнної окупації незаконного «референдуму» підписали з президентом РФ «Договір про прийняття до РФ Республіки Крим і створення у складі РФ нових суб`єктів», який був реалізований шляхом прийняття 21 березня 2014 року Федерального Конституційного закону РФ № 6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя», положеннями якого передбачалося створення на території АР Крим федеральних органів державної влади країни-окупанта.

Також, суд вважає доведеними як факт перебазування на материкову частину України з території АР Крим військової частини НОМЕР_2 через розпочатий з 20 лютого 2014 року з боку РФ на території АР Крим збройний конфлікт, так і факт її блокування у лютому - березні 2014 року в м. Федосія.

Суд за аналогією з правилами ч. 7 ст. 97 КПК України визнає недопустимими доказами обвинувачення всі наявні в матеріалах провадження повідомлення про злочини, оскільки ці документи складені вочевидь зацікавленими особами - працівниками правоохоронних органів, а тому інформація, яку вони містили, підлягає безумовному доведенню виключно іншими здобутими допустимими доказами у справі.

У той же час, зафіксовані на відео записах публічні, тобто для їх розповсюдження, повідомлення (заяви) учасників подій (очевидців, потерпілих) про прийняті ними рішення чи вчинені дії, підстави та мету прийняття таких рішень чи вчинення дій, що мають правове значення, можуть бути оцінені судом, враховуючи особливості кримінального провадження, як документ за правилами повідомлення (заяви) про злочин за умови безспірної ідентифікації такої особи - заявника, наявного вольового моменту в її поведінці, пов`язаної із публічним поданням повідомлення (заяви), не зважаючи на можливість допитати таку особу судом безпосередньо. Суд дійшов такого висновку, який виявився актуальним для цілей даного провадження, беручи до уваги значення повідомлення (заяви) про злочин в контексті доказування - таке повідомлення (заява) очевидно не може бути визнано показаннями особи в контексті приписів ст. 23 КПК України, проте не втрачає свого значення як документ в контексті положень ст. 99 КПК України, поняття якого на багато ширше і не обмежується лише категорією «офіційного документу», якою оперує кримінальне право. Відомості, які містить повідомлення (заява) про злочин безпосереднього учасника (очевидця) певних подій, є достатньою підставою для початку кримінального провадження з тим, щоб бути у подальшому предметом перевірки в межах кримінального провадження та оцінки у взаємозв`язку з іншими здобутими досудовим розслідуванням та судовим провадженням доказами. Ігнорування будь-якого доказового значення такого повідомлення (заяви) про злочин як документу робить абсурдною необхідність у такому випадку його перевірки іншими доказами та неможливим притягнення особи до відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення (заяву) про злочин. Саме, зважаючи на доказове значення повідомлення (заяви) про злочин, такі повідомлення (заяви), якщо вони зроблені усно, приймаються протокольно.

Так, за вже згаданим протоколом огляду від 26 жовтня 2022 року з додатком у виді диску із відеозаписом (т. 2 а. 41-54; т. 4 а. 206) на вказаному відеозапису «Крым: Атаман союза казаков Феодосии», який датований 06 березня 2014 року, фіксується ідентифікований за результатами судового розгляду СТЕПАНОВ, який розповідає про вчинення ним особисто та іншими представниками козацтва Феодосії протиправних дій у 2014 році стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, яких вони блокували на території військової частини морської піхоти (в/ч НОМЕР_2 ), змушували зрадити Україні та перейти на бік ворога - РФ, або роззброїтися та покинути територію АР Крим. При цьому СТЕПАНОВ на відео заявляє, що особисто бере участь у переговорах з українськими військовими та тисне на них з метою схилити до державної зради шляхом переходу на бік ворога - продовження військової служби під юрисдикцією РФ, визнає, що їх дії підтримують військовослужбовці РФ, які перебувають поруч, він причетний до провокацій щодо заблокованих морпіхів (вимкнення електропостачання, води, погрози повної блокади тощо), виправдовуючи свої дії нібито «інтересами» Феодосійської громади під вже вивішені прапори РФ та відверто принижуючи інтереси українського народу, якому заблоковані військовослужбовці виражають відданість.

Очевидний логіко-змістовий аналіз висловлювань ОСОБА_8 показав, що він:

- інформує адресатів про те, що об`єднавши зусилля з однодумцями, їм вдалося сформувати не передбачене законами України збройне за своїми ознаками формування, яке має організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, і яка має на меті взяти під контроль зброю українських військових з метою досягнення поставленої мети приєднати АР Крим до РФ, ще навіть задовго до проведення, так званого, «референдуму» з цих питань;

- акцентує увагу на власній участі у подіях, пов`язаних з блокуванням військової частини ЗСУ, командування та військовослужбовці якої намагається чинити опір та не приймають пропозицій зрадників здати зброю та перейти на бік ворога.

Отже, ОСОБА_6 інформує про здійснення ним самостійно та з групою однодумців діяльності, яка, з урахуванням загального змісту текстового матеріалу інтерв`ю, спрямована на допомогу РФ та її представникам в проведенні підривної діяльності проти України з метою зміни меж території останньої в порушення встановленого порядку. Ця інформація щодо здійснення ОСОБА_13 у групі з однодумцями вказаної діяльності викладена ним у формі фактичних тверджень, а не оціночних суджень.

Оцінюючи ці дані, які містять вказаний відеозапис щодо ролі ОСОБА_8 у подіях по відокремленню АР Крим від України та включення його до складу РФ, суд, керуючись своїми правовими позиціями, які сформульовані раніше, сприймає повідомлення (заяви) ідентифікованого ОСОБА_8 як документ - повідомлення про злочин, оскільки зафіксовані на відео записах його висловлювання свідомі, вольові та публічні, тобто зроблені представнику ЗМІ для їх розповсюдження, стосуються прийнятих самим ОСОБА_13 рішень та вчинених дій, підстав та мети прийняття таких рішень та вчинення дій, що мають правове значення.

На відсутність даних про самооговор ОСОБА_8 свідчить те, що всі без винятку відомості, які містить вказаний відеозапис і стосуються самовикриття ОСОБА_13 своєї ролі у подіях по відокремленню АР Крим від України та включення його до складу РФ, повністю узгоджуються з усіма іншими доказами, які суд визнав достовірними.

Відсутність результатів призначеної під час досудового розслідування лінгвістичної експертизи (т. 2 а. 81-85; т. 3 а. 104) не впливає на ці висновки суду, які ґрунтуються на відомостях, оцінка яких не потребувала від сторін провадження та суду спеціальних знань.

З наведених документованих на безперервному відеозапису даних, окрім встановленого вище, на переконання суду також встановлено, що у вказаний період часу ОСОБА_6 , діючи умисно у складі незаконного збройного формування «Самооборона Криму» з метою надання допомоги РФ та її представникам в проведенні підривної діяльності проти України шляхом сприяння ЗС РФ в окупації та анексії АР Крим, з ідеологічних та корисливих мотивів брав участь в блокуванні за попередньою змовою групою осіб військової частини НОМЕР_2 , проводив агітацію військовослужбовців цієї військової частини щодо необхідності їх переходу на бік ворога, прикриваючись інтересами «народу Криму» щодо необхідності зміни меж території та кордонів України шляхом виходу з її складу.

Ці дії ОСОБА_8 призвели до зниження обороноздатності Збройних Сил України на території АР Крим та неможливості протистояти збройній агресії РФ, представники якої вчиняли дії, спрямовані на зміну меж території України та державного кордону України, та здійснювали у такій спосіб підривну діяльність проти України.

Враховуючи проведений аналіз доказів у їх взаємозв`язку звертає на себе увагу фактична обстановка на території АР Крим, в якій 06 березня 2014 року обвинувачений проводив перемовини з командуванням військової частини НОМЕР_2 . А саме, збройне вторгнення на територію АР Крим вже відбулося, а його ознаки були очевидні, тривало збройне блокування окремих адміністративних будівель, об`єктів військової та цивільної інфраструктури, окремі з яких були захоплені і були під повним контролем ЗС РФ, збройне блокування повітряного та морського флоту, портів та берегів було абсолютним. При цьому мова вже йшла не про уявну можливість застосування зброї підрозділами ЗС РФ, її застосування вже мало місце. У таких умовах акцентуація з боку «перемовника» ОСОБА_8 , як він сам себе позиціонував, на невідворотності «референдуму» та необхідності військовим формуванням України добровільно здати зброю, його непохитність з цих питань, вказували на те, що він не прибув вислуховувати якійсь умови української сторони щоб домовлятися, всі питання вже були вирішені, а тому лише ультимативно пропонував підкоритися.

Прямий зв`язок фактів вторгнення, блокування, захоплення та штурмів військових об`єктів ЗСУ із змістом звернення, яке доніс ОСОБА_6 з його слів до командування окремого батальйону морської піхоти ВМС України, розмірковуючи про новостворені органи на території Криму ще до «акта проголошення незалежності», є очевидним, а характер такого зв`язку свідчить не тільки про поінформованість адресанта, а й про його нарочито неприховану роль у вказаних процесах через здатність спрямовувати їх розвиток.

Враховуючи ці обставини, суд визнає надуманими доводи захисту про те, що ОСОБА_6 вчиняв вказані дії не добровільно, а під примусом.

Крім того, згідно з дослідженим судом протоколом огляду за участі спеціаліста відомостей загальнодоступної мережі Інтернет від 19 липня 2024 року, які оформлені відеозаписом з назвою « Лица столицы от 16 03 2016: Александр Бочкарев » розміщеним на ютуб-каналі «Крымский телеграф - Информационное Агенство» (т. 4 а. 139-160), на останньому фіксується інтерв`ю журналісту голови «Кримського союзу ветеранів народного ополчення» ОСОБА_14 , який визнає, що «народне ополчення», або, так звана, самооборона формувалися з 23 лютого 2014 року біля будівлі Верховної Ради АР Крим, і вже 26 лютого біля цієї ж будівлі її учасники разом з козаками брали активну участь в протистояннях з проукраїнські налаштованими громадянами. 27 лютого 2014 року вже був полк самооборони, він був структурований у роти та взводи, які розташовувалися по всій території АР Крим, мав служби зв`язку, господарства тощо, була запроваджена дисципліна, діяла внутрішня безпека, командири рот майже всі були з військовим досвідом. Самооборона взяла під охорону всі важливі об`єкти в АР Крим, створила блок-пости, блокувала всі військові частини України. Полк мав на озброєнні вогнепальну зброю, з якою діяли приховано.

Очевидний логіко-змістовий аналіз висловлювань ОСОБА_14 показав, що він:

- інформує адресатів про те, що після приїзду 23 лютого 2014 року в АР Крим, об`єднавши зусилля з однодумцями, їм вдалося сформувати не передбачене законами України збройне за своїми ознаками формування (воєнізована група, яка має організаційну структуру військового типу, а також незаконно має на озброєнні придатну для використання вогнепальну зброю) та досягнути поставленої мети і приєднати АР Крим до РФ;

- акцентує увагу на власній участі, а також на участі своїх однодумців, у подіях, які сприяли приєднанню АР Крим до РФ;

-стверджує, що групі прихильників приєднання АР Крим до РФ, до якої він входив, у складі «самооборони» («ополчення») вдалося взяти під охорону всі важливі об`єкти в АР Крим, заблокувати військові частини України, дислоковані в АР Крим.

Отже, ОСОБА_15 інформує про здійснення ним самостійно та з групою однодумців діяльності, зміст якої був спрямований на від`єднання АР Крим від України і приєднання до РФ. Ця інформація викладена ним у формі фактичних тверджень.

Оцінюючи ці дані щодо ролі ОСОБА_14 у подіях по відокремленню АР Крим від України та включення його до складу РФ, суд, також керуючись своїми правовими позиціями, які сформульовані раніше, сприймає повідомлення (заяви) ідентифікованого ОСОБА_14 як документ - повідомлення про злочин, оскільки зафіксовані на відео його висловлювання свідомі, вольові та публічні, тобто зроблені представнику ЗМІ на телебаченні для їх розповсюдження, стосуються прийнятих самим ОСОБА_16 рішень та вчинених дій, підстав та мети прийняття таких рішень та вчинення дій, що мають правове значення. На відсутність даних про самооговор ОСОБА_16 свідчить те, що всі без винятку відомості, які містять вказаний відеозапис і стосуються самовикриття ОСОБА_16 своєї та інших осіб, втому числі козаків, ролі у подіях по окупації та анексії АР Крим, узгоджуються з усіма іншими доказами, які суд визнав достовірними. Ці дані повністю узгоджуються із вже встановленими судом обставинами участі ОСОБА_8 у вказаних подіях 2014 року в АР Крим, що додатково спростовує захисну версію пояснення дій останнього як вимушених.

Окремої уваги з огляду на особливості даного кримінального провадження потребує правова оцінка питання громадянства ОСОБА_8 та фактів з цього приводу.

ОСОБА_6 є громадянином України, що підтверджено даними паспорту НОМЕР_3 .

Згідно з дослідженим судом листом Офісу Президента України № 48-01/471 від 04 травня 2023 року (т. 2 а. 35) у комісії при Президентові України відсутні матеріали стосовно припинення громадянства ОСОБА_8 .

Згідно з листами ГУ СБУ в АР Крим від 03 травня 2023 року (т. 2 а. 32-33), Державної прикордонної служби України від 02 вересня 2022 року (т. 3 а. 15) дані про пересікання ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , державного кордону України, а також лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях відсутні, проживає на території АР Крим в м. Феодосія.

Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.

Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України», який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст. ст. 17, 18 та 19). Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється його втрата, до видання указу Президента України про припинення громадянства України несе всі обов?язки громадянина України (ст. 20).

Згідно із Законом № 1207-VII (ч. 4 ст. 5) примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається і не є підставою для втрати громадянства України. Суд при цьому бере до уваги, що законодавство РФ визначає підстави набуття та припинення громадянства РФ, проте не може вирішувати питання припинення громадянства іншої країни, в тому числі України.

Таким чином, з урахуванням раніше встановлених фактичних обставин, вірним є висновок про те, що ОСОБА_6 на момент вчинення злочинів і по теперішній час залишається громадянином України. Набуття ним як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати ним громадянства України.

Таким чином, суд вважає за результатами судового розгляду поза розумним сумнівом доведеним те, що громадян України ОСОБА_6 під час подій в лютому - березні 2014 року на території АР Крим в м. Феодосія взяв участь у діяльності не передбаченого законом збройного формування - «Самооборона Криму», яке являло собою воєнізовану групу з організаційною структурою військового типу, на озброєнні якої була придатна для використання вогнепальна та інша зброя, у складі вказаного збройного формування вчиняв за попередньою змовою групою осіб умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Крім того, у той же період часу вчинив державну зраду на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, а також надання РФ та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

На свідомий і добровільний характер дій ОСОБА_8 щодо переходу на бік ворога на шкоду суверенітетові, територіальної цілісності та недоторканості, а також надання РФ та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України в період збройного конфлікту вказує сам характер таких дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку.

Всупереч доводам захисту висунуте та доведене в суді обвинувачення є конкретним, містить всі достатні дані про дії ОСОБА_8 під час подій лютого-березня 2014 року в АР Крим з тим, щоб здійснити їх правову кваліфікацію.

Натомість, за чіткими приписами ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта і лише стосовно осіб, яким висунуте обвинувачення. Отже, суд виключає з меж сформульованого обвинувачення всі вказівки про нібито вчинення злочинних дій іншими названими в обвинувальному акті конкретними особами, яким обвинувачення не висувалося та вину яких не було доведено в законному порядку і не встановлено обвинувальним вироком суду, а саме про здійснення керівництва незаконним збройним формуванням, про вчинення конкретних кримінальних правопорушень іншими учасниками незаконного збройного формування «Самооборона Криму».

Крім того, дотримуючись раніше сформованої позиції щодо підвищеного порогу вимогливості до доказування, суд не вбачає правових підстав для поставлення обвинуваченому у провину тих діянь, які не підтверджені дослідженими доказами.

Так, керуючись правилами ч. 3 ст. 337 КПК України, суд виключає з обвинувачення ОСОБА_8 посилання на його причетність до блокування діяльності державних органів України, нападів на підприємства та організації на території АР Крим, патрулювання громадських місць, перевірки особистих документів громадян, на його участь у захопленні українських військовослужбовців, журналістів та активістів, підготовці, охороні та забезпеченні так званого «референдуму» 16 березня 2014 року, що виражалося у розгоні проукраїнських мітингів, затриманні їх учасників, погрозах застосувати силу у разі створення перешкод «референдуму», на його участь в роботі призовної комісії міста Феодосії задля забезпечення призову громадян України на військову службу в лавах ЗС РФ, оскільки докази щодо цих обставин протиправної діяльності обвинуваченого суду не подані, а відтак і не досліджувалися.

Суд виключає з обвинувачення як недоведену вказівку на чисельність «Самооборони Криму» станом на лютий - березень 2014 року.

Суд критично оцінює як джерело доказів, а відтак відхиляє відомості Центру «МИРОТВОРЕЦЬ» щодо особи ОСОБА_8 (т. 2 а. 37), оскільки розміщена вказаним Центром інформація не має правової природи результатів здійснення слідчих дій.

Інші подані сторонами документи є процесуальними документами, тому не є доказами, або не мають доказового значення в контексті висунутого звинувачення.

Порушень процесуального закону щодо відкриття кримінального провадження, його руху, строку його проведення, зупинення та відновлення, повноважень сторони обвинувачення на всіх стадіях процесу судом не виявлено. Окрема увага суду приділена руху провадження в контексті перевірки належності доказів, які подала сторона обвинувачення. У цьому зв`язку вивченням матеріалів встановлено таке.

Кримінальні провадження ЄРДР № …0083 від 13 липня 2022 року та ЄРДР № …0085 від 14 липня 2022 року стосовно ОСОБА_17 за ч. 2 ст. 110 та ч. 1 ст. 111 КК України, відповідно, були 26 серпня 2022 року об`єднані в одне провадження ЄРДР № …0083 від 13 липня 2022 року (т. 3 а. 1-2, 32-33).

На далі, кримінальні провадження ЄРДР № …0083 та ЄРДР № …0084 обидва від 13 липня 2022 року стосовно ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 110 та ч. 1 ст. 111 КК України, перше, та за ч. 2 ст. 250 КК України, друге, були 01 листопада 2022 року об`єднані знову в одне провадження ЄРДР № …0083 від 13 липня 2022 року (т. 3 а. 48-50, 94-96, 149-151), яке і передано до суду.

Відтак подані стороною докази збиралися стороною обвинувачення в межах кримінальних проваджень ЄРДР №№ …0083, …0084 та …0085 в належний спосіб, а тому допустимість їх подання в межах даного судового провадження не викликає сумнівів.

6. Кримінально-правова кваліфікація.

Дії обвинуваченого ОСОБА_8 , який взяв участь у діяльності не передбаченого законом збройного формування, суд в межах висунутого обвинувачення, керуючись правилами ст. 337 КПК України, кваліфікує за ч. 2 ст. 260 КК України (в редакції Закону від 05 квітня 2001 року № 2341-ІІІ).

В обвинувальному акті не має посилання на редакцію закону, за якою належить кваліфікувати дії обвинуваченого за ч. 2 ст. 260 КК України. Остання редакція цієї статті викладена Законом № 1689-VІІ від 07 жовтня 2014 року, яким посилено відповідальність шляхом запровадження додаткового покарання.

У зв`язку з викладеним, задля точного застосування закону про кримінальну відповідальність та унеможливлення із дотриманням приписів ч. 2 ст. 5 КК України погіршення становища обвинуваченого шляхом застосування закону у новій редакції, суд в порядку ч. 3 ст. 337 КПК України знаходить підстави для зміни правової кваліфікації даного злочину шляхом вказівки на редакцію Закону від 05 квітня 2001 року № 2341-ІІІ, оскільки Законом № 1689-VІІ від 07 жовтня 2014 року посилено відповідальність за ці дії.

Дії обвинуваченого громадянина України ОСОБА_8 , який за попередньою змовою групою осіб вчинив дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, суд в межах висунутого обвинувачення, керуючись правилами ст. 337 КПК України, кваліфікує за ч. 2 ст. 110 КК України (в редакції Закону від 05 квітня 2001 року № 2341-ІІІ).

Дії обвинуваченого громадянина України ОСОБА_8 , який вчинив державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, а саме: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту; надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, суд в межах висунутого обвинувачення, керуючись правилами ст. 337 КПК України, кваліфікує за ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону від 05 квітня 2001 року № 2341-ІІІ).

В обвинувальному акті є посилання на редакцію закону, за якою належить кваліфікувати дії обвинуваченого за ч. 2 ст. 110 та ч. 1 ст. 111 КК України - в редакції Закону від 02 лютого 2014 року № 2341-ІІІ. Однак Закон № 2341-ІІІ був прийнятий не 02 лютого 2014 року, а 05 квітня 2001 року,у зв`язку з чим задля точного застосування закону про кримінальну відповідальність та унеможливлення із дотриманням приписів ч. 2 ст. 5 КК України погіршення становища обвинуваченого, суд уточнив редакцію вказаних статей Особливої частини КК України - в редакції Закону від 05 квітня 2001 року № 2341-ІІІ, оскільки подальшими редакціями цих статей, починаючи Законом № 1183-VІІ від 08 квітня 2014 року тільки посилювалася відповідальність за дії, передбачені ч. 2 ст. 110 та ч. 1 ст. 111 КК України. Таке уточнення жодним чином не змінює обсягу висунутого обвинувачення та правову кваліфікацію вказаних злочинів.

7. Призначення покарання.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_9 суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України, враховує характер та ступінь тяжкості вчинених злочинів, серед яких особливо тяжкий, тяжкий та нетяжкий, які вчинені громадянином України умисно проти основ національної безпеки своєї країни, а тому мають підвищену суспільну небезпеку, при цьому суд враховує і наслідки вчиненого, які сприяли подальшій тимчасовій окупації й інших регіонів України, а за підсумком і широкомасштабному вторгненню РФ 24 лютого 2022 року, особу обвинуваченого, який одружений (т. 3 а. 11-13), не судимий (т. 4 а. 26), і щодо якого відсутні сумніви в осудності.

Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, не встановлено.

На підставі наведеного, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_9 максимальне покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону від 05 квітня 2001 року №2341-ІІІ) та ч. 2 ст. 260 КК України (в редакції Закону від 05 квітня 2001 року №2341-ІІІ), а за сукупністю кримінальних правопорушень - із застосуванням принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Прокурор просив суд призначити конкретне покарання ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 110 КК України, а потім звільнити від нього у зв`язку із закінченням строків давності на підставі ч. 5 ст. 74 КК України.

Дійсно, як встановлено матеріалами провадження, подія злочину, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України (в редакції Закону від 05 квітня 2001 року № 2341-ІІІ), мала місце 2014 року, а тому, враховуючи правила ч. 2 ст. 49 КК України, а також факт оголошення ОСОБА_8 у розшук тільки у 2023 році, у даному провадженні з дня вчинення вказаного злочину минуло більше п`яти років строку давності. Відтак, за відсутності клопотання про закриття даного провадження у зв`язку із закінченням строків давності наявні правові підстави, передбачені ч. 5 ст. 74, п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, для звільнення ОСОБА_8 від покарання за вироком суду у зв`язку із закінченням строків давності.

Разом з тим, оскільки ч. 5 ст. 74 КК не містить вказівки на обов`язкове призначення покарання, від якого особу має бути звільнено, тому непризначення особі покарання, від відбування якого її звільнено у зв`язку із закінченням строків давності, є правильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Таку правову позицію висловив і Верховний Суд (див. постанова від 02.06.2022 у справі № 363/3952/16-к, джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104667123).

На підставі викладеного, керуючись ч. 5 ст. 74 КК України, ст. ст. 368-371, 373-376, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України (в редакції Закону від 05 квітня 2001 року № 2341-ІІІ), за якою звільнити його від покарання на підставі ч. 5 ст. 74, п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України - у зв`язку із закінченням строків давності.

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону від 05 квітня 2001 року №2341-ІІІ) та ч. 2 ст. 260 КК України (в редакції Закону від 05 квітня 2001 року № 2341-ІІІ) та призначити йому покарання у виді позбавлення волі:

- за ч. 1 ст. 111 КК - строком на 15 (п`ятнадцять) років;

- за ч. 2 ст. 260 КК - строком на 8 (вісім) років.

Згідно з ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно призначи-ти ОСОБА_18 покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на 15 (п`ятнадцять) років.

Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_18 рахувати з моменту його затримання та приведення даного вироку до виконання.

Речові докази - оптичні диски, фото та відео матеріали - зберігати при матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

СУДДЯ ОСОБА_1