Ухвала

від 31.03.2025 по справі 461/10157/24

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 461/10157/24

Провадження № 1-кс/461/1943/25

УХВАЛА

31.03.2025 року місто Львів

Слідчий суддя Галицького районного суду міста Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , володільця майна ОСОБА_3 , її представника адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчої СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_5 про арешт майна,

встановив:

відділом розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області, за процесуального керівництва Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону,здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42024142400000055 від 30.08.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.

Слідча СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_5 , за погодженням прокурора Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, звернулась до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно, шляхом заборони його відчуження, користування та розпорядження, яке було виявлено та вилучено 27.03.2025 під час проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

-мобільний телефон «Vivo 2023», IMEI-1: НОМЕР_1 , IMEI-2: НОМЕР_2 , із сім-карткою оператора мобільного зв`язку «Київстар» НОМЕР_3 , який поміщено у спецпакет PSP 1144824.

Слідча вказує, що вилучений під часобшуку мобільний телефон може бути доказом вчинення кримінального правопорушення, має суттєве значення для встановлення важливих його обставин, при співставленні з іншими доказами у кримінальному провадженні та має статус речового доказу.

Слідча подала до суду клопотання про здійснення розгляду справи за її відсутності.

Зважаючи на те, що предмети стосовно яких подано клопотання вже вилучені слідчим, підстав для застосування положень ч. 2 ст. 172 КПК України, слідчий суддя не знаходить.

ОСОБА_3 та її представника адвокат ОСОБА_4 , кожен окремо, заперечили щодо накладення арешту на вилучений мобільний телефон. Адвокат ОСОБА_4 зауважив, що ОСОБА_3 не перебуває у статусі підозрюваного у даному кримінальному провадженні, більше того, з моменту внесення відомостей до ЄРДР не була допитана навіть у якості свідка. Жодних осіб, які фігурують у кримінальному провадженні вона не знає. Відтак, відсутні підстави вважати, що вилучений мобільний телефон відповідає критеріям речового доказу та мають місце передбачені законом підстави для накладення арешту.

Клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання (ч. 1 ст. 172 КПК України).

Статтею 26 КПК Українитакож встановлено засади диспозитивності кримінального провадження. Зокрема, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.

Виходячи з наведеного, підстав для відкладення розгляду клопотання або обставин які зумовлюють неможливість проведення такого розгляду, внаслідок неявки учасників кримінального провадження, не встановлено.

Дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, заслухавши доводи учасників процесу, приходжу до наступних висновків.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Одним із заходів кримінального провадження є арешт майна.

Частинами 1 та 2ст.170 КПК України встановлено,що арештоммайна єтимчасове,до скасуванняу встановленомуцим Кодексомпорядку,позбавлення заухвалою слідчогосудді абосуду правана відчуження,розпорядження та/абокористування майном,щодо якогоіснує сукупністьпідстав чирозумних підозрвважати,що воноє доказомкримінального правопорушення,підлягає спеціальнійконфіскації упідозрюваного,обвинуваченого,засудженого,третіх осіб,конфіскації уюридичної особи,для забезпеченняцивільного позову,стягнення зюридичної особиотриманої неправомірноївигоди,можливої конфіскаціїмайна.Арешт майнаскасовується увстановленому цимКодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У відповідності до ч. 3 наведеної статті, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98цього Кодексу.

Речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 98 КПК України).

Відповідно до положень ч.ч. 10, 11ст. 170 КПК України, арешт можебути накладенийу встановленомуцим Кодексомпорядку нарухоме чинерухоме майно,гроші убудь-якійвалюті готівкоюабо убезготівковій формі,в томучислі коштита цінності,що знаходятьсяна банківськихрахунках чина зберіганніу банкахабо іншихфінансових установах,видаткові операції,цінні папери,майнові,корпоративні права,щодо якихухвалою чирішенням слідчогосудді,суду визначенонеобхідність арештумайна. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Статтями 7 та 16КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідност. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Слідчим суддею встановлено, що клопотання слідчого про арешт майна відповідає вимогам та критеріям встановленим ст. 171 КПК України.

З матеріалів клопотання вбачається, що 27.03.2025 під час проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено та вилучено мобільний телефон «Vivo 2023», IMEI-1: НОМЕР_1 , IMEI-2: НОМЕР_2 , із сім-карткою оператора мобільного зв`язку «Київстар» НОМЕР_3 , який поміщено у спецпакет PSP 1144824.

27.03.2025відповідним процесуальним рішенням таке майно визнано речовими доказами у вказаному кримінальному провадженні.

Разом з тим, відповідно до протоколу обшуку від 27.03.2025, огляд мобільного телефона органом досудового розслідування здійснено не було, а відтак відсутні підстави стверджувати, що вказаний електронний пристрій може бути знаряддям вчиненнякримінального правопорушеннячи зберігна собійого слідиабо містятьінші відомості,які можутьбути використаніяк доказфакту чиобставин,що встановлюютьсяпід часкримінального провадження.

Під час розгляду клопотання слідчим не доведено того, що інформація, її наявність або відсутність, обсяг та зміст, який повинен співвідноситься з обставинами, що перевіряються в межах цього провадження, взагалі існує та міститься на мобільному телефоні «Vivo 2023», IMEI-1: НОМЕР_1 , IMEI-2: НОМЕР_2 . З огляду на наведене, слідчим не доведено потреби в збереженні відповідного майна шляхом накладення арешту на нього.

Окрім того, згідно з абз. 3 ч. 2ст. 168 КПК України,забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп`ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об`єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

Абз.2 ч. 2ст. 168 КПК Українивизначено, що процедура тимчасового вилучення саме електронних інформаційних систем, комп`ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.

Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 20.03.2025 було надано дозвіл на відшукання тавилучення вказаного вище мобільного телефону, однак, з матеріалів клопотання не встановлено, що органом досудового розслідування призначено проведення судової комп`ютерно-технічної експертизи.

Більше того, не може залишитися поза увагою слідчого судді і те, що ОСОБА_3 не перебуває у статусі підозрюваного у даному кримінальному провадженні, також матеріали клопотання не містять відомостей про допит її в якості свідка. Не доведено органом досудового розслідування також і факту наявності відношення останньої до даного кримінального провадження або її зв`язку з особами, яким повідомлено про підозру, що об`єктивно виключає можливість застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна на підставі пп.3,4 ст. 170 КПК України на яку посилається слідча у своєму клопотанні.

Також, як вбачається з протоколу обшуку від 27.03.2025, ОСОБА_3 повідомила про часткову наявність у неї речей та предметів, які зазначені в ухвалі слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 20.03.2025, що дає підстави вважати, що вказаний мобільний телефон добровільно було видано та надано доступ до його вмісту, що дозволило б слідчому безпосередньо під час обшуку оглянути наявні у ньому відомості та оперативно копіювати його зміст, однак такого здійснено не було.

Крім того, слідчим суддею враховуються наступні положення.

Відповідно до статті 41 Конституції України,кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", при розгляд справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 ст. 8 КПК України визначено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Оцінюючи обґрунтованість клопотання, враховую функції і повноваження слідчого судді визначених п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, відповідно до яких, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Європейським судом з прав людини у справі "Смирнов проти України" було висловлено правову позицію про те, що під час вирішення питання щодо можливості утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом і правомірною метою, а з іншого вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою в кожному випадку має бути очевидна істотна причина.

Будь-яке втручання в мирне володіння майном має супроводжуватися процесуальними гарантіями, які надають відповідній фізичній чи юридичній особі обґрунтовану можливість звернутися зі своєю справою до компетентних органів державної влади для ефективного оскарження заходів, які становлять втручання у права, гарантовані цим положенням. Під час оцінки дотримання цієї умови необхідно здійснити комплексний розгляд відповідних судових та адміністративних процедур.

Об`єктом судового контролю слідчого судді, серед іншого, є оцінка того, чи відповідні процесуальні дії не мають характер надмірного втручання у право власності володільця майна.

З аналізу зазначених вище норм процесуального законодавства вбачається, що навіть якщо ухвалою слідчого судді про обшук надано дозвіл на вилучення певного майна, яке у подальшому було арештоване, це не може бути перешкодою для перевірки наявності підстав для обмеження власника майна у його конституційному праві володіти, користуватися та розпоряджатися майном.

У рішенні ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України», серед іншого, Суд прийшов до висновку про те, що верховенство права між іншим (inter alia) передбачає, що втручання органів виконавчої влади у права осіб має підлягати ефективному контролю, який зазвичай має здійснюватися судовим органом, щонайменше як останньою інстанцією, оскільки судовий контроль дає найбільші гарантії незалежності, безсторонності та здійснення належного провадження.

Наведена справа стосувалася оцінки питання втручання у приватне життя, а отже таку позицію можна вважати дотичною і до питання вилучення майна у кримінальному провадженні, тобто мирного володіння таким майном.

Норми ч. 2 ст. 19 Конституції України, вказують на те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ухвалюючи рішення за клопотанням враховую, що до особи яка є власником або володільцем майна, має бути застосована належна правова процедура. В ході розгляду клопотання даних про те, що відповідне майно має незаконне походження не здобуто.

Також враховую і те, що у кримінальному провадженні має існувати розумне співвідношення пропорційності між засобами, що застосовуються, і метою, яку прагнуть досягти будь-які заходи, що застосовуються державою, у тому числі заходи, спрямовані на контроль за використанням майна приватної особи. Ця вимога виражається у понятті "справедливого балансу", який повинен бути досягнутий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав особи. Для того, щоб визначити пропорційність відповідного заходу, необхідно враховувати його тривалість, а також його необхідність з огляду на хід кримінального провадження, наслідки його застосування для відповідної особи та рішення, прийняті органами влади у зв`язку з цим.

Відповідно до ст.16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Розглядаючи подане клопотання та наводячи мотиви ухваленого рішення, зокрема у контексті змісту відповідних доказів, враховую положення КПК України щодо дотримання меж, які не розкривають таємницю досудового розслідування, а також практику ЄСПЛ, який неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Аналізуючи усе зазначене вище, слідчий суддя приходить до висновку, що накладення арешту на мобільний телефон «Vivo 2023», IMEI-1: НОМЕР_1 , IMEI-2: НОМЕР_2 , із сім-карткою оператора мобільного зв`язку «Київстар» НОМЕР_3 , який поміщено у спецпакет PSP 1144824, є надмірним втручанням в право ОСОБА_3 мирно володіти своїм майном та не відповідає легітимній меті кримінального провадження, а тому клопотання задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 131,167,170-173,309,372,376КПК України КПК України,

постановив:

у задоволенні клопотання слідчої СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_5 про арешт майна відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1