Рішення

від 31.03.2025 по справі 910/7291/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2025 р. м. Київ Справа № 910/7291/24

Господарський суд Київської області у складі судді Христенко О.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без виклику представників учасників, справу № 910/7291/24

за позовом Інституту механіки та автоматики агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України, Київська область, селище Глеваха

до Товариства з обмеженою відповідальністю Укр Інтер-Інвест, м. Київ

прo стягнення 264 931,33 грн. та виселення з орендованого приміщення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12.06.2024 до Господарського суду міста Києва звернувся Інститут механіки та автоматики агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України з позовною заявою б/н від 11.06.2024 до Товариства з обмеженою відповідальністю Укр Інтер-Інвест про стягнення 264 931,33 грн. та виселення з орендованого приміщення.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору оренди № 1-23 від 02.01.2023 щодо своєчасного внесення орендних платежів.

Під час дослідження матеріалів справи на предмет відповідності вимогам Господарського процесуального кодексу України суд дійшов висновку щодо направлення матеріалів справи № 910/7291/24 за територіальною підсудністю до Господарського суду Київської області про що судом постановлена ухвала від 11.09.2024.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2024, матеріали справи за позовом Інституту механіки та автоматики агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України передані для розгляду судді Христенко О.О.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 02.07.2024 справа №910/7291/24 розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи у порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Так, ухвалою суду від 18.11.2024 справу № 910/7291/24 прийнято до провадження суддею Христенко О.О.

Відповідачем до матеріалів справи наданий відзив на позовну заяву (вх. № 07-11/66788/24 від 22.07.2024), в якому відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в його задоволенні. Так, у своєму відзиві відповідач зазначає про те, що дійсно за ним рахується заборгованість, яку відповідач згідно гарантійного листа № 1 від 14.05.2024 та погодженого позивачем графіку розстрочки, погодився сплатити позивачу. Разом з цим, відповідач зазначає про те, що станом на момент розгляду справи визначений графіком строк для погашення заборгованості ще не настав. Окрім того, відповідач зазначає про неправомірно заявлену позивачем вимогу щодо виселення відповідача з приміщення без пред`явлення вимоги про розірвання договору.

У відповіді на відзив (вх. № 0711/67836/24 від 25.07.2024) позивач зазначає про те, що у зв`язку із несвоєчасною оплатою відповідачем суми заборгованості з орендних платежів, позивач звернувся до відповідача з листом № 133 від 09.04.2024 про дострокове припинення Договору оренди № 1-23 від 02.01.2023. Отже, позивач вважає, що договір припинив свою дію з 15.04.2024, що в силу ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», є підставою для повернення майна.

В запереченнях на відповідь на відзив (вх. № 0711/69285/24 від 31.07.2024) відповідач стверджує про те, що згоди на розірвання або припинення договору відповідачем не надавалось, будь-яких додаткових умов щодо припинення договору оренди відповідач не підписував, а отже питання розірвання або припинення договору має вирішуватись в судовому порядку.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

02.01.2023 р. між Інститутом механіки та автоматики агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України (орендодавець, балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Інтер-Інвест» (орендар) за результатами електронного аукціону № LLE001-UA-20221220-69898, проведеного 29.12.2022 р., було укладено Договір оренди № 1-23, відповідно до п. 1.1 незмінюваних умов якого орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у п. 4 змінюваних умов договору, вартість якого становить суму, визначену у п. 6 Умов.

Згідно з п. 4.1 змінюваних умов в оренду передається майно, а саме окреме приміщення у виробничому корпусі 1 загальною площею 282,1 м.кв. Об`єкт оренди розташований за адресою: Київська обл., Фастівський р-н, смт Глеваха, вул. Вокзальна, 11/1.

За умовами п. 2.1 незмінюваних умов договору орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна.

Пунктом 3.1 незмінюваних умов договору передбачено, що орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 Умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

У пункті 9 Умов зазначено, що місячна орендна плата, визначена за результатам проведення аукціону становить 14 799,79 грн (без ПДВ).

У відповідності з п. 3.2 незмінюваних умов, якщо орендна плата визначена за результатами аукціону, орендна плата за січень-грудень року оренди, що настає за роком, на який припадає перший місяць оренди, визначається шляхом коригування орендної плати за перший місяць на річний індекс інфляції року, на який припадає перший місяць оренди. Орендна плата за січень-грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року оренди визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році, на річний індекс інфляції такого року.

Згідно з п. 3.3 незмінюваних умов орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у п. 16 Умов (або в іншому співвідношенні, визначеному законодавством), щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди для орендарів, які отримали майно в оренду за результатами аукціону (договори типу 5 (А) і 5 (В)).

У пункті 3.4 незмінюваних умов визначено, що орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків балансоутримувача. Балансоутримувач виставляє рахунок на загальну суму орендної плати із зазначенням частини орендної плати, яка сплачується на рахунок балансоутримувача і частини орендної плати, яка сплачується до державного бюджету. Податок на додану вартість нараховується на загальну суму орендної плати. Орендар сплачує балансоутримувачу належну йому частину орендної плати разом з податком на додану вартість, нарахованим на загальну суму орендної плати. Балансоутримувач надсилає орендарю рахунок не пізніше ніж п`ять робочих днів до дати платежу.

У пункті 16 Змінюваних умов визначено співвідношення розподілу орендної плати станом на дату укладення договору - балансоутримувачу 100 % від суми орендної плати.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується орендодавцем (в частині, належній державному бюджету) та/або балансоутримувачем (в частині, належній балансоутримувачу). Орендодавець і балансоутримувач можуть за домовленістю звернутися із позовом про стягнення орендної плати та інших платежів за цим договором, за якими у орендаря є заборгованість, в інтересах відповідної сторони цього договору (п. 3.7 незмінюваних умов).

За змістом п. 3.8 незмінюваних умов договору на суму заборгованості орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Пунктом 3.10 незмінюваних умов договору встановлено, що припинення договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи пеню та неустойку (за наявності).

Цей договір укладено на строк, визначений у п. 12 Умов (до 02.01.2025 р.). Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами (нотаріального посвідчення, якщо відповідно до законодавства договір підлягає нотаріальному посвідченню). Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору (п. 12.1 незмінюваних умов).

Пунктом 12.2 незмінюваних умов встановлено, що умови цього договору зберігають силу протягом всього строку дії цього договору, в тому числі у разі, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря, крім випадку, передбаченого п. 3.7 цього договору, а в частині зобов`язань орендаря щодо орендної плати до виконання зобов`язань.

02.01.2023 р. балансоутримувачем та орендарем було підписано акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, відповідно до п. 1 якого на виконання умов Договору оренди нерухомого майна від 02.01.2023 р. № 1-23 балансоутримувач передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності (окреме приміщення у виробничому корпусі 1 загальною площею 282,1 м.кв. (виробничий корпус 1, площею 282,1). Об`єкт оренди розташований за адресою: Київська обл., Фастівський р-н, смт Глеваха, вул. Вокзальна, 11/1), перебуває на балансі балансоутримувача та належить до сфери управління Національної академії аграрних наук України.

Так, як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов п. 3.4 договору, за період з 2023 рік - лютий 2024 були виставлені для оплати орендних платежів рахунки за травень 2023 на суму 14 799,80 грн, за червень 2023 на суму 14 799,80 грн, за серпень 2023 на суму 14 799,80 грн та на суму 8 879,88 грн, за вересень 2023 на суму 8 879,88 грн та на суму 8 879,82 грн, за грудень 2023 на суму 8 879,82 грн та на суму 8 879,82 грн, за січень 2024 на суму 8 879,88 грн, які були своєчасно сплачені відповідачем.

Водночас, як зазначає позивач, після укладення Договору оренди № 1-23 від 02.01.2023 р., працівниками позивача помилково нараховувалась відповідачу орендна плата у розмірі 50 % від орендної плати за місяць, у зв`язку з чим наказом Інституту механіки та автоматики агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України № 12/1 від 06.02.2024 р. було створено комісію для перевірки фактичних нарахувань орендної плати за договорами оренди, укладеними за результатами аукціонів, що відбулися після 24.02.2022 р.

Згідно з актом перевірки фактичних нарахувань орендної плати за договорами оренди, укладеними за результатами аукціонів, що відбулися після 24.02.2022 р., від 12.02.2024 р., орендна плата за договорами, які не були чинними станом на 24.02.2022 р. і були укладені за результатами аукціонів, що відбулись після 24.02.2022 р., повинна нараховуватись у повному обсязі, починаючи з дати їх укладення, тобто 100% ціни, встановленої договором оренди. Орендарі за такими договорами не звільнялись від її сплати постановою Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 р. «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», і не мають права на нарахування 50% орендної плати, встановленої договором оренди.

28.02.2024 позивач звернувся до відповідача з листом № 63/6, в якому з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 року «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» зазначав про те, що орендна плата за договорами, які були укладені за результатами аукціонів, що відбулись після 24.02.2022 повинна нараховуватись в повному обсязі, починаючи з дати їх укладення, тобто 100 % ціни , встановленої договором оренди. У зв`язку з чим, позивач повідомив відповідача про проведене донарахування орендної плати і просив здійснити оплату заборгованості у період дії договору в сумі 115 891,25 грн.

09.04.2024 позивач звернувся до відповідача з листом № 133, в якому зазначав, що заборгованість відповідача станом на 08.04.2024 становить 171 887,81 грн, у зв`язку з чим повідомив про наявність підстав щодо припинення договору з ініціативи орендодавця.

14.05.2024 відповідач звернувся до позивача із гарантійним листом № 1, в якому гарантував оплату наявної заборгованості протягом 6 місяців.

05.06.2024 позивач звернувся до відповідача з листом № 207, в якому повідомив про те, що розглянувши гарантійний лист № 1 від 14.05.2024 позивач не заперечує щодо розстрочення сплати відповідачем заборгованості в сумі 171 887,81 грн за Договором оренди № 1-23 від 02.01.2023 строком на 6 календарних місяців та запропонував графік погашення заборгованості.

Відповідний лист підписаний директором позивача Адамчук Валерієм.

Оскільки відповідач не сплатив позивачу заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 171 887,81 грн., останній і звернувся з даним позовом до суду.

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами ст. 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).

У відповідності з ч.ч. 1, 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати.

Як зазначено у ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Поряд з цим, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою;

Стаття 79 Господарського процесуального кодексу України містить такий стандарт доказування як «вірогідність доказів», який підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач і відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процессу.

Тобто, тлумачення змісту згаданої вище ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 р. у справі № 916/401/17).

Як стверджує позивач, заборгованість орендаря за Договором оренди № 1-23 від 02.01.2023 р. у зв`язку з донарахуванням орендної плати становить 171 887,87 грн.

Слід зазначити, що згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 р. «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30 вересня 2022 р., за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене, зокрема, на територіях Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Миколаївської областей і м. Києва (крім адміністративно-територіальних одиниць на визначених територіях).

Згідно з п.п. 4 п. 1 Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 р. на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, зокрема, орендарям на територіях, визначених у підпунктах 2 і 3 цього пункту, орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації) після 30 вересня 2022 р. і 30 травня 2022 р. відповідно і до закінчення строку, визначеного в абзаці першому цього підпункту.

З викладеного вище слідує, що до договорів, які були укладені за результатами аукціонів, проведених після 24.02.2022 р., дані положення не застосовуються.

Судом встановлено, що електронний аукціон, за результатом якого було укладено Договір оренди № 1-23 від 02.01.2023 р., було проведено 29.12.2022 р., тобто після 24.02.2022 р., у зв`язку з чим позивач мав нараховувати відповідачу орендну плату за оренду державного майна у розмірі 100%, а не 50%.

Відповідно, за розрахунком позивача заборгованість відповідача зі сплати орендної плати за договором становить 171 887,87,00 грн. за 2023 рік - квітень 2024 р.

У своєму відзиви на позовну заяву (вх. № 07-11/66788/24 від 22.07.2024), відповідач зазначає про те, що дійсно за ним рахується заборгованість, яку відповідач згідно гарантійного листа № 1 від 14.05.2024 та погодженого позивачем графіку розстрочки, погодився сплатити позивачу.

Відповідач, доказів на доведення факту відсутності або погашення заборгованості з орендної плати за Договором оренди № 1-23 від 02.01.2023 р. суду не надав.

Отже, вимога позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Укр Інтер-Інвест 171 887,87 грн заборгованості з орендної плати є доведеною, обґрунтованою, не спростованою відповідачем та такою, що підлягає задоволенню.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 22 359,51 грн пені, 4 153,62 грн 3 % річних та 4 341,63 грн інфляційних нарахувань.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як було зазначено вище, за змістом п. 3.8 незмінюваних умов договору на суму заборгованості орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з поданого позивачем розрахунку, останній здійснює нарахування пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань за сукупний період з 16.07.2023 по 05.06.2024 на загальну (100 %) суму орендної плати, в той час як мав здійснити розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань на 50 % донарахованої суми орендної плати (оскільки відповідачем вже були сплачені 50 % вартості орендної плати).

Так, розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача 22 359,51 грн пені, 4 153,62 грн 3 % річних та 4 341,63 грн інфляційних нарахувань, суд відзначає наступне.

Як було зазначено вище, у своєму відзиви на позовну заяву (вх. № 07-11/66788/24 від 22.07.2024), відповідач зазначає про те, що дійсно за ним рахується заборгованість, яку відповідач згідно гарантійного листа № 1 від 14.05.2024 та погодженого позивачем графіку розстрочки, погодився сплатити позивачу.

Так, у своєму листі № 207 від 05.06.2024 позивач не заперечував щодо розстрочки наявної за відповідачем заборгованості в сумі 171 887,81 грн та запропонував графік погашення заборгованості:

до 15.05.2024 - 28 647, 97 грн;

до 15.06.2024 - 28 647, 97 грн;

до 15.07.2024 - 28 647, 97 грн;

до 15.08.2024 - 28 647, 97 грн;

до 15.09.2024 - 28 647, 97 грн;

до 15.10.2024 - 28 647, 97 грн.

У відповіді на відзив (вх. № 0711/67836/24 від 25.07.2024) позивач зазначає про те, що лист № 207 від 05.06.2024 відправлений відповідачу помилково, оскільки правовідносини сторін припинились 15.04.2024.

Однак, такі доводи позивача є неспроможними, з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 2 ГПК України однією із засад (принципів) господарського судочинства є диспозитивність.

Згідно зі статтею 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частинами першою, третьою статті 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно частини другої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.

Як вбачається з листа № 207 від 05.06.2024 такий підписаний зі сторони позивача директором Адамчук Валерієм, лист має всі реквізити укладеного договору включаючи дату, номер договору, а також суму заборгованості відповідача перед позивачем. Суд також зауважує, що про помилковість надіслання такого листа позивач згадав лише після направлення відповідачем до суду відзиву на позовну заяву (вх. № 07-11/66788/24 від 22.07.2024). Будь-якого іншого листування з приводу направлення листа № 207 від 05.06.2024, з червня 2024 позивачем надано не було, як і повідомлень позивача про помилковість його направлення.

Отже, згідно наведеного графіку повне виконання зобов`язань з оплати орендних платежів мало бути здійснено відповідачем у строк до 15.10.2024.

Позивач же нараховує пеню, 3 % річних та інфляційні нарахування за сукупний період з 16.07.2023 по 05.06.2024, однак при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, у зв`язку з чим заявлені позивачем вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а з відповідача підлягають до стягнення 443,81 грн - пені та 28,70 грн - 3 % річних.

Щодо вимоги позивача про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Інтер-Інвест» з нежитлового окремого припіщення у виробничому корпусі 1 за адресою: Київська область, Фастівський район, смт. Глеваха, вул. Вокзальна, 11/1, загальною площею 282,1 кв.м. суд відзначає наступне.

Як вважає позивач, укладений між ним та відповідачем Договір оренди № 1-23 від 02.01.2023 є припиненим з 15.04.2024.

Так, 09.04.2024 позивач звернувся до відповідача з листом № 133, в якому зазначав, що заборгованість відповідача станом на 08.04.2024 становить 171 887,81 грн, у зв`язку з чим повідомив про наявність підстав щодо припинення з 15.04.2024 договору з ініціативи орендодавця.

Умовами п. 12.7 договору визначено, що договір може бути достроково припиненим, зокрема, у випадку прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців або якщо сумарна заборгованість з орендної плати більша, ніж плата за 3 місяці.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 284 Господарського кодексу України, істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим па такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ст. 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Положеннями ст. 626 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав т від а обов`язків.

Приписами ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України, у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

За змістом ч. 5 ст. 188 ГК України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

В силу положень ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Відповідно до п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану, договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених ст. 19 Закону.

У статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято, в т.ч. але не виключно, якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців.

Позивач надав докази здійснення відповідачем оплати орендних платежів у 2023 році та січні 2024 року на підставі рахунків позивача, як передбачено п. 3.4 незмінюваних умов договору.

Прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців в зазначений період відсутнє.

Однак, як зазначає сам позивач, саме некваліфіковані дії його працівників зумовили неналежне нарахування відповідачу орендної плати у розмірі 50 % від орендної плати за місяць.

Дослідивши матеріали справи суд не вбачає підстав у задоволенні позову в частині виселення відповідача з орендованого приміщення з підстав, зазначених у позовній заяві.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України покладається судом на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Що стосується заяви позивача про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн., суд відзначає наступне.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

У позовній заяві, на виконання вимог процесуального закону, позивач зазначив у попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, що він очікує понести у зв`язку із розглядом справи, витрати на правничу допомогу в розмірі 9 800,00 грн.

Згідно з частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу Інститутом механіки та автоматики агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України було долучено: копію Договору про надання правової допомоги (послуг з адвокатської діяльності) № 02/02-2024 від 02.02.2024 р., копію додатку до Договору про надання правової допомоги (послуг з адвокатської діяльності) № 02/02-2024 від 02.02.2024 р. «Протокол погодження договірної ціни правової допомоги (послуг з адвокатської діяльності), копію рахунку на оплату № 1 від 12.06.2024, копію акту надання правової допомоги № 3 від 12.06.2024 р., копію довіреності № 11/04/24-01 від 11.04.2024 р.

02.02.2024 р. між Адвокатським об`єднанням «ВІРТУС» та Інститутом механіки та автоматики агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України було укладено Договір про надання правової допомоги (послуг з адвокатської діяльності) № 02/02-2024, відповідно до п. 1.1 якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову (правничу, юридичну) допомогу (послуги з адвокатської діяльності) в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Згідно з п. 4.1 договору гонорар це винагорода адвокатського об`єднання за здійснення захисту прав і представництва інтересів клієнта та надання йому інших видів правової (правничої) допомоги на умовах і в порядку, що визначені цим договором.

Умовами п. 4.2 договору встановлено, що гонорар за цим договором складається з суми вартості всієї наданої правової допомоги (послуг) клієнту в межах узгодженого сторонами розміру вартості правової допомоги на 2024 р., який становить 180 000,00 грн. із розрахунку 1 000,00 грн. за одну годину надання правової (правничої) допомоги (послуг).

Факт надання правової (правничої) допомоги (послуг) підтверджується актами надання правової допомоги, які є підставами для сплати гонорару (його частини) (п. 4.6 договору).

З протоколу погодження договірної ціни правової допомоги (послуг з адвокатської діяльності) вбачається, що договірна ціна однієї години роботи надання правової (правничої) допомоги складає 1 000,00 грн. в робочі дні з понеділка по п`ятницю, а у суботу, неділю, вихідні і святкові дні оплачується в подвійному розмірі. Вартість правової допомоги розраховується за фактично витрачений час, але не менше погоджених мінімальних витрат часу надання (правової) допомоги, які наведені в протоколі погодження договірної ціни правової допомого.

12.06.2024 р. Адвокатським об`єднанням «ВІРТУС» та Інститутом механіки та автоматики агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України було підписано акт надання правової допомоги № 3 до Договору про надання правової допомоги (послуг з адвокатської діяльності) № 02/02-2024 від 02.02.2024 р., відповідно до якого адвокатське об`єднання надало, а клієнт прийняв правову допомогу по договору, а саме: підготовка та подання позову про стягнення заборгованості з орендної плати та виселення з приміщення ТОВ «Укр Інтер-Інвест», в межах якого було: проведено усні консультації щодо питань, пов`язаних з позовом; досліджено та проаналізовано наявні первинні бухгалтерські та інші фінансово-господарські документи, які стосуються предмету спору; проаналізовано судову практику щодо стягнення заборгованості з орендної плати та виселення орендаря із орендованого приміщення; здійснено розрахунки пені, 3% річних, інфляційних втрат; підготовлено та подано до Господарського суду міста Києва позовну заяву; виконано інші дії, пов`язані з підготовкою та поданням позову. Всього було витрачено 20 годин. Загальна вартість наданих послуг складає 20 000,00 грн.

Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у встановленому процесуальним законом порядку клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката не подав.

Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 08.02.2022 р. у справі № 910/20792/20 зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

З урахуванням наведеного, суд констатує, що в даному випадку сторони у п. 4.2 договору погодили, що розмір гонорару адвоката не є фіксованим, а оплачується погодинно.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, які застосовуються за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічний за змістом правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 р. у справі № 910/17343/20 та постанові Верховного Суду від 15.06.2022 р. у cправі № 911/2652/17 (911/3581/20).

Поряд з цим, слід зазначити, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Отже, сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (ст.ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) здійснюється, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв, визначених у ст. 126 та ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, при вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суд, керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у ст.ст. 15 та 2 Господарського процесуального кодексу України, має дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Наведена правова позиція викладена в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 р. у справі № 910/12876/19.

Як вбачається з акту надання правової допомоги № 3, до останнього включено правову допомогу у вигляді здійснених адвокатом розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Водночас, слід відзначити, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.02.2022 р. у справі № 910/10935/20.

Так при розгляді справи, судом встановлено, що здійснені адвокатом розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат є невірними, у зв`язку з чим витрати на правову допомогу в цій частині залишаються за позивачем.

Окрім того, судом критично оцінюються витрати на правову допомогу у вигляді виконання інших дій, пов`язаних з підготовкою та поданням позову, оскільки в акті надання правової допомоги № 3 не зазначено, які саме дії було вчинено та чи неминучими вони були.

Також судом визнаються необгрутованими витрати на правову допомогу щодо проведення усних консультації щодо питань, пов`язаних з позовом; дослідження та аналіз наявних первинних бухгалтерських та інших фінансово-господарських документів, які стосуються предмету спору; аналіз судової практики щодо стягнення заборгованості з орендної плати та виселення орендаря із орендованого приміщення, оскільки всі перелічені послуги є складовими підготовки для подання позовної заяви, а тому розмір таких послуг не підлягає окремому розподілу.

Отже, оцінивши у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надані позивачем докази на підтвердження понесених судових витрат, суд, керуючись статтями 74 - 79 названого Кодексу та враховуючи часткове задоволення позовних вимог у справі № 910/7291/24, судові витрати пов`язані із наданням правничої допомоги також підлягають частковому задоволенню.

Зважаючи на викладене, судові витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/7291/24 підлягають частковому задоволенню, та покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Інтер-Інвест» в сумі 6 505,85 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Інтер Інтер-Інвест» (04053, м. Київ, вул. Вознесенській узвіз, 14, кімната 16/26, код ЄДРПОУ 40553371) на користь Інституту механіки та автоматики агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України (08631, Київська область, Фастівський район, селище Глеваха, вул. Вокзальна, 11/1, код ЄДРПОУ 44668713) 171 887 (сто сімдесят одну тисячу вісімсот вісімдесят сім) грн. 87 коп заборгованості, 443 (чотириста сорок три) грн. 81 коп пені, 28 (двадцять вісім) грн 70 коп 3 % річних, 2 068 (дві тисяч шістдесят вісім) грн 32 коп судового збору та 6 505 (шість тисяч п`ятсот п`ять) грн. 85 коп витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині відмовити в задоволенні позовних вимог.

Видати наказ.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 31.03.2025.

Суддя О.О. Христенко