Постанова від 05.03.2025 по справі 766/3408/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року

м. Київ

справа № 766/3408/24

провадження № 61-7567св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Херсонська міська військова адміністрація Херсонського району Херсонської області

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвали Херсонського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року та від 23 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області про визнання рішення незаконним, зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області,

в якому просив:

визнати незаконним рішення Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області про відмову у розгляді заяви ОСОБА_1 від 21 серпня 2023 року про відключення квартири АДРЕСА_1 від централізованого опалення;

зобов`язати Херсонську міську військову адміністрацію Херсонського району Херсонської області:

- розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 21 серпня 2023 року про відключення квартири АДРЕСА_1 від централізованого опалення у передбачений Законом України «Про звернення громадян» строк - упродовж 30 днів з часу набрання законної сили судовим рішенням про задоволення вимоги позовної заяви;

- за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 21 серпня 2023 року про відключення квартири АДРЕСА_1 від централізованого опалення прийняти рішення по суті порушеного питання;

- надати ОСОБА_1 :

рішення Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області про відключення квартири АДРЕСА_1 від централізованого опалення невідкладно після його ухвалення;

витяг з протоколу засідання постійно діючої комісії з розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання з розгляду заяви ОСОБА_1 від 21 серпня 2023 року про відключення квартири АДРЕСА_1 від централізованого опалення з рекомендаціями щодо влаштування індивідуального опалення у вказаній квартирі протягом десяти робочих днів з часу проведення такого засідання.

ОСОБА_1 зазначав, що він також звільнений від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки він є споживачем комунальної послуги з централізованого опалення, а відповідач - гарантом реалізації передбачених Законом України «Про захист прав споживачів» його прав як споживача, а саме ухвалює рішення про відключення споживача від системи централізованого опалення у встановленому законом порядку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Херсонський міський суд Херсонської області ухвалою від 08 березня

2024 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області про визнання рішення незаконним, зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії відмовив на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

Роз`яснив позивачу, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що у позивача виник спір з Херсонською міською військовою адміністрацією Херсонського району Херсонської області, яка здійснює публічно-владні управлінські функції, у зв`язку з виконанням нею зазначених функцій, а саме щодо відмови у розгляді заяви ОСОБА_1 від 21 серпня 2023 року про відключення квартири АДРЕСА_1 від централізованого опалення.

Місцевий суд зазначив, що вказаний спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки на час розгляду (відмови у розгляді) заяви ОСОБА_1 Херсонська міська військова адміністрація Херсонського району Херсонської області виконувала владні управлінські функції, покладені на неї відповідно до вимог чинного законодавства.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору, що обґрунтоване з посиланням на пункт 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», з огляду на те, що позивач має статус учасника бойових дій.

Херсонський апеляційний суд ухвалою від 30 квітня 2024 року поновив ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження ухвали Херсонського міського суду Херсонської області від 08 березня 2024 року. Апеляційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропонував заявнику додати документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому розмірі відповідно до закону. Попередив про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали.

Вказану вище ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що заявлені вимоги ОСОБА_1 у цій справі стосуються оскарження рішень Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області і не пов`язані з порушенням його права на соціальний захист як учасника бойових дій, тому він має сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги.

Херсонський апеляційний суд ухвалою від 23 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 08 березня 2024 року визнав неподаною та повернув особі, яка її подала, на підставі статей 185, 357 ЦПК України.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 у встановлений судом строк не виконав вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, тому апеляційну скаргу слід вважати неподаною та повернути заявникові з підстав, визначених статтями 185, 357 ЦПК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвали Херсонського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року та від 23 травня 2024 року і передати справу до апеляційного суду для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що передбачене пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» право учасників бойових дій на звільнення від сплати судового збору запроваджено за принципом «суб`єктного застосування», оскільки підстава застосування цієї норми обумовлена виключно статусом суб`єкта регулювання, а не предметом спору, як це має місце у «предметному застосуванні».

За змістом вказаної нормивона у чіткий та недвозначний спосіб пов`язує права учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності та Героїв України на звільнення від сплати судового збору під час розгляду справ у всіх судових інстанціях виключно «пов`язаних з порушенням їхніх прав».

Відсутність у нормі будь-яких додаткових умов її застосування залежно від змісту «порушеного права» беззаперечно свідчить про те, що таке застосування відбувається незалежно від предмета судового спору та обумовлено виключно статусом суб`єкта.

Крім того, пункт 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» не містить застережень стосовно його застосування лише щодо певного переліку прав учасників бойових дій або виключно для захисту їх прав, передбачених статтею 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (чинного у відповідній редакції, далі - Закон № 3551-XII).

Суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 668/14982/14-ц (провадження № 61-1377св18), та того, що спірні правовідносини регулюються законами України «Про захист прав споживачів», «Про звернення громадян» та «Про теплопостачання».

Доводи інших учасників справи

Відзив Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області мотивовано тим, що ухвала про залишення апеляційної скарги без руху не підлягає касаційному оскарженню.

Питання щодо застосування положень пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» вже було предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, та сформовано висновки про те, що, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову, перевіряти, чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону № 3551-XII.

Заявлений позов не стосується соціальних прав позивача та їх реалізації, передбачених статтями 12, 22 Закону № 3551-XII.

Крім того, предметом спору є не відключення або невідключення квартири заявника від централізованого опалення, отримання чи неотримання ним певної послуги, а скасування рішення суб`єкта владних повноважень та зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Предмет спору жодним чином не пов`язаний із переліком можливих порушень прав споживачів, викладеним у статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зазначає, що Херсонська міська військова адміністрація Херсонського району Херсонської області не є органом місцевого самоврядування, а є тимчасовим державним органом, а компетенція щодо розгляду заяв про відключення споживачів від централізованого теплопостачання належить до постійно діючої комісії з розгляду питань щодо відключення споживачів від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, що неодноразово роз`яснювалось ОСОБА_1 .

Рух справи у суді касаційної інстанції

23 та 25 травня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 з доповненнями на ухвали Херсонського апеляційного суду від 30 квітня та 23 травня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору.

У липні 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

У частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У частинах першій, третій статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Щодо оскарження ухвали Херсонського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

З огляду на зміст касаційної скарги та доданих до неї матеріалів оскаржувана в касаційному порядку ухвала суду апеляційної інстанції про поновлення строку на апеляційне оскарження та залишення апеляційної скарги без руху не віднесена до переліку ухвал, які можуть бути предметом оскарження у касаційному порядку (стаття 389 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 21 жовтня 2010 року (заява № 19164/04) у справі «Дія 97» проти України» зазначив, що «процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів».

Заявник оскаржує в касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про поновлення строку на апеляційне оскарження та залишення апеляційної скарги без руху, право на касаційне оскарження якої не передбачене чинним процесуальним законом.

Верховний Суд зазначає, що процесуальні правила (пункт 3 частини першої статті 389 ЦПК України) не дають змоги відкрити касаційне провадження, якщо особа подала касаційну скаргу на рішення, яке на підлягає касаційному оскарженню.

У пункті 1 частини другої статті 394 ЦПК України передбачено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року в справі № 761/10509/17 (провадження № 14-53цс19) сформулювала правовий висновок, згідно з яким, якщо касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, касаційне провадження в справі належить закрити.

Отже, касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Херсонського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року належить закрити,на підставі пункту 1 частини другої

статті 394 ЦПК України, оскільки ухвала апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження та залишення апеляційної скарги без руху не підлягає касаційному оскарженню.

Щодо оскарження ухвали Херсонського апеляційного суду від 23 травня 2024 року

У частині першій статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Повертаючи апеляційну скаргу позивача, апеляційний суд керувався тим, що заявлені вимоги ОСОБА_1 у цій справі стосуються оскарження рішень Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області і не пов`язані з порушенням його права на соціальний захист як учасника бойових дій відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому він має сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не відповідатиме статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.

Згідно з матеріалами справи позивач, звертаючись до суду з цим позовом, не сплачував судовий збір, заявивши клопотання про його звільнення на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд першої інстанції не вирішував питання щодо судових витрат, зокрема сплати судового збору, оскільки постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі.

Водночас апеляційний суд, повернувши апеляційну скаргу ухвалою від 23 травня 2024 року, не врахував положень частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до цієї норми споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору».

Отже, під час прийняття Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

Відступаючи від практики Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) дійшла висновку, що «порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права».

У постанові від 19 червня 2018 року у справі № 761/24672/15-ц (провадження № 14-197цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала: «У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, у якому не передбачено звільнення від сплати судового збору споживачів - за позовами, що пов`язані з порушенням їхніх прав. Разом з тим у частині 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Системний і комплексний аналіз зазначених норм дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб, як «споживачі, які звернулися з позовними вимогами про захист порушених справ», у переліку осіб, що мають пільги щодо сплати судового збору, установленому в статті 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів, а саме Законом України «Про захист прав споживачів». Крім того, стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову».

У преамбулі Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Предметом позову у цій справі є визнання незаконним рішення Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області про відмову у розгляді заяви, зобов`язання вчинити певні дії, зокрема розглянути заяву ОСОБА_1 по суті про відключення квартири позивача як споживача теплової енергії від централізованого опалення та прийняти рішення за результатами розгляду вказаної заяви.

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Водночас процедура відключення власників житлових квартир від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) регулюється Порядком відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 26 липня 2019 року № 169 (далі - Порядок № 169), відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Дія цього Порядку поширюється на споживачів, виконавців комунальної послуги з постачання теплової енергії, виконавців комунальної послуги з постачання гарячої води, виконавців робіт з обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання та постачання гарячої води, операторів зовнішніх інженерних мереж, органи місцевого самоврядування (пункт 2 Порядку № 169).

Терміни, використані у Порядку № 169, вживаються у значеннях, наведених у законах України, зокрема, «Про житлово-комунальні послуги», «Про теплопостачання».

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 3 частини першої статті 1 Закону України від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги»).

Споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору (абзац двадцятий статті 1 Закону України «Про теплопостачання»).

Захист прав споживачів теплової енергії, а також механізм реалізації захисту цих прав регулюються цим Законом, Законом України «Про захист прав споживачів», іншими нормативно-правовими актами (абзац восьмий частини першої статті 24 Закону України «Про теплопостачання»).

Системне тлумачення вказаних норм дає підстави для висновку, що відмовитись від послуг з централізованого опалення може лише той споживач послуг, який вже їх отримує.

ОСОБА_1 у позовній заяві посилався на те, що він не може реалізувати своє право на відмову від надання послуги з централізованого опалення, що порушує його право як споживача такої послуги (а. с. 3), а відповідач ігнорує його законні звернення про відключення його як споживача від систем централізованого теплопостачання.

Законодавство передбачає припинення надання послуг теплопостачання споживачам з ініціативи надавача такої послуги за договором та з ініціативи самого споживача.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання.

Відокремлення (відключення) від ЦО (мережа (система) централізованого опалення (теплопостачання)) та ГВП (система (мережа) постачання гарячої води) за змістом положень Порядку № 169 є формою припинення надання такої житлово-комунальної послуги саме з ініціативи споживача.

Для відокремлення (відключення) від ЦО (мережа (система) централізованого опалення (теплопостачання)) та ГВП (система (мережа) постачання гарячої води) власник квартири чи нежитлового приміщення багатоквартирного будинку звертається до органу місцевого самоврядування з письмовою заявою в довільній формі із зазначенням причини відокремлення (відключення) та подає інформацію про намір влаштування системи індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) такої квартири чи нежитлового приміщення (пункт 3 розділу ІІІ Порядку № 269).

Відповідно до абзацу третього пункту 13 розділу ІІІ Порядку № 269 після підписання акта про відокремлення (відключення) квартири / нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води виконавець відповідної комунальної послуги повідомляє власника про перегляд умов або розірвання договору про надання послуги.

Відповідно нерозгляд заяви про відокремлення (відключення) від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води або відмова органу місцевого самоврядування у такому відокремленні (відключенні) тягнуть за собою продовження надання оплатної комунальної послуги споживачу, яку він не бажає отримувати та має намір відмовитися від послуги.

Частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не визначає виключного кола осіб, дії / бездіяльність яких спричинили порушення прав споживача, зокрема пов`язаних з неможливістю відмовитися повністю або частково (зокрема в частині продовження надання послуги централізованого опалення місць загального користування у багатоквартирних будинках) від отримання певної житлово-комунальної послуги.

Отже, предмет позову ОСОБА_1 у цій справі стосується усунення перешкод йому як споживачеві житлово-комунальних послуг для відмови від їх надання повністю або частково шляхом відокремлення (відключення) його квартири від централізованого опалення, тому на нього поширюються пільги зі сплати судового збору, передбачені частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, апеляційний суд помилково керувався тим, що позивач не звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, не застосував норму матеріального права, що підлягала застосуванню, а тому висновок апеляційного суду про повернення апеляційної скарги позивача є передчасним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Касаційне провадження щодо оскарження ухвали Херсонського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року підлягає закриттю.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене, з урахуванням допущених апеляційним судом порушень норм процесуального права, що призвели до постановлення ухвали, яка не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги, скасування оскарженої ухвали про повернення апеляційної скарги з направленням справи до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року закрити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Херсонського апеляційного суду від 23 травня 2024 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік