Рішення від 31.03.2025 по справі 320/14568/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2025 року 320/14568/23

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуюча суддя Колеснікова І.С., суддів Головенка О.Д. та Перепелиці А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом громадської організації «Українське товариство охорони пам`яток історії і культури» до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, Національний заповідник «Києво-Печерська Лавра» та Національний музей народної архітектури та побуту України, про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту,-

В С Т А Н О В И В:

Громадська організація «Українське товариство охорони пам`яток історії і культури» (далі також ГО «УТОПІК», позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі також КМУ, Уряд, відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21.04.2023 №359 «Про визнання такими, що втратили чинність пунктів 3 і 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 р. №351 і пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 вересня 1998 р. №784».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом громадської організації «Українське товариство охорони пам`яток історії і культури» до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Міністерство культури та інформаційної політики України (Міністерство культури та стратегічних комунікацій України).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Національний заповідник «Києво-Печерська Лавра» та Національний музей народної архітектури та побуту України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв`язку зі звільненням судді з посади, справу розподілено судді Колесніковій І.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження колегією суддів під головуванням судді Колеснікової І.С. Колегію суддів визначено в порядку статті 31 КАС України. Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів призначенні судді: Головенко О.Д. та Перепелиця А.М.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ГО «УТОПІК» зазначає, що приймаючи оскаржувану постанову, Уряд порушив права позивача щодо законності його перебування та користування приміщенням, розміщеним за адресою: м. Київ, вулиця Лаврська 9, корпус 19 музейного об`єднання «Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник», де позивач здійснює свою статутну діяльність.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві наголошує, що оскаржувана постанова прийнята відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у наданому суду відзиві.

Такі доводи заперечені у наданій суду відповіді на відзив.

Третіми особами надані письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог, в яких вони просять відмовити у їх задоволенні.

Заслухавши у судовому засіданні 19 лютого 2025 року позиції присутніх представників учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, судом вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.04.2023 Урядом прийнято постанову № 359, якою визнано такими, що втратили чинність пункти 3 і 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 р. № 351 «Про передачу культової будівлі (кірхи) у користування німецькій євангелічно-лютеранській релігійній громаді м. Києва» (ЗП України, 1996 р., № 9, ст. 269); пункт 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 вересня 1998 р. № 784.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 113 Конституції України, зокрема, встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Пунктом 5 статті 116 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону.

Частиною 1 статті 117 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Вказані норми також кореспондуються із нормами Закону України «Про Кабінет Міністрів України».

Відповідно до абзацу 4 пункту 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України у сфері економіки, фінансів, трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, оплати та охорони праці здійснює відповідно до закону управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об`єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб`єктам господарювання; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Закон України «Про управління об`єктами державної власності» відповідно до Конституції України визначено правові основи управління об`єктами державної власності.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» визначено, що управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», зокрема, визначено, що об`єктами управління державної власності є майно, яке передане казенним підприємствам, державним некомерційним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об`єднанням.

Частиною 1 статті 5 такого Закону визначено, що Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом.

Відтак, до компетенції Уряду належать повноваження щодо вирішення питань пов`язаними із управлінням об`єктами державної власності та визначення суб`єктів (органів державної влади, підприємств, установ, організацій), які такими об`єктами державної власності будуть управляти.

Як вбачається з матеріалів справи, у межах спірних правовідносин постановою Кабінету Міністрів від 27.03.1996 № 351 «Про передачу культової будівлі (кірхи) у користування німецькій євангелічно-лютеранській релігійній громаді м. Києва» (далі - Постанова № 351), зокрема пунктами 3, 4 вказаної Постанови, позивачу передано у безоплатне користування корпус 19 музейного об`єднання «Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник», для розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України.

Станом на момент прийняття Урядом оскаржуваної постанови, розташований за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, Корпус готельний (корпус № 19) є пам`яткою архітектури місцевого значення (наказ Мінкультури від 21.12.2012 № 1566), перебуває у державній власності та знаходиться на балансі Національного заповідника «Києво-Печерська лавра», відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 № 1897-р «Про передачу цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника у державну власність» та рішення Київської міської ради від 15.06.2010 № 1286/4724 «Про надання згоди та безоплатну передачу Національного Києво- Печерського історико-культурного заповідника до державної власності».

Відповідно до наказу Міністерства культури України від 01.10.2012 № 1079 затверджено акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника у державну власність з віднесенням до сфери управління Міністерства культури України.

Таким чином, спірні правовідносини стосуються питання безоплатного користування майном, яке перебуває у державній власності.

В свою чергу, правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна та майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, врегульовано положеннями Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який прийнято 03.10.2019 за № 157-ІХ, норми якого уведенні в дію з 01.02.2020 року (далі - Закон про оренду).

Частиною 2 статті 9 Закону про оренду визначено, що забороняється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку.

Таким чином, механізм користування позивачем майном (корпус 19 музейного об`єднання «Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник») є таким, що суперечить положенням чинного законодавства.

Жодних інших законодавчих актів, які б надавали, на даний час, правові підстави позивачу для користування вказаним вище майном, в чинному законодавчому полі не передбачено.

Пункт 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону про оренду зобов`язує Кабінет Міністрів України забезпечити прийняття та приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Водночас, як вбачається з пояснювальної записки до проекту оскаржуваної постанови, вказаний проект розроблено Міністерством культури та інформаційної політики (далі - МКІП) на виконання протоколу № 13 засідання Кабінету Міністрів України від 27.01.2023, яким було доручено МКІП разом із Мінекономіки, Мінюстом, Мінфіном, Мінцифри і Фондом державного майна опрацювати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України узгоджені пропозиції щодо врегулювання питання про використання ГО «УТОПІК» корпусу № 19 музейного об`єднання «Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник».

Оскаржуваною постаново, зокрема, визнаються такими, що втратили чинність пункти 3, 4 Постанови № 351.

Таким чином, Уряд приймаючи оскаржувану постанову діяв з метою приведення у відповідність своїх нормативно-правових актів до вимог частини 2 статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а відтак законно і обґрунтовано.

Не врегулювання спірних правовідносин, шляхом прийняття Постанови № 359, продовжувало породжувати правову колізію, за якою позивач міг користуватись майном у спосіб, який заборонений чинним законодавством.

Суд звертає увагу на те, що як пунктом 3 Постанови № 351, так і за умовами Охоронного договору № 6, долученого до матеріалів справи позивачем, приміщення Корпусу № 19 музейного об`єднання «Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник» було передано позивачу в користування не для розміщення колективу ГО «УТОПІК» чи власних експонатів позивача, а саме для розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України.

Відповідно до розпорядження Уряду від 05.07.2004 № 417-р управління Державним музеєм народної архітектури та побуту України передано від Позивача до Національної академії наук України.

Крім того, відповідно до Указу Президента України від 21.07.2088 № 644/2008 в подальшому Державному музею народної архітектури та побуту України присвоєно статус «національного».

А розпорядженням Уряду від 10.08.2011 № 787 управління цілісним майновим комплексом Національного музею народної архітектури та побуту передано до сфери управління Міністерства культури.

Таким чином, ГО «УТОПІК» не є органом управління об`єкта державної власності - Національного музею народної архітектури та побуту.

Відтак, питання щодо управління об`єктом державної власності - цілісним майновим комплексом. Національного музею народної архітектури та побуту вирішуються МКІП, а не позивачем.

Разом з тим, на даний час Національний музей народної архітектури та побуту, розміщується в с. Пирогів у Голосіївському районі міста Києва.

Більше того, беручи до уваги Указ Президента України від 25.06.2007 № 553/2007 «Про невідкладні заходи щодо розвитку Державного музею народної архітектури та побуту України», розпорядження Уряду від 23.12.2009 № 1600-р «Про затвердження плану заходів із забезпечення повноцінного функціонування і розвитку Національного музею народної архітектури та побуту України» та рішення Київської міської ради від 17.07.2008 № 48/48 «Про оформлення права користування земельною ділянкою державній установі «музей народної архітектури та побуту України Національної академії наук України» для експлуатації та обслуговування експонатів, будівель і споруд музею в с. Пирогів у Голосіївському районі міста Києва» суд вважає наявними підстави стверджувати, що питання стосовно вирішення місця розміщення фондів Національного музею народної архітектури та побуту України» належать до компетенції уповноважених органів державної влади, а не позивача.

Відповідно до пункту 1 Постанови № 351 передбачено прийняти пропозицію Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, Київською міською державною адміністрацією, про безоплатну передачу в загальнодержавну власність культової будівлі (кірхи) по вул. Лютеранській, 22 у м. Києві, що належить цьому товариству.

Крім того, пунктом 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.1998 № 784-р «Про передачу культової будівлі (кірхи) у м. Києві у безоплатне користування німецькій євангелічно-лютеранській релігійній громаді», визначено, прийняти пропозицію Держкомрелігій, підтриману Українським товариством охорони пам`яток історії та культури і погоджену з Мінекономіки, Фондом державного майна та Київською міськдержадміністрацією, про передачу культової будівлі (кірхи) по вул. Лютеранській, 22 у м. Києві до сфери управління Київської міськдержадміністрації з подальшою передачею зазначеної будівлі у безоплатне користування німецькій євангелічно-лютеранській релігійній громаді м. Києва на умовах охоронного договору.

З приводу вказаного суд звертає увагу на те, що внаслідок прийняття оскаржуваної постанови, такі положення залишаються чинними.

Більше того, відповідно до частин 1, 2 статі 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим

Відтак, відсутні підстави вважати наявність правової невизначеності що стосується питання передачі культової будівлі (кірхи) по вул. Лютеранській, 22 у м. Києві у безоплатне користування німецькій євангелічно-лютеранській релігійній громаді м. Києва на умовах охоронного договору.

В обґрунтування незаконності оскаржуваної постанови Уряду позивач посилається на необхідність врахування судом висновків викладених у постанові Вищого господарського суду України від 22.03.2016 у справі № 910/24070/15, якою залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволені позову Національного Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника до ГО «УТОПІК», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фонд державного майна України, Міністерство культури України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Національний музей народної архітектури та побуту України про:

- визнання недійсним охоронного договору № 6, укладеного між Національним Києво- Печерським історико-культурним заповідником та Українським товариством охорони пам`яток історії та культури 01.07.1996 року,

- зобов`язання Українського товариства охорони пам`яток історії та культури вчинити дії щодо передачі пам`ятки архітектури «Готельний корпус», корпус № 19 Національному Києво-Печерському історико- культурному заповіднику загальною площею 2785,15 кв.м

- зобов`язання Національного музею народної архітектури та побуту України укласти відповідний договір оренди на використання частини приміщення «Готельного корпусу», корпус № 19, загальною площею 1275,8 кв.м для зберігання своїх фондів.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Проте, жодних висновків Верховного Суду стосовно застосування норм матеріального права, які застосовуються у спірних правовідносинах, позивачем не наведено.

Крім того, частинами 4, 5, 7 статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Як вбачається з аналізу рішень у зазначеній вище судовій справі, предметом дослідження у ній були правовідносини щодо визнання недійсним охоронного договору укладеного між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Українським товариством охорони пам`яток історії та культури та зобов`язання Національного музею народної архітектури та побуту України укласти відповідний договір оренди на використання частини приміщення «Готельного корпусу», корпус № 19, що не є подібними предмету розгляду у даній справі.

Крім того, правовідносини які були предметом розгляду у справі № 910/24070/15 виникли ще до набрання чинності Законом про оренду, стаття 9 якого містить однозначний припис щодо заборони передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку.

Відтак, посилання позивача на висновки викладені у справі № 910/24070/15 не є преюдиційними, у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, до спірних правовідносин, а тому не можуть бути застосовані у даній справі.

Враховуючи сукупність наведених вище встановлених судом обставин та відповідних їм положень чинного законодавства, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову громадської організації «Українське товариство охорони пам`яток історії і культури» (02000, місто Київ, вулиця Лаврська, будинок 9, корпус 19; код ЄДРПОУ 03922197) до Кабінету Міністрів України (01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Міністерство культури та стратегічних комунікацій України (01030, місто Київ, вулиця Івана Франка, будинок 19; код ЄДРПОУ 43220275), Національний заповідник «Києво-Печерська Лавра» (01015, вулиця Лаврська, будинок 9, корпус 8; код ЄДРПОУ 20073260) та Національний музей народної архітектури та побуту України (03026, місто Київ, вулиця Академіка Тронька, будинок 1; код ЄДРПОУ 03922125), про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Головуючий - суддя Колеснікова І.С.

Судді: Головенко О.Д.

Перепелиця А.М.