Постанова

від 31.03.2025 по справі 320/52259/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/52259/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2025 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, КНП «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія», посадової особи Департаменту охорони здоров`я Київської МДА Мельника Миколи Миколайовича про визнання протиправними дій, скасування висновку,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати неправомірними дії посадових осіб СБ України, які вчинені відносно ОСОБА_1 , на предмет направлення та проходження медичного огляду на стан сп`яніння, обробки персональних даних (медичної документації), а також оформлення матеріалів про військове адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-20 КУпАП;

- визнати неправомірними дії Комунального некомерційного підприємства «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія», вчинені у ході проходження мною медичного огляду на стан сп`яніння;

- скасувати висновок Комунального некомерційного підприємства «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія» щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння від 14.05.2024, за результатами акту медичного огляду № 002077 від 10.05.2024;

- визнати неправомірними діяння з боку посадової особи Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Мельника Миколи Миколайовича, які були допущені у ході розгляду питання щодо оскарження висновку Комунального некомерційного підприємства «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія» від 14.05.2024 щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року у відкритті провадження відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що дана справа не є публічно-правовим спором і не підпадає під визначення адміністративної справи, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження у даній адміністративній справі.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду в суд першої інстанції. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено докази і встановлено обставини у справі та порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт наголошує, що звернення позивача із позовною заявою спрямоване на захист прав та інтересів від порушення з боку суб`єкта владних повноважень, вчинене ним при здійсненні публічно-владних управлінських функцій, тому даний спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Відповідачами подано відзиви на апеляційну скаргу, в яких зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до Служби безпеки України, КНП «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія», посадової особи Департаменту охорони здоров`я Київської МДА ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, скасування висновку.

Суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність передбачених п.1 ч.1 ст.170 КАС України підстав для відмови у відкритті провадження.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС).

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

При цьому слід зазначити, що участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, однак, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Аналогічна права позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2020 у справі №243/4405/17, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Отже, системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням ним владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Разом з тим, варто враховувати, що хоча публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, в якому обов`язковою є участь суб`єкта владних повноважень, все ж таки сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких саме прав особа звернулася до суду.

З матеріалів справи вбачається, що однією з позовних вимог ОСОБА_1 є визнання неправомірними дії посадових осіб СБ України, які вчинені відносно нього на предмет направлення та проходження медичного огляду на стан сп`яніння, обробки персональних даних (медичної документації), а також оформлення матеріалів про військове адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-20 КУпАП.

Аналізуючи вищевказані обставини, викладені у позовній заяві, фактично спірні правовідносини виникли у зв`язку з незгодою позивача із діяльністю посадових осіб СБУ щодо збирання доказів, які мають значення для вирішення питання про наявність підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, а також обробку персональних даних без надання згоди позивачем.

Справа про адміністративне правопорушення - це впорядкована сукупність матеріалів, які документують обставини адміністративного правопорушення та містять відомості про результати розгляду питання про притягнення особи до відповідальності за адміністративне правопорушення (проступок) та оскарження нею результатів такого розгляду.

Розгляд справи про адміністративне правопорушення має декілька стадій, зокрема, порушення справи про адміністративне правопорушення, розгляд справи та винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення, оскарження рішення по справі і його перегляд, виконання постанови у справі і кожній з цих стадій відповідає окремий процесуальний документ (протокол про адміністративне правопорушення, постанова у справі про адміністративне правопорушення), що є частиною справи про адміністративне правопорушення.

Порядок формування та проходження (руху, розгляду) матеріалів у справах про адміністративні правопорушення визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення та відомчими інструкціями (порядками, положеннями), затвердженими органами, уповноваженими розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Згідно ст.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) завданням Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення (ч. 3 ст. 8 КУпАП).

За ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно ст.246 КУпАП порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; 3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу; 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Статтею 172-20 КУпАП встановлено відповідальність за розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об`єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Статтею 251 КУпАП закріплено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

За ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до п.1 ст.255 КУпАП у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 172-20 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати органи управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов`язків.

Згідно ст.221 КУпАП судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 172-20 КУпАП.

Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до вимог ст. 24 Закону України «Про Служби безпеки України», Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань, зокрема, зобов`язана: виявляти, припиняти та розкривати кримінальні правопорушення, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції Служби безпеки України, проводити їх досудове розслідування; розшукувати осіб, які переховуються у зв`язку із вчиненням зазначених кримінальних правопорушень; здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України; забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об`єднань; здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопорушень у сфері державної безпеки; у межах визначеної законодавством компетенції забезпечувати захист особистої безпеки громадян і осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі надходження від них, членів їх сімей та близьких родичів заяви, звернення керівника відповідного державного органу чи отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози їх життю, здоров`ю, житлу чи майну; брати участь у реабілітації і поновленні прав незаконно репресованих осіб; подавати наявними силами і засобами, в тому числі і технічними, допомогу органам Національної поліції, іншим правоохоронним органам у боротьбі із вчиненням кримінальних правопорушень; здійснювати попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів технологічного тероризму, запобігання вчиненню терористичних актів з використанням небезпечних хімічних речовин, диверсій у суб`єктів господарювання хімічної промисловості та на об`єктах критичної інфраструктури.

Також, Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов`язків надається право вимагати від громадян та посадових осіб припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень Служби безпеки України, перевіряти у зв`язку з цим документи, які посвідчують їх особу, а також проводити огляд осіб, їх речей і транспортних засобів, якщо є загроза втечі підозрюваного або знищення чи приховання речових доказів злочинної діяльності; складати протоколи та розглядати справи про адміністративні правопорушення, віднесені законом до компетенції Служби безпеки України, проводити особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Крім того, згідно ч.2 ст.14 Закону України «Про захист персональних даних» поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав людини та для проведення Всеукраїнського перепису населення.

Отже, аналізуючи вищевказані приписи, органи СБУ у своїй діяльності вживають заходів з метою виявлення адміністративних правопорушень, зокрема, для виконання вищевказаного завдання СБУ має право одержувати в установленому законодавством порядку від державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань, а також може користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів. Разом з тим, суб`єкти, яким адресовано відповідний запит поліції, зобов`язані протягом трьох днів, а в разі неможливості - не пізніше десятиденного строку з дня отримання запиту, надати відповідну інформацію або повідомити про причини, що перешкоджають її наданню.

Тобто, уповноважені відділи та управління СБУ при здійсненні провадження у справах про адміністративні правопорушення, повинні збирати докази для встановлення наявності події і складу конкретного адміністративного правопорушення. Отримувати такі докази органи поліції можуть шляхом надсилання відповідних запитів до державних органів, користування інформаційними базами даних державних органів, та відбиранням пояснень у третіх осіб або свідків, що прямо передбачено приписами Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина перша статті 2 КАС України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Таким чином, підставами для визнання протиправним дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких дій/ бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Водночас, згідно п.3 ч.2 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Обґрунтовуючи свій висновок про необхідність відмови у відкритті провадження у справі суд, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного суду від 10.05.2018 року по справі №760/9462/16-а, який зазначив наступне:

Збирання доказів при вжитті заходів з метою виявлення адміністративних правопорушень, на основі чого складаються адміністративні протоколи - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги, спрямовані на фактичне визнання його незаконним, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Разом з тим, розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та рішення суб`єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, не відповідає завданням адміністративного судочинства та у подальшому може призвести до виникнення нових судових спорів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 10.05.2018 по справі №760/9462/16-а

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що не може бути предметом оцінки й діяльність державних органів та їх уповноважених осіб в процесі збирання та надання відповідних доказів, що стосуються встановлення факту наявності адміністративного правопорушення з боку конкретної особи задля подальшого складення адміністративного протоколу та вирішення судом питання притягнення особи до відповідальності.

Оцінка належності цих доказів та розгляд відповідних протоколів про адміністративне правопорушення, що складені на підставі отриманої доказової бази, належить лише до повноважень суддів районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів, які за ст.221 КУпАП розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема ті, що кваліфіковані за ч.1, ч.2 ст.172-20 КУпАП.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані позовні вимоги не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Також, згідно поданої позовної заяви та доданих документів, позивач звернувся до суду у зв`язку з незгодою із діями Комунального некомерційного підприємства «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія», вчинені у ході проходження медичного огляду на стан сп`яніння, висновком Комунального некомерційного підприємства «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія» щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння від 14.05.2024, за результатами акту медичного огляду № 002077 від 10.05.2024, та діями Комунального некомерційного підприємства «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія», які вчинені під час оскарження висновку.

Разом із тим, вказаний висновок медичного огляду про скасування якого заявлено вимогу, є документом фіксації обставин та фактів виявлених порушень законодавства та не має ознак нормативно-правового акту чи акту індивідуальної дії, оскільки не містить обов`язкових приписів, не є рішенням суб`єкта владних повноважень, дією чи бездіяльністю, які в даному випадку породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Зазначений висновок може бути доказом на підтвердження перебування особи у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння та прийняття певних рішень, у тому числі в справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, у зв`язку із керуванням транспортним засобом у стані сп`яніння.

Отже, такий висновок є документом, який є лише носієм доказової інформації, не містить обов`язкових для виконання приписів, не тягне за собою виникнення, зміну або припинення прав та обов`язків, не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні приписів ст. 17 КАС України, його скасування не призведе до захисту прав позивача, а тому не може бути предметом спору. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

За змістом заявленого позову, висновок медичного огляду використано в якості доказу при складанні адміністративного протоколу.

При цьому, доводи на його спростування, підлягають поданню і перевірці при розгляді адміністративних матеріалів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

З наведеного вище слідує, що публічно-правовим спором є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Разом із тим, у спірних правовідносинах відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія» не здійснював владних управлінських функцій відносно позивача, що є визначальною ознакою для публічно-правового спору, отже не є суб`єктом владних повноважень у розумінні ч.1 ст.4 КАС України. Спірне рішення за своєю суттю є висновком, який зроблено на підставі застосування спеціальних знань з метою встановлення певних обставин та фактів.

Відтак, такий спір не є спором у сфері публічно-правових відносин та не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції і не може вирішуватись у порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене та беручи до уваги те, що позивач просить визнати дії, вчинені у ході проходження позивачем медичного огляду на стан сп`яніння, по складанню висновку протиправним та скасувати висновок, який не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі позовні вимоги не можуть бути предметом судового розгляду, а тому у відкритті провадження у даній справі слід відмовити на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, визначеній в постанові від 11.04.2018 в справі № 820/583/16, поняття спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Отже, слід зазначити, що оскільки заявлені вимоги про визнання протиправним дій та скасування висновку не можуть бути предметом судового розгляду, то відсутні підстави для роз`яснення заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї вимоги, що узгоджується з правовим висновком, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №803/3/18.

Пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Беручи до уваги наведене, враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства та водночас наявності підстав для відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 31.03.2025.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

Судді: В.О. Аліменко

Н.В. Безименна