Рішення від 01.04.2025 по справі 922/113/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/113/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Омега-Автопоставка" (62495, Харківська обл., смт. Васищеве, вул. Промислова, 1) до Приватного акціонерного товариства "Балаклійське хлібоприймальне підприємство" (64200, Харківська обл., м. Балаклія, вул. Вторчорметова, 1) про стягнення 305269,18 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Омега-Автопоставка" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Приватного акціонерного товариства "Балаклійське хлібоприймальне підприємство" про стягнення 305269,18 грн., з яких: основна заборгованість у розмірі 148913,19 грн., пеня у розмірі 83119,54 грн., штраф у розмірі 29782,64 грн., інфляційні втрати у розмірі 33221,64 грн., 3% річних у розмірі 10232,17 грн., а також судові витрати.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за договором поставки товару №005956-19 від 07.03.2019 в частині здійснення повної та своєчасної сплати вартості поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк у п`ять днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

24.01.2025 в системі діловодства Господарського суду Харківської області зареєстровано заяву про усунення недоліків (вх. №1949) разом із доданими до неї документами, яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.01.2025 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Беручи до уваги те, що ціна позову у справі не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з метою економії процесуального часу учасників справи та виконання завдань господарського судочинства, визначених у статті 2 ГПК України, враховуючи необхідність недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці учасників справи у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, а також клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд на підставі частини 5 статті 252 ГПК України вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України від учасників справи на адресу суду не надходило.

Суд зазначає, що 18.10.2023 введено в дію зміни, що внесені в Господарський процесуальний кодекс України Законом України №3200-IX від 29.06.2023 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документам".

Відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України усі юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Враховуючи зазначене, сторони зобов`язані мати зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Відповідно до пункту 17 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.

Таким чином, процесуальним законодавством передбачено способи належного повідомлення сторін про розгляд справи - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет".

Правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/6322/21, від 29.06.2022 у справі №906/184/21.

Матеріали справи свідчать, що учасники справи зареєстрували Електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, а тому копію ухвали суду про відкриття провадження у справі було надіслано до їх зареєстрованих Електронних кабінетів, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Також, ухвала Господарського суду Харківської області по справі №922/113/25 оприлюднено в електронному вигляді в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

25.02.2025 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано заяву про залучення доказів (вх. №5032), в якій зазначає, що позивач вважає за необхідне залучити до матеріалів справи лазерний диск CD-R із записаними електронними доказами, а саме копіями видаткових накладних за якими здійснювалась поставка та квитанціями, що підтверджують підписання видаткових накладних уповноваженою особою, яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Отже, матеріали справи свідчать, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Положеннями частини 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позовну заяву, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Дослідивши наявні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Із матеріалів справи убачається, що 07.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Омега-Автопоставка" (далі - позивач, постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Балаклійське хлібоприймальне підприємство" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки товару №005956-19 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1. договору постачальник зобов`язується поставити покупцю товари (запчастини та/або шини до транспортних засобів) в асортименті, кількості та за ціною в українській гривні згідно з заявками покупця, що узгоджується сторонами за допомогою факсимільного або електронного зв`язку, програми "Web система "Програма підбору і замовлення автокомпонентів "OSP (Omega Selection Program)" чи в усній формі, а покупець зобов`язується прийняти і сплатити його на умовах даного договору. За достовірність всіх даних, що заявляються для поставки товару, відповідальність несе виключно покупець. Підтвердженням факту узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є прийняття покупцем товару по видатковій накладній, наданій постачальником, яка після її підписання сторонами має юридичну силу Специфікації в розумінні ст. 266 Господарського кодексу України.

Згідно пункту 2.1. договору умови поставки товару: СРТ (Інкотермс 2010) склад покупця. Адреса складу покупця узгоджується сторонами в заявці в порядку, передбаченому п. 1.1. договору. При цьому покупець оплачує постачальнику вартість доставки товару, крім випадків, коли сторонами узгоджено включити вартість доставки до вартості товару в порядку, передбаченому п. 1.1. договору. Підтвердженням факту надання послуги доставки товару є підписання покупцем відповідного акта про надання послуг або видаткової накладної, де окремим рядком указується зазначена послуга. У випадку, якщо у видатковій накладній окремим рядком не вказана зазначена послуга та відсутній акт про надання послуг, вважається, що сторони узгодили включити вартість доставки до вартості товару.

Згідно пункту 4.1. договору орієнтовна сума договору складає 300000 грн. з урахуванням ПДВ.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що остаточна загальна сума договору визначається як сума усіх документів по відвантаженню чи поверненню товару та актів виконаних робіт/наданих послуг, підписаних з обох боків.

Умовами пункту 4.3. договору передбачено, що оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника або шляхом грошових коштів до каси постачальника. Датою оплати вважається дата надходження безготівкових грошових коштів на поточний рахунок постачальника або дата внесення готівкових коштів в касу постачальника.

Пунктом 10.3 договору визначено, що останній набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2019 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором. У разі, коли жодна із сторін за 15 календарних днів до закінчення строку дії договору письмово не повідомить іншу сторону про розірвання договору, дія цього договору автоматично продовжується на кожен наступний календарний рік.

Із обставин справи також убачається та позивачем у позовній заяві зазначено, що постачальник поставив покупцю товар згідно електронних видаткових накладних, що підписані за допомогою ЕЦП без будь-яких зауважень: 1) №ХВ-40126 94 від 09.12.2021 на суму 4036,14 грн., заборгованість часткова на суму 2766,21 грн. Строк сплати до 23.12.2021.; 2) №ХВ-40536 76 від 13.12.2021 на сума 9446,88 грн. Строк сплати до 27.12.2021; 3) №ХВ-41251 90 від 20.12.2021 на суму 31469,22 грн. Строк сплати до 03.01.2022; 4) №ХВ-42335 82 від 30.12.2021 на суму 8211,84 грн. Строк сплати до 13.01.2022; 5) №ХВ-01675 33 від 20.01.2022 на сума 3886,44 грн. Строк сплати до 03.02.2022; 6) №ХВ-01774 00 від 21.01.2022 на суму 301,26 грн. Строк сплати до 04.02.2022; 7) №ХВ-02387 11 від 27.01.2022 на суму 15258,48 грн. Строк сплати до 10.02.2022; 8) №ХВ-0282437 від 31.01.2022 на сума 8081,70 грн. Строк сплати до 14.02.2022; 9) №ХВ-03241 02 від 03.02.2022 на суму 12987,30 грн. Строк сплати до 17.02.2022; 10) №ХВ-03254 39 від 04.02.2022 на суму 1980,00 грн. Строк сплати до 18.02.2022; 11) №ХВ-03383 22 від 07.02.2022 на сума 3710,40 грн. Строк сплати до 21.02.2022; 12) №ХВ-03527 91 від 07.02.2022 на суму 3988,62 грн. Строк сплати до 21.02.2022; 13) №ХВ-03734 97 від 09.02.2022 на суму 3051,66 грн. Строк сплати до 23.02.2022; 14) №ХВ-03976 19 від 10.02.2022 на суму 10608,36 грн. Строк сплати до 24.02.2022; 15) №ХВ-04024 09 від 11.02.2022 на суму 647,70 грн. Строк сплати до 25.02.2022; 16) №ХВ-04356 10 від 14.02.2022 на сума 2990,16 грн. Строк сплати до 28.02.2022; 17) №ХВ-04796 87 від 17.02.2022 на суму 1855,08 грн. Строк сплати до 03.03.2022; 18) №ХВ-04796 91 від 17.02.2022 на суму 27671,88 грн. Строк сплати до 03.03.2022.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про належне виконання взятих на себе зобов`язань за договором поставки товару №005956-19 від 07.03.2019 в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, а тому за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 148913,19 грн.

З метою вжиття заходів досудового врегулювання спору позивачем за допомогою засобів поштового зв`язку скеровано на адресу відповідача претензію про сплату заборгованості у розмірі 148913,19 грн. вих. №12106 від 27.12.2024, в якій з викладенням правових та фактичних підстав звернення вимагав здійснити повну та остаточну оплату вартості товару у розмірі 148913,19 грн., яка залишилася з боку відповідача без відповіді та задоволення.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як зазначено в статті 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Аналіз наведених норм права свідчить, що договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору. Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріали справи свідчать, що укладаючи та підписуючи договір поставки товару №005956-19 від 07.03.2019 сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов`язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.

Беручи до уваги встановлену статтею 204 ЦК України та неспростовану в межах цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності означеного договору, суд вважає його належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України підставою для виникнення обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення його умов.

За приписами статті 173 ГК України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до частини 2 статті 267 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно із статтею 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов пункту 1.1., 2.2. договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму з урахуванням ПДВ згідно наступних видаткових накладних, а саме: 1) №ХВ-40126 94 від 09.12.2021 на суму 4036,14 грн., заборгованість часткова на суму 2766,21 грн. Строк сплати до 23.12.2021.; 2) №ХВ-40536 76 від 13.12.2021 на сума 9446,88 грн. Строк сплати до 27.12.2021; 3) №ХВ-41251 90 від 20.12.2021 на суму 31469,22 грн. Строк сплати до 03.01.2022; 4) №ХВ-42335 82 від 30.12.2021 на суму 8211,84 грн. Строк сплати до 13.01.2022; 5) №ХВ-01675 33 від 20.01.2022 на сума 3886,44 грн. Строк сплати до 03.02.2022; 6) №ХВ-01774 00 від 21.01.2022 на суму 301,26 грн. Строк сплати до 04.02.2022; 7) №ХВ-02387 11 від 27.01.2022 на суму 15258,48 грн. Строк сплати до 10.02.2022; 8) №ХВ-0282437 від 31.01.2022 на сума 8081,70 грн. Строк сплати до 14.02.2022; 9) №ХВ-03241 02 від 03.02.2022 на суму 12987,30 грн. Строк сплати до 17.02.2022; 10) №ХВ-03254 39 від 04.02.2022 на суму 1980,00 грн. Строк сплати до 18.02.2022; 11) №ХВ-03383 22 від 07.02.2022 на сума 3710,40 грн. Строк сплати до 21.02.2022; 12) №ХВ-03527 91 від 07.02.2022 на суму 3988,62 грн. Строк сплати до 21.02.2022; 13) №ХВ-03734 97 від 09.02.2022 на суму 3051,66 грн. Строк сплати до 23.02.2022; 14) №ХВ-03976 19 від 10.02.2022 на суму 10608,36 грн. Строк сплати до 24.02.2022; 15) №ХВ-04024 09 від 11.02.2022 на суму 647,70 грн. Строк сплати до 25.02.2022; 16) №ХВ-04356 10 від 14.02.2022 на сума 2990,16 грн. Строк сплати до 28.02.2022; 17) №ХВ-04796 87 від 17.02.2022 на суму 1855,08 грн. Строк сплати до 03.03.2022; 18) №ХВ-04796 91 від 17.02.2022 на суму 27671,88 грн. Строк сплати до 03.03.2022.

Наведені вище видаткові накладні оформлено і підписано між сторонами в електронній формі з дотриманням умов договору, а також вимог Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", Закону України "Про електронні ідентифікацію та електронні довірчі послуги", що підтверджується протоколами створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Згідно пункту 2.2. договору моментом поставки вважається дата підписання представником покупця видаткової накладної на товар, що поставляється. Моментом переходу права власності на товар є момент передачі товару першому перевізнику або представнику покупця в залежності від базисних умов поставки товару.

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем взятих на себе зобов`язань з поставки відповідачу товару. При цьому матеріали справи не містять будь-яких заперечень або зауважень з боку відповідача щодо якості, кількості, вартості отриманого товару відповідно до вказаних видаткових накладних.

В силу приписів статті 691, 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, двосторонній характер господарських відносин між сторонами зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар, і водночас набуває законного права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату у погоджений між сторонами строк.

Тобто, однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц зазначив, що принцип належного виконання зобов`язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).

Пунктом 4.4. договору погоджено, що оплата здійснюється на умовах 100% відстрочення платежу в строк, вказаний у видатковій накладній, згідно з якою був поставлений товар (надана послуга). Якщо у видатковій накладній не вказано строк оплати, то товар (надана послуга) має бути сплачені покупцем протягом 14 календарних днів з моменту поставки. Якщо сторонами підписується акт про надання послуг, строк оплати таких послуг не може перевищувати 14 календарних днів з дати підписання сторонами відповідного акту.

Натомість матеріали справи свідчать, що відповідачем порушено взяті на себе договірні зобов`язання та не здійснено на користь позивача повну оплату вартості отриманого товару у строки, що вказані у видаткових накладних, згідно з якими був поставлений товар відповідно до умов пункту 4.4. договору.

Відтак, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат з огляду на відомості з банківської виписки по рахунку позивача та картки взаєморозрахунків за період з 01.01.2021 по 21.01.2025, заборгованість відповідача складає 148913,19 грн.

Крім того, суд звертається до висновків Верховного Суду у постанові від 10.09.2019 у справі №916/2403/18 та враховує, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи можуть належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами частини 1 статті 202 ГК України визначено, що господарське зобов`язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.

Зазначені положення законодавства вказують, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним.

Враховуючи вищевказані обставини, відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення остаточного розрахунку за поставлений товар, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 148913,19 грн., є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи, жодним чином не спростованою відповідачем, а тому підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення інфляційні втрати у розмірі 33221,64 грн. та 3% річних у розмірі 10232,17 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК України).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Визначені частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.

Відповідно до пункту 5.1. договору у разі порушення строків оплати товару та/або наданих послуг, передбачених в п. 4.4. договору, п. 7.4. правил прийому покупцем партії товару по номенклатурі, кількості і якості від постачальника, порядку пред`явлення покупцем претензій, що виникли в результаті прийому партії товару і оформлення повернення товару постачальникові, які розміщені на сайті постачальника. Покупець, насамперед, зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен календарний день прострочення протягом усього часу прострочення, а також відповідно до ст. 625 ЦК України за весь час порушення сплатити від простроченої суми відсотки річних, розмір ставки яких визначається як різниця між 40% і подвійною обліковою ставкою НБУ, після чого сплатити суму основного боргу. Покупець погоджується з тим, що постачальник під час надходження грошових коштів від покупця, спочатку зараховує нараховану суму пені і річних. Окрім вищезазначених пені і річних у разі прострочення платежу строком понад 30 календарних днів, покупець зобов`язаний сплатити додатково штраф у розмірі 20% від простроченої суми. Нарахування пені і штрафу за прострочення оплати припиняється через тридцять шість місяців з дня, коли грошове зобов`язання мало бути виконано. Строк позовної давності за вимогами про стягнення штрафу та пені складає 3 роки.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого детального розрахунку інфляційних втрат у розмірі 33221,64 грн. та 3% річних у розмірі 10232,17 грн., суд зазначає, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, умовам договору, розрахунок виконано арифметично вірно, у зв`язку з чим, позовна вимога про стягнення інфляційних втрат у розмірі 33221,64 грн. та 3% річних у розмірі 10232,17 грн., визнається судом обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 83119,54 грн. та штрафу у розмірі 29782,64 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 ЦК України).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Системний аналіз положень чинного законодавства вказує, що забезпечення виконання зобов`язання має своєю правовою метою надання контрагентам можливості передбачити у відповідному правочині правові наслідки неналежного виконання обов`язків за відповідним правочином. При цьому суд зазначає, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України, що узгоджується із свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України.

Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 викладено правову позицію, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України та не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого детального розрахунку пені у розмірі 83119,54 грн. суд зазначає, що з урахуванням погоджених між сторонам умов договору, наведених положень законодавства, правомірною та обґрунтованою до стягнення є пеня у розмірі 83119,17 грн., а тому у задоволенні решти пені у розмірі 0,37 грн. суд вважає за необхідне відмовити у зв`язку із безпідставністю нарахування.

При цьому розрахований штраф у розмірі 29782,64 грн. не суперечить вимогам чинного законодавства, умовам договору, розрахунок виконано арифметично вірно, у зв`язку з чим, позовна вимога про стягнення штрафу у розмірі 29782,64 грн. є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Отже, оскільки відповідач не здійснив належний розрахунок з позивачем, що суперечить вимогам законодавства та погодженим умовам договору, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено права та законні інтереси позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вказані вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Однак, всупереч вимог наведених статей 13, 74 ГПК України жодних доказів на спростування встановлених обставин справи та часткової обґрунтованості заявлених позовних вимог, відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, а тому оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Балаклійське хлібоприймальне підприємство" (64200, Харківська обл., м. Балаклія, вул. Вторчорметова, 1, код ЄДРПОУ 00956460) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Омега-Автопоставка" (62495, Харківська обл., смт. Васищеве, вул. Промислова, 1, код ЄДРПОУ 33010822) основну заборгованість у розмірі 148913,19 грн., інфляційні втрати у розмірі 33221,64 грн., 3% річних у розмірі 10232,17 грн., пеню у розмірі 83119,17 грн., штраф у розмірі 29782,64 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3663,22 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "01" квітня 2025 р.

СуддяГ.І. Сальнікова