Рішення

від 24.03.2025 по справі 525/1348/24

ВЕЛИКОБАГАЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 525/1348/24

Номер провадження 2/525/76/2025

РІШЕННЯ

Іменем України

24 березня 2025 року Великобагачанський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Ячала Ю.І.,

за участю секретаря Лопатки О.В.,

представника позивача Ан І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до РЕШЕТИЛІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ про визнання прав власності на житловий будинок, -

встановив:

25 жовтня 2024 року представник позивача адвокат Ан Ірина Миколаївна в інтересах позивача ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" звернулася до суду з позовною заявою до РЕШЕТИЛІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ про визнання прав власності на житловий будинок, а саме просила визнати право власності за позивачем на житловий будинок "літ.А-1", загальною площею 16,6 кв. м, сарай "літ. Б", сарай "літ. В", літню кухню "літ. Г", погреб "літ. Д", сарай "літ. Е", колодязь № 1.

В направленому на адресу суду позові представник позивача зазначила, що ОСОБА_1 починаючи з 23 травня 1997 року разом з батьком ОСОБА_2 проживав за адресою: АДРЕСА_1 (7). З цього періоду позивач з батьком вели спільне господарство, утримували зазначений об`єкт нерухомості та сплачували комунальні платежі, займалися веденням спільного господарства, що включало в себе утримання житлового будинку та прилеглої території, догляд за присадибною ділянкою, а також оплату комунальних послуг та інших витрат, пов`язаних з утриманням нерухомого майна. Всі витрати на утримання нерухомого майна, а також оплата комунальних послуг здійснювалися спільно позивачем та його батьком ОСОБА_2 . Протягом зазначеного періоду позивачем та його батьком здійснювався догляд за будинком та прилеглою територією, (включаючи ремонтні роботи, підтримання належного стану будівлі, а також забезпечення її безпеки). Всі оплати комунальних послуг, зокрема оплати за електроенергію, водопостачання, газопостачання, а також оплати за вивезення побутових відходів та інші послуги, здійснювалися Позивачем та його батьком. Родинні зв`язки між Позивачем та його батьком, ОСОБА_2 , підтверджуються на підставі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Остапєвською сільрадою В-Багачанського району Полтавської області від 5 червня 1993 року, запис № 8. Таким чином, проживаючи за адресою: АДРЕСА_2 , та ведення спільного господарства з батьком, ОСОБА_2 , є довготривалим та стабільним процесом, що включає в себе спільну роботу по утриманню житлового будинку, сплату комунальних послуг та інших витрат, пов`язаних з утриманням нерухомого майна. На сьогоднішній день Позивач продовжує проживати у вказаному житловому будинку літ "А-І", загальною площею 16,6 кв.м. та користується сараєм літ "Б", сараєм літ "В", літньою кухнею літ "Г", погребом літ. "Д" сараєм літ. "Е", колодязем № 1. Добросовісно та безперервно володіє та відкрито користується даним нерухомим майном та земельною ділянкою, доглядає за будинком та утримує його, постійно робить в ньому поточний та капітальний ремонт, оскільки завжди проживає. Після смерті батька стало відомо, що будь-яких документів ні на земельну ділянку, ні на об`єкт нерухомості у нього немає. Це означає, що оформлення спадщини стає неможливим через відсутність правовстановлюючих документів. Відсутність документів на нерухомість та земельну ділянку ускладнює процедуру спадкування, оскільки немає юридичного підтвердження власності батька на дане майно. Тому позивач просить визнати за ним право власності на зазначене вище майно за набувальною давністю.

03 лютого 2025 року представник позивача направила до суду заяву про уточнення позовних вимог, а саме просила визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок "літ.А-1", загальною площею 16,6 кв. м, сарай "літ. Б", сарай "літ. В", літню кухню "літ. Г", погреб "літ. Д", сарай "літ. Е", колодязь № 1, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 55).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в змісті позовної заяви.

Позивач в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив (а.с. 74).

Представник відповідача РЕШЕТИЛІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ в судове засідання не з`явився, направив до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника міської ради (а.с. 43).

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази по справі, приходить до висновку про наявність законних підстав для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше десяти років.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) наведено наступні висновки щодо застосування норм права.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , де в графі "батько" зазначено ОСОБА_2 (а.с. 6).

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання № 7 від 22.03.2019 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 14).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 , виданого Решетилівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, після смерті якого відкрилася спадщина (а.с. 6 зворотна сторона).

Відповідно інформації приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу Сахарової Л.І., після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 спадкова справа не заводилася, інформація щодо заповіту від імені ОСОБА_2 у Садковому реєстрі відсутня (а.с. 33-35).

Позивач, звертаючись до суду із позовною заявою про визнання права власності на житловий будинок в порядку ст. 344 ЦК України, вказує відповідачем Решетилівську міську раду, проте матеріали справи не містять належних письмових доказів про те, що житловий будинок з господарським будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , перебуває у володінні відповідача, матеріалами справи цей факт не доведено. Суд зазначає, що дане твердження це лише припущення позивача.

З огляду на зміст позовних вимог, суд не вважає за необхідне самостійно збирати докази в даному цивільному провадженні відповідно положень до ч. 7 ст. 81 ЦПК України, та вважає, що саме позивач повинен довести дану обставину належності даного нерухомого майна територіальній громаді, а не іншій фізичній чи юридичній особі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 як на правову підставу для визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, посилається на те, що він з 23 травня 1997 року разом з батьком ОСОБА_2 проживав за адресою: АДРЕСА_1 (7). З цього періоду позивач з батьком вели спільне господарство, утримували зазначений об`єкт нерухомості та сплачували комунальні платежі, займалися веденням спільного господарства, що включало в себе утримання житлового будинку та прилеглої території, догляд за присадибною ділянкою, а також оплату комунальних послуг та інших витрат, пов`язаних з утриманням нерухомого майна. Всі витрати на утримання нерухомого майна, а також оплата комунальних послуг здійснювалися спільно позивачем та його батьком ОСОБА_2 . Протягом зазначеного періоду позивачем та його батьком здійснювався догляд за будинком та прилеглою територією, (включаючи ремонтні роботи, підтримання належного стану будівлі, а також забезпечення її безпеки). Всі оплати комунальних послуг, зокрема оплати за електроенергію, водопостачання, газопостачання, а також оплати за вивезення побутових відходів та інші послуги, здійснювалися Позивачем та його батьком.

Разом з тим, досліджені в судовому засіданні довідка про відсутність заборгованості № 3476035-в від 27.05.2024, акт звірки стану розрахунків за спожиту електричну енергію, договір про надання послуг з газопостачання, заява-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам № 340264 не є достатньою підставою для визнання права власності на житловий будинок в розумінні статті 344 ЦК України.

Фактично у разі належності зазначеного вище нерухомого майна іншій фізичній особі, на підставі зазначеного переліку документів, суд припинить право приватної власності іншої фізичної особи/юридичної особи, яке захищається законом, що є недопустимим в даному випадку.

Між тим, жодних обставин, що пояснюють порядок набуття у користування вказаного будинковолодіння, як і земельної ділянки на якому вказане будинковолодіння розміщене, стороною позивача суду не повідомлено.

Факт тривалого і безперервного володіння чужим майном не є підставою для визнання права власності на нерухому річ, яка завідомо для позивача належить певній особі.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не доведено переконливими доказами те, що він добросовісно заволодів чужим майном спірним будинком з господарськими будівлями, тобто не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю та не мав найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна,і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову про визнання за позивачем права власності на житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_3 за набувальною давністю.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 229, 2653-265 ЦПК України, суд, -

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , місце проживанняособи: АДРЕСА_2 ,реєстраційний номероблікової карткиплатника податків НОМЕР_3 , до РЕШЕТИЛІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ, місцезнаходження юридичноїособи:вулиця Покровська,будинок 14,місто РешетилівкаПолтавського районуПолтавської області,ідентифікаційний код21044065, про визнання прав власності на житловий будинок, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційних скарг.

Повний текст рішення виготовлено 02.04.2025 року.

Суддя Ю.І. Ячало