Рішення від 31.03.2025 по справі 320/23392/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2025 року м. Київ справа №320/23392/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження за позовною заявою Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГТ ПЛЮС" про стягнення штрафних (фінансових) санкцій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГТ ПЛЮС", про стягнення штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 233 366,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем в порушення вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у 2022 році не виконано норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме не працевлаштовано 3 осіб з інвалідністю. Тому, враховуючи приписи статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», позивач визначив відповідачу суму адміністративно-господарської санкції та пені у загальному розмірі 233366,67 грн. Оскільки суми адміністративно-господарської санкції відповідач самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду.

Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому він заперечує проти задоволення позову та зазначає, що ним було дотримано норми ст. 19 Законом № 875-ХІІ, чисельність працівників, які є особами з інвалідністю, у 2022 році складала 3 осіб. Крім того, ним вживали усі можливі заходи щодо сприяння працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Відповідач стверджує також про помилковість розрахунків адміністративно-господарських санкцій.

Таким чином розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік містить невірні дані.

Позивачем надано до суду також відповідь на відзив та пояснення, в яких акцентовано увагу на тому, що відповідач у 2022 році не виконало норматив робочих місць для працевлаштування 3 осіб з інвалідністю. Крім того, позивачем зазначено, що спірний розрахунок адміністративно-господарських санкцій сформований автоматично, що свідчить про безсторонність його показників.

Від відповідача також надійшли заперечення, в яких вказано про безпідставність висновків позивача про порушення норм ст. 19 Закону №875-ХІІ.

Від позивача надійшло до суду також клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Розглянувши клопотання позивача, суд зазначає таке.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу та якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Водночас, зміст клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не дає підстав стверджувати, що повне та всебічне з`ясування усіх обставин у справі потребує проведення судового засідання чи заслуховування пояснень сторін.

Більш того, позивач у клопотанні не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.

Дослідивши клопотання позивача, матеріали справи, беручи до уваги предмет та підстави позову, обставини, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги та заперечення, характер спірних правовідносин, обсяг та характер доказів у справі, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та приходить до висновку, що в задоволенні клопотання має бути відмовлено.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач вважає, що відповідачем не виконано вимоги статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» в частині дотримання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю, та зокрема, не забезпечено працевлаштування 1 особи, якій встановлено інвалідність.

Це стало підставою для нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій у загальному розмірі 233366,67 грн, з яких 220 656,51 грн - сума адміністративно-господарської санкції та пеня у розмірі 12 710,16 грн, що розрахована станом на 28.06.2023.

З огляду на те, що відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції та пеню, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи нормативно-правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 року № 129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Таким чином, позивач у справі - суб`єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Частиною першою статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно частиною третьою статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України".

Згідно статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частини другої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України".

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів) (частина третя статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні").

Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до частин першої та другої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Згідно пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу").

Згідно пункту 1 Розділу І Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії), затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №16, у редакції наказу від 05.12.2016 №1476, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №316), цей Порядок визначає механізм подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії).

Наказом Міністерства економіки від 12.04.2022 №827-22 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання (діє з 07.07.2022) визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520.

Відповідно до пункту 1.4 (Розділ І Порядку) форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

Згідно пункту 1.5. (Розділ І Порядку) форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається у певний строк з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Тобто, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він з урахуванням висновку Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі №520/2875/2020 вважається таким, що вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому, Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

Суд вказує, що доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для них, є звіт форми № 3-ПН.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02.05.2018 у справі №804/8007/16.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у січні 2022 року подав до Дарницької районної філії Київського міського центру зайнятості Звітність Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (форма № 3-ПН), в якій зазначив, що створив 2 вакансії на посаду укладальник-пакувальник для осіб з інвалідністю. Вказана звітність була прийнята Фондом зайнятості 17.01.2022 року, про що свідчить відповідна відмітка.

Аналогічна звітність (форма №3-ПН) була подана відповідачем 17.02.2022 із зазначенням наявності 2 вакансій для інвалідів на посаду укладальник-пакувальник.

При цьому, суд враховує, що протягом 2022 року органами державної служби зайнятості не було направлено жодної особи з інвалідністю для працевлаштування до відповідача на вищевказані вакансії відповідача, як і не надходили звернення самих інвалідів для працевлаштування.

Відсутність такого направлення чи самостійного звернення особи з інвалідністю на підприємство з питань працевлаштування (укладення трудової угоди) виключає наявність порушення вимог чинного законодавства у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок відсутності працевлаштування останніх.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена в постановах Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справа № 520/2875/20 та від 11 травня 2023 року у справі № 520/1450/2020.

Позивач до суду не надав будь-яких доказів, які б свідчили про факти або самостійного звернення осіб з інвалідністю до відповідача, або направлення таких осіб для працевлаштування відповідним органами. Також ним не наведені факти відмови Відповідача від працевлаштування осіб з інвалідністю.

Як вбачається з матеріалів справи, на початку 2022 року у відповідача працювало 4 осіб з інвалідністю, а саме : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Разом з тим, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_4 07.02.2022 р., кількість осіб з інвалідністю, працевлаштованих у відповідача, склала 3 осіб. Враховуючи вказане, з метою забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (5 осіб), директором ТОВ АГТ ПЛЮС видано Наказ № 1 від 16.01.2022 Про створення у 2022 році робочих місць для осіб з інвалідністю, відповідно до якого на підприємстві передбачалось створити необхідну кількість робочих місць для інвалідів з метою дотримання законом встановленого нормативу.

Судом також встановлено, що протягом 2022 року відповідачем щоквартально подавався до контролюючого органу Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, в яких у рядку 102 вказував кількість працюючих на підприємстві інвалідів кожного місяця.

Так, судом встановлено, що у Розрахунку за 1 квартал 2022 року відповідач помилково зазначив кількість працюючих інвалідів відповідно помісячно 3, 3, 2, хоча, як вбачається з матеріалів справи, фактично працювало у січні 2022 року 4 особи, у лютому - 4, а в березні - 3.

При цьому, аналогічна технічна помилка була допущена відповідачем і у Розрахунках за 2 та 3 квартали 2022 року, замість 3 осіб з інвалідністю, відповідачем помилково вказувалось 2 осіб.

Разом з тим, у Податковому розрахунку за 4 квартал 2022 року відповідач вже правильно відобразив у рядку 102 кількість працюючих осіб з інвалідністю, а саме в жовтні 2022 року 3 особи, в листопаді - 3, в грудні - 2.

Судом з`ясовано, що, виявивши вказані помилки, у 2023 році подав до контролюючого органу за кожен місяць 1, 2, та 3 кварталу 2022 року Уточнюючий Додаток 1 до Розрахунку «Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам» (копії додаються), в яких виключив рядок про ОСОБА_3 , помилково віднесеного до загальних працівників за кодом категорії - « 1» (графа 08), (згідно таблиці відповідності кодів категорій застрахованих осіб та кодів бази нарахування і розмірів єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування до Додатку 1 до Порядку заповнення та подання податковими агентами Розрахунку) шляхом проставлення ознаки « 1» у графі 25 та одночасно додавши його до працівників з інвалідністю, вказавши код категорії - « 2» (графа 08) шляхом зазначення ознаки « 0» у графі 25 цього Додатку.

Суд вказує, що надавши своєчасну та повну інформацію про попит на вакансії, відповідач як роботодавець фактично вжив належних заходів залежних від нього для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, що ТОВ «АГТ ПЛЮС» належним чином виконало свої обов?язки щодо створення робочих місць для осіб із інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»; інформування державної служби зайнятості про наявні вакантні робочі місця для осіб із інвалідністю.

Суд вказує, що вимоги до особливостей організації робочого місця для осіб з інвалідністю передбачені частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», відповідно до якої суб?єкти господарювання, які працевлаштовують осіб з інвалідністю, зобов?язані створювати для них робочі місця, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації їх працевлаштування.

Разом з тим, частиною третьою статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Суд вказує, що обов?язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов?язком займатися пошуком осіб з інвалідністю на створені робочі місця для працевлаштування. Такий обов?язок працевлаштування осіб з інвалідністю, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який має визначати кількість вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

Аналіз правових норм у їх сукупності є підставою для висновку про те, що роботодавець не несе відповідальності зa невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю за умови створення ним робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю згідно із нормативом та інформування про це відповідних установ. Факт самого працевлаштування особи із інвалідністю, як такий, не є безпосереднім обов?язком роботодавця. Навіть більше, обов?язок сприяти особам, в тому числі особам із інвалідністю. у реалізації їх прав на працю законодавець покладає на державну службу зайнятості. Законодавство не покладає на підприємство обов?язку самостійно шукати працівників - осіб з інвалідністю.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема в постанові від 12.01.2020 у справі № 920/472/16 та від 09.06.2021 у справі № 920/474/20.

Отже, суд вказує, що протягом 2022 року відповідач створив робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю (у 2022 році працевлаштовано 3 осіб з інвалідністю) та інформував державну службу зайнятості про наявність вакантних місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Крім того, ТОВ «АГТ ПЛЮС» було виконано вимоги ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». При цьому відповідальність за ненаправлення відповідним органом до нього осіб з інвалідністю на працевлаштування. відмовою таких осіб на працевлаштування або невідповідність таких осіб вимогам на ту чи іншу посаду, не може бути покладена на ТОВ «АГТ ПЛЮС» як роботодавця.

Причини не працевлаштування осіб з інвалідністю у визначеній позивачем кількості (3 осіб) не залежали від самого відповідача як роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що у 2022 році ТОВ «АГТ ПЛЮС» було дотримано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо забезпечення необхідної кількості робочих місць, передбачених для працевлаштування осіб з інвалідністю та організацію їх заповнення (у межах наданих прав та покладених обов?язків), та вживалися належні заходи щодо створення робочих місць і працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому суд не встановив бездіяльність відповідача щодо виконання нормативу із працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році.

Відтак, судом не встановлено, а позивачем не доведено наявність правових підстав для нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені у загальному розмірі 233 366,67 грн. внаслідок невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік.

Частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Суд враховує правову позицію, викладену у пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (VastbergataxiAktiebolagandVulic v. Sweden №36985/97), де Суд визначив, що "… адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень».

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, то судові витрати у цій справі покладаються на позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.