Рішення

від 01.04.2025 по справі 480/9585/24

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2025 року Справа № 480/9585/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глазька С.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ), третя особа - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Глухівської міської ради про зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ), третя особа - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Глухівської міської ради (41400, Сумська область, м. Глухів, вул. Шевченка 6), у якій просить:

- встановити факт самостійного виховання батьком - ОСОБА_1 сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) звільнити ОСОБА_1 з військової служби.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України за контрактом. Оскільки позивач самостійно виховує дитину віком до 18 років звернувся з рапортом та відповідним пакетом підтверджуючих документів про звільнення з військової служби за статтею 26 частиною 5 пунктом 3 підпунктом "г" Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", тобто через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Однак, у задоволенні вказаного рапорту відповідачем було відмовлено, за відсутності документів, що підтверджують самостійне виховання дитини до 18 років. Позивач вважає дії відповідача щодо відмови про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, протиправними та такими, що порушує законні права та інтереси позивача.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) виклику учасників справи.

Ухвалою суду від 01.04.2025 закрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ), третя особа - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Глухівської міської ради про зобов`язання вчинити дії в частині вимог, щодо встановлення факту самостійного виховання батьком - ОСОБА_1 сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В своєму відзиві на позов представник відповідача просив суд у позові відмовити повністю, оскільки відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами, а саме у зв`язку з самостійним виховання дитини (дітей) віком до 18 років. Зазначає, що відповідно до статті 26 частини 12 пункту 3 підпункт 5 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, в тому числі, на підставі: коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду. Тобто, обов`язковою підставою звільнення особи є наявність рішення суду, яким вирішено, що військовослужбовець самостійно виховує та утримує дитину. Разом з тим, позивачем не надано відповідачу таке рішення суду.

Позивач, надаючи на розгляд керівництву прикордонного загону рапорт із доданими копіями рішення суду про розірвання шлюбу і визначення місця проживання дитини, фактично не надав жодного підтверджуючого документу, що можуть безпосередньо підтвердити «самостійне виховання дитини».

На вказаний відзив представник позивача надав відповідь у якій зазначив, що доводи викладенні відповідачем є безпідставними, окрім того вказує, що відповідач має відповідні можливості для отримання інформації щодо перетину кордону матерію дитини.

У заперечення на відповідь на відзив представник відповідача зазначає про безпідставність доводів представника позивача про можливість збирання інформації щодо сторонніх осіб у межах діяльності відповідача.

Розглянувши подані сторонами докази, заслухавши сторони та їх представників, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що позивач є військовослужбовцем Державної прикордонної служби України та проходить службу у відповідача.

1 жовтні 2024 року позивача подав рапорт начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) третьої прикордонної комендатури (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ) у якому зазначив наступне:

«Прошу Вашого клопотання перед вищим командуванням про звільнення мене, сержанта ОСОБА_3 (П-077346), з військової служби у запас відповідно до абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, під час дії воєнного стану, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): самостійне виховування та утримання дитини віком до 18 років (за рішенням суду).

За рішенням Глухівського міськрайонного суду від 22.10.2020 року по справі 576/1012/20 проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначено сім`ю батька (мати, ОСОБА_5 , виїхала за межи України в 2018 році, участі у виховання дитини не приймає).

На військово-лікарську комісію прошу не направляти.

Особову справу прошу направити до ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

До рапорту позивач додав:

1. копію паспорта ОСОБА_1 ;

2. копію картки платника податків ОСОБА_1 ;

3. копію Свідоцтва про народження ОСОБА_2 ;

4. копію Довідки від 30.11.2022 № 5925-5002360594;

5. копію Довідки від 30.11.2022 № 5925-5002360533;

6. копію Рішення Глухівського міськрайонного суду від 30.04.2020;

7. копію Довідка Глухівської служби у справах дітей від 04.09.2024 №76/01-16;

8. копію Рішення Глухівського міськрайонного суду від 22.10.2020.

Відповідач розглянувши рапорт позивача відмовив у його задоволенні надіславши позивачу лист від 17.10.2024 у якому зазначив, що однією з підстав щодо звільнення з військової служби є самостійне виховання та утримання дитини (дітей) віком до 18 років за рішенням суду. Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України (далі - Кодексу) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до статті 180 Кодексу батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Копії рішень Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 30.04.2020 по справі №576/119/20 та від 22.10.2020 по справі №576/1012/20 підтверджують, що позивач з ОСОБА_6 розлучені, та що місце проживання позивача сина, ОСОБА_4 , визначено за місцем проживання батька. Разом з тим, зазначені рішення суду не містять підтвердження того, що позивач самостійно виховуєте та утримуєте сина. Довідка Служби у справах дітей Глухівської міської ради Сумської області від 04.09.2024 №76/01-16 не є підставою до звільнення з військової служби. У зв`язку з вищезазначеним, правові підстави щодо звільнення позивача з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини відсутні. У реалізації цього рапорту відмовлено.

Не погодившись із такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

За змістом статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі по тексту - Закон України № 2232-XII).

Статтею 2 частинами 1, 2, 4 - 6 Закону України № 2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України № 2232-XII і залежать від виду військової служби.

Статтею 26 частиною 5 пунктом 3 підпунктом "г" Закону України №2232-ХІІ (у редакції, чинній на момент звернення позивача із рапортом про звільнення) передбачалося, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Статтею 26 частиною 12 пунктом 3 абзацом 5 Закону України № 2232-XII встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Тобто законодавець з метою звільнення з військової служби у воєнний час вимагає наявності не лише факту самостійного виховання дитини (дітей) віком до 18 років, а й факту утримання дитини (дітей) віком до 18 років. І таке самостійне виховання та утримання повинне базуватися саме на рішенні суду про таке самостійне виховання та утримання.

Судом встановлено, що 01 жовтні 2024 року позивача подав рапорт начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) третьої прикордонної комендатури (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ) про звільнення з військової служби за статтею 26 частиною 5 пунктом 3 підпунктом "г" Закону України " № 2232-ХІІ, за сімейними обставинами: самостійне виховування та утримання дитини віком до 18 років (за рішенням суду).

Позивач у позові зазначає, що звертаючись із відповідним рапортом вважав, що має право на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану оскільки є військовослужбовцем, яка самостійно виховує дитину до 18 років.

За результатами розгляду рапорту позивача, відповідач вказав, що підстави для звільнення відсутні, у зв`язку з тим, що зазначені рішення суду не містять підтвердження того, що позивач самостійно виховуєте та утримуєте сина.

Судом досліджено надані позивачем судові рішення.

Так, рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 30.04.2020 по справі №576/119/20, були задоволенні позовні вимоги ОСОБА_7 , а саме:

розірваний шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ), зареєстрований 08.08.2014 р. Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Глухову реєстраційної служби Глухівського міськрайонного управління юстиції у Сумській області, актовий запис № 132;

стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) 840 грн. 80 коп. судового збору.

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 22.10.2020 по справі №576/1012/20, позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_2 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_1 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) про визначення місця проживання дитини з батьком, задоволені повністю, визначено місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , за місцем проживання батька ОСОБА_1 .

Суд зазначає, що статтею 11 частиною 3 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ (далі по тексту - Закон України № 2402-ІІІ), визначено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Із змісту статті 15 частини 1, частини 2 Закону України № 2402-ІІІ видно, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до статті 135 частини 1 Сімейного кодексу України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Статтею 141 та статтею 157 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки мають рівні права і обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, а розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Досліджуючи докази у справі, суд зазначає, що розірвання шлюбу між батьками та навіть визначення місця проживання дитини з одним із батьків, не може впливати на обсяг прав та обов`язків обох батьків щодо виховання дітей, та не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов`язку, не позбавляє права брати участь у вихованні дітей, тому ці обставини не можуть розглядатися як доказ самостійного виховання та утримання одним з батьків дитини (дітей) віком до 18 років та, відповідно, бути підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану на підставі статті 26 частини 5 пункту 3 підпункту "г" Закону України № 2232-ХІІ.

Як видно з матеріалів справи, позивач не надав суду доказів того, що мати дитини ухиляється від виконання батьківських обов`язків або позбавлена батьківських прав, що б свідчило про можливе самостійне виховання позивачем сина.

Крім того, суд, досліджуючи поняття "самостійне виховання дітей одним із батьків", проаналізував норми "Порядку надання відпустки при народженні дитини", який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2021 року № 693, в якому наведено визначення термінів "одинока мати" та "одинокий батько".

За змістом цього нормативно-правового акту, одинока мати - мати, у актовому записі про народження дитини якої відомості про чоловіка як батька дитини внесені в установленому порядку за її вказівкою; мати дитини, батько якої помер, відповідно до рішення суду позбавлений батьківських прав, визнаний безвісно відсутнім або оголошений померлим, якщо ця дитина не була усиновлена іншим чоловіком; одинокий батько - батько дитини, матір якої померла, відповідно до рішення суду позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою, або оголошена померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.

Виходячи з цього визначення, оскільки мати дитини не позбавлена батьківських прав, не визнана безвісно відсутньою, не оголошена померлою, відсутні підстави стверджувати, що позивач самостійно, без участі матері, виховує та утримує неповнолітнього сина (у контексті спірних правовідносин).

Окрім того, необхідно зазначити, що відповідно до частини 2 статті 166 Сімейного кодексу України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Аналізуючи всі наведені норми законодавства в сукупності з дослідженими доказами у справі, суд дійшов висновку, що батька можна визнати таким, що виховує дитину самостійно, тільки за наявності реальних перешкод для матері дитини у здійсненні її обов`язку щодо виховання дитини, зокрема, позбавлення матері батьківських прав, визнання безвісно відсутньою чи померлою. Саме по собі розірвання шлюбу та проживання матері окремо від дитини не означає, що дитина виховується без матері. Досліджені судом обставини та матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів статусу позивача як батька, що самостійно виховує дитину віком до 18 років без участі матері на момент подання рапорту до відповідача про звільнення з військової служби.

За таких обставин, суд вважає, що суб`єкт владних повноважень діяв у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Згідно з статті 77 частини 1 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на вищевказане, враховуючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до ст.139 КАС України відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), третя особа - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Глухівської міської ради про зобов`язання вчинити дії про визнання протиправними дій зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Глазько