ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2025 р. Справа № 440/6908/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Довгопол М.В.) від 03.12.2024 року по справі № 440/6908/24
за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив стягнути з ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарські санкції у розмірі 35356,89 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з інформацією, отриманою від Пенсійного фонду автоматизовано, за допомогою програмного комплексу Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю Централізованого банку з проблем інвалідності, відповідачем у 2023 році не виконано норматив для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 особа, тому за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особами з інвалідністю, відповідач до 15.04.2024 відповідно до вимог Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 35356,89 грн. Зважаючи на те, що відповідачем вказану суму не сплачено, позивач звернувся до суду з позовом про її стягнення.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 року по справі № 440/6908/24 позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 35356 грн 89 коп. (тридцять п`ять тисяч триста п`ятдесят шість гривень 89 копійок).
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. Вказує, що доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН. Зазначає, що нею до центру зайнятості надавалися звіти за формою 3-ПН, а тому застосування до неї адміністративно-господарських санкцій є безпідставним.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) з 21.10.2019 зареєстрована як фізична особа-підприємець /а. с. 52-53/.
Згідно з Розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачу нараховано суму адміністративного-господарських санкцій за 2023 рік, виходячи з таких даних: середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік 9 осіб; середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 особа; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб у кількості одного робочого місця, округлені до цілого значення) 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників 636423,94 грн; середня річна заробітна плата штатного працівника (04/01) 70713,77 грн; кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше (03 02), одиниць 0 осіб; сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05х06); від 16 до 25 осіб, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05); від 8 до 15 осіб, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05/2) - 35356,89 грн.
Вказаний документ розміщено в електронному кабінеті роботодавця, на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України 07.03.2024, що підтверджено квитанцією від 07.03.2024 /а.с. 5 зворотній бік/.
У зв`язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій, позивач звернувся до суду першої інстанції із вказаними вище позовними вимогами.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідачем не створено робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю, не проінформовано належним чином про робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю органи Державної служби зайнятості, а відтак не вжито залежних від нього та передбачених законодавством заходів для забезпечення чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто не вжито заходів для недопущення правопорушення.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначено Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 р. № 875-XII (далі Закон № 875-XII).
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 875-XII (в редакції, чинній з 01 січня 2022 року по 05 листопада 2022 року) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частинами 1-3 статті 19 Закону № 875-XII (в редакції, чинній з 01 січня 2022 року по 05 листопада 2022 року) передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Згідно з частинами 5, 7-9 статті 19 Закону № 875-XII в цій же редакції виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Порядок реєстрації у Фонді соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту осіб з інвалідністю, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.
Частиною 1 статті 20 Закону № 875-XII (в редакції чинній протягом 2022 року) передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга статті 20 Закону № 875-XII).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (частина четверта статті 20 Закону № 875-XII).
Відповідно до статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації норм Законів України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та «Про зайнятість населення»» від 31 січня 2007 року № 70 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року № 466) затверджено, зокрема, Порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю (далі - Порядок № 466).
На підставі пункту 2 Порядку № 466 наказом Міністерства соціальної політики України від 27 серпня 2020 року № 591, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2020 року за № 1007/35290, затверджено форму звітності № 10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» та Інструкцію щодо заповнення форми звітності № 10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю».
Тобто, вказаними нормами закріплено обов`язок за роботодавцем подати до уповноваженого органу звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю № 10-ПОІ (річна).
Разом з тим, Порядок № 466 визначає механізм проведення Держпраці, її територіальними органами планових та позапланових перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, щодо дотримання ними вимог статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Предметом проведення перевірки, відповідно до п. 2 вказаного Порядку (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), є реєстрація суб`єктів господарювання у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів; подання суб`єктами господарювання до відділень Фонду звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Відповідно до п. 16 Порядку у разі коли за результатами перевірки встановлено факт невиконання суб`єктом господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання до відділень Фонду звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю, вживаються заходи щодо притягнення винних посадових осіб до адміністративної відповідальності.
Пунктом 17 вказаного Порядку визначено, що у разі виявлення порушень вимог законодавства посадова особа, яка проводила перевірку, не пізніше 15 календарних днів після закінчення перевірки надсилає копію акта перевірки відділенню Фонду.
Крім того, відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію, зокрема, про попит на робочу силу (вакансії).
На реалізацію цієї норми наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520, затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (у редакції, на момент виникнення спірних правовідносин (втратив чинність 07 липня 2022 року)).
З 07 липня 2022 року форма звітності № 3-ПН та порядок її подання затверджено наказом Міністерства економіки України від 12 квітня 2022 року № 827-22, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 травня 2022 року за № 565/37901.
Пунктом 1.4 Порядку в редакції від 17 червня 2013 року та пунктом 5 Порядку в редакції від 12 квітня 2022 року передбачено, що юридичні особи, фізичні особи-підприємці подають до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
Водночас періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а визначено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
06 листопада 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX (далі - Закон № 2682), яким внесено зміни до частини третьої статті 18 і до статті 19 Закону № 875-XII.
Законом № 2682 скасовано реєстрацію у територіальних відділеннях Фонду та подання звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за формою № 10-ПОІ. Тобто, за 2022 рік до 01 березня 2023 року роботодавцем цей звіт вже не подається.
За новою частиною шостою статті 19 Закону № 875-XII всю інформацію щодо зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю та виконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю від підприємств до Фонду надає Пенсійний фонд України, а саме:
- про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;
- необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.
Вимоги законодавства стосовно працевлаштування та зайнятості осіб з інвалідністю відповідно до Закону № 875-XII, виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, а також нарахування і сплати адміністративно-господарських санкцій за його не виконання, залишились без змін.
За частинами сьомою-дев`ятою статті 19 в новій редакції Закону № 875-XII отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, у т. ч. підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.
Отримана від Пенсійного фонду України інформація про працевлаштованих осіб з інвалідністю використовується в Централізованому банку даних з проблем інвалідності для визначення в автоматичному режимі осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані.
Фонд щороку в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (далі - Розрахунок) за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.
Отже, статтею 19 Закону № 875-XII (в редакції Закону від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX) визначено послідовність дій Фонду при отриманні від Пенсійного фонду інформації про ознаки порушень законодавства щодо осіб з інвалідністю: від звернення до територіальних органів Держпраці з питання проведення перевірки про виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, до надсилання особам, які не забезпечили виконання в попередньому році нормативу робочих місць, розрахунку адміністративно-господарських санкцій.
У постанові від 21.11.2022 по справі № 400/3957/21 Верховний Суд зазначив, що саме Держпраці та її територіальні органи уповноважені на проведення перевірок виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, за інформацією, що надається територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від Пенсійного фонду України. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Після затвердження постановою Кабінету Міністрів України № 466 від 05.06.2019 «Порядку перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю» та внесення змін до статті 19 Закону № 875-ХІІ Фонд не має права проводити перевірки роботодавців щодо: реєстрації у Фонді; подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів; виконання нормативу робочих місць, оскільки після таких змін у законодавстві проводити такі перевірки уповноважені саме органи Держпраці.
У вказаній постанові Верховного Суду від 21.11.2022 по справі № 400/3957/21 колегія суддів зазначила, що сукупність допущених позивачем під час реалізації своїх функцій, як суб`єктом владних повноважень, порушень не забезпечили послідовність дій, спрямованих на забезпечення принципу законності, при цьому недотримання відповідачем виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не доведено позивачем належними доказами. Обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів передчасно, не маючи встановлених актом перевірки органами Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів наголошує, що матеріалами справи не підтверджено, що територіальним органом Держпраці була проведена перевірка, за результатами якої встановлено факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік.
Колегія суддів зазначає, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, якщо при цьому суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.
Водночас, такі обставини можуть бути встановлені лише за наслідками проведення органами Держпраці планових або позапланових перевірок.
Відповідно до ч. 1, 2ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю передчасно, не маючи встановлених актом перевірки Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
Посилання на лист Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 27.06.2024 № ПНС/2/9258-24, як на підставу обґрунтованості позовних вимог, у якому Держпраці повідомляє про відсутність підстав для перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, колегія суддів не приймає, оскільки Указ Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та постанова Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану», на які посилається Держпраці, обґрунтовуючи неможливість проведення перевірки, не припиняють дію Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-XII та Порядку проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю № 466, а відтак не змінюють порядок встановлення факту невиконання суб`єктом господарювання нормативу робочих місць та нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Крім того, в межах спірних правовідносин судом встановлено, що згідно листа Кременчуцької філії Полтавського обласного центру зайнятості, протягом 2023 р. ФОП ОСОБА_1 подавалися звіти за формою 3-ПН: 26.01.2023, 01.02.2023, 06.02.2023, 06.04.2023, 19.04.2023, 18.05.2023, 25.05.2023, 30.11.2023, тобто позивач інформував центр зайнятості про попит на робочу силу, шляхом подання відповідної звітності.
Що стосується висновків суду першої інстанції про те, що усі звіти відповідача за формою № 3-ПН за 2023 рік у додатку Відомості про вакансію(ї) не містять позначки у пункті 1.14. щодо категорії особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, натомість відповідачем проставлено відмітку про те, що такі вакансії відсутні та відповідно пункти 2.1., 2.2. звітів щодо доступності робочого місця для особи з інвалідністю, інших маломобільних груп населення не заповнені, колегія суддів зазначає, що приписами законодавства, яке регулює спірні правовідносини встановлено відповідальність за не створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та/або не інформування територіального центру зайнятості про наявність відповідних вакансій, а не за правильність/неправильність заповнення звіту за формою 3-ПН
На підставі викладеного у сукупності колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та відсутність підстав для їх задоволення.
Судом першої інстанції не було враховано наведених вище обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно з ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нового про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 року по справі № 440/6908/24 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 13937406) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн. (три тисячі шістсот тридцять три гривні) 60 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов
Суд | Другий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 02.04.2025 |
Оприлюднено | 04.04.2025 |
Номер документу | 126305681 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо праці, зайнятості населення, у тому числі зайнятості населення, з них зайнятості осіб з інвалідністю |
Адміністративне
Другий апеляційний адміністративний суд
Чалий І.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні