Рішення

від 27.03.2025 по справі 352/1604/15-ц

ТИСМЕНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 352/1604/15-ц

Провадження № 2/352/45/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2025 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

у складі: головуючої судді Хоминець М. М.

з участю секретаря Гундич Г. В.

представника позивача Аннюка В. В.

відповідача ОСОБА_1

представників відповідачів ОСОБА_2 , Марущака В. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в :

Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», 19.08.2015 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про стягнення у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором у розмірі 842894,97 грн.

Ухвалою від 26.01.2024 суд скасував заочне рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2016 р. у цій справі та призначив підготовче засідання у рамках її розгляду за правилами загального позовного провадження.

Після зменшення розміру позову 01.04.2024 позивач просив стягнути з відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_3 у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором № IFU0GA0000000016 від 10.06.2008 у розмірі 453417,44 грн, яка складається із 134585,08 грн заборгованості за тілом кредиту, 210626,02 грн заборгованості за процентами, 40760,11 грн заборгованості по комісії, 67446,23 грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Ухвалою від 09.05.2024 суд залучив до участі в справі правонаступника померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачки ОСОБА_4 , яким є ОСОБА_5 , замінивши померлу відповідачку її правонаступником.

Ухвалою від 05.12.2024 суд залучив до участі в справі правонаступника померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідача ОСОБА_5 , яким є ОСОБА_1 , замінивши померлого відповідача його правонаступником.

Ухвалою від 13.01.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовував тим, що ЗАТ КБ «ПриватБанк» та первісна відповідачка ОСОБА_4 10.06.2008 уклали кредитний договір № IFU0GA0000000016, відповідно до якого банк надав відповідачці кредит у розмірі 141126,25грн настрок до09.06.2018зі сплатоювідсотків закористування кредитому розмірі1,67%на місяць,що становить20,04%річних,на сумузалишку заборгованостіза кредитом,а відповідачказобов`язалася повернутикредит,сплатити відсоткиза користуваннякредитними коштамита іншіплатежі устроки ів порядку,що встановленідоговором. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 10.06.2008 р. між банком та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір поруки № IFU0GA0000000016, згідно якого поручитель взяв на себе зобов`язання солідарно відповідати за зобов`язаннями позичальника. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором станом на 14.03.2024 утворилася заборгованість у розмірі 453417,44 грн, яка складається із 134585,08 грн заборгованості за тілом кредиту, 210626,02 грн заборгованості за процентами, 40760,11 грн заборгованості по комісії, 67446,23 грн пені. Вказана заборгованість підлягає до стягнення з правонаступника померлої позичальниці ОСОБА_4 та поручителя ОСОБА_3 у солідарному порядку.

У поданому до суду відзиві на позов від 20.02.2024 відповідач ОСОБА_3 підтвердив, що він дійсно 10.06.2008 уклав з банком договір поруки № IFU0GA0000000016, згідно якого взяв на себе зобов`язання солідарно відповідати за зобов`язаннями позичальника ОСОБА_4 за укладеним нею з банком кредитним договором № IFU0GA0000000016 від 10.06.2008. Наголосив, що згідно долученого позивачем розрахунку заборгованості ОСОБА_4 перестала погашати кредит після 16.02.2009, і з цього часу в банку виникло право на пред`явлення позову як до позичальника, так і до поручителя. Позивач вперше звернувся до суду 11.10.2010 з позовом до нього про звернення стягнення, в якому просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 218202,36 грн звернути стягнення на іпотечне майно будинковолодіння та присадибну земельну ділянку на АДРЕСА_1 . Ухвалою від 18.03.2011 Тисменицький районний суд залишив без розгляду позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про звернення стягнення у зв`язку з поданою позивачем заявою про залишення позову без розгляду (справа № 2-161/2011). Незважаючи на те, що залишення позову без розгляду згідно ч. 1 ст. 265 ЦК України не зупиняє перебігу позовної давності, позивач звернувся з позовом до нього в цій справі лише в серпні 2015 р., тобто поза межами строку позовної давності. На час звернення з цим позовом до нього порука вже припинилася. Крім того, заочним рішенням від 02.10.2012, яке набрало законної сили, Тисменицький районний суд задоволив позов банку в справі № 0915/1722/12 та достроково стягнув з ОСОБА_4 заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 343414,03 грн. Тобто банк на власний розсуд змінив строк дії договору. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та неустойку припиняється після пред`явлення до позичальника вимоги згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Просив відмовити в позові до нього за безпідставністю та спливом строку позовної давності.

У поданійдо судувідповіді навідзив від21.03.2024представник позивачапокликався нате,що позовдо поручителяв ційсправі пред`явленийу межахстроку діїдоговору поруки,тому поручительповиненсолідарновідповідати зазобов`язаннями позичальника. Щодо рішення суду від 02.10.2012 у справі № 0915/1722/12, яким стягнуто з ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 343414,03 грн, зазначив, що ухвалене судом рішення не звільняє боржників від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених умовами договору, який не припинив свою дію. При зверненні до суду з цим позовом позивачем дотримано строк позовної давності.

Представник позивача адвокат Аннюк В. В. у судовому засіданні позов у зменшеному розмірі підтримав і просив його задоволити.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Кузів Л. В. у судовому засіданні позов не визнали, покликаючись на те, що вже наявне рішення суду від 02.10.2012 про стягнення з позичальника ОСОБА_4 заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 343414,03 грн. Крім того, банк пропустив строк позовної давності при зверненні до суду з цим позовом, оскільки право на позов у банку виникло з 16.02.2009 у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 перестала погашати кредит. Просили відмовити у позові до правонаступника померлого позичальника.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Марущак В. І. у судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у відзиві відповідача, просив відмовити у позові до поручителя.

Заслухавши вступне слово сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, цивільну справу № 2-161/2011, цивільну справу № 0915/1722/12, суд приходить до висновку, що позов до відповідача ОСОБА_1 до задоволення не підлягає, а позов до відповідача ОСОБА_3 підлягає до часткового задоволення, виходячи з таких підстав.

Установлено, що ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого був ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та первісна відповідачка ОСОБА_4 10.06.2008 уклали кредитний договір № IFU0GA0000000016, згідно якого банк надав відповідачці кредит у розмірі 141126,25 грн на строк до 09.06.2018 зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,67 % на місяць, що становить 20,04 % річних, на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5,04 % річних, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами та інші платежі у строки і в порядку, що встановлені договором (т.1, а.с.10-16).

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 10.06.2008 банк та відповідач ОСОБА_3 уклали договір поруки № IFU0GA0000000016, згідно якого поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за зобов`язаннями позичальника (т.1, а.с.18).

Також на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 10.06.2008 банк та іпотекодавець ОСОБА_4 уклали іпотечний договір, згідно якого остання надала в іпотеку банку належне їй на праві приватної власності нерухоме майно будинковолодіння та присадибну земельну ділянку на АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором позивач заявив до стягнення з відповідачів правонаступника померлоїпозичальниці ОСОБА_4 та поручителя ОСОБА_3 у солідарномупорядкузаборгованості за договором станом на 14.03.2024 у розмірі 453417,44 грн, яка складається із 134585,08 грн заборгованості за тілом кредиту, 210626,02 грн заборгованості за процентами, 40760,11 грн заборгованості по комісії, 67446,23 грн пені, згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості (т.1, а.с.199-203).

Частина перша ст. 526 ЦК України передбачає, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У відповідності з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості суд установив, що останнє погашення за кредитним договором мало місце 04.06.2009, коли ОСОБА_6 погасила 845,33 грн відсотків, 1012,51 грн пені та 1542,16 грн комісії. Після цього позичальниця ОСОБА_4 не вносила жодних коштів на погашення кредиту, відсотків та інших погоджених згідно договору платежів.

При цьомусуд небере доуваги погашення02.07.2019пені врозмірі 307,36грн,яке здійснененезрозуміло ким,оскільки позичальницяпомерла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань банк 11.10.2010 звернувся до Тисменицького районного суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про звернення стягнення у рахунокпогашення заборгованостіза кредитнимдоговором №IFU0GA0000000016 від 10.06.2008 у розмірі 218202,36 грн.

Ухвалою від 18.03.2011 у справі № 2-161/2011 Тисменицький районний суд Івано-Франківської області залишив без розгляду вказаний позов у зв`язку з поданою позивачем заявою про залишення позову без розгляду.

Після цього банк 27.03.2012 звернувся до Тисменицького районного суду з позовом до відповідачки ОСОБА_4 про звернення стягнення у рахунокпогашення заборгованостіза кредитнимдоговором №IFU0GA0000000016 від 10.06.2008 у розмірі 343414,03 грн. а

Рішенням від 02.10.2012 у цивільній справі № 0915/1722/12 Тисменицький районний суд Івано-Франківської області задовольнив позов ПАТ КБ «ПриватБанк», стягнув з ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитнимдоговором №IFU0GA0000000016 від 10.06.2008 у розмірі 343414,03 грн, що складається із 112328,27 грн поточної заборгованості за тілом кредиту, 16316,68 грн простроченої заборгованості за тілом кредиту, 93934,26 грн заборгованості за відсотками, 17178,59 грн заборгованості за комісією, 103656,23 грн пені. Оригінал вказаного судового рішення міститься в матеріалах справи № 0915/1722/12, а засвідчена копія підшита на а.с.116 (також на звороті) т.2 цієї справи.

Вказане рішення суду набрало законної сили 20.10.2012 та є чинним.

Згідно вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12-ц. Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду також у постановах від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц.

Суд критично оцінює твердження позивача про те, що ухвалене судом рішення від 02.10.2012 не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених умовами договору, оскільки договірні правовідносини між сторонами не припинилися, тому банк правомірно продовжував нарахування відсотків, комісії та пені за договором. При цьому суд ураховує правову позицію, яка міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц.

У вказаній постанові ВП ВС відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-1206цс15, згідно якого, виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, суд дійшов висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобовязання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Згідно вказаної правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням звязку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.

У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі предявлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобовязання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Таким чином, суд у рамках розгляду цієї справи встановив, що позивач, звернувшись у березні 2012 р. з позовом до позичальника ОСОБА_4 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, змінив порядок, умови і строк дії цього договору. Такі зміни засвідчені рішенням Тисменицького районного суду від 02.10.2012, яким повністю задоволено позов банку про дострокове стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором.

З урахуванням викладеного суд уважає безпідставним заявлений банком позов у частині вимог до правонаступника померлого позичальника, з якого не може бути повторно стягнута заборгованість за кредитним договором. При цьому він може бути залучений на стадії виконання вказаного судового рішення як правонаступник померлого боржника.

Щодо заявленого банком позову в частині вимог до поручителя, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником.

Згідно ч. 1, 2 ст.554ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до вимог ч. 4 ст.559ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не предявить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Згідно ч. 4 ст. 559 ЦК України (у редакції Закону України від 03.07.2018) порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобовязання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобовязання не предявить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не предявить позову до поручителя. Для зобовязань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобовязання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобовязання.

Порука це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, у тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 604/156/14-ц.

Суд установив, що банк і поручитель ОСОБА_3 у п. 12 договору поруки погодили, що порука за цим договором припиняється після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором (т.1, а.с.18).

Тобто банк у серпні 2015 р. звернувся з позовом до поручителя в межах строку дії договору поруки навіть, якщо п`ятирічний строк рахувати з часу подання в жовтні 2010 р. першого позову до поручителя, який суд залишив без розгляду. Суд зазначає, що зміну строку дії кредитного договору засвідчує саме рішення суду від 02.10.2012.

Отже, поручитель ОСОБА_3 має відповідати перед банком за порушення зобовязання позичальником. Визначаючи розмір відповідальності поручителя, суд ураховує, що право на позов у банку виникло з червня 2009 р., коли ОСОБА_4 перестала виконувати свої зобовязання за кредитним договором.

Суд установив, що в кредитному договорі сторони погодили встановлення строку позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії тривалістю у 5 (пять) років (п. 5.5). У договорі поруки сторони погодили строки, передбачені в кредитному договорі.

Згідно вимог ст. 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частина перша ст. 259 ЦК України передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК).

У відповідності з вимогами ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право у примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами кредитного договору передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Для зобовязань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобовязання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобовязання (ч. 4 ст. 559 ЦК України).

З урахуванням того, що сторона відповідача заявила про застосування позовної давності, враховуючи, що банк звернувся з позовом до поручителя 19.08.2015, суд визначає розмір заборгованості за кредитним договором, яка підлягає до стягнення з поручителя, таким чином.

Наявні станом на 17.08.2010 згідно наданого банком розрахунку заборгованості (т.1, а.с.200) суми простроченої заборгованості за тілом кредиту 7823,85 грн, нарахованих відсотків 47621,38 грн та комісії 7781,75 грн не підлягають до стягнення як такі, що нараховані поза межами п`ятирічної позовної давності.

З огляду на те, що рішенням від 02.10.2012 суд стягнув з позичальниці заборгованість за кредитним договором станом на 14.03.2012 (т.1, а.с.200 на звороті), яка складається із 112328,27 грн поточної заборгованості за тілом кредиту, 16316,68 грн простроченої заборгованості за тілом кредиту, 93934,26 грн заборгованості за відсотками, 17178,59 грн заборгованості за комісією, суд стягує з поручителя як солідарного боржника 176530,83 грн заборгованості, а саме :

- 112328,27 грн поточної заборгованості за тілом кредиту;

- 8492,83 грн (16316,68 7823,85) простроченої заборгованості за тілом кредиту, що разом становить 120821,10 грн заборгованості за тілом кредиту (112328,27 + 8492,83);

- 46312,89 грн заборгованості на відсотками (93778,50 + 155,77 = 93934,27 47621,38);

- 9396,84 грн заборгованості за комісією (17178,59 7781,75).

При цьому суд уважає, що пеня не підлягає до стягнення з поручителя як заявлена банком поза межами річного строку спеціальної позовної давності, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Суд зазначає, що погоджений у п. 5.5 кредитного договору п`ятирічний строк позовної давності за вимогою про стягнення неустойки (пені, штрафу) погіршує становище поручителя як солідарного боржника.

В оцінці поведінки та способу ведення справ банком (іншою фінансовою установою) слід враховувати те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою установою. З урахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 199/7014/20.

З огляду на викладене суд застосовує передбачений п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України річний строк спеціальної позовної давності до обґрунтованої вимоги банку про стягнення пені, про застосування якого просила сторона відповідача, та відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення з поручителя пені за спливом позовної давності.

Таким чином, за результатом розгляду наявного між сторонами спору суд приходить до висновку про відмову в позові до правонаступника померлого позичальника у зв`язку з безпідставністю вимог та про часткове задоволення позову до поручителя, у решті вимог до якого суд відмовляє за безпідставністю та спливом позовної давності.

З урахуванням вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з огляду на часткове задоволення судом заявленого позову на суму 176530,83 грн, що становить 38,93 % від заявленої суми позову 453417,44 грн, суд стягує з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача 1422,50 грн витрат з оплати судового збору.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 256, 257, 258, 259, 261, 526, 553, 554, 559, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст. 141, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Відмовити у позові АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволити частково.

Стягнути із солідарного боржника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , у користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ 14360570, заборгованість за кредитним договором № IFU0GA0000000016 від 10.06.2008 у розмірі 176530 (сто сімдесят шість тисяч п`ятсот тридцять) грн 83 коп., що складається із 120821,10 грн заборгованості за тілом кредиту, 46312,89 грн заборгованості за відсотками, 9396,84 грн заборгованості за комісією, та 1422 (одну тисячу чотириста двадцять дві) грн 50 коп. судових витрат, а всього 177953 (сто сімдесят сім тисяч дев`ятсот п`ятдесят три) грн 33 коп.

У решті позову до ОСОБА_3 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК»,

01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570.

Представник позивача: Аннюк Василь Васильович, м. Надвірна, вул. Грушевського, 14/21.

Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник відповідача: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник відповідача: ОСОБА_7 , АДРЕСА_5 .

Повне рішення складене 02.04.2025.

Cуддя Марія ХОМИНЕЦЬ