Постанова

від 26.03.2025 по справі 334/6796/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 26.03.2025 Справа № 334/6796/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №334/6796/21 Головуючий у 1 інстанції Філіпова І.М.

Провадження № 22-ц/807/424/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2025 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування Запорізької районної адміністрації Запорізької області, Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, Орган опіки та піклування Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання місця проживання малолітньої дитини, припинення стягнення аліментів,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування Запорізької районної адміністрації Запорізької області, орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району про визнання місця проживання малолітньої дитини, припинення стягнення аліментів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 24.04.2010 року сторони уклали шлюб. Від шлюбу мають спільну дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

12.11.2020 року відповідач під час відсутності позивача, без попередження та погодження з позивачем, виїхала разом з сином з їх постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 не погоджуючи з позивачем змінила місце проживання та місце навчання ОСОБА_4 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя №334/6614/20 від 09.12.2020 року шлюб між сторонами розірвано, судовим наказом №234/16111/20 від 12.01.2021 року з позивача на користь відповідача стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_4 .

Після переїзду відповідача позивач намагався налагодити стосунки з відповідачем з метою спільного виховання сина, без наміру відновлювати шлюбні стосунки. Крім того, бажання продовжувати спілкування з ОСОБА_4 виявляли також батьки позивача - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , тітка ОСОБА_6 та двоюрідний брат ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6, з яким у ОСОБА_3 склалися теплі стосунки.

Відповідач категорично відмовляла у підтриманні стосунків сина з батьком, а також з іншими родичами по батьківській лінії - на дзвінки не відповідала або влаштовувала скандал, надсилала СМС образливого змісту, відмовлялася повідомляти місце перебування дитини, категорично відмовляла батьку в зустрічах з сином. Позивач вирішив що подальші конфліктні стосунки з відповідачкою негативно відобразяться на синові, тому вирішив зачекати.

Але згодом позивач почав отримувати відеозаписи виступів сина постановочного змісту, в яких дитина виказувала судження щодо батька та його родини під диктовку матері, які розцінив як психологічне насилля над дитиною.

Тому позивач звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною (справа №334/2687/21). Під час розгляду вказаної цивільної справи, відповідач продовжувала створювати перешкоди у спілкуванні з сином, потім надіслала документи про виїзд за кордон та попередила, що має намір працевлаштуватися за кордоном, сина забере з собою.

З того часу ОСОБА_4 почав регулярно дзвонити позивачу та його рідним з проханням забрати його, повідомляв, що не бажає залишатися з матір`ю, а тим паче їхати за кордон, сумує за батьком та бажає жити з ним у Запоріжжі, повідомляв що мати та рідні з боку матері чинять щодо нього психологічне та фізичне насильство.

Позивачем було складено заяву до органу опіки та піклування виконавчого комітету Краматорської міської ради, а також прокуратури про відібрання дитини, до Ленінського районного суду м. Запоріжжя заява про забезпечення позову, шляхом заборони виїзду дитини за кордон.

31.08.2021 року приїхавши до м. Краматорська з метою подання вказаних заяв позивач не був прийнятий в жодній з організацій та був вимушений залишити заяві у скриньці для звернень. В цей час позивачу наполегливо дзвонив син та просив про зустріч. На прохання сина, вони зустрілися за адресою вказаною дитиною, син категорично заявив, що бажає повернутися з батьком до м. Запоріжжя. З цього часу дитина фактично мешкає з позивачем.

Таким чином, між сторонами існує спір щодо місця проживання сина.

Позивач вважає, що визначення проживання сина разом з батьком за адресою його місця реєстрації буде сприяти найкращому забезпеченню інтересів дитини. Позивач проживає у окремому власному будинку, іншої сім`ї, дітей на утриманні немає. У будинку дитині облаштована окрема кімната, є всі необхідні умови для комфортного проживання, навчання та розвитку. Будинок розташований на власному подвір`ї, тому є всі умови для проведення дозвілля у безпечних умовах.

Поряд з будинком позивача розташований будинок його батьків, які мають змогу та бажання доглядати за онуком.

Позивач офіційно працевлаштований та отримує достатній дохід для утримання дитини та забезпечення усім необхідним.

Позивач створив дитині атмосферу любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Батько з повною відповідальністю ставиться до виконання ним своїх батьківських обов`язків. Дитина більше прихильна до батька, тому відчуває разом х ним в повній безпеці та гармонії.

Просив визначити місце проживання дитини, ОСОБА_4 , 16.01.2013 року разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_2 . А також звільнити позивача від сплати аліментів на користь відповідача на утримання ОСОБА_4 , які стягуються з нього на підставі судового наказу Краматорського міського суду Донецької області №234/16111/20 від 12.01.2021 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 листопада 2024 року позовні вимоги задоволено.

Визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його батьком, ОСОБА_3 .

Припинено стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які стягуються на підставі судового наказу Краматорського міського суду Донецької області №234/16111/20 від 12.01.2021 року.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та прийняти нове, відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки факту чи є реальний спір між стронами про визначення місця проживання дитини; судом неповно було досліджено докази по справі, суд не надав належної оцінки всім доказам, а врахував тільки доводи позивача; суд розглянув не заявлену позовну вимогу.

05 лютого 2025 року від Виконавчого комітету Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області надійшла заява про розгляд справи без участі третьої особи

24 лютого 2025 року від представника ОСОБА_3 , - ОСОБА_8 надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволенн, а оскаржуване рішення без змін.

25 лютого 2025 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з зайнятістю представника в іншому засідання, на підтвердження чого надано скріншот з сайту Судової влади).

У судовому засіданні 26 лютого 2025 року вирішено відкласти розгляд справи за клопотанням представника апелянта на 26 березня 2025 року на 12 годину 00 хвилин.

25 березня 2025 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з перебуванням ОСОБА_2 у відпустці.

На підтвердження зазначеного не надано жодних доказів.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, зі змісту вказаної норми права вбачається, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З огляду на вказане та враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей.

Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд першої інстанції враховуючи найкращі інтереси малолітнього ОСОБА_1 , його права та інтереси на гармонійний розвиток і належне виховання у сталому середовищі, з метою дотримання балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, виходячи з того, що 31.08.2021 року по теперішній час ОСОБА_4 фактично мешкає з батьком ОСОБА_3 , дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_4 , батьком дитини вказаний ОСОБА_3 , матір`ю дитини - ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про його народження НОМЕР_1 .

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.04.2010 року по 12.01.2021 року , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , копією рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя №334/6614/20 від 09.12.2020 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_3 ; житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 ; на праві спільної сумісної власності квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до копії постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 від 04.02.2021 року на виконання Запорізького районного відділу державної виконавчої служби Південно - Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро) перебуває судовий наказ №234/16111/20, виданий 27.01.2021 року Краматорським міським судом Донецької області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів його доходу (заробітку), але не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30.11.2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно висновку спеціаліста - психолога з приводу аналізу відео та аудіоматеріалів та результатів психологічного обстеження ОСОБА_3 від 15.02.2021 року, суд не вважає належним доказом у справі, оскільки висновок здійснений лише по аудізаписам та відеозаписам без спілкування з дитиною безпосередньо. При цьому вказані аудіо - та відеозаписи були дослідженні судом у судовому засіданні, тому суд має змогу надати самостійну оцінку вказаним доказам.

Відповідно до копії психологічного обстеження ОСОБА_4 , проведеного 01.09.2021 року проведених психологом ОСОБА_9 , в емоційно - вольовій сфері дитини спостерігається яскрава виражена емоційна нестабільність, збудливість, дратівливість, спонтанна агресивність. При невдачах і труднощах у дитини виявлялися сильні негативні емоції та стани (гнів, роздратування), спрямовані як проти себе, так і проти інших. Виділені особливості поведінки можуть бути сформовані під впливом деструктивного стилю виховання у сім`ї. Зі слів дитини мати не дозволяла йому телефонувати батькові, тому він брав телефон та нишком у туалеті дзвонив батькові. Також, дитина скаржилася на поведінку дідуся ОСОБА_10 , який його ображав, бив, кричав на нього, демонстрував фото з могили двоюрідної сестри та звинувачував у її смерті його та усю родину ОСОБА_11 . Також, зі слів дитини, мати за нього не заступалася, а навпаки сварила, а потім стала забирати з собою на роботу у лікарню, щоб дитина на дратувала дідуся та бабусю. Коли батько приїхав за ним, дитина повідомила батьку адресу лікарні, усе кинув та побіг до батька у машину. Потім подзвонив матері та сказав, що поїхав з батьком жити до нього. За результатами вказаного дослідження рекомендовано спільні зайняття батька з сином та психологом з метою підтримки і стабілізації нервової системи дитини, зняття підвищеного роздратування і збудження у дитини, формування позитивного образу себе, за рахунок чого буде відбуватися соціалізація та адаптація дитини, як у сімейному та і в шкільному середовищі.

Відповідно до копії довідки - характеристики, виданої 19.01.2021 року старостою Розумівського старостинського округу, ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 08.02.2019 року. У виконавчий комітет Долинської сільської ради заяв чи скарг на ОСОБА_3 не надходило.

Згідно копії довідки ТОВ «Оздоровчий СПА-комплекс Трембіта» ОСОБА_3 разом з сином ОСОБА_12 з 12.09.2020 року по 22.09.2020 року проходив оздоровлення у комплексі «Трембіта». Вартість оздоровчих відпусток оплачена у повному обсязі ОСОБА_3 .

Згідно копії довідки від 09.06.2021 року ФОП ОСОБА_13 , з 21.07.2019 року по 04.08.2019 року ОСОБА_3 перебував на відпочинку в готелі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Вартість відпустки була оплачена повністю ОСОБА_6 .

Згідно копії довідки від 09.06.2021 року ФОП ОСОБА_13 , з 16.08.2019 року по 23.08.2019 року ОСОБА_6 перебувала на відпочинку в готелі « ІНФОРМАЦІЯ_4 » з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 . Вартість відпустки була оплачена повністю ОСОБА_6 .

Відповідно до копії довідки ФОП ОСОБА_14 від 17.12.2020 року, ОСОБА_6 перебувала на відпочинку разом з чоловіком ОСОБА_15 , сином ОСОБА_16 , матір`ю ОСОБА_5 , племінником ОСОБА_4 , з 13.06.2020 року по 20.06.2020 року на базі відпочинку за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до характеристики ТОВ «Фіт Хаус» ОСОБА_4 відвідував спортивний клуб FITYAUS з вересня 2019 року по жовтень 2020 року, а саме басейн та особистого тренера ОСОБА_17 . Батько дитини, ОСОБА_3 здійснював плату за абонемент, слідкував за успішністю дитини, допомагав під час занять.

Згідно копії довідки №ГМ00-00010 від 06.09.2021 року ФОП ОСОБА_15 , ОСОБА_3 займає посаду менеджера з питань регіонального розвитку, дохід з 01.03.2021 року по 31.08.2021 року склав 36533,83 грн.

Відповідно до копії характеристики №637 від 19.11.2020 року учня 2-В класу Запорізької гімназії №71 ОСОБА_4 , дитина зарекомендувала себе як старанний, дисциплінований, уважний учень, навчається на високому рівні. Навчанням та вихованням дитини займається тато і мама.

Відповідно до відповіді Запорізької гімназії №71 №638 від 19.11.2020 року на адвокатський запит, ОСОБА_4 був зарахований до гімназії 02.09.2019 року на підставі наказу директора від 02.09.2019 року №159 «Про зарахування до 1-х класів». Згідно наказу по гімназії від 05.11.2020 року №70 ОСОБА_4 було відраховано за заявою матері від 05.11.2020 року. Письмова згода батька не надавалася, оскільки це не вимагається встановленим порядком. У вихованні та розвитку ОСОБА_4 приймали участь обидва батьки, вони достатньо приділяли уваги своїй дитині, цікавилися успіхами у навчанні сина, разом приходили на батьківські збори та консультації.

Відповідно до копії рішення №578/2021/L від 19.08.2021 року ( з перекладом з польської мови, виконаним перекладачем ОСОБА_18 , завірений приватним нотаріусом Бахматською Т. М.) надано згоду на практику медичної діяльності пані ОСОБА_1 у медичній установі, призначеній для надання медичних послуг пацієнтам, хворим на COVID-19 терміном на 5 років з дня видачі документа «Право на медичну практику», за умови, що протягом перших трьох місяців роботи за професією лікаря на території Республіки Польща вона буде виконувати свою роботу під наглядом лікаря зі спеціалізацією другого ступеня або звання спеціаліста.

Згідно копії обіцянки щодо працевлаштування від 15.07.2021 року ( з перекладом з польської мови, виконаним перекладачем ОСОБА_18 , завірений приватним нотаріусом ОСОБА_19 ) голова правління ТОВ «Лікарня м. Ліпно» засвідчує, що пані ОСОБА_1 буде працювати в організації, що надає медичні послуги на період з 01.09.2021 року по 31.08.2026 року на посаді асистента лікарняного відділення - лікаря зі щомісячною зарплатою в 6400,00 злотих.

Відповідно до листа від 23.08.2021 року ( з перекладом з польської мови, виконаним перекладачем ОСОБА_18 , завірений приватним нотаріусом Бахматською Т. М.) директор початкової школи №5 ім Іоанна Павла ІІ у м. Ліпно, повідомляє, що ОСОБА_20 , з 01.09.2021 року буде отримувати обов`язкову освіту в початковій школі.

Відповідно до копії довідки практичного психолога ОСОБА_21 , ОСОБА_3 звертався за усним запитом про надання психологічної допомоги його неповнолітньому сину ОСОБА_4 , дитина відвідує психолога 1 раз на тиждень.

Згідно довідки №151 від 08.10.2021 року Запорізької гімназії №31, що ОСОБА_4 дійсно навчається в 3-А класі. Відповідно до характеристики учня 3-А класу, ОСОБА_4 , дитина навчається у гімназії з 2021 року. Дитина займається в міру своїх здібностей, володіє навчальним матеріалом на достатньому рівні. Дитина має деякі прогалини у засвоєнні матеріалу за 2-й клас. Вихованням дитини займаються батько ОСОБА_3 та бабуся ОСОБА_5 , які приділяють дитині багато уваги.

Відповідно до відповіді Краматорського закладу загальної середньої освіти №22 від 15.06.2021 року ОСОБА_4 був зарахований до 3-в класу з 31.08.2021 року (підстава - заява матері ОСОБА_1 , реєстраційний номер №31 від 16.08.2021 року), який прибув у заклад із ЗОШ №15 м. Краматорська. На підставі заяви матері ОСОБА_1 , реєстраційний №142 від 01.09.2021 року про вибуття учня зі школи, документи (особова справа, медичні картки) були видані матері.

Згідно копії листа служби у справах дітей відділу по Дніпровському району Запорізької міської ради №08-08/1643 від 13.10.2021 року, спеціалістами служби встановлено, що фактичне місце проживання дитини АДРЕСА_2 . Відповідно до копії акту обстеження умов проживання від 06.10.2021 року для виховання та розвитку дитини створені належні умови - окрема кімната, іграшки, куточок для навчання, інтернет ресурси, шафа для одягу; батько належним чином виконує обов`язки щодо виховання та розвитку дитини, зі слів батька дитина займається плаванням.

Згідно копії висновку про психологічний стан дитини від 17.05.2021 року за зверненням матері малолітнього ОСОБА_4 , відповідно до якої дитина однаково любить обох батьків, хоче бути прийнятим обома батьками, але на цей час це складно, він мусить пристосовуватися до незручних обставин. У випадку продовження подальшої ескалації соціально - псих. факторів (непорозуміння батьків дитини щодо виховання дитини, нерозуміння дитиною як далі будуть розвиватися події його життя, напруження та псих. небезпека матері) можливе травмування ще досить несформованих уявлень дитини про навколишнє середовище, є достатня імовірність формування різноманітних стійких форм дитячої тривожності, дезгармонійного сприйняття себе у навколишньому середовищі, розвитку психосоматичних проявів у подальшому житті. Рекомендована психопрофілактична робота з обома батьками щодо вікових психоемоційних потреб дитини; формування у дитини зрозумілої та безпечної стабільної моделі проживання у нових обставинах за допомогою домовленостей між батьками.

Згідно довідки №369 від 12.05.2021 року ОСОБА_1 з 10.02.2021 року працює в Донецькому національному медичному університеті на 0,5 ставки за самітництвом.

Відповідно до довідки №056-42/46 від 29.04.2021 року ОСОБА_1 була безпосередньо зайнята на роботах з ліквідації захворювання серед людей на короновісну хворобу (COVID-19) в Україні у період з 17.11.2020 по теперішній час у КНП «Міська лікарня №3» Краматорської міської ради.

Згідно талону повідомлення Єдиного обліку №34942 від 01.09.2021 року про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення, 31.08.2021 року о 12 год. 50 хв. надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 31.08.2021 року о 12 год. 49 хв. за адресою: АДРЕСА_5 , ОСОБА_1 повідомила, що 7 хвилин тому її колишній чоловік ОСОБА_3 викрав дитину ОСОБА_4 . Заявниця підозрює, що дитину повезуть до свекрові у АДРЕСА_6 .

Згідно копії заяви від 08.09.2021 року, ОСОБА_1 звернулася до служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, в якій просила провести перевірку умов проживання дитини ОСОБА_4 за можливими адресами проживання; надати інформацію про школу яку відвідує дитина, дізнатися номер телефону класного керівника, усунути перешкоду у спілкуванні з дитиною. Відповідно до заяви, ОСОБА_1 вказує, що 31.08.2021 року у м. Краматорськ за адресою Героїв України, 17, КНП №3, вона привела дитину на роботу, на обстеження, подзвонили на телефон дитини та під приводом зустрічі покликали на вулицю. Вона побігла слідом за дитиною. Дитина підбігла до машини у якій знаходилися свекруха ОСОБА_5 та свекор ОСОБА_4 , колишній чоловік ОСОБА_3 , його сестра ОСОБА_6 з чоловіком ОСОБА_22 схопила дитину і посадила на переднє сидіння і машина різко рушила з території лікарні. У вказаній заяві відповідач вказує, що не може зв`язатися з сином, усі засоби зв`язку відключені, останній зв`язок з дитиною був у вечері 31.08.2021 року з сестрою ОСОБА_23 - син плакав, казав, що йому заборонять спілкуватися з ними.

Згідно відповіді Державної прикордонної служби від 20.09.2022 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 перетнула державний кордон України 19.09.2021 року.

Відповідно до копії довідки, виданої Спеціалізованою лікарнею м. Піла ім. Станіслава Сташиця від 06.09.2023 року, ОСОБА_1 працює у вказаній лікарні на посаді молодшого асистента, трудовий договір укладений з 01.12.2022 року.

Також відповідачем надано виписку по банківському рахунку Банк Pekao за період з 01.01.2023 року по 11.08.2023 року щодо отриманої заробітної плати.

Відповідно до копії договору доручення від 10.1.2022 року між Спеціалізованою лікарнею ім. С. Сташиця м. Піла та ОСОБА_24 , остання зобов`язується надати медичну послугу - медичне чергування лікаря Відділення невідкладної допомоги лікарні в м. Піле в дні та години в графіку пацієнтам та особам, які мають право на лікування у стаціонарі або на отримання медичної допомоги.

Відповідно до договору оренди квартири від 18.04.2023 року, ОСОБА_1 з ОСОБА_25 , ОСОБА_26 орендують квартиру за адресою: АДРЕСА_7 . Згідно п. 2 договору строк договору з 01.05.2023 року до 30.11.2023 року з можливістю пролонгації.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно зі статтями 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї або коли батьки проживають роздільно й необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, виконують їх державні чи приватні установи, що займаються питаннями соціального забезпечення, суди, адміністративні чи законодавчі органи, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків («Хант проти України» (HUNT v. UKRAINE), № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року)).

Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним («Мамчур проти України» (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року)).

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Положеннями статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно з положеннями частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

При вирішенні спорів про визначення місця проживання (фізичну опіку та контроль) підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів тощо; (5) бажання дитини.

У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено, що закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом із тим згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності.

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновки органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17).

Встановлено, що ОСОБА_4 почав постійно проживати разом з позивачем з 31.08.2021 року у с. Нижня Хортиція Запорізького району.

Також встановлено, що позивач працює, має можливість забезпечити дитині належні умови для проживання, навчання та розвитку, приділяє достатньо уваги сину, дитина посуває себе комфортно та безпечно поряд з батьком.

19.09.2021 року відповідач виїхала до Польщі на роботу за контрактом та на територію України більше не поверталася.

За встановлених у цій справі фактичних обставин, а саме соціалізації малолітньої дитини та її інтеграція в умови проживання з батьком (без матері) протягом тривалого часу - більше ніж три роки, суд першої інстанції дійшов огрунтованого висновку, що подальше проживання з батьком є таким, що відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Доводи апеляційної скарги щодо не надання судом першої інстанції належної оцінки факту наявності чи відсутності реального спору між сторонами є такими, що не відповідають дійсності, оскільки в мотивувальній частині рішення суд першої інстанції надавав оцінку зазначеним доводам.

Судом першої інстанції встановлено, що в провадженні Запорізького районного суду Запорізької області перебуває цивільна справа №337/754/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Окрім цього, судом першої інстанції зазначено, що ОСОБА_1 у судовому засіданні неодноразово наголошувала, що позивач «вкрав» в неї дитину з м. Краматорськ.

Також варто зазначити, що заперечення проти задоволення позову, подання апеляційної скарги на рішення суду щодо встановлення місця проживання дитини свідчать про наявність спору щодо визначення місця проживання дитини.

Колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги щодо наявності сумнівів про неупередженість суду, а також повноти та всебічності розгляду справи у зв`язку з відмовою у задоволенні клопотання відповідачки про призначення психологічної експертизи, оскільки обґрунтовуючи відмову у задоволенні клопотання відповідачки суд першої інстанції зазачив про пропущення строку на подання такого клопотання.

Варто зазначити, що згідно з п. 8 ч. 2 ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Скаржниця не скористалась своїм правом на звернення до суду з клопотанням про поновлення строку для подання клопотання про призначення експертизи.

Як зазначає Європейський суд з прав людини, принцип процесуальної рівності сторін передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна матирозумну можливість представити свою справу, включаючи докази,в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становищестосовно протилежної сторони (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands від 27.10.1993 року, заява № 14448/88).

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом із тим урішенні Європейськогосуду зправ людиниу справі«Дульський протиУкраїни» від01.06.2006року зазначено,що експертиза,призначена судом,є одниміз засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

Відповідно ч. 1 ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

З урахуванням положень ч. 1 ст. 103 ЦПК України суд може призначити експертизу для з`ясування обставин справи, що мають значення для справи,необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Аналіз зазначених норм права свідчить, що для з`ясування обставин, що мають значення у справі і потребують спеціальних знань, суд має право призначити експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі, коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи і поданих доказів.

Як визначено у ст. 1 Закону України «Про судову експертизу», судова експертиза це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Спеціальні знання це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Необхідність судової експертизи в цивільному судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень. Експертиза це науковий, дослідницький шлях до висновків, які формулюються у висновку експерта, про фактичні обставини справи.

Як зазначено, зокрема, у постанові Верховного Суду № 904/4982/20 від 20.04.2023 року предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для з`ясування та встановлення фактичних обставин, що мають значення для справи (фактичних даних, що входять до предмета доказування), без яких встановити відповідні обставини неможливо, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, наявні у справі докази є взаємно суперечливими. При цьому, неприпустимо ставити перед судовими експертами питання, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі. Крім того, призначення експертизи є правом, а не обов`язком суду. При цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи.

Аналогічні висновки Верховного Суду містяться у постановах № 916/2740/19 від 16.12.2020 року, № 924/898/21 від 06.09.2022 року, № 915/442/21 від 02.11.2022 року.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідачка не була позбавлена права повторно звернутися до суду з клопотанням про призначення експертизи разом з клопотанням про поновлення строку на подання такого клопотання.

Щодо доводів апеляційної скарги про ненадання судом першої інстанції належної оцінки всім доказам, а врахування лише доказі позивача колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, суд першої інстанції надав оцінку низці доказів поданих як позивачем, так і відповідачем, як окремо, так і в сукупності.

Враховуючи вищенаведені норми, наявні в матералах справи докази, оцінюючи мотивувальну частину оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги щодо ненадання судом першої інстанції належної оцінки всім доказам не знайшли свого підтвердження.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо наявності враження у представника апелянта та апелянта, що склалось під час допиту дитини про залякування дитини, оскільки зазначені твердження є суб`єктивними та не містять жодного обґрунтування.

Безпідставними також є доводи апеляційної скарги щодо не заявнення позивачем вимоги про припинення стягнення аліментів на дитини, оскільки прохальна частина позовної заяви містить вимогу щодо звільнення ОСОБА_3 від сплати аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання сина (т. 1, а.с. 5).

Окрім цього, безпідставними є посилання заявника апеляційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду, оскільки висновки у зазначених справах, і у справі, яка переглядається, як і встановлені фактичні обставини, є різними, у кожній із цих справ суди виходили з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 листопада 2024 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 листопада 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 02 квітня 2025 року.

Головуючий

Судді: