Постанова

від 19.03.2025 по справі 906/3/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2025 р. Справа№ 906/3/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Сибіги О.М.

Тищенко О.В.

за участю секретаря судового засідання Кузьмінської О.Р.,

за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 19.03.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 (повний текст складено 27.06.2024)

у справі №906/3/24 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Державного підприємства Коростишівський завод "Реммашторф"

до 1) Житомирської обласної державної адміністрації

2) Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області

3) Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області

4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вія"

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фонд державного майна України

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів 1, 2, 4 - приватний нотаріус Мошковська Зоя Іванівна

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерство енергетики України

третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру

про визнання протиправним та скасування розпоряджень, визнання недійсними договорів, скасування державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі, приведення земельних ділянок до первинного стану,-

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Коростишівський завод "Реммашторф" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою до 1) Житомирської обласної державної адміністрації; 2) Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області; 3) Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області; 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вія", в якій (у редакції заяви про зміну предмету позову) просить:

Визнати незаконним та скасувати:

розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 20.05.2012 року № 125 "Про вилучення і надання земельних ділянок в оренду" в частині передачі в оренду строком на 10 років земельної ділянки кадастровий №1822587900:07:000:0075, площею 0,3842 га Товариству з обмеженою відповідальністю "ВІЯ";

розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 16.03.2015 року № 81 (додаток 3 до Розпорядження) в частині продажу земельної ділянки кадастровий № 1822587900:07:000:0075, площею 0,3842 га Товариству з обмеженою відповідальністю 2ВІЯ";

розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 26.12.2006 року № 453 "Про вилучення і надання земельних ділянок в оренду" в частині передачі в оренду строком на 10 років земельної ділянки кадастровий №1822587900:07:000:0006, площею 0,4328 га Товариству з обмеженою відповідальністю "ВІЯ";

розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 29.12.2012 року № 455 в частині продажу земельної ділянки кадастровий №1822587900:07:000:0006, площею 0,4328 га Товариству з обмеженою відповідальністю "ВІЯ".

Визнати недійсними:

договір оренди земельної ділянки від 14.06.2007, посвідчений приватним нотаріусом Коростишевського районного нотаріального округу Владикою І.В., під реєстровим № 3018, зареєстрованого в державному реєстрі за № 040721100002 від 28.11.2007.

договір оренди земельної ділянки, посвідчений Владикою І.В., приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу 09.02.2011 року, реєстр №721, зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди 04.03.2011 року за №182250004000107.

договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий №1822587900:07:000:0006, площею 0,4328 га, посвідчений Владикою І.В., приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області 25.07.2013 року за реєстровим №3059;

договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий №1822587900:07:000:0075, площею 0,3842 га, посвідчений Мошковською З.І.,

приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області 22.04.2015 року за реєстровим № 748.

Скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі:

земельної ділянки кадастровий № 1822587900:07:000:0075, площею 0,3842 га;

земельної ділянки кадастровий № 1822587900:07:000:0006, площею 0,4328 га.

Привести земельні ділянки кадастровий № 1822587900:07:000:0075 та кадастровий №1822587900:07:000:0006 до первісного стану шляхом знесення визначених Висновком експертів за результатом проведення комісійної земельно-технічної експертизи від 10.04.24 № 1772/04-2024 будівель і споруд:

найменування навіс літера № 1 матеріали будівництва, площа забудови стіни - дерев`яні дошки, покрівля - азбестоцементні хвилясті листи, орієнтовна площа забудови 58,0 кв.м № ділянки в межах якої розташовується 1822587900:07:000:0075.

найменування будівля літера № 2 Матеріали будівництва, площа забудови стіни - цегла, покрівля - азбестоцементні хвилясті листи, орієнтовна площа забудови 12,6 кв.м. № ділянки в межах якої розташовується 1822587900:07:000:0075;

найменування цех по обробці природного каменю літера - матеріали будівництва, площа забудови стіни цегляні, покрівля - азбестоцементні хвилясті листи, орієнтовна площа забудови 896,6 кв.м, № ділянки в межах якої розташовується 1822587900:07:000:0075, 1822587900:07:000:0006;

найменування фундамент літера - матеріали будівництва, площа забудови природний камінь № ділянки в межах якої розташовується 1822587900:07:000:0075, 1822587900:07:000:0006;

найменування будівля літера № 3 матеріали будівництва, площа забудови стіни - цегла, орієнтовна площа забудови 122,6 кв.м № ділянки в межах якої розташовується 1822587900:07:000:0006;

найменування огорожа літера №5 Матеріали будівництва, площа забудови залізобетонні плити паркану, цоколь - природний камінь, залізобетонні стовпчики, профільні труби, металопрофіль № ділянки в межах якої розташовується 1822587900:07:000:0075, 1822587900:07:000:0006.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 12.01.2024 матеріали позовної заяви Державного підприємства Коростишівський завод "Реммашторф" до Житомирської обласної державної адміністрації, Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області, Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Вія" про визнання протиправним та скасування розпоряджень, визнання недійсними договорів, скасування державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі, приведення земельних ділянок до первинного стану з доданими до неї документами передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 20.05.2010 року № 125 "Про вилучення і надання земельних ділянок в оренду" в частині передачі в оренду строком на 10 років земельної ділянки кадастровий № 1822587900:07:000:0075, площею 0,3842 га Товариству з обмеженою відповідальністю "Вія".

Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 16.03.2015 року № 81 (додаток 3 до розпорядження) в частині продажу земельної ділянки кадастровий № 1822587900:07:000:0075, площею 0,3842 га Товариству з обмеженою відповідальністю "Вія".

Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 26.12.2006 року № 453 "Про вилучення і надання земельних ділянок в оренду" в частині передачі в оренду строком на 5 років земельної ділянки кадастровий № 1822587900:07:000:0006, площею 0,4328 га Товариству з обмеженою відповідальністю "Вія".

Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 29.12.2012 року № 455 в частині продажу земельної ділянки кадастровий № 1822587900:07:000:0006, площею 0,4328 га Товариству з обмеженою відповідальністю "Вія".

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 14.06.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Владикою І.В., під реєстровим № 3018, зареєстрованого в державному реєстрі за № 040721100002 від 28.11.2007.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, посвідчений Владикою І.В., приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу 09.02.2011 року, реєстр № 721, зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди 04.03.2011 року за № 182250004000107.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий №1822587900:07:000:0006, площею 0,4328 га, посвідчений Владикою І.В., приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області 25.07.2013 року за реєстровим № 3059.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий №1822587900:07:000:0075, площею 0,3842 га, посвідчений Мошковською З.І., приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області 22.04.2015 року за реєстровим № 748.

Стягнуто з Житомирської обласної державної адміністрації на користь Державного підприємства Коростишівський завод "Реммашторф" витрати зі сплати судового збору 10736,00 грн.

Стягнуто з Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області на користь Державного підприємства Коростишівський завод "Реммашторф" витрати зі сплати судового збору 2147,20 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вія" на користь Державного підприємства Коростишівський завод "Реммашторф" витрати зі сплати судового збору 4294,40 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вія" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду з апеляційною скаргою Житомирської обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі №906/3/24, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі №906/3/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що ТОВ «ВІЯ» не отримувало жодних повідомлень про час та місце розгляду справи, не було присутнє під час оголошення рішення, про вказане рішення від 27.06.2024 у справі №906/3/24 стало відомо випадково 01 серпня 2024 року від представників Житомирської обласної державної адміністрації, після чого було подано клопотання представником ТОВ «ВІЯ» про ознайомлення з матеріалами справи.

Апелянт вказує, що судом першої інстанції не було досліджено, що позивачем в справі зазначене «Державне підприємство «Коростишівський завод «Реммашторф» з кодом ЄДРПОУ 02968160, але згідно наявної Держваної статистичної звітності користувачем земельної ділянки площею 5,4700 га є інший суб?єкт господарювання - за кодом ЄДРПОУ 32694441 зареєстровано ТОВ «Коростишівський завод «Реммашторф», а не позивач.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що Тому матеріали нотаріальних справ щодо земельних ділянок кадастрові номери

1822587900:07:000:0075 та 1822587900:07:000:0006 не повинні і не могли в собі містити заяв ДІІ Коростишівський завод "Реммашторф" щодо відмови від вказаних ділянок.

Скаржник зазначає, що суд не оцінив критично вказаний висновок, адже яким чином було встановлено межі земельної ділянки, що перебувала в користуванні Коростишівського заводу «Реммашторф» в розмірі 6,22 га, та яким чином співвідносяться дві зареєстровані земельні ділянки, належні на праві власності ТОВ «ВІЯ» з незареєстрованою ділянкою, якщо в державному кадастрі відсутня в електронному вигляді інформація про зовнішні межі земельної ділянки «Реммашторф», та вказана земельна ділянка не внесена до електронних баз даних, не визначено конфігурацію земельної ділянки 5,47 га, яка залишилась після законного вилучення за добровільною відмовою двох земельних ділянок площами 0,50 га та 0,25 га (розрахунок площі = 6,22 га - 0,50 га - 0,25 га = 5,47 га), що відповідає Державній статистичній звітності форми 6-зем.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №906/3/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: ОСОБА_1. - головуючий суддя; судді - Вовк І.В., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вія" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі №906/3/24 залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів доплати судового збору в сумі 32 207,60 грн. Роз`яснено скаржнику, що при невиконанні вимог даної ухвали апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 19.09.2024 суддю Північного апеляційного господарського суду ОСОБА_1 звільнено у відставку.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2024, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., ОСОБА_2.

16.09.2024 (згідно дати звернення до засобів поштового зв`язку) від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вія" до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2024, а саме докази доплати судового збору на суму 32 207, 60 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 прийнято справу №906/3/24 до провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вія" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., ОСОБА_2. Поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Вія" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 906/3/24. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вія" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі №906/3/24. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вія" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі №906/3/24 у судовому засіданні 26.11.2024. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі №906/3/24.

15.10.2025 (згідно дати звернення до системи «Електронний суд») від Фонду державного майна України надійшов відзив на апеляційну скаргу, який обґрунтовано тим, що ТОВ «Вія» було залучено у справу в якості відповідача, належним чином повідомлено про розгляд справи № 906/3/2, направлялись позиції учасників справи, зокрема, Фонд державного майна України (далі - Фонд) направляв пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача на поштову та електронну адресу ТОВ «Вія» - докази направлення містяться у матеріалах справи. Враховуючи зазначене, на думку Фонду - Апелянт свідомо ігнорував участь у засіданнях та не виконував процесуальних вимог суду першої інстанції.

Третя особа-1 вказує, що за кодом ЄДРПОУ 32694441 числиться зовсім інша юридична особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Реммашторф» (далі - ТОВ «Реммашторф»), яке згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) було зареєстровано 24.12.2003 і якому не міг у 1994 році бути виданий Акт на користування земельною ділянкою, водночас ДП Коростишівський завод «Реммашторф» зареєстровано 12.07.1993.

Фонд державного майна України у відзиві вказує, що враховуючи імперативну норму ч. 6 ст. 6 ГПКУ апелянт був зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційнокомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) та відповідно ознайомлюватись з усіма матеріалами справи. Звертаємо увагу Суду, що Апелянт не був позбавлений можливості оскаржити вказане рішення в межах строку, встановленого ст. 256 ГПКУ, оскільки повний текст рішення від 13.06.2024 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР) 02.07.2024. Крім того, в ЄДРСР опубліковано усі інші ухвали суду першої інстанції, винесені у справі.

Третя особа вмотивовує відзив також тим, що нові докази по справі подані скаржником, відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПКУ докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а тому слід відмовити у їх прийнятті до розгляду та долучення до матеріалів справи

04.11.2024 (згідно дати звернення до системи «Електронний суд») від Житомирської обласної державної адміністрації надійшли пояснення по справі, які обґрунтовані тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не сприяв всебічному та повному з`ясуванню обставин справи, належним чином не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи,, а тому судове рішення не можна визнати законним та обґрунтованим.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 заяву представника Житомирської обласної державної адміністрації Крюковської Євгенії Василівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вія" адвоката Вернидуба Дмитра Вікторовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вія" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі №906/3/24 призначено в режимі відеоконференції на раніше визначену дату 26.11.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вія" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі №906/3/24 в режимі відеоконференції на 21.01.2025.

26.11.2024 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") від Державного підприємства Коростишівський завод «Реммашторф» надійшли заперечення на апеляційну скаргу, які обґрунтовані тим, що зокрема й у справі, що переглядається, учасник справи, який зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зробив цього, буде повідомлений про ініціювання (існування) судового процесу за його участі судом, що забезпечить йому подальшу можливість на власний розсуд користуватися своїми процесуальними правами.

Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу зазначає, що факт покладений в основу апеляційної скарги спростовується встановленими судом першої інстанції матеріалами судової справи та зазначає про відсутність доказів добровільної відмови ДП Коростишівський завод "Реммашторф" від частини земельної ділянки (площею 0,4328 га та площею 0,3842 га), а також доказів надання ним згоди на вилучення із його постійного користування зазначених земельних ділянок, оскільки позивач заперечує факт такої відмови, а відповідачами доказів згоди позивача на припинення права користування не надано, суд дійшов висновку, що спірна частина земельної ділянки (площею 0,4328 га та площею 0,3842 га) у передбачений законом спосіб шляхом прийняття уповноваженим органом відповідних рішень не вилучалася.

Позивач також звертає увагу суду на неможливість прийняття у якості доказів долучених до апеляційної скарги документів, з огляду на порушення ТОВ «ВІЯ» ст. 269 ГПК України.

16.01.2025 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") від представника Житомирської обласної державної адміністрації Крюковської Євгенії Василівни до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про проведення засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобі

Головуючий суддя Гончаров С.А. з 06.01.2025 по 20.01.2025 перебував у відпустці.

21.01.2025 розгляд справи не відбувся, у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. 21.01.2025 у відпустці.

Суддя ОСОБА_2. з 22.01.2025 по 16.02.2025 перебував на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 Заяву представника Житомирської обласної державної адміністрації Крюковської Євгенії Василівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вія" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі №906/3/24 призначено в режимі відеоконференції на 19.03.2025.

У зв`язку із Рішенням Вищої ради правосуддя від 25.02.2025 суддю Північного апеляційного господарського суду ОСОБА_2 звільнено у відставку.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2025, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 прийнято справу №906/3/24 до провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вія" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Сибіга О.М.

У судове засідання, що відбулось 19.03.2025 з`явились представники позивача, відповідача-1, відповідача-4 та третьої особи-1, надали свої пояснення щодо суті спору та просили задовольнити вимоги викладені в їх процесуальних документах. Інші сторони в судове засідання не з`явились, своїх представників не направили, про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином, відповідач-3, третя особа-3 та третя соба-4 відповідно до інформації наявній в системі «Електронний суд». Відповідач-2 та третя особа-2 інформацією щодо повідомлення засобами поштового зв`язку, яка відображається за трекінгом відстеження № 0610231612990 та 0610231612974.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 27.04.1994 Коростишівською районною радою народних депутатів Коростишівського району Житомирської області видано Державному підприємству Коростишівський завод "Реммашторф" Державний акт на право постійного користування землею серії ЖТ №000011, зареєстрований у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 4, відповідно до якого позивачу на підставі рішення Коростишівської районної ради народних депутатів від 25.02.1994 надано у постійне користування земельну ділянку площею 6,22 га у межах згідно з планом землекористування для виробничих потреб.

Згідно із матеріалів справи, розпорядженням Коростишівської районної державної адміністрації від 13.04.2007 №156 "Про погодження місця розташування об`єкта" надано згоду Товариству з обмеженою відповідальністю "ВІЯ" на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання в оренду.

Розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 20.05.2010 №125 "Про вилучення і надання земельних ділянок в оренду" (додаток 1) Товариству з обмеженою відповідальністю "ВІЯ" передано в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 0,3842 га (забудовані землі) під будівництво цеху з обробки природного камею та ремонту автотехніки (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення).

На замовлення ТОВ "ВІЯ" Приватним підприємством "Земля Плюс" розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування (на умовах оренди) площею 0,3842 га ТОВ "ВІЯ" (кадастровий №1822587900:07:000:0075).

04.03.2011 земельну ділянку кадастровий номер 1822587900:07:000:0075 площею 0,3842 га зареєстровано в Державному земельному кадастрі.

На підставі розпорядження від 20.05.2012 №125 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІЯ" та Коростишівською районною державною адміністрацією укладений договір оренди земельної ділянки від 09.02.2011, посвідчений Владикою І.В., приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області 09.02.2011 та зареєстрований в реєстрі за №721 (надалі - договір оренди №721). Договір оренди року №721 зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 04.03.2011 року за №182250004000107. Відповідно до договору оренди №721 в оренду передається земельна ділянка несільськогосподарського призначення площею 0,3842 га (забудовані землі), яка розміщена на території Харитонівської сільської ради (за межами населеного пункту) під будівництво цеху з обробки природного каменю та ремонту автотехніки (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення). Строк дії договору до 19.05.2020.

Розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 16.03.2015 року № 81 (пункт 3 розродження, п.3 додатку 3 до розпорядження) вирішено продати Товариству з обмеженою відповідальністю "ВІЯ" земельну ділянку кадастровий №1822587900:07:000:0075, площею 0,3842 га.

22.04.2015 між Житомирською обласною державною адміністрацією від імені якої діє голова Коростишівської районної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІЯ" укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий №1822587900:07:000:0075, площею 0,3842 га, що розташована на території Харитонівської сільської ради Коростишівського району Житомирської області (поза межами населеного пункту) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення). Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений Мошковською З.І., приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області 22.04.2015 за реєстровим № 748 (надалі - договір купівлі-продажу 748).

22.04.2015 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІЯ" зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий №1822587900:07:000:0075, площею 0,3842 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 623334318225 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.04.2015 №36638951, Інформаційна довідка від 11.06.2024 №382344689).

Також на замовлення ТОВ "ВІЯ" Приватним підприємством "Земля Плюс" розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування (на умовах оренди) площею 0,4328 га ТОВ "ВІЯ" (кадастровий номер 1822587900:07:000:0006).

Рішенням Харитонівської сільської ради Коростишівського району Житомирської області від 20.06.2006 №2 "Про погодження проекту землеустрою" погоджено Товариству з обмеженою відповідальністю "ВІЯ" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4328 га на умовах оренди із земель запасу Харитонівської сільської ради для будівництва майстерні по ремонту автотракторної техніки, цеху по оброці граніту та адміністративно-побутового комплексу на території Харитонівської сільської ради.

Також рішенням Коростишівської районної ради Житомирської області від 20.07.2006 №54 погоджено Товариству з обмеженою відповідальністю "ВІЯ" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4328 га.

Розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 26.12.2006 № 453 "Про вилучення і надання земельних ділянок в оренду" передано Товариству з обмеженою відповідальністю "ВІЯ" в оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 0,4328 га з призначенням землі підприємств іншої промисловості.

28.11.2007 земельну ділянку кадастровий номер 1822587900:07:000:0006 площею 0,4328 га зареєстровано в Державному земельному кадастрі.

14.06.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІЯ" та Коростишівською районною державною адміністрацією укладений договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області Владикою І.В. та зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 28.11.2017 року за №040721100002 (надалі - договір оренди №3018), відповідно до умов якого в оренду надається земельна ділянка несільськогосподарського призначення (інші відкриті землі) площею 0,4328 га. Договір укладено на 5 років з моменту підписання сторонами.

Розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 29.12.2012 №455 (п.9 розпорядження, п.2 додатку 5 до розпорядження) вирішено здійснити продаж земельної ділянки площею 0,4328 га Товариству з обмеженою відповідальністю "ВІЯ".

25.07.2013 між Житомирською обласною державною адміністрацією від імені якої діє голова Коростишівської районної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІЯ" укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки шляхом викупу кадастровий номер 1822587900:07:000:0006 площею 0,4328 га, що розташована на території Харитонівської сільської ради Коростишівського району Житомирської області (за межами населеного пункту) для будівництва майстерні по ремонту автотехніки, цеху з обробки природного каменю та адміністративно-побутового комплексу (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення). Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області, Владикою І.В., 25.07.2013 за реєстровим № 3059 (надалі - договір купівлі-продажу №3059).

25.07.2013 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІЯ" зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий №1822587900:07:000:0006, площею 0,4328 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 115392318225 (Інформаційні довідки від 11.06.2024 №382344358, від 01.08.2023 №7444535).

Згідно із наданим позивачем у матеріали справи висновком експертів за результатом проведення комісійної земельно-технічної експертизи від 10.04.2024 №1772/04-2024 в межах земельних ділянок з кадастровими номерами: 1822587900:07:000:0075, 1822587900:07:000:0006, які розташовані в межах земельної ділянки 6,2200 га, що розташована на території Харитонівської сільської ради "Коростишівського району Житомирської області, яка надана у користування ДП Коростишівський завод "Реммашторф" згідно державного акту на право постійного користування землею серії ЖТ № 000011 від 27.04.1994, розташовуються об`єкти нерухомого майна, а саме:

в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1822587900:07:000:0075 розташовується: частина навісу № 1, будівля № 2, частина цеху по обробці природного каменю, частина огорожі № 5, частина фундаменту;

в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1822587900:07:000:0006 розташовується: частина цеху по обробці природного каменю, частина будівлі № 3, частина будівлі № 6, частина огорожі № 5, частина фундаменту.

Таким чином, позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено норми чинного законодавства, зокрема статей 92, 122, 124, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, оскільки земельні ділянки, передані та у подальшому відчужені, за оспорюваними розпорядженнями, договорами оренди та договорами купівлі-продажу, а також сформовані в окремі земельні ділянки і зареєстровані в Державному земельному кадастрі з присвоєнням їм кадастрових номерів (земельна ділянка кадастровий номер 1822587900:07:000:0075 площею 0,3842 га; земельна ділянка кадастровий номер 1822587900:07:000:0006 площею 0,4328 га) входять до складу земельної ділянки, переданої позивачеві у постійне користування, згоди на припинення якого (права постійного користування) позивач не надавав.

Щодо нових доказів, які подані до суду апеляційної інстанції разом з апеляційною скарго, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону, з урахуванням змін) унормовано, що, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційнотелекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційнотелекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 ГПК учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з п. 3 ч. 7 ст. 42 ГПК передбачає, що суд, направляючи такому учаснику справи (який відповідно до ч. 6 ст. 6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його) судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов`язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через ЄСІКС або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції направляв ухвалу від 30.05.2024 (про розгляд справи по суті 13.06.2024) на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вія" 12525, с. Мамрин, Житомирський район, Житомирської області, вказана адреса також вказана представником скаржника у апеляційній скарзі, вказана ухвала відправлена рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за трекінгом відстеження №0600270446245, яке повернуто до суду першої інстанції з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Враховуючи повідомлення засобами поштового зв`язку та процесуальну відповідальність за невиконання обов`язку з реєстрації електронного кабінету, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції належним чином повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю "Вія" по справі №306/3/2 про час, дату та місце розгляду 13.06.2024.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи належне повідомлення судом першої інстанції про час дату та місце судового розгляду справи №906/3/24, в розумінні ч. 3 статті 269 ГПК України, скаржник не надав суду апеляційної інстанції докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд апеляційної інстанції не приймає до розгляду подані разом з апеляційною скаргою докази та розглядає справу за наявним на момент прийняття оскаржуваного рішення доказами в матеріалах справи.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вія", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно із ч.1 ст.116 Земельного кодексу України (у редакції змін, внесеними згідно із ЗУ №509-VI від 16.09.2008) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини другої статті 116 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття спірних розпоряджень) набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з приписами частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 Земельного кодексу України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Частиною 1 статті 92 ЗК України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Стаття 22 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року № 561-XII (чинного на час видачі державного акта на право постійного користування землею) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

У рішенні Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

У зазначеному рішенні Конституційного Суду наголошено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Відповідно до статей 13, 14, пункту 7 частини 1 статті 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом (ч.5 ст.116 ЗК України у редакції чинній на час прийняття розпоряджень про надання в оренду земельних ділянок).

Відповідно до ч.5 ст.116 Земельного кодексу України (у редакції чинній на час прийняття розпоряджень про продаж земельних ділянок) земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року).

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні (п.7.24. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №906/392/18).

Позивач у розглядуваній справі наголошує, що будучи постійним користувачем земельної ділянки площею 6,22 га на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ЖТ №000011 добровільної відмови від права користування на частину земельної ділянки чи згоди на припинення права постійного користування не надавав.

Відповідно до змісту п.3 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.13, ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно із ст.141 Земельного кодексу України (у редакції чинній на час прийняття розпоряджень про продаж земельних ділянок) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій (пункт "в" частини першої статті 141 в редакції Закону № 875-VI від 15.01.2009); г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (згідно із Законом № 1702-VI від 05.11.2009); є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини (частину першу статті 141 доповнено пунктом "є" згідно із Законом № 2518-VI від 09.09.2010).

Згідно з частиною першою статті 142 Земельного кодексу України припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.11.2019 у справі №906/392/18 надала правовий висновок, згідно із яким право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України , перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.

Вирішуючи спори, в яких спірним є припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди враховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це у порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України. Правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №906/392/18 та у постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 927/135/22, від 07.10.2020 у справі № 922/2751/19.

У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №920/590/17 зазначено, що передача (вилучення) земельних ділянок державної власності за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні, відбувається шляхом прийняття відповідного рішення власника землі за погодженням із користувачем.

Судом встановлено, що в наданих Житомирським обласним державним нотаріальним архівом матеріалів нотаріальних справ щодо земельних ділянок кадастрові номери 1822587900:07:000:0075 та 1822587900:07:000:0006, та документах наданих приватним нотаріусом щодо земельної ділянки кадастровий номер 1822587900:07:000:0075 відсутні докази звернення ДП Коростишівський завод "Реммашторф" із заявою до власника земельної ділянки про припинення права користування частини земельної ділянки (площею 0,4328 га та площею 0,3842 га) та доказів надання ним згоди на вилучення із його постійного користування земельних ділянок площею 0,4328 га та площею 0,3842 га, які за спірними розпорядженнями і договорами були передані в оренду та у подальшому відчужені ТОВ "ВІЯ".

В наданих Житомирським обласним державним нотаріальним архівом матеріалах нотаріальних справ щодо земельних ділянок кадастрові номери 1822587900:07:000:0075 та 1822587900:07:000:0006 міститься заява ВАТ "Реммашторф" (підписана директором ВАТ "Реммашторф" Римар В.В.) адресована голові Коростишівської районної державної адміністрації про припинення користування земельною ділянкою площею 0,50 га за адресою 19-та буддільниця Харитонівської сільської ради у зв`язку із добровільною відмовою та віднесення її до земель запасу.

Також у Статутах ДП Коростишівський завод "Реммашторф" у редакціях 2006 року, 2012 року, 2017 року передбачено, що відчуження нерухомого майна, що є державною власністю, закріплених за підприємством, здійснюється за погодженням з органом управління майном підприємства. У матеріалах нотаріальних справ такі погодження відсутні.

Розпорядженням Коростишівської районної державної адміністрації від 20.12.2007 №537 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" розглянувши клопотання ВАТ "Реммашторф" про добровільну відмову від користування земельною ділянкою, припинено право постійного користування ВАТ "Реммашторф" земельною ділянкою несільськогосподарського призначення площею 0,50 га, яка знаходиться за межами населеного пункту с.Мамрин, 19-та буддільниця та віднесено її до земель запасу Харитонівської сільської ради.

Згідно із відомостей у Єдиному державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань місцезнаходженням ВАТ "Реммашторф" та ДП Коростишівський завод "Реммашторф" є: 12525, Україна, Коростишівський р-н, Житомирська обл., місто Коростишів, 19-та Буддільниця, а директором ВАТ "Реммашторф" (у спірний період і по сьогоднішній день) та ДП Коростишівський завод "Реммашторф" до 29.08.2016 був Римар В.В .

У той же час, у Єдиному державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ідентифікаційний код ВАТ "Реммашторф" - 32694441, дата заснування - 24.12.2003;

Отже, зазначена вище заява та розпорядженням Коростишівської районної державної адміністрації від 20.12.2007 №537 жодним чином не можуть підтверджувати факт добровільної відмови позивача від частини земельної ділянки, оскільки, така заява підписана не користувачем земельної ділянки - ДП Коростишівський завод "Реммашторф", а іншою юридичною особою - ВАТ "Реммашторф".

Крім того, згідно із наданих позивачем у матеріали справи Статутів ДП Коростишівський завод "Реммашторф" у редакціях 2006 року, 2012 року, 2017 року від початку створення ДП Коростишівський завод "Реммашторф" перетворення державного підприємства на відкрите акціонерне товариство не здійснювалося.

Отже, заява про добровільну відмову від земельної частини земельної ділянки, право постійного користування на яку посвідчено Державним актом на право постійного користування землею серії ЖТ №000011, від належного землекористувача ДП Коростишівський завод "Реммашторф" відсутня.

Також в наданих Житомирським обласним державним нотаріальним архівом матеріалів нотаріальних справ щодо земельних ділянок міститься розпорядження Коростишівської районної державної адміністрації від 03.03.2007 №91 "Про припинення права користування земельною ділянкою". У вказаному розпорядженні зазначено, що розглянувши клопотання Державного підприємства Коростишівський завод "Реммашторф" про добровільну відмову від земельної ділянки несільськогосподарського призначення, Коростишівською районною державною адміністрацією припинено право користування земельною ділянкою Державному підприємству Коростишівський завод "Реммашторф" площею 0,25 га, яка перебуває в його користуванні згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ЖТ №000011.

Однак, відповідна заява про Державного підприємства Коростишівський завод "Реммашторф" про добровільну відмову від земельної ділянки площею 0,25 га, яка перебуває в його користуванні згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ЖТ №000011 в матеріалах нотаріальної справи відсутня. Окрім того, з урахуванням того, що спірними розпорядженнями і договорами були передані в оренду та у подальшому відчужені ТОВ "ВІЯ" земельні ділянки площею 0,4328 га та площею 0,3842 га, розпорядження Коростишівської районної державної адміністрації від 03.03.2007 №91 про припинення права користування земельною ділянкою площею 0,25 га не може бути прийняте судом як таке, що стосується припинення права користування щодо спірних земельних ділянок у відповідних площах.

Враховуючи відсутність доказів добровільної відмови ДП Коростишівський завод "Реммашторф" від частини земельної ділянки (площею 0,4328 га та площею 0,3842 га), а також доказів надання ним згоди на вилучення із його постійного користування зазначених земельних ділянок, оскільки позивач заперечує факт такої відмови, а відповідачами доказів згоди позивача на припинення права користування не надано, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірна частина земельної ділянки (площею 0,4328 га та площею 0,3842 га) у передбачений законом спосіб шляхом прийняття уповноваженим органом відповідних рішень не вилучалася.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції відхиляє, як необгрунтовані доводи скаржника, що користувачем земельної ділянки площею 5,4700 га є інший суб?єкт господарювання, а не позивач відхиляє.

Судом враховано, що договір оренди №721, договір купівлі-продажу №3059 та договір купівлі-продажу №748 містять посилання на нерухоме майно ТОВ "ВІЯ".

Так, відповідно до п.1.4. договору купівлі-продажу №3059 на земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна, а саме - об`єкт будівлі прохідної, що належить орендарю на підставі свідоцтва про право власності, виданого Харитонівською сільською радою 20.08.2012 року, серія САС№110872, що зареєстровано в Комунальному підприємстві "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської області 29.08.2012 року, за реєстровим номером 37486215, запис 6201 книга 14.

Згідно із 1.4. договору купівлі-продажу №748 на земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна, а саме: цех по обробці природного каменю, що належить покупцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого реєстраційною службою Коростишівського районного управління юстиції Житомирської області 01.08.2014 року, індексний номер 25032761.

Згідно із правовстановлюючими документами право власності на вище вказані об`єкти набуті ТОВ "ВІЯ" вже після надання йому в користування спірних земельних ділянок Житомирською обласною державною адміністрацією.

Також у п. 3 договору оренди №721 зазначено, що на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна: фундамент, який утворився та залишився після демонтажу приміщення їдальні, що належить на підставі договору №21/1-10 від 14.07.2006, укладеного між Коростишівським заводом "Реммашторф" та ТОВ "ВІЯ".

В наданих Житомирським обласним державним нотаріальним архівом матеріалах нотаріальних справ щодо земельних ділянок наявна копія договору №21/1-10 від 14.07.2006, укладеного між Коростишівським заводом "Реммашторф" та ТОВ "ВІЯ". Предметом договору №21/1-10 від 14.07.2006 є будівельні матеріали та фундамент, які утворилися та залишилися після демонтажу приміщення їдальні, що належать Коростишівському заводу "Реммашторф". Від імені продавця договір підписав Римар В.В . Однак, з копії договору №21/1-10 від 14.07.2006 не вбачається, що договір укладений саме Державним підприємством Коростишівський завод "Реммашторф", а об`єктом відчуження вказаного договору є лише будівельні матеріали та фундамент. Доказів відчуження постійним користувачем об`єктів нерухомості на спірній земельній ділянці, яка би належала позивачу (постійному землекористувачу) на праві власності, у матеріалах справи не має. При цьому представником позивача у судовому засіданні повідомлено про відсутність такого договору у ДП Коростишівський завод "Реммашторф".

Відтак, відсутні підстави вважати, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІЯ" набуло право власності на об`єкти нерухомості, розташовані у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна (ДП Коростишівський завод "Реммашторф"), та набував право вимагати оформлення на своє ім`я права користування земельною ділянкою в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

Спірні розпорядження прийняті не з підстав пункту "е" ч.1 ст.141 Земельного кодексу України та в розпорядженнях №125, №453, №455 визначено, що земельні ділянки надаються в користування та їх продаж Товариству з обмеженою відповідальністю "ВІЯ" здійснюється для будівництва цеху і для розміщення, експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд (розпорядження №81), а не у зв`язку з набуттям ТОВ "ВІЯ" права власності на об`єкти нерухомості, розташовані у межах земельної ділянки, постійним користувачем якої є позивач.

Наведеним вище спростовуються посилання відповідача-1 на положення ст.120 ЗК України.

Отже, Житомирська обласна державна адміністрація, приймаючи спірні розпорядження про надання в оренду та продаж земельних ділянок площею 0,4328 га та площею 0,3842 га за рахунок земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні Державного підприємства Коростишівський завод "Реммашторф", яке є безстроковим та набуте згідно з державним актом, без належних на те законодавчо встановлених підстав порушила та припинила право постійного користування земельною ділянкою позивача.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, визнання правочину недійсним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У своєму рішенні Конституційний Суд України визначив основні ознаки охоронюваного законом інтересу, як правового феномену, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Що ж стосується порушеного права, то таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами ч. 1, 2 статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За змістом частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За змістом частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на положення статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту (подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.05.2020 у справі № 925/142/18).

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997.

Як вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Отже, встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 910/17443/19).

Ураховуючи встановлені вище обставини, оскільки спірна частина земельної ділянки (площею 0,4328 га та площею 0,3842 га) у передбачений законом спосіб з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України шляхом прийняття уповноваженим органом відповідних рішень з постійного користування позивача не вилучалася, спірними розпорядженнями голови Житомирської обласної державної адміністрації від 20.05.2010 року № 125, від 16.03.2015 року № 81, від 26.12.2006 року № 453, від 29.12.2012 року № 455 та укладеними договорами оренди №3018, № 721, договорами купівлі-продажу земельної ділянки № 3059, № 748, згідно із якими передано Товариству з обмеженою відповідальністю "ВІЯ" в користування та у подальшому здійснено продаж земельних ділянок площею 0,4328 га і площею 0,3842 га, які є частиною земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні позивача, порушено відповідне речове право позивача та охоронюваний законом інтерес, законне право користування якого виникло на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ЖТ №000011.

За таких обставин, враховуючи приписи частини 3 статті 152 Земельного кодексу України, статей 15, 16, 215, 393 Цивільного кодексу України, статті 4 Господарського процесуального кодексу України, оскарження розпоряджень обласної державної адміністрації та визнання недійсними договорів оренди та купівлі-продажу призводить до поновлення права позивача на користування спірними частинами земельної ділянки, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Житомирської обласної державної адміністрації від 20.05.2010 року № 125, від 16.03.2015 року № 81, від 26.12.2006 року № 453, від 29.12.2012 року № 455 в частині передачі в оренду та продажу спірних земельних ділянок і визнання недійсними договорів оренди № 3018, № 721 та договорів купівлі-продажу № 3059, № 748.

При цьому враховуючи, що розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації № 125 прийнято 20.05.2010, а розпорядженням від 26.12.2006 року № 453 передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Вія" земельну ділянку кадастровий №1822587900:07:000:0006, площею 0,4328 га в оренду строком на 5 років, суд зазначає в цій частині позовні вимоги суд задовольняє частково з огляду на правильну дату розпорядження та строку оренди.

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки кадастровий № 1822587900:07:000:0075, площею 0,3842 га та земельної ділянки кадастровий № 1822587900:07:000:0006, площею 0,4328 га, то суд дійшов висновку про відмову у їх задоволенні, з огляду на таке.

Відповідно до частини 13 статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується у разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Відповідно до частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Як встановлено судом вище, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІЯ" зареєстровано право власності на: земельну ділянку кадастровий №1822587900:07:000:0075, площею 0,3842 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 623334318225 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.04.2015 №36638951, Інформаційна довідка від 11.06.2024 №382344689) та на земельну ділянку кадастровий №1822587900:07:000:0006, площею 0,4328 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 115392318225 (Інформаційні довідки від 11.06.2024 №382344358, від 01.08.2023 №7444535).

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

За змістом частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права припиняються.

З огляду на викладене, скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав та є підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації разом із скасуванням рішення органу державної виконавчої влади, яким затверджено документацію на підставі якої сформовано відповідну земельну ділянку.

Враховуючи положення частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" позовні вимоги про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірних земельних ділянок, судом першої інстанції вірно встановлено, що вказаний спосіб не призведе до ефективного способу захисту порушених прав позивача.

Щодо вимоги позивача про приведення земельних ділянок до первісного стану шляхом знесення будівель і споруд, яка спрямована на звільнення земельної ділянки від майна відповідача-4, то остання є різновидом негаторного позову, передбаченого статтею 391 Цивільного кодексу України та пунктом "б" частини третьої статті 152 ЗК України.

Зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)), зокрема заявити негаторний позов про знесення спорудженого на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна.

Відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72)).

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 зазначила, що усунення володіючому власникові перешкод у користуванні та розпорядженні цією ділянкою може відбуватися, зокрема, шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості.

Негаторний позов має на меті усувати триваючі порушення правомочностей позивача, а не ті, що мали місце в минулому; тобто, вдаючись до такого способу захисту, позивач захищається від порушень, що мають місце на час звернення із позовом, та від відповідного порушника. Триваючий характер правопорушення та наявність його в момент подання позову є однією з умов звернення з негаторною вимогою.

Титульний володілець, зокрема постійний користувач земельних ділянок, може вимагати надання судового захисту у спосіб, який закон надає власнику такого майна (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 720/1657/16, провадження № 61-39694св18).

Титульний володілець - особа, яка хоч і не є власником, але володіє майном на підставі, передбаченій законом або договором.

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 450/2410/18, провадження № 61-19036св20, суд касаційної інстанції вказав, що позивач не є власником земельних ділянок, наданих йому для господарських потреб, а є правомірним володільцем та користувачем таких ділянок, тому як титульний володілець спірних земельних ділянок може вимагати захисту його права на рівні з власником, та застосовувати аналогічні тим способам захисту, які закон надав власнику такого майна.

У спірних є правовідносинах позивач, який не є власником земельної ділянки, а лише є її постійним користувачем, за умови перешкоджання йому здійснювати користування земельною ділянкою, може звертатися з позовом про усунення таких перешкод у користуванні у відповідності до правил звернення з негаторним позовом. З урахуванням наведеного, виходячи зі змісту спірних правовідносин, підстав позову та обґрунтованості заявлених позовних вимог, наявності записів про реєстрацію речових прав щодо земельної ділянки за відповідачем -4.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що підстави для задоволення позовних вимог у цій частині відсутні та є передчасними.

Щодо відповідача-3 (Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області) судом першої інстанції правомірно зазначено наступне.

Згідно із статті 162 Господарського процесуального кодексу України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Серед іншого, позовна заява повинна містити, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Відповідно до статті 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Виходячи з положень процесуального законодавства, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Зазначене узгоджується з правовою позицією викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

Згідно статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При поданні позову, відповідачем у справі позивач визначив Житомирську районну державну адміністрацію Житомирської області, зазначаючи, що відповідно до розпорядження КМУ від 16.12.2020 №1635-р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій" Коростишівську районну державну адміністрацію Житомирської області реорганізовано шляхом приєднання до Житомирської районної державної адміністрації, однак, станом на час подання позову Коростишівську районну державну адміністрацію Житомирської області не припинено. Відомості про припинення Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області відсутні і станом на час прийняття рішення у справі.

Позовні вимоги про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Житомирської обласної державної адміністрації стосуються відповідача-1; позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки стосуються відповідача-2 та відповідача-4; позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу стосуються відповідачів-1,3; позовні вимоги про скасування державної реєстрації земельних ділянок та приведення земельних ділянок у до первісного стану шляхом знесення будівель і споруд заявлені до відповідача-4.

Оскільки позивач не заявив позовних вимог до відповідача-3, вищевказані позовні вимоги не стосуються останнього, інших не заявлено, позивач не зазначив, яким чином відповідач-3 порушив права позивача.

Таким чином суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано відмови у задоволенні позову до відповідача-3.

Щодо строків позовної давності суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

Водночас приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.34.).

Початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, суд першої інстанції вірно вказує, що початок перебігу позовної давності у цій справі №903/6/24 слід обчислювати з моменту, коли саме позивач дізнався про порушення його прав та коли йому стало відомо про невідповідність розпоряджень та договорів, що оскаржується, вимогам закону. У цьому випадку позивач міг довідатися про порушене право під час оформлення документів щодо земельної ділянки загальною площею 6,22 га, яка перебувала у користуванні позивача на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЖТ №000011 від 27.04.1994 року, тобто у 2023 році (що підтверджується листом Житомирської філії державного підприємства "Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" від 26.09.2023 №124-КН).

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Вія" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 906/3/24 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вія" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 906/3/24 - залишити без змін.

Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 01.04.2025

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді О.М. Сибіга

О.В. Тищенко