Ухвала від 02.04.2025 по справі 320/2151/25

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

02 квітня 2025 року № 320/2151/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 , 14.01.2025 року звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 року по 28.02.2023 року грошового забезпечення, у тому числі додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, у тому числі додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), за період з 29.01.2020 року по 28.02.2023 року з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 допомоги для оздоровлення, виплаченої у 2020, 2021, 2022, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань виплаченої у 2022 року, що обчислюються з місячного грошового забезпечення, що складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер та премій) з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) нарахувати ОСОБА_1 допомогу для оздоровлення, виплачену у 2020, 2021, 2022 та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачену у 2022 року, виходячи з розміру грошового забезпечення, що складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер та премій) з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 року № 704 та здійснити виплату різниці нарахованих сум з фактично вже сплаченими сумами.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити одноособово суддею Вісьтак М. Я., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 13 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Перевіривши позовну заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що така не відповідає вимогам ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає залишенню без руху.

Адміністративний позов не відповідає вимогам процесуального закону, з огляду на таке.

Згідно із ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Абзацом 1 ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.

Частиною 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до 19.07.2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

З моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19.07.2022 року] положення статті 233 Кодексу законів про працю України , у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 Кодексу законів про працю України .

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 Кодексу законів про працю України , у редакції, що була чинною до 19.07.2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 Кодексу законів про працю України , у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23.

Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просить перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України [19.07.2022 року].

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що до вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02.08.2019 року по 04.11.2021 року та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 05.11.2021 року по 19.07.2022 року застосовується ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України , у редакції до змін, унесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком; до вимог щодо стягнення середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 19.07.2022 року по 13.05.2023 року застосовується частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України , у редакції, що діє з 19.07.2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Окрім іншого, суд ураховує, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Постанова Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651, якою з 24:00 год 30.06.2023 року скасовано карантин, опублікована в офіційному виданні «Урядовий кур`єр» № 130 30.06.2023 року, тобто в останній день карантину.

Відповідно з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України , відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 Кодексу законів про працю України , почався 01.07.2023 року.

Такий підхід до вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням скасування карантину застосовано Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 23.03.2025 року у справі № 460/21394/23.

Перевіривши позовну заяву та додані до неї документи, суд зазначає наступне.

З огляду на додані до позовної заяви матеріали, позивач ОСОБА_1 має право звернутись до суду стосовно позовних вимог щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 18.07.2022 року без обмеження будь-яким строком.

Стосовно позовних вимог щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року по 28.02.2023 року позивач мав звернутись протягом 3 місяців з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції від 01.07.2022 року.

З урахуванням висновків Верховного Суду зазначених в постанові від 23.03.2025 року у справі № 460/21394/23, позивач мав звернутись до суду у строк до 02.10.2023.

Однак як вбачається з матеріалів справи, позовна заява в інтересах позивача була подана до Київського окружного адміністративного суду 14.01.2025 року.

Водночас позивач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували наявність обставин, що об`єктивно перешкоджали йому подати адміністративний позов у межах строків, передбачених законодавством. Тобто позивач не обґрунтував, чому не зміг звернутися до суду вчасно, а також не подав відповідних доказів, які б підтверджували наявність об`єктивних причин для пропуску строку.

Відповідно до частини тринадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Судом враховано вимоги ч. 2 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Вказані недоліки повинні бути усунуті в десятиденний строк з дня отримання позивачем копії даної ухвали шляхом подання до суду:

-заяви про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду із зазначенням доказів, що підтверджують обставини, які об`єктивно перешкоджали позивачу своєчасно реалізувати своє право на звернення до суду за захистом своїх прав у строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.

Окрім цього, суд звертає увагу позивача, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 21.04.2021 року у справі № 640/25046/19 «Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та не залежить від волевиявлення сторони і пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій».

Отож причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Разом з тим, право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Голдер проти Великої Британії» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, від 21.02.1975 року. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Слід зазначити, що вказані в ухвалі суду недоліки не є надмірним формалізмом чи обмеженням доступу до правосуддя, оскільки являє собою прояв забезпечення реалізації балансу принципу верховенства права та принципів адміністративного судочинства щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності та диспозитивності.

Також, суд вважає за необхідне вказати, що у силу вимог ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

На підставі наведеного та керуючись ст. 123, 161, 169, 171, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ухвалив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

2. Встановити позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.

3. Роз`яснити позивачу, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде залишена без розгляду відповідно до пунктів 7, 8 частини першої статті 240 з урахуванням частини п`ятнадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

5. Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати (видати) позивачу (його представнику).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вісьтак М.Я.